www.ji-magazine.lviv.ua

Микола Бєлєсков

Не зважаючи на невеликий набір ефективних силових інструментів, і загалом негативні тенденції внутрішньодержавного розвитку, РФ продовжує залишатися великою регіональною державою. Не в останню чергу це визначається активними намаганнями чинити опосередкований вплив на розвиток подій у провідних регіонах Євразії. Така політика Кремля базується на двох факторах. Перш за все РФ, як друга по об’ємам експорту озброєння держава у світі, через продажі сучасних бойових систем може опосередковано впливати на баланс сил і загальну ситуацію у сфері безпеки у важливих регіонах Євразії – Закавказзі, Близькому Сході, басейні Індійського океану, акваторій Південно-Китайського і Східно-Китайського морів. По-друге, іншим фактором, який уможливлює такі маніпуляції, є активне формування і розвиток окремих «регіональних безпекових комплексів» у всіх регіонах світу із власною динамікою відносин між державами. Саме цей рівень міжнародних відносин став домінуючим із завершенням Холодної війни. Однак при цьому ситуація у сфері безпеки у кожному окремому регіоні продовжує впливати на загальний баланс сил у світі. Не в останню чергу це відбувається через активне залучення США, як єдиної супердержави, у міжнародні відносини ключових регіонів Євразії. При цьому Вашингтон має постійно збалансовувати ступінь одночасної залученості у справи окремих регіонів для успішної реалізації політики у кожному окремому регіональному комплексі безпеки. В такій ситуації політика Кремля щодо експорту озброєння має на меті збереження впливу(Закавказзя) чи маніпуляцію балансом сил у інших регіонах Євразії таким чином, щоб США і провідні регіональні гравці були зайняті зрівноважуванням один одного. В таких умовах РФ отримуватиме більшу свободу для реалізації курсу у регіоні, який є ключовим для її зовнішньої політики – регіоні колишнього СРСР.

Фактично реалізація такого курсу є частиною «візантійського типу» великих стратегії. Одним із основних елементів такої політики є активна маніпуляція державою зовнішньополітичним середовищем із метою підтримання балансу сил між сусідніми гравцями через їх взаємне спрямування один проти одного. Це у свою чергу створює для держави, яка реалізує таку стратегію, простір для задоволення власних національних інтересів. Свою назву цей тип великих стратегій отримав оскільки був гарно описаний Едвардом Люттваком у книзі «Grand Strategy of Byzantine Empire»(2009). Хоча історично багато інших держав і народів вдавалися до такого типу стратегії. Це стосується вчення індійського стратега Каутільї і стратегії «протиставлення варварів варварам», яку практикували у Китайській імперії.

Із іншого боку, як доводять американські дослідники Стівен Брукс і Вільям Волферс у книзі «World out of balance: International Relations and the challenge of American primacy» на прикладі експорту РФ озброєння Ірану чи КНР наприкінці 1990-х і початку 2000-х, продажі зброї були в першу чергу спрямовані на збереження ВПК колишнього СРСР адже державне замовлення дозволяло забезпечити роботою лише існуючих 10% потужностей. В такій ситуації через експорт озброєння Кремль міг забезпечити продовження функціонування ВПК і роботу над новими зразками озброєння.

Тому лише після ґрунтового аналізу можна буде прийти до однозначного висновку якою по характеру і цілі є стратегія РФ щодо продажу озброєння ключовим гравцям регіональних комплексів безпеки у Євразії.

