www.ji-magazine.lviv.ua

Сергій Дацюк

Думки Маркса про те, що «революції – локомотиви історії», необхідно переглянути (К. Маркса «Наслідки 13 червня 1849», з циклу «Класова боротьба у Франції» (1850) (К. Маркс і Ф. Енгельс, Твори, т. 7, М.-Л. 1956, с. 86)). У лінійній методології Маркса, де одна суспільно-економічна формація лінійно змінювала иншу, революції були локомотивами, які тягнуть історію по прокладеній «залізниці» між відомими станціями – суспільно-економічними формаціями.

З погляду марксизму існує задана логіка історії, так звана всесвітньо-історична необхідність, яку неможливо подолати. У цьому сенсі класифікації революції вироблялися відповідно до тих «станцій» на історичній «залізниці», де зупинялося для технологічного освоєння мотиваційного простору людство. Лінійна послідовність ладів не була жорстко обумовленою, хоча її і не заперечували: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний (з його початковою соціалістичною фазою) лад.

Революції – це реактори майбутнього. Такий принципово новий погляд на революцію. Ніякої лінійної «залізниці» історії не існує. У історії, всупереч Ясперсу, немає ніякого призначення. Можна говорити лише про суто суб’єктивне збільшення емансипації як історичного тренду, але це лише спосіб організації нашого уявлення про історію. Тому що те, що нам здається емансипацією з погляду історії, є иншою і не менш сильною залежністю від певних инших умов і обставин з погляду майбутнього.

Сутність революції в тому, що за допомогою жодного однолінійного або навіть багатолінійного прогнозу передбачити її результат принципово не можна. Революція тому й революція, що вона не тягне світ по певному шляху, а створює новий світ і нові його шляхи. Инакше кажучи, реакцію в реакторі революції принципово не можна передбачити не тому, що ми не знаємо результатів реакції реагентів, а тому, що ми ніколи навіть не здогадуємось, а що саме вважати реагентами.

Революції стосуються зміни цілого світу, навіть якщо він змінюється в якомусь окремому і Богом забутому місці. У цьому сенсі Великі революції – це цивілізаційні реактори майбутнього. Найбільш успішними є ті революції, які долають початкову теорію умов свого виникнення і диктують необхідність принципового перегляду теорій, з якими люди починають революцію.

Навіть якщо спочатку творцям революції здається, що вони виконують якусь дуже стандартну процедуру реформ, зразки яких відомі, то логіка революції неминуче виштовхує їх за усілякі стандартні зразки, примушуючи створювати нові зразки і нові стандарти.

Революції неминуче перетворюють всякі реформи на інновації, тому що цінності, які вони беруться встановлювати (мотиваційні та мисленнєві установки) завжди не відповідають теперішнім зразкам, еталонам і нормам.

Революції завжди роблять щось инше, ніж планують революціонери. І робити це инше, революціонерів змушує опір старого світу потугам революції. Щоб подолати такий опір, щоб виграти неминучу при цьому війну, потрібне щось більше, ніж якісь реформи. Потрібні цивілізаційні інновації, які будуть важливі для всього людства.

У цьому сенсі, найбільш успішними є ті революції, які виходячи з своїх економічних і політичних передумов в процесі власного здійснення добираються аж до основ цивілізації – створюють нові системи мотивацій, змінюють онтологічні уявлення про світ, відкривають нові транзитологічні перспективи людської цивілізації, породжують нові концептуальні поля і пропонують нові реальності, які може використовувати людство.

Цивілізаційна картинка світу під час української революції

Сучасний світ увійшов у світову кризу в 2008-му році. В некризовий час світ може розвиватися як завгодно інтенсивно – повільно, швидко або взагалі ніяк. Однак у кризовий час інновації мають критичне значення. Саме тому в процесі світової кризи вирішальне значення для будь-якої з людських цивілізацій має здатність до інновацій – їхня розробка, виробництво, впровадження, а також до культурного захоронення старого і того, що віджило свій вік.

