www.ji-magazine.lviv.ua

Вадим Давидов (gabblgob.livejournal.com/)

Частина I

У німецького професора Гуннара Хайнзона взяли інтерв’ю з нагоди виходу у 2003 році його сенсаційної книги «Сини й світове панування: роль терору в підйомі і падінні націй» (Sohne und Weltmacht: Terrorism, Aufstieg und Fall der Nationen, 2003). Ця книга стала бестселером у всьому світі, але на англійську (і на російську теж) її досі ще не переклали. У вступі до книги наведено цитату сучасного німецького філософа, який вважає, що ця книга така ж важлива і знакова, як «Капітал» Карла Маркса.

Автор – 63-річний професор бременського університету, соціолог, економіст і дослідник геноциду. Він написав безліч книг про народження і занепад цивілізацій, починаючи з Бронзового століття, Стародавньої Греції, близькосхідних та буддистських країн і закінчуючи Голокостом і сучасною Европою.

У своїй книзі він пояснює явище, яке породило (на перший погляд) непередбачену й незрозумілу хвилю тероризму і насильства, що ламає зараз наш світ, назвавши це явище «злоякісним демографічним пріоритетом молоді». Визначення цього явища підтверджує елементарний математичний розрахунок – порівняння кількості чоловіків у віці 40-44 роки з кількістю хлопчиків від 0 до 4 років. Демографічний збій відбувається тоді, коли на кожних 100 чоловіків у віці 40-44 роки припадає менше, ніж 80 хлопчиків у віці від 0 до 4 років. У Німеччині це співвідношення дорівнює 100/50, а в секторі Газа – 100/464. Хайнзон використовує термін «демографічний збій», щоб охарактеризувати країни, які не зможуть опиратися пріоритету молоді з инших країн.

Німеччина і Японія демографічно готові до здачі країнам, на кшталт мусульманських – Афганістану (100 чоловіків / 403 хлопчики), Іраку (100 чоловіків / 351 хлопчик) і Сомалі (100 чоловіків / 364 хлопчики). Насильство має тенденцію вибухати в тих суспільствах, де юнаки від 15 до 29 років становлять більше 30% загального населення. Причини – релігія, націоналізм, марксизм, фашизм, тобто в ім’я чого вершать це насильство – несуттєві. Зараз у світі існує 67 країн з демографічним пріоритетом молоді, в 60 з них вже відбувається або масовий геноцид, або громадянська війна. Хайнзон не вважає, що економічна та гуманітарна допомога країнам з демографічним пріоритетом молоді може допомогти уникнути війни, соціальних хвилювань, терору або масових вбивств. Навпаки, в деяких випадках ця матеріальна допомога, яку надають з найкращими намірами, є причиною насильства.

Він шкодує про рішення Америки послати свої війська в Ірак та Афганістан, і вважає кампанію з втручання у справи Дарфура взагалі даремною справою. Хайнзон радить довести до відома палестинців, що Захід більше не буде їм платити за необмежене дітонародження, що їм самим доведеться годувати свої сім’ї з 10-ма і більше дітьми. Він також засуджує широко поширену теорію західної еліти, згідно з якою всяке насильство в географічному поясі від Північної Африки до Філіппін, а також поширення тероризму на решту світу викликане невирішеним арабо-ізраїльським конфліктом. Голодуючі люди не воюють, вони тільки страждають. Але насильство – передбачуване і неминуче тоді, коли молоді люди ситі і живуть в суспільстві, де їх надто багато і де вони обурюються на це суспільство, оскільки розуміють, що вони не затребувані в ньому. За останні роки Захід зіткнувся з гігантським пріоритетом молоді в більшості мусульманського світу, де відбувається демографічний вибух. Протягом усього лише п’яти поколінь (1900-2000 рр.) населення в мусульманському світі виросло з 150 млн до 1200 млн чоловік, тобто більше ніж на 800%.

Для порівняння: населення Китаю виросло з 400 млн до 1200 млн осіб (300%), а населення Індії – з 250 млн до 1000 млн (400%). Між 1988 і 2002 роками в країнах, що розвиваються народилися 900 млн синів, і гарячі точки стали практично передбачувані. Напередодні талібського перевороту в 1993 році населення Афганістану зросло з 14 до 22 мільйонів; в Іраку в 1950 році було 5 млн чоловік, а зараз там 25 млн, незважаючи на постійні війни протягом чверті століття; починаючи з 1967 року, населення Західного берега і сектора Гази зросло з 450 000 до 3,3 мільйона, причому 47% з них – молодь 15-ти років! До кінця життя нинішнього покоління в Афганістані буде стільки ж юнаків молодших 20 років, скільки у Франції та об’єднаній Німеччині разом.