Закавказзя

У випадку із відносинами Азербайджан-Вірменія зовнішньополітичні імперативи РФ є трохи відмінними від решти Євразії. Адже мова іде про перш за все збереження впливу у Закавказзі, як частини регіону колишнього СРСР, який Кремль розглядає зоною власних привілейованих інтересів. Однак при цьому основний інструментарій залишається той самий – постачання озброєння Єревану і Баку. Так протягом 2010-2014 років РФ експортувала озброєння до Азербайджану на суму в майже 5 млрд. доларів! Неповний перелік проданого Баку озброєння включає 2 дивізіони систем ППО С-300ПМУ-2, 2 батареї ЗРК Тор-2МЭ, 70 гелікоптерів, 100 танків Т-90-С, 100 БМП-3, артсистеми Мста-С, комплекси Смерч. Як можна зрозуміти мова іде в першу чергу про посилення сухопутної компоненти збройних сил Азербайджану, і меншою мірою систем ППО. Усе це відбувається в умовах замороженого Нагірно-Карабаського конфлікту.  Тим самим Кремль шляхом продажу озброєння Баку загострює дилему безпеки для Вірменії, яка змушена шукати захисту в рамках ОДКБ, де РФ грає центральну роль. З іншого боку РФ надає і Вірменії військову допомогу – останній такий приклад це згода Москви у червні 2015 року надати пільговий кредит Єревану на суму в 200 млн. доларів для закупівлі останнім російського озброєння. Такими маніпуляціями РФ вдалося перетворитися на головного посередника щодо «вирішення» Нагірно-Карабаського конфлікту. У вересні і листопаді 2015 року Сергій Лавров відвідав Азербайджан і Вірменію відповідно – відповідно до наявної інформації керівник МЗС РФ прагнув переконати обидві сторони щодо необхідності розміщення миротворців ОДКБ у невизнаній Нагірно-Карабаській Республіці, що дало б Москві прямий контроль над перебігом конфлікту. При цьому метою Кремля є не вирішення конфлікту, а створення видимості певних зрушень як цього вимагає Баку при цьому збереження НКР як такої, чого вимагає Єреван. Адже у випадку вирішення конфлікту РФ би утратила як зовнішньополітичні позиції у Закавказзі, так і можливість непогано заробляти на конфлікті. В першу чергу це звичайно стосується відносин із Азербайджаном, військовий бюджет у 2014 році склав 5 млрд. доларів – для порівняння увесь бюджет Вірменії складає лише 2 млрд. доларів!

Тому у випадку із використанням експорту озброєння для реалізації національних інтересів щодо Вірменії і Азербайджану, Кремлю гарно вдається реалізувати обидві цілі. Це перш за все протиставлення двох країн одна одній на фоні замороженого конфлікту і маніпулювання ними через продажі озброєння. Із іншого боку така практика дає можливість забезпечити ВПК РФ замовленнями – більшою мірою азербайджанськими і набагато меншою вірменськими.

Іран

У квітні 2015 року, коли доля угоди між країнами Р5+1 і Іраном щодо гарантування виключно мирного характеру ядерної програми останньої була невизначеною, Володимир Путін зробив сенсаційну заяву про те, що РФ передасть Ірану системи ППО С-300. У 2010 році тодішній Президент РФ Дмитро Мєдвєдєв на хвилі «перезавантаження» у відносинах із США спеціальним указом припинив виконання угоди 2007 року із Тегераном щодо постачання згаданого комплексу ППО.

Цікаво, що на квітень 2015 року у корпорації «Алмаз-Антей» не було проблем із завантаженістю виробничих потужностей по створенню систем ППО, за умови що виробництво систем С-300 узагалі було припинено. На сьогодні «Алмаз-Антей» концентрується на виконанні державного замовлення щодо створення комплектів ППО С-400 «Фаворит» для 56 полків, а також виконання контракту із КНР 2015 року. Тобто гіпотеза щодо необхідності забезпечення російських виробничих потужностей через іноземні замовлення знімається. Звичайно серед інших гіпотез щодо пояснення рішення Кремля продати Ірану системи ППО С-300 розглядається і та, що таким кроком РФ намагається попередити рішення швейцарського арбітражу щодо виплати Тегерану 4 млрд. доларів компенсації за невиконання угоди 2007 року вартістю у 800 млн. доларів.