До початку світової кризи в еліт різних частин світу існували такі цивілізаційні установки щодо здатності до інновацій:

Ісламські країни у своїх цивілізаційних орієнтаціях остаточно позначили себе як цивілізаційне паразитування. Маючи можливість в демографічному плані вести експансію в Европі, мусульмани виявилися нездатними ні прийняти мислиннєві установки европейців, ні сприйняти мотиваційні установки американців. Демографічна експансія мусульман на тлі їхнього соціально-економічного екстремізму перетворюється на серйозну проблему для людства.

Китай і Росія цілеспрямовано робили ставку на етатизм, тобто на державу, зрощення якої з великими корпораціями дозволяє реалізовувати масштабні цивілізаційні проекти. Однак до кінця ХХ століття виявилося, що наявність величезних фінансових та організаційних ресурсів у держави аж ніяк не гарантує реалізацію масштабних цивілізаційних проектів.

Як тільки держава запроваджує підданську ідентичність і звільняє громадян від необхідності брати на себе відповідальність за різні аспекти власного життя, серйозно знижується пасіонарність цих громадян в довгостроковій перспективі, хоча прориви і ривки тут можуть бути. При цьому інтелектуали втрачають творчу свободу і принципово не можуть виробляти ті наймасштабніші цивілізаційні проекти, для яких держава і може вводити мобілізаційний режим в суспільстві. Тому для держави залишається єдиний шлях – війна, як найвагоміший в цих умовах цивілізаційний проект.

У цьому сенсі війна Росії і/або війна Китаю – це єдиний шлях цивілізаційного розвитку, якщо еліти цих країн не змінять свої цивілізаційні установки. Спосіб ведення війни тут не має особливого значення. Навіть наявність ядерної зброї не може істотно вплинути на цивілізаційний розвиток. Цивілізації є більш потужними утвореннями, ніж будь-які перешкоди технологічного характеру. Цивілізаційні виклики сильніші за загрозу застосування ядерної зброї. Тому ядерна зброя принципово нічого не додає до сили цивілізації і нічим її розвитку чи занепаду не перешкоджає.

До початку світової кризи Захід розколовся. США і Европа вирішили по-різному вийти з проблеми обмеження мотивацій світу консюмеризму в тому, що стосується загальних прагнень, цілей, орієнтацій.

Цивілізаційні орієнтації Европи – інституційний раціоналізм, тобто саме раціонально продумані інститути та процедури на тлі загального благоденства і процвітання мас можуть дозволити вийти на узагальнення цивілізаційного рівня. Проте в процесі такого узагальнення виявляється, що інтелектуали втрачають мотивації широкої перспективи на горизонті. Інтелектуали теж прив’язуються до консюмеристьських мотивацій, до технологічних процедур та інститутів, перетворюючись на креативний клас. Суть креативного класу в тому, що він не може сягати своєю думкою задалеко і заглибоко, він втрачає здатність до самомотивування і до самостійної зміни мисленнєвих установок.

Без здатності европейських інтелектуалів до самомотивування і зміни мисленнєвих установок на тлі постмодерністського нігілізму з його установками на відмову від онтології в ім’я метафізики, відмова від метанаратівів в ім’я наративів повсякденності, европейська цивілізація дуже швидко втратила цивілізаційний горизонт розвитку, підмінивши його блискучими формами інституційної та технологічної організації суспільства. На відміну від Росії та Китаю інтелектуалів Европи прив’язли не до держави, а до суспільства споживачів та його ригідних цивільних структур.

Цивілізаційні орієнтації США – біхевіористський раціоналізм на момент закінчення Третьої світової (Холодної війни) і етичний раціоналізм Габермаса на момент написання цієї статті. США – єдині, хто зумів, хоча лише на рівні еліти, здійснити інноваційний перехід щодо своїх мотивацій. Якщо біхевіористський раціоналізм виходить з колективних дій, продиктованих актуальною ситуацією (ситуація як стимул-реакція як відповідь на стимул), то етичний раціоналізм у своїй основі має цивілізаційну складову – етичні імперативи і принципи виводять раціоналізм за межі безпосередньо актуальної ситуації.

Цивілізаційна установка США – дозволити інтелектуалам вмотивовувати самих себе, виходячи не з зовнішніх приписів (процедур і правил інститутів), а виходячи з внутрішніх вимог кантівського категоричного імперативу. Саме тому ідеї европейця Габермаса стали більш затребуваними американською елітою, а не европейською.

