www.ji-magazine.lviv.ua

Сергій Дацюк

У російсько-українській війні 2013-2015-х років кожна з країн – і Росія, і Україна – вважає, що виборює свободу. Росія думає, що вона отримає свободу від Заходу, а Україна, – що вона отримає свободу від Росії. Крім того, обидві країни впевнені, що кожна з них вільніша, ніж суперник (колишній партнер, а тепер ворог).

Що ж таке свобода? І в цьому сенсі хто справді більш вільний – Україна чи Росія?

Онтологія і транзитологія свободи

Свобода займає унікальне місце серед ідей у філософії – у неї немає і не може бути фундаментальної онтології. У цьому сенсі свобода має не онтологію, а транзитологію. Онтологія свободи – умовна.

Якби у свободи було підґрунтя, вона не була б свободою, вона б мала залежністю від цього підґрунтя. Свобода є чистим і обумовленим лише смисловими чинниками прагненням волі. Проте сенс не є підґрунтям волі. Сенс створює змістовний простір, в якому діє воля, а воля знаходить сенс лише в цій дії. До цієї дії допустимий сенс є лише умовним підґрунтям волі.

Свобода споконвічно є подолання всіх і всіляких умовностей і залежностей ззовні. У загальному вигляді зовнішня свобода є перманентною емансипацією від екзистенції. Власне тому хайдеггерівський проект буттівництва (ведення буття) виглядає дуже сумнівно з погляду свободи. Якщо буттувати означає відкривати буття в екзистенції, то буттувати вільним означає поступово емансипуватися від екзистенції.

Внутрішня свобода є установкою на різноманітні позитивні прояви самості. Позитивні прояви самості пов’язані з запереченням насильства і поневоленням як стосовно себе, так і стосовно инших. У загальному вигляді внутрішня свобода є різноманітністю транзистенції, в межі подолання екзистенції.

Свобода є установкою бути вільним. Завжди є умовності. У цьому сенсі свобода є не відсутністю умовностей, а установкою на їх виявлення і подолання.

Бути у світі і бути вільним від світу дуже важко. Для багатьох практично неможливо. Справжня свобода знаходиться, в транзистентному прагненні до трансцендентного иншого, позасвітового, неексзистентного. Свобода є оцінкою якості різноманітності транзиту, а не розмаїттям підстав.

Транзитологічний сенс свободи двоякий: 1) збільшення проявів свободи (свобода не може бути в обмеженому смисловому просторі, не може мати один і той самий повторюваний сенс); 2) орієнтація на інновації та инше. Справжня свобода завжди спрямована за межі очевидного, знаного, наявного.

Свобода важлива не просто сама по собі. Свобода важлива остільки, оскільки вона втілюється у позитивні смисли та довгострокову перспективу, тим самим створюючи ще більшу різноманітність волі. Свобода, що веде до рабства або просто навіть до звуження свободи, не є свободою. Свобода завжди є осмисленою і перспективною, веде до різноманітності і розширення самої себе.

Позитивний сенс свободи завжди там, де немає злоби, де немає агресії, ненависті, обмежень, репресій, контролю свідомості, шельмування інакомислячих. Довгострокова перспектива там, де емансипація розширюється, різноманітність свобод збільшується, кількість вільних зростає.

Залежність від минулого завжди більш підневільна, ніж акцентуація на майбутньому. Майбутнє легше виправити, ніж минуле, бо майбутнє здатне виправляти і уточнювати акцентуації на ньому, а минуле, захопивши одного разу, вже не випускає зі своєї залежності, поки не перетворить теперішнє на руїни.

Найбільшу свободу проявляє той, хто забезпечує найбільшу різноманітність смислів, продукує найбільше інновацій, створює більш довгострокову перспективу, безперервно породжує і утримує орієнтацію на инше. Це і є транзитологічна суть свободи.

Оптимальний агент свободи

Хто є найбільш вільним? Тобто, хто є найбільш оптимальним для свободи автономним агентом? Індивід, група чи людство? Захід відповідає – індивід. Росія відповідає – група (держава). Конструктивізм відповідає – людство.