Однак реалізація вищезгаданої цілі не означає можливість реалізації іншої – щодо військового посилення Ірану як великої регіональної держави Близького Сходу, яка не залишає амбіцій щодо проектування впливу у регіоні. Це в свою чергу іде у розріз із політикою офіційного Вашингтону щодо регіону, яка має на меті попередити утвердження регіональної гегемонії однієї держави – тому активна регіональна політика Тегерану залишає можливість прямої військової конфронтації із США. Усе це відбувається на фоні того, що в середині самої еліти ІРІ іде постійна боротьба між поміркованими і консервативними колами. Це гарно засвідчують запуски ракет середньої дальності у жовтні і грудні 2015 року, що прямо суперечить резолюціям РБ ООН, чи арешти незалежних журналістів. Так чи інакше це загалом вписується у загальну лінію, озвучену верховним лідером ІРІ аятолою Алі Хомейні у жовтні 2015 року, про те, що не зважаючи на підписання угоди у липні 2015 року, відносини між Тегераном і Вашингтоном залишатимуться напруженими і ворожими. Тим самим постачання комплексів ППО С-300 дають можливість РФ відволікати увагу США від проблем пострадянського простору, що є принципово важливим регіоном у зовнішній політиці Москви. Такі російські експерти, як Олександр Гольц, узагалі стверджують що тим самим Кремль намагається впливати на калькуляції вищого керівництва Ірану і опосередковано підтримати ту частину еліти, яка віддає перевагу конфронтації із США. Тому не дивно, що РФ швидко перейшла від слів до справи – у грудні 2015 року з’явилися заяви як іранських так і російських високопосадовців про початок постачання Ірану комплексів ППО С-300. Більше того Кремль розраховує на експансію на ринок озброєння ІРІ після зняття санкцій. Це дозволить в кінці кінців не лише непогано заробити грошей, але і посилити державу, яка проводить на Близькому Сході політику, яка суперечить інтересам і баченню США. Це в свою чергу вимагатиме відволікання уваги Вашингтону на цей регіон, і відповідно послаблення уваги до проблематики регіону колишнього СРСР.

Однак, не зважаючи на усю елегантність політики РФ щодо продажу озброєння ІРІ, її на 2015 рік виявилося замало, щоб змусили США в першу чергу зосереджувати увагу на регіоні Близького Сходу. Особливо така політика Кремля була поставлена під сумнів після досягнення у липні 2015 року угоди між країнами Р5+1 і Іраном щодо гарантування виключно мирного характеру ядерної програми ІРІ. Тому Кремль 30.09.2015 року почав масовану військово-повітряну кампанію у Сирії для того, щоб частково вийти із міжнародної ізоляції і перенести головну увагу США із української проблематики на сирійську.

КНР

Продаж системи ППО С-400 «Тріумф»

Наприкінці березня 2014 року ЗМІ РФ повідомили про те, що КНР скоріше за все стане першим іноземним покупцем найсучаснішої російської системи ППО С-400 «Тріумф», якими і на сьогоднішній день повністю не забезпечена армія РФ. А уже в листопаді 2014 року російська газета «Ведомости» повідомила про те, що на початку осені 2014 року між РФ і КНР була підписана угода щодо постачання не менше 6 дивізіонів комплексу С-400 вартістю 3 млрд. доларів. При цьому російські військові експерти чітко говорили про те, що комплекс ППО в першу чергу дозволить КНР узяти під контроль повітряний простір над островом Тайвань і островами Сенкаку/Даоюйдао. В першому випадку це дозволить  КНР підняти ставки у грі із Вашингтоном, якщо США захочуть прийти на допомогу Республіці Китай/Тайвань у випадку військової інтервенції КНР. У випадку ж спірних островів Сенкаку/Даоюйдао на які претендують КНР і Японія, системи ППО С-400 дозволять попередити можливе залучення США у випадку гіпотетичного військового конфлікту Пекіну і Токіо за спірні території. Тому зрозуміло, що передача КНР сучасної системи ППО чітко слідує у руслі стратегії РФ, що має на меті пере направити увагу США на інші регіони Євразії подалі від простору колишнього СРСР. Керівник «Рособоронекспорту» Анатолій Ісайкін у інтерв’ю виданню «Коммерсантъ» в квіті 2015 року у питанні експорту до КНР комплексів ППО С-400 «Тріумф» узагалі відкрито говорив про те, що «Якщо ми працюємо в інтересах КНР, то ми працюємо для власних національних інтересів».