Розкол Заходу полягає в наступному: Мисленнєві установки здатні змінювати европейські еліти, але вони не здатні змінювати мотиваційні установки. У той же час мотиваційні установки здатні змінювати американські еліти, але вони не можуть міняти мисленнєві установки. Російські і китайські еліти не здатні до змін ні мотиваційних, ні мисленнєвих установок.

США ще можуть виробляти деякі наукові та технологічні інновації, які підхоплює світ, але вони не здатні запропонувати ні нові горизонти для людської цивілізації, ні нові мисленнєві установки під ці горизонти. Проблема США – у відсутності серйозної філософської традиції. Проблема Европи в тому, що філософська традиція є, але її цілеспрямовано знищує суспільство споживачів та інституційний диктат наддержавних норм.

Інноваційний потенціал ісламських країн – нульовий, оскільки мусульмани в кращому випадку із запізненням йдуть слідом за західною цивілізацією.

Інноваційний потенціал Китаю вищий від нуля і продовжує повільно зростати, оскільки поки що Китай накопичує інновації, просто крадучи їх у західних країн, але при цьому розвиваючи і постійно масштабуючи здатності до впровадження інновацій і виробництва власних інновацій. Якщо Китай не зможе революціонізувати даосизм-конфуціанство, його цивілізаційний потенціал швидко досягне межі.

Інноваційний потенціал Росії – негативний, в країні почалася відверта архаїзація і відбувається блокада не тільки західних інновацій, а й блокада розробки власних.

Европейський інноваційний потенціал за останній час різко знизився, і якщо нічого не робити, то Европа скоро буде схожа на Росію.

Інноваційний потенціал США досі зберігається на високому рівні, але США не спрявляться з завдання з вирішенням проблеми світової кризи самотужки без інтелектуальної енергії Европи, разом з архаїзованою Росією, та жорстко опортуністичним Китаєм, які не бажають брати на себе ніяких глобальних функцій, і ще з відверто паразитуючими ісламськими країнами.

Для цивілізаційного ривка і виходу зі світової кризи сьогодні людству потрібно одночасно змінити і розумові, і мотиваційні установки, здійснюючи при цьому інновації на рівні самоорганізації всього людства.

Передумови та виклики української революції 2013-2015-их років

До часу української революції 2013-2015-го років Україна відчувала на собі всі наслідки світової кризи, доповнені спробою Росії вийти зі світової кризи за рахунок повернення суспільства до старої імперської логіки. Російській еліті здавалося, що повернувши свої колишні колонії і відтворивши нерівний обмін з ними, вона зможе серйозно покращити власне вельми скрутне становище.

Українська еліта, як власне і російська, була жорстко орієнтована на збагачення і на боротьбу за владу. Українська еліта принципово була не здатною на жодні інновації. Лише українське суспільство, яке в своєму ментальному коді містить установки на етичний раціоналізм, схожий на такий, який є у США, виявилося здатне на історичну дію – повалення режиму влади, який закривав всі можливості для позитивного майбутнього країни.

Однак суспільство може лише повалити одну політичну владу і поставити на її місце иншу. Справжню революцію може здійснити лише еліта.

У цьому сенсі парадокс української революції полягає в тому, що вона відбулася в країні, еліта якої була практично не готова до революції.

Тому виникає питання – чому відбулась українська революція? Чому ментальність громадянського суспільства виявилася потужнішою за ментальність еліти цього суспільства.

Саме щільність, інтенсивність і висока технологічність комунікації в Україні породили особливий стан громадянського суспільства, де еґреґор виявився сильнішим за еліту. Низька здатність української еліти до публічної комунікації, надлишкова конфліктність української еліти через приватні, корпоративні і партійні цілі, ще продовжують стримувати процес інновацій в Україні.

Після громадянського протесту 2013-2014-х років українська еліта опинилася під потрійним ударом: 1) тиск власного українського суспільства; 2) тиск російської контрреволюційної війни; 3) тиск західних інститутів і жорсткий примус до реформ.

Однак цей потрійний тиск на українську еліту не змусив її інституційно відрефлексувати свою відсталість, нестратегічний характер, необхідність перетворення реформ в інновації.