Між свободою багатьох і свободою одного, між свободою колективного агента та індивідуального агента існує відношення оптимальності, яке дозволяє вивести оцінку свободи за межі виключно формальних побажань.

Оптимальність свободи вимірюється багатьма показниками, проте не всі ці показники традиційно належать до власне свободи. Чи зважати при оптимальності свободи на її відкритість до сваволі і супутні при цьому людські жертви? Чи зважати при оптимальності свободи на її очевидне досягнення комфорту для багатьох чи зважати лише на багатство інновацій і прагнення до иншого небагатьох? Чи зважати при оптимальності свободи на її пасивність і стихійність проявів, а чи потрібно брати до уваги лише активно діяльний і осмислений прояв свободи?

Моя відповідь максимально конструктивна і транзитологічна – оптимальність свободи оцінюється не тільки за намірами, але і за наслідками здійсненого. Якщо індивідуальне свавілля і індивідуальне насильство не знижує загальний рівень свободи, то насильство колективного свавілля і, як його наслідок, людські жертви знижують оптимальність волі.

Якщо індивідуальні інновації та індивідуальні устремління до иншого потрібні для відтворення свободи, то лише реальні колективні інновації та колективне прагнення до иншого у колективного агента збільшують оптимальність волі.

Ескапізм окремої особистості мало впливає на загальний стан свободи в суспільстві, але архаїзація та ізоляція цілого суспільства знижують оптимальність волі.

Окремі індивіди можуть проявляти стихійну і навіть злочинну активність, а також вести паразитарний спосіб життя, але стихія суспільного життя, а також масове паразитування знижують оптимальність волі. Свобода більш оптимальна лише в активності осмислених дій, а не в стихійній та / або паразитарній пасивності.

Давайте подивимося на західний вибір найбільш оптимального автономного агента. Щоб його зрозуміти, нам потрібно спочатку операціоналізувати свободу.

Стійкі конструктивні операціоналізації свободи такі – «свобода від»: 1) усунення всіх і всіляких залежностей (умовностей); 2) усунення прямого насильства і самих умов насильства; 3) усунення випадковості свавілля і паразитування пасивності; «Свобода для»:  1) осмислення в позитивних і перспективних сенсах; 2) породження сенсом намірів дії і подолання пасивності; 3) активна дія в рамках сенсу.

Усунення залежностей передбачає виявлення і дослідження залежностей волі до її прояву в дії. Залежності вивчають через психоаналіз воленосія, соціологічні дослідження соціального середовища воленосія і політологічні дослідження політичної ойкумени воленосія.

У сучасному світі індивідуальна воля не може бути повністю вільною від політики держави, від мас-медіа, від габітусу соціального середовища, від підсвідомих і свідомих індивідуальних впливів і групових дій. Воля не може проявитися вільно в ситуації насильства (власного насильства, яке завжди породжує страх, чи насильства ззовні). Воля не може бути вільною, якщо вона проявляється стихійно, не усвідомлено, без урахування наслідків та оцінки перспективи. Воля не може бути вільною при виборі таких модусів, як паразитування, пасивність, стихійність, архаїзація.

У сучасному світі індивідуальна воля погано пристосована до осмислення. Для осмислення їй дуже часто потрібно потрапляти в залежність від колективних смислів (а це передбачає контроль свідомості груповими лідерами думок та ЗМІ). Будувати наміри індивідуальних дій неможливо без урахування їх соціального контексту, більше того ці індивідуальні наміри повинні співвідноситься з груповими намірами колективних дій. Суспільство свідомо обмежує надмірно активні дії, щоб вони не перетворювалися на сваволю і не були небезпечними для суспільства і для індивідуальних свобод.