Війна цивілізацій, або ще одна вистава у жахливому театрі абсурду

Марко Сімкін

Палестинську агресію недавніх місяців і років не можна пояснити ізраїльською «окупацією» (зрештою, це почалося 30 років тому), бідністю (найбільш агресивні регіони мусульманського світу не найбідніші) чи приниженнями. Це просто насильство в ім’я насильства. За загальним визнанням, рухи Гітлера і Муссоліні, ранній більшовизм, Маоїстський рух в Китаї та багато инших масових вбивств і війн не були результатом демографічного пріоритету молоді. Але якби у німців після 1945 року народжуваність була такою ж, як у період між 1900 і 1914 роками, то зараз населення Німеччини налічувало б майже 500 млн громадян, а приблизно 80 млн були б юнаками у віці від 15 до 29 років (зараз в цій віковій групі всього 7 млн). Ми можемо спитати себе: чи поводилися б ці 80 млн так само мирно, як нинішні 7 млн, а чи захотіли б вони повернути Німеччині Бреслау (нині Вроцлав), Данциг (Гданськ), Кенігсберг (Калінінград), які відійшли до Польщі та СССР в 1945-1946 рр.

Палестинці (немає такої нації, є араби, які нічим не відрізняються від арабів Єгипту, Сирії і Йорданії) – найпоказовіший приклад: вони отримують більше міжнародної допомоги на душу населення, ніж будь-які инші переміщені особи чи біженці, оскільки допомогу кожній родині нараховують за кількістю дітей. Таким чином, діти – не матеріальний тягар, а навпаки – прекрасне джерело доходу. Тим часом у Лівані, Тунісі, Алжирі, Ірані, Туреччині, Еміратах і в деяких инших країнах народжуваність знизилася до 2 дітей у сім’ї, оскільки там утримувати і навчати дітей – задоволення вельми дороге. І хоча в цих країнах досі ще «надлишок» молодих людей, які народилися раніше, через кілька років демографічний пріоритет молоді нівелюється і перестане бути загрозою. Зміни американської системи соціальної допомоги наочно показують, як можна «полагодити» демографічний збій. У 1935 році в США прийняли закон «Допомога дітям-утриманцям», що гарантував допомогу від держави кожній матері, яка має неповнолітніх дітей у сім’ях, де чоловік помер чи став інвалідом. У той час будь-якій жінці, білій чи чорній, було соромно отримувати від громади допомогу на незаконнонароджених дітей.

Але до 1965 року соціальна етика змінилася: чоловік у сім’ї безробітної матері став перешкодою, тоді як незаконні діти приносили дохід. Кількість сімей, які отримували «велфер», різко зросла. З 1965 по 1995 роки вони становили 10% від всіх американських сімей, а незаконнонароджені діти – 15% від усіх дітей. Так як більшість утриманців були чорношкірими, з’явилося таке пояснення проблеми: вона, мовляв, викликана чорними генами, хоча статистика народження незаконних дітей і вагітності дівчаток-підлітків в першій половині століття у чорношкірих мало відрізнялася від аналогічних показників у білих. У 1997 році набув чинності новий закон, що передбачав «велфер» для жінок та їхніх дітей лише протягом п’яти років. Той, хто одержував допомогу міг вибирати: або бути на велфері всі п’ять років підряд, або розбити цей термін на кілька коротших періодів. Навколо закону було багато суперечок: кілька високопосадовців в адміністрації Клінтона пішли у відставку, протестуючи цим проти того, що вони вважали нападом на найбільш беззахисних – матерів-одиначок та їхніх дітей. Експерти передбачали, що до 1997-1998 років число одержувачів велфера зросте з 12 до 14 млн. Фактично це передбачення продемонструвало приклад расистського ставлення лібералів з добрими намірами, які взагалі не очікували раціональної поведінки від чорношкірих.

Насправді ж чорні дівчата виявилися достатньо розумними, щоб приймати протизаплідні засоби, і кількість «соціальників» зменшилась з 12 до 4 млн. Це зробило закон найуспішнішою соціальною реформою в американській історії.

Частина II

Ідеологія

У XVI столітті маленькі европейські країни, наприклад, Португалія та Іспанія, почали завойовувати великі регіони світу. Існує помилкове переконання, що це сталося через перенаселення. Фактично ніякого перенаселення не було: в 1350 році населення Іспанії налічувало 9 млн осіб, а в 1493 році, коли почалися завоювання – тільки 6 млн. Однак у цей період у сім’ях зазначалося раптове збільшення кількості дітей. Коефіцієнт народжуваності підвищився від 2-3 дітей в сім’ї до 6-7, після того як в 1484 році указом Папи було оголошено, що штучне обмеження народжуваності карається смертю. У результаті середній вік населення, що становив 28-30 років в 1350 році, знизився до 15 років в 1493 році. Тепер в сім’ях було надто багато хлопчиків, які не знали, до чого прикласти свої сили, і багато з них «воліли» стати колонізаторами і завойовниками. 95% конкістадорів (у Іспанії їх називали «secundones» – другі сини) були дуже молодими.