Неможливість протистояти громадському тиску свого власного суспільства змушує українську еліту знаходити рішення, коливаючись між західними реформами і російським тиском в бік архаїзації. Проте українська еліта виявилася нездатною зробити дві важливі для власної революції речі: 1) виявити і намагатися реалізовувати в собі инші мотиваційні установки (крім збагачення і боротьби за владу); 2) брати під сумнів і змінювати власні мисленнєві установки.

Виявилося, що мисленнєві установки, які породжують позитивну перспективу і нові можливості (нові цивілізаційні обрії) пов’язані з благородними мотиваційними установками. Українська еліта вже засвоїла, що таке звитяга, але зовсім не має в собі благородства.

Завжди дивує проста на перший погляд обставина. От є еліта – набиті грошима і причетні до влади люди. Вони цілком здатні в будь-який час провівши внутрішню ревізію усвідомити власну неспроможність, після чого залучити фахівців, пройти навчання, психоаналіз, прикласти зусилля і змінитися.

Однак на практиці це виявляється неможливим. Виходить як у тій байці – «мишки кололися, плакали, але продовжували їсти кактус».

Візьмемо, наприклад, одного з великих українських олігархів. Серед його консультантів, напевно, були такі, що говорили про необхідність кардинально переглянути його бачення світу, змінити спосіб управління бізнесом, напрацьовувати нову політичну практику і т.д. Однак людина воліла втратити бізнес і вплив, але не змінитися.

Це якесь прокляття української еліти. Іноді здається, що для бізнесу політичний ідіотизм заразний. Варто потрапити відносно багатій людині в середовище олігархів, як у неї відключаються мізки, вона перестає рефлектувати, втрачає здатність до адекватного сприйняття реальності. Що б хто критичного не казав такій людині, вона не чує, бо спрацьовує синдром олігархічного ідіотизму: олігарх не вірить нікому, хто бідніший за нього, а ті, хто багатший за нього, виявляються ще більшими соціальними ідіотами, ніж він сам.

Поки ідеалом для більшості представників української еліти було стати олігархом або політиком, у неї не було майбутнього. Саме звідси патологічний опортунізм української еліти і нездатність до солідарних дій з громадянським суспільством. Навіть благодійність олігарха чи політика не може його змінити, тому що він позбавлений головного – відкритої солідарної комунікації з громадянським суспільством. Тобто олігарх чи політик не може прийти і говорити на рівні із суспільством ні на круглому столі, ні на форумі, ні на телебаченні. Йому подавай лише комунікаційні віп-події, тобто події, де гарантовано присутня статусна комунікація, де за форматом людей, які не мають статусу просто не допустять.

Головна проблема української еліти – відсутність навіть початкових уявлень про цивілізаційну роботу. Українська еліта ніколи не вирішувала питань цивілізаційного рівня – вона завжди воліла бути у фарватері иншої, зовнішньої цивілізації.

Як вивести українську еліту на цивілізаційний рівень завдань, які вона перед собою ставить?

Українська еліта погано справляється навіть на примітивному рівні проведення реформ за готовими нормам, стандартам і зразкам. А Україні потрібні цивілізаційні інновації.

Еліту не можна виправити ніякими радикальними соціальними процесами. Як її не критикуй, як не пресуй, вона буде тупо збагачуватися і прагнути до влади.

У цьому сенсі уявлення Маркса про те, що «насильство – повитуха кожного старого суспільства, яке вагітне новим» варто переглянути (див. «Капітал» (т. 1, гл. 31) Карла Маркса (1818-1883)).

Насильство – необхідна, але далеко не достатня передумова для оновлення суспільства в ситуації світової кризи. Саме по собі насильство, без інтелектуального, рефлексивного, спрямованого на цивілізаційні основи і перспективи мислення змінити світову ситуацію не зможе. Інновації, озброєні необхідним насильством, – це освічена повитуха історії. Якщо інтелектуали не діють і/або якщо інтелектуально-інноваційний процес не підтримується бізнес-політичними елітами, то війни самі по собі не виробляють нову цивілізацію – вони можуть лише зруйнувати стару.