Тобто елементарна операціоналізація свободи індивідуальної волі показує її обмеженість. Однак ця обмеженість найбільше піддається регулюванню. Регулювання міжгрупових (міжкраїнових і міждержавних) відносин у плані свободи на сучасному етапі є дуже складним завданням. Ні «добра воля» держав, ні ОБСЕ, ні ООН не дозволяють настільки ж ефективно регулювати міру свободи і свавілля, активності і пасивності, стихійності і свідомості на міждержавному рівні, як це можна зробити на індивідуальному рівні.

Це означає, що саме індивід володіє найбільшою здатністю усвідомлювати необхідність своєї свободи, осмислювати змістовну спрямованість своїх вільних дій, нести за них відповідальність, коригувати дії, усуспільнювати вільні дії з вільними діями инших індивідів і конкурувати за свободу з групами і всім людством.

Проекція індивідуальної свободи на колективність досягається в такому автономному агенту як корпорація. Саме корпорація володіє могутністю, яку можна порівняти з могутністю держави, і індивідуальною свободою, яку можна порівняти зі свободою індивіда. Обмеження довгострокової діяльності корпорації пов’язане з деградацією мотивацій корпоративних лідерів. Коли корпорація переходить від інвестування енергії індивідуальної свободи в інновації, що дозволяють розвиватися, до витрат енергії на боротьбу за прибуток, експансію (придушення инших корпорацій) і монополізм (надлишкову конкурентну перевагу), відмінність корпорації від держави зникає. Корпорація стає безперспективним колективним вже мало автономним агентом.

Індивідуальний і колективний автономні агенти

Максимально інноваційна діяльність СССР відноситься до періоду так званої відлиги (1955-1965). Саме в цей період індивідуальна свобода в СССР була найвищою за весь час його існування, і саме в цей період здійснили найважливіші цивілізаційні досягнення – соціально-культурний розвиток, світове наукове лідерство, запуск і втілення космічного проекту.

Усередині марксизму немає жодної можливості пояснити космічну експансію СССР. Космічний проект СССР мав не комуністичний контекст – з комунізму космічна експансія ніяк не проглядалась. Космічна експансія припускала наявність деяких цивілізаційних цілей, які були не пов’язані з соціальним зрівняльним перерозподілом матеріальних ресурсів і класовою боротьбою всередині цього перерозподілу.

Комунізм також ніяк не припускав створення принципово індивідуальних (персональних) комп’ютерів. Великі і громіздкі комп’ютери СССР допускали виключно колективне використання. П’ятирічний цикл совєтського планування принципово не відповідав закону Мура, згідно з яким продуктивність комп’ютера подвоюється кожні 1,5-2 роки.

Атомний проект СССР розробляли в ситуації явного тиску зовнішньої загрози з боку США, тобто це був саме зовнішній тиск цивілізації з індивідуальними автономними агентами на цивілізацію колективного автономного агента.

Існує припущення, що цивілізація колективного автономного агента не може створити в цивілізаційному плані нічого такого, чого б не могла створити цивілізація індивідуальних автономних агентів. І навпаки, цивілізація індивідуальних автономних агентів може створити багато чого такого, чого в принципі не може навіть повторити цивілізація колективного автономного агента.

Причому цей умовивід є не теоретичним, бо теорія може містити і раціональні аргументи, і раціональні контраргументи, а практичним – він є узагальненням історичного досвіду тривалої конкуренції двох типів цивілізацій, зокрема, в останньому історичному прикладі – СССР і США.

Технологічні інновації США XX століття (стратегування замість планування і програмування як в СССР, створення комп’ютера, проривний розвиток телекомунікацій, створення Інтернету) і XXI століття (3d-принтер, соціальні мережі, електромобіль) це унікальні продукти цивілізації індивідуальних автономних агентів, які цивілізація колективного автономного агента в принципі навіть повторити не може.

Що б цивілізація колективного автономного агента не створювала, її завжди буде уособлювати лише монополіст Газпром, який паразитує на природних копалинах і корумпує як державу де знаходиться, так і держави навколо себе. Цивілізація колективного автономного агента принципово не здатна породити Ілона Маска – вона політично обмежить, економічно заблокує і демотивує його раніше, ніж він встигне створити і зробити успішними «SpaceX» або «Tesla Motors».