Україна між східним і західним консерватизмом

Тарас Возняк

Вони могли б вважати гріхом знищення чи гноблення переможених народів, але релігійні бонзи вселяли їм, що вони не вбивці, а борці за справедливість, що зобов’язані знищувати язичників і грішників з чистою совістю і з дозволу влади. Хайнзон називає цих завойовників «христианістами», а не просто християнами, що дозволяє провести аналогію з сучасними «ісламістами» і мусульманами. Хайнзон підкреслює, що молоді люди шукають і охоче сприймають ідеологію, яка вибачає та звільняє їх від відповідальності: «Коли назріє момент, напишуть нові релігійні брошури і книги. З цих святих книг – Коран, Біблія, «Mein Kampf», «Комуністичний маніфест» і т. д., – береться те, що виправдовує вашу мету. Ви знаєте, що будете чинити насильство, але хочете, щоб при цьому совість вас не мучила. Ви вбиваєте на благо ідеї, а тому ви – праведник. Але коли молодь втрачає демографічну перевагу, то до цих книг, надрукованих мільйонними тиражами, цікавість повністю зникає: всі вже знають, що, крім ідеологічного сміття, там нічого немає. Однак в умовах демографічного пріоритету молоді ця молодь стає глухою до аргументів розуму і совісті. Неправильні ідеї не з’являються зі Священного писання, їх створюють самі молоді люди, тому що їм потрібні неправильні ідеї, щоб виправдати свої дії. Отже, їх неможливо зупинити, пояснивши, що їхні ідеї неправильні. Рухи не створюють через неправильні ідеї. Навпаки, неправильні ідеї народжуються у відповідь на потребу руху. Ісламізм створений не ісламом, а молодими мусульманами». (Проте в ісламі існують для цього всі мислимі і немислимі передумови: апологія завоювання – вся земля належить аллаху, і він дає її лише правовірним, алогічність текстів, їх медитативний, а не інтелектуальний, дискурс, а також прості відповіді на складні питання, що, втім, характерно для всіх релігійних конструкцій.)

Імміграція

Імміграційні проблеми Европи подвійні: з одного боку – найбільш енергійні і талановиті їдуть, а народжуваність залишилися дуже низькою; з иншого боку – іммігранти з країн третього світу не мають достатньо освіти, а розмножуються прискореними темпами. Зараз німці, голландці, французи емігрують зі своїх країн як ніколи. Тільки з Німеччини щорічно виїжджає 150 000 чоловік, причому більшість з них їдуть в англо-саксонські країни. Щороку Канада, Австралія і Нова Зеландія радо приймають 1,5 мільйона освічених іммігрантів і роблять все можливе, щоб полегшити їхній в’їзд у свої країни. Хайнзон цьому взагалі не дивується: «Не дивно, що молоді працьовиті люди у Франції та Німеччині воліють емігрувати, і це не тільки тому, що на їхні плечі лягає обов’язок «годувати» старіюче корінне населення власної країни. Якщо ми візьмемо 100 двадцятирічних французів і німців, то 70 з них також повинні утримувати 30 іммігрантів їхнього ж віку, а також їхніх нащадків. Для багатьох це просто неприйнятно, особливо у Франції, Німеччині та Нідерландах. Саме тому вони втікають. Нинішні критерії Европи для прийняття іммігрантів зводяться до такого:

1) чи є вони жертвами дискримінації;

2) чи мають вони вже родичів в Европі;

3) якщо вони в’їхали в Европу нелегально, вони мусять себе легалізувати;

4) найменш важливий – іммігрант має бути затребуваний на ринку праці.

Німеччина – тільки один приклад втрати мільярдів через нестачу кваліфікованої робочої сили. Там є 2 млн доступних вакансій, які ніким заповнити, і в той же час на соціальних програмах сидять 6 млн утриманців. У Франції на кожну жінку припадає двоє дітей, проте з кожних п’яти новонароджених дві дитини народжені арабськими або африканськими жінками. У Німеччині 35% всіх новонароджених не є німцями, 90% тяжких злочинів здійснюють не німці. У Тунісі на кожну жінку припадає 1,7 дитини. У Франції вона може дозволити собі мати шістьох дітей, тому що французький уряд платить їй щедру допомогу на кожну. Канадська імміграційна політика діаметрально протилежна европейській: кожен новий канадець, що приїжджає з-за кордону, повинен відповідати досить високим освітнім і професійним критеріям. У результаті 98 з 100 канадських дорослих іммігрантів мають кращу професійну кваліфікацію, ніж середній канадець.