У випадку ж із гіпотезою щодо необхідності в першу чергу забезпечити національний ВПК іноземними замовленнями для підтримання необхідного рівня зайнятості потужностей, її приписи у випадку передачі КНР комплексів ППО не спрацьовують – російський ВПК на сьогоднішній день повністю забезпечений державним замовленням у процесі реалізації програми переозброєння армії РФ 2011-2020 років.

Продаж винищувача покоління 4++ Су-35

У листопаді 2015 року видання «Коммерсантъ» повідомило про те, що РФ і КНР підписали контракт на продаж 24 винищувачів Су-35 вартістю у 2 млрд. доларів. Знову ж таки КНР стала першою країною, яка отримала ці літаки. У процесі переговорів китайська сторона постійно наголошувала на тому, що отримані літаки дозволять узяти під контроль акваторію Південно-Китайського і Східно-Китайського морів. Тобто продаж цього озброєння знову ж таки дозволить КНР посилити свою позицію у Східній і Південно-Східній Азії, що не може не спричинити відволікання уваги США як провідної військової потуги у Азії для підтримання балансу сил у регіоні. Власне і американські експерти говорили про те, що отримання КНР винищувачів покоління 4++ Су-35 посилить позиції офіційного Пекіну у протистоянні за фактичний контроль над Південно-Китайським і Східно-Китайським морями. Це у свою чергу не означає нічого гарного для позицій США у регіоні.

Однак у випадку із продажем Су-35 ситуація дещо відрізняється від ситуації із С-400 у питанні гіпотези щодо необхідності в першу чергу гарантувати зайнятість оборонних потужностей РФ через експорт озброєння. Завод у Комсомольську-на Амурі, що виробляє Су-35 може постати перед проблемою отримання нового державного замовлення на 48 винищувачів на фоні проблем із економікою РФ, при тому що попереднє замовлення(2009-2015 років) на 48 літаків було виконано. Тому постачання літаків Су-35 дозволить не лише вирішити геополітичні імперативи щодо посилення супротивників США, але і забезпечити національний ВПК замовленнями.

Індія

Однак на продажі у Азії зброї КНР стратегія РФ не завершується – Кремль не лише намагається посилити головного супротивника США у питанні за домінування у Індійсько-Тихоокеанському регіоні, але і зміцнити військово-морську компоненту таких країн як Індія чи СРВ. Тим самим вдасться підтримувати військово-морську гонку озброєння у регіоні Індійського і Тихого океанів, при цьому країни будуть зосереджені саме на проблемах контролю акваторій прибережних морів, що відволікатиме їх від експансії у регіон Центральної Азії, і загалом триматиме їх увагу подалі від регіону колишнього СРСР у військовому плані в першу чергу так і загалом.

У випадку ВТС із Індією РФ вдається забезпечити не лише концентрування інтересу великих держав Азії на проблемах військово-морського домінування, але і забезпечити власний ВПК необхідними замовленнями, які дозволяють розробляти нові зразки озброєння. Протягом 1999-2013 років РФ побудувала для ВМФ Індії 6 фрегатів типу «Тальвар». Отримані навички були використані РФ для створення кораблів проекту 11356, якими РФ планує озброїти Чорноморський флот – усього заплановано створення 6 фрегатів.

Із іншого боку у 2011 році РФ виконала контракт на постачання 16 корабельних винищувачів Міг-29К/КУБ, а у 2013 році почалися поставки по другому контракту цього ж самого типу літаків. У 2012 році Індії по контракту 2004 року на умовах лізингу було передано ударний підводний човен К-152 Нерпа. Також наприкінці 2013 році РФ таки передала ВМФ Індії перероблений авіаносних крейсер «Вікрамадітья»(колишній «Адмірал Горшков») – тим самим авіаносних флот Індії має 2 кораблі, в той час як КНР має лише один авіаносець. На сьогодні ж у процесі візиту прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді до РФ(грудень 2015)  іде мова про підписання угод на постачання зброї на суму в 7 млрд. доларів, у тому числі щодо продажу комплексу ППО С-400 «Тріумф», 2 підводних дизельних човнів «Варшавянка» і можливості узяти у лізинг іще один ударний підводний човен із ядерною силовою установкою. Тому як можна зрозуміти РФ вдало реалізує як стратегічні так і комерційні цілі через продажі озброєння Індії.

СРВ

В’єтнам є іншим важливим ринком для російського озброєння – в той же самий час Ханой і Пекін мають дуже напружені відносини щодо розмежування вод у Південно-Китайському морі. В такому випадку продаж РФ військових систем СРВ дозволяє Москві сприяти концентрації уваги КНР на проблематиці контролю над Південно-Китайським морем. Особливо якісно виділяється при цьому контракт на постачання 6 дизельних підводних човнів «Кіло», який було підписано у 2009 році. У грудні 2015 року СРВ отримала 5 підводний човен класу «Кіло». Загалом же тісне ВТС РС із В’єтнамом дозволяє Ханою реалізовувати власну стратегію щодо створення зони anti-access/area-denial щодо КНР у акваторії Південно-Китайського моря.

Індонезія

Цікавою є ситуація із продажем російського озброєння Індонезії, яка не є одним із найбільш пріоритетних напрямків ВТС РФ. Однак наприкінці листопада 2015 року газета «Ведомости» повідомила про те, що Індонезія має намір підписати у найближчий час угоду щодо покупки 12 літаків Су-35 – вартість угоди має скласти 1 млрд. доларів. При цьому у листопаді 2015 року Джакарта заявила про те, що у випадку неможливості розв’язати проблеми у Південно-Китайському морі через діалог із КНР, вона буде змушена звернутися до міжнародного трибуналу. Хоча до цього СРВ і Філіппіни були головними країнами, які чинили спротив агресивній політиці КНР щодо захоплення під власний контроль акваторії Південно-Китайського моря. Тим самим майбутня угода Індонезії і РФ щодо продажу літаків покоління 4++ не лише дасть можливість забезпечити завод у Комсомольську-на-Амурі відповідними замовленнями, але і забезпечити концентрацію провідних регіональних і позарегіональних акторів на проблемах Південно-Китайського моря.

Висновок

Як можна побачити РФ у більшості випадків може через продажі озброєння низці країн Євразії одночасно задовольняти два принципових інтереси. Це стосується як комерційних інтересів через створення замовлень для національного ВПК. Так і реалізації геостратегічних цілей щодо підтримання власного впливу в Закавказзі, та сприяння концентрації великих регіональних держав і США на проблемах безпеки і балансу сил на Близькому Сході і Індійсько-Тихоокеанському регіоні. Тим самим Кремлю вдається через такі маніпуляції максимально створити собі простір для маневру між провідними центрами сили у Євразії і максимально відволікти увагу інших позарегіональних гравців від регіону колишнього СРСР як екзистенційно важливого для зовнішньої політики РФ. 

Однак така стратегія має серйозний недолік – без політики економічного, соціального і політичного розвитку така стратегія балансування і маніпуляції не гарантує збереження для РФ вагомого місця у світовій політиці. Власне реалізація Візантією стратегії маніпулювання і підтримання балансу сил без реформ призвела до маргіналізації імперії і її остаточного зникнення у 1453 році. Але провідні російські експерти уже починають говорити про небезпеку стратегії маніпуляцій і балансування у Євразії за відсутності реальних внутрішньодержавних перетворень. Залишається лише чекати як Кремль реагуватиме на ці сигнали російського експертного співтовариства.

Микола Бєлєсков, експерт МЦПД Progress - ngoprogress.com