Технологія державних (імперськи-монополістичних) інкубаторів інновацій (Роскосмос, Роснано, Сколково і т.д.) в принципі не дозволяє досягати і результативно використовувати таку ж соціальну енергію, якої досягають і використовують підприємства Білла Гейтса, Стіва Джобса та Ілона Маска. Інноваційні діяльності працюють найефективніше виключно на індивідуальне підприємництво.

Соціальні інновації США я досліджував в роботі «Доля гегемона – доля світу». Суть гегемонії США в ХХ столітті полягає не тільки в тому, що вони запропонували унікальні технологічні, але також і унікальні та універсальні соціальні інновації.

Саме тому індивідуальна воля є найбільш оптимальним автономним агентом. Держави з сильною колективною волею (імперії), які застосовують активні дії (по суті, свавілля і насильство) для створення залежності від них инших держав (країн) і поневолення їхньої вільної волі, втратили свою оптимальність для свободи. Колективи, і особливо держави, дуже часто безглузді, пасивні, схильні до сваволі та безвідповідальності.

Саме всередині ліберального проекту свобода індивіда як автономного агента вперше стала пред’являти більш універсальні форми цивілізації, ніж свобода колективу як автономного агента. Цивілізації-імперії з колективістською орієнтацією, навіть отримуючи ідеологічне обґрунтування (в марксизмі, націонал-соціалізм), не витримують цивілізаційної конкуренції з цивілізаціями з індивідуалістичною орієнтацією.

Якщо до початку ХХ століття імперії могли непогано гарантувати свободу інтегрованим в них народам, то з початку ХХ століття виникає система міжнародного права, міжнародної торгівлі, міжнародних армій, які вперше вже на рівні людства (новий автономний агент) починають гарантувати свободу набагато ефективніше, ніж імперії. Саме тому в ХХ столітті імперії зникають. З початку XXI століття імперія вже більше не свобода – це поневолення.

Замість імперій на руїнах держав як автономних агентів, покликаних гарантувати оптимальність свободи, виникає єдине людство.

Чи стане людство новим претендентом на позицію автономного агента – ось у чому головне питання нашої епохи. Зміст всіх нинішніх воєн і криз – становлення єдиного людства. На мірозлобії до Заходу цей проект не можливо побудувати. Цей проект можна побудувати лише на конструктивних відносинах між країнами планети Земля. Однак саме узагальнення автономного агента дозволяє побачити також і транзитології свободи в сьогоднішній російсько-українській війні.

Свобода в Україні і Росії

Питання про волю і її умовності та безумовності я ставив в дискусії з Бахтіяровим в моїй роботі «Зосередження волі: Україна і Росія». Однак тепер нам варто розглянути питання в иншому ракурсі – хто більш вільний: Росія чи Україна?

Свобода для Росії – це свобода колективності, свобода держави, свобода імперії. Свобода для України – це, у своїй суті, анархістська свобода індивіда, свобода громади і свобода об’єднання громад в мережу. Свобода колективності в Росії занадто часто в історії (як і сьогодні теж) виявлялася поразкою індивідуальних свобод.

У цьому сенсі оцінка свободи в чисто формальному вигляді не може служити підставою для порівняння Росії та України. Однак наведені вище конструктивна операціоналізація свободи і транзитологія її дозволяє порівняти свободу Росії та України.

Архаїзація Росії – це пряма втрата свободи. Навіть, якщо дуже хочеться, не можна в одну річку входити двічі. Безглуздо повторювати невдалі експерименти минулого. Росія вже мала негативний досвід ізоляції від Заходу в часи СССР. Це закінчилося розпадом СССР. Архаїзація – це залежність від стихії агресивного свавілля влади. Архаїзація – це смерть мислення, яке тільки і може виробляти наміри волі. Архаїзація – це паразитування на минулому. Архаїзація – це втрата сенсу і перспективи.