У Німеччині та Франції аналогічний показник становить всього 10%. У Европі все пішло по неправильному шляху десь на початку 1980-х. У Німеччині великі зміни припали вже на 1990-і роки, коли імміграція стала масовою: між 1990 і 2002 роками у Німеччину в’їхали 13 млн іммігрантів, з яких більшість – некваліфіковані робітники. Те ж саме відбулося і у Франції. Зняти такий важкий тягар загального благоденства з державного бюджету можна тільки через законодавство. Потрібно прийняти закон, згідно з яким дітей, народжених після обумовленої дати, утримуватиме не держава, а їхні батьки. Це буде революція. Але такий революційний шлях в Европі навіть не обговорюється». Професор Хайнзон зовсім не оптимістично дивиться в майбутнє і мало що може порадити. Він хотів би бачити більшу імміграцію з Китаю, але при цьому визнає, що освічені китайці навряд чи хочуть жити в країні, де їм доведеться годувати стільки утриманців.

Він відкидає можливість збройного опору, якщо економіка европейських країн завалиться під тиском нероб-іммігрантів: «А хто ж залишиться, щоб боротися? Вся молодь до того часу виїде». Професор наводить результат громадського опитування, проведеного в 2005 році в Німеччині: 52% з вікової групи 18-32 роки хочуть виїхати. Єдині, хто залишаються вірними і лояльними поборниками нинішнього соціального устрою у Франції, Голландії, скандинавських країнах і Німеччині, це ті, хто живе «на соціалі». Вони визнають: «Ніде в світі про нас так піклуватися не будуть». Я з усім згоден. На жаль, причин для оптимізму щодо майбутнього Европи надто мало. Я можу лише сподіватися, що Америка не буде брати приклад з европейців. І що у нас ще є час зрозуміти, що система, яку зараз ми намагаємося запровадити, передбачає перевагу для талановитих, інтелектуальних, освічених і здібних. І що ця система закладе основу нашого майбутнього, яке може бути набагато світлішим, ніж те, що світить старій Европі – континенту переможених.

Частина III.

Захід: без керма і вітрил

Так уже сталося, що спосіб думок на Заході перевертає реальність з ніг на голову. Цікаво, що це явище копіює дуже схожу інверсію реальності всередині ісламського світу, де у такої інверсії є теологічна база. Так як іслам вважає себе досконалим, його прихильники вважають, що вони ніколи не помиляються. Тому всю їхню агресію показують як самозахист, у той час як самозахист Заходу і Ізраїлю називають агресією.

Таким чином, у цьому орвелліанському всесвіті поневолення мусульманської жінки називають її звільненням, а демократію вважають засобом поневолення, від якого Захід треба звільнити, і тому вбивство ізраїльтян – це чистісінька форма затвердження справедливості. Більше того, все це перекриває феномен «психологічної проекції», що полягає в тому, що ісламський світ не тільки заперечує свої власні злочинні дії, але і приписує їх своїм жертвам.

Об’єктивність, свідчення і істину відкидають через непотрібність і замінюють такими ідеологіями, як моральний і культурний релятивізм, мультикультуралізм, фемінізм, енвайронменталізм (збереження навколишнього середовища за будь-яку ціну), антикапіталізм, антиколоніалізм, транснаціоналізм, антиамериканізм, антисіонізм.

З прогресивною інтелігенцією неможливо вести раціональну дискусію по всьому широкому спектру таких питань, оскільки по кожному для них існує тільки одна позиція, що не допускає ніяких відхилень. Це відбувається тому, що замість того, щоб робити якісь висновки на основі фактів, ідеологія неминуче спотворює факт так, щоб він відповідав важливішій для них ідеї. Тому ідеологія будь-якого роду фундаментально заперечує здоровий глузд і істину. А якщо немає істини, то немає і брехні – і правда, і брехня стають лише альтернативними наративами.

Моральний і культурний релятивізм – віра в те, що суб’єктивний досвід важливіший за моральний імператив і будь-яке уявлення про істину та об’єктивність – перевертає поняття правильного і неправильного з ніг на голову.

Завдяки домінантній вірі в мультикультуралізм, культуру жертви та меншості, самозвані жертви – та меншість, у якої немає влади – не можуть бути неправі, тоді як більшість ніколи не може бути правою. Тому мусульманський світ не може нести відповідальність за те, що він підриває людей, бо вони – жителі третього світу і жертви Заходу, і тому будь-які здійснені ними злочини мають бути на совісті їхніх жертв; тому Сполучені Штати отримали 11 вересня те, що вони заслужили. Ось так відкрили дорогу до масової віри в пропаганду