Тим більше змінити суспільство не може люстрація сама по собі. Люстрація – це процес фізичного звільнення інститутів від еліти із застарілими уявлення. Однак люстрація працює в негативному плані – усуває від влади неадекватних і консервативних людей всередині еліти. Який процес, однак, може працювати в позитивному плані – створювати змістовно інновативних людей всередині еліти?

Ще зовсім недавно саме Майдан став простором міжстратової комунікації, який спровокував доволі наочне перетворення уявлень України про саму себе – як країни, суспільство якої може генерувати інновації всупереч еліті.

Можливо, нам потрібен Інститут Майдану. Не як збори майданівців всіх мастей. Завдання Інституту Майдану всередині країни – підтримка міжстратифікаційної комунікації в суспільстві, генерування хоча б соціальних інновацій у різних сферах суспільства.

Однак Інститут Майдану буде не здатний генерувати цивілізаційні інновації, тобто навряд чи він зможе прийняти на себе виклики людської цивілізації – що не так з людством, які його перспективи, що може зробити Україна для себе і людства. Тут потрібні інтелектуальні клуби, що займаються мисленням. І ці клуби повинні виходити на рівень проблематики світової кризи людства. Тобто навколо Інституту Майдан потрібно створити інтелектуальні клуби.

Україна в контексті цілей розвитку тисячоліття ООН

15 років тому ООН остаточно розписалася у власній неспроможності. Цілями розвитку тисячоліття в 2001 році на 15 років (до 2015-го року) були оголошені матеріальні, фізико-біологічні і споживацьки зрозумілі цілі – життя, здоров’я, екологія, початкова освіта.

ООН намагалася вкинути людство в споживчу повсякденність протягом 15-ти років. І їй це вдалося. Нинішня світова криза і нинішня наша війна – це заслуга ООН і посіяної нею вселюдської нудьги.

ООН не проголосила серед умов розвитку жодної трансцендентної мети. Цього року ООН знову буде обговорювати пропозиції щодо нових цілей розвитку майбутнього тисячоліття. Там між иншим буде виступати і Путін. І ще безліч vip-обивателів різного політичного калібру. Чомусь в ООН вважають, що політики різних країн національного рівня мають що сказати про те, що нам робити в наступному тисячолітті.

Немає меж цьому загальнолюдському ідіотизму. Як підсумок, ми можемо знову отримати на рівні рішення ООН споживацькі узагальнення на короткострокову перспективу.

Людству ж потрібна трансцендентна перспектива – розвиток філософії поза рамками практичних завдань, здійснення конструктивістської революції в науці й філософії, загальнолюдська колонізація планет поза Землею, практичне освоєння віртуальності, інженерне освоєння нанореальності і астрореальності, цілеспрямоване дослідження іномірних-інорозмірних реальностей (Позасвіту), спроби виявити прибульців неочевидним способом, дослідження феноменів духовного нерелігійного розвитку людства, постановка і дослідження проблеми формування єдиного людства, забезпечення посилення світового впливу громадянського суспільства на тлі втрати монополії на політику держав і корпорацій, дослідження альтернативних шляхів розвитку людства (псіонічний, генно-інженерний, кібернетичний, віртуальний) і т. д.

Дуже ймовірно, що розвинені країни, які знаходяться в ситуації споживчої повсякденності (Захід), зомбованої агресії (Росія), екстремістського ресентименту (ісламські країни) або конфуціансько-буддистської відчуженості (Китай, Індія) виявляться нездатними запропонувати людству які-небудь трансцендентні цілі.

У цьому сенсі в України є можливості, потенціал та здібності запропонувати принципово нові цілі розвитку тисячоліття для ООН. Хто їх запропонує в ООН від України? Не видно жодного українського політика, який би розмірковував про довгострокове майбутнє людства на цивілізаційному рівні. В інтелектуальному ж середовищі України це питання потрібно поставити і обговорити. Швидше за все, українським інтелектуалам буде що запропонувати ООН.

Під час революції потрібно глибоко роздумувати і мріяти про нездійсненне. Рутина почнеться дуже скоро. І війна закінчиться якось раптово, і революційна пасіонарність зів’яне вельми швидко.

Пора українцям думати про цілі розвитку людства на найближче тисячоліття. Все в наших руках, поки не почалася рутина.