Україна намагається всіма силами уникнути архаїзації. Революція і війна в Україні – вірний спосіб не звалитися в архаїзацію, навіть якщо настане повний обвал економіки. Тому що обвал економіки – це ще не архаїзація. Архаїзація – це обвал умів.

Росія постійно транслює ідею універсальності як ідею імперії. У цьому сенсі сьогодні виникає нова ідея універсальності – єдине людство. Це людство не може бути ні американським, ні російським, ні европейським, ні китайським, ні індійським, ні арабським. Україна орієнтується на цю нову універсальність, хай поки у вигляді орієнтації на Европу.

Крім того, імперія неминуче перетворює громадян на підданих. Абсолютне підданство – це лише підпорядкування колективності.

Україна транслює ідею громадянства як ідею децентралізації. Громадянство містить дві компетенції: 1) підпорядкування – громадяни в певному вельми малому наборі компетенцій підпорядковані державі; 2) управління (владарювання) – громадяни у значному наборі компетенцій реалізують свою свободу на рівні місцевих громад. У цьому сенсі підданство створює лише одну компетенцію – підпорядкування. Громадянство створює дві компетенції – підпорядкування і влади (управління). Громадянська свобода неминуче більша за свободу підданства.

Росія контролює масову свідомість своїх підданих через зомбування свого населення за допомогою ЗМІ (насамперед через телебачення зі значним обмеженням Інтернет-комунікації). Це знижує можливості як осмислення, так і вільного вибору.

Україна не контролює масову свідомість своїх громадян, широко використовує Інтернет-комунікацію для всіх і всіляких проявів громадянства. Україна виробляє безпрецедентну комунікацію осмислення того, що відбувається. В Україні немає шельмування інакомислячих. Навіть з ворогами українці готові вести дискусію, якщо, звичайно, вороги здатні щось говорити, а не лише матюкатися.

Можна скільки завгодно критикувати Захід за споживацтво. Проте в Росії це споживацтво не менше, ніж на Заході. У споживацтво в Росії залучені не тільки влада і суспільство, але й інтелектуали. Політичне православ’я Росії в принципі не може подолати ні мотиваційні установки російської еліти на збагачення, ні паразитарний характер життя росіян, заснований на патерналізмі держави, що заробляє на дармових енергоносіях.

Україна почала серйозну боротьбу проти споживацьких мотивацій своєї еліти. Громадянське суспільство вже не вірить мотиваціям на збагачення і боротьбу за владу. Політика, яка легітимізує громадянські мотивації взаємодопомоги, довіри, осмислення і створення довгострокової перспективи, стала иншою. Проти споживчих мотивацій Україна бореться не шляхом релігійної фундаменталізації, а шляхом поширення громадянської ідентичності.

Росія створила систему загальнодержавного паразитування на продажі енергоносіїв иншим країнам. Вигодоотримувачами від продажу енергоносіїв є держава і наближені до неї олігархи. Решта підданих Росії є вигодоотримувачами за залишковим принципом. Паразитарний спосіб життя в Росії вбиває науку, технологію, культуру. Паразитарна і пасивна життєдіяльність росіян вбиває їхню свободу підприємництва і політичну свободу громадян взагалі. Саме відсутність легальних і легітимних способів реалізації індивідуальної свободи штовхає росіян на війну. Війна – це збочена свобода у просторі несвободи.

Україна кризою, революцією і війною врятувалася від паразитування на продажі продуктів металургії та хімії, що служили традиційними статтями доходів в держбюджет. Тому в України є шанс реалізувати свободу структурного перетворення своєї економіки. Росія цієї свободи не має. Санкції проти Росії – це все-таки не війна і не революція. Російська влада, не відчуваючи для себе загрози, буде і далі утримуватися від інновацій, буде і далі продовжувати паразитарний спосіб життя.

Україна в період революції і російської війни проти неї відчуває сильну залежність від західної фінансової та технологічної допомоги. Якби Україна залишилася з Росією, а не пішла в Европу, залежність була б ще більшою, тільки від Росії. Реформи, які проводить Україна, дозволять їй вирішити проблему з фінансовою та технологічною залежністю від Заходу. Громадянська ініціатива українців дозволить набути статусу автономного країнового (суспільного) агента на світовій арені. У цьому сенсі свобода українців полягає в безпосередній орієнтації на свободу, у формуванні намірів бути вільними. Росіяни таких намірів не формують, тому що смислів, їм супутніх, не проявляють.

Осмисленість свободи має різний контекст в Росії і в Україні – «Мірозлобіє Росії» і «Миролюбність України». Це свобода різних напрямків – свобода війни проти свободи миру. Свобода миру незмірно перспективніша за свободу війни. Проте рівень осмисленості мірозлобія і миролюбства принципово різний. Миролюбство має позитивний і перспективний сенс, тому й породжує велику свободу. Мірозлобіє має негативний і жорстко кон’юнктурний сенс, тому породжує величезну несвободу.

Свобода росіян сьогодні – це свобода мірозлобствувати разом з владою, шельмуючи і переслідуючи всіх інакомислячих. Немає в цьому ніякої не те що індивідуальної, але навіть і колективної волі. У суспільстві, що переслідує інакомислячих і продукує емігрантів, не буває ніякої колективної волі.

Інновації Заходу (переважно США) останніх десятиліть – Інтернет, соціальні мережі, 3d-принтер, електромобіль. Ці інновації були створені не тільки для США чи Заходу, а й для всього світу. Свобода вища там, де більше інновацій. Що Росія запропонувала світові, що могло б хоч якось виправдати всі поневіряння російського народу: масове зомбування, позбавлення багатьох громадянських прав своїх підданих, зниження рівня життя населення, війни проти республік колишнього СССР (Молдова, Грузія, Україна)? Україна намагається пред’явити Росії і світу свої соціальні інновації. Ще не дуже успішні, та поки це неважливо. Важлива установка. Немає інновацій – немає свободи.

Росія у своїй історії мала величезні втрати через революцій. Однак революції відбуваються не у всіх країнах – багато країн користуються інноваціями революцій, що відбулися в инших країнах. Так було з Великою Французькою революцією, за перетворення в якій французи заплатили мільйонами життів, а скористалися її досягненнями европейські країни і США.

Революціонер – справді вільна людина не тому, що він творить свавілля, а тому що він, в результаті, творить інновації майбутнього. Революційна Україна набагато вільніша за контрреволюційну Росію.

Сьогодні Росія боїться революції, але не боїться війни. Війна без революції – це жертви без будь-якого сенсу. Україна не побоялася революції і вже не боїться війни. Росія цілком може скористатися плодами української революції. Але для цього їй потрібно змінити ставлення до України. У кожному разі, її інтелектуальна еліта не повинна розповідати всякі дурниці про те, що свобода в Росії більша, ніж в Україні.

Росія скільки завгодно може брехати собі та иншим людям, прикриваючи брехню широкомасштабну обробку масової свідомості за допомогою пропаганди. Але сьогодні це факт – російська культура не є універсальною, вона стала локальною, швидко втрачає свій вплив не тільки в світі, але і всередині своєї країни. Причина – скутість індивідуальної свободи, зацикленість на власному минулому, скутість індивідуальної ініціативи, збоченість колективного автономного агента – імперської держави і її корпоративних монополістів.

Багато країн, у тому числі і Росія, з підозрою ставляться до проекту єдиного людства, бо це нібито західний проект. Однак єдине людство – це проект неминучий. Його можна осмислювати більш змістовно, ніж це роблять на Заході, але від нього безглуздо відмовлятися, як це робить Росія. Не подобається західний проект єдиного людства – треба пропонувати свій. Але деструкція щодо проекту єдиного людства контрпродуктивна.

Свобода людства передбачає нову оптимальність – неархаїчну, ненасильницьку, непаразитарну, осмислений, активний і перспективний пошук иншого. Вихід зі світової кризи будуть здійснювати не держави. Вільні індивіди, об’єднані в мережу, а не в імперії, створять нову цивілізацію єдиного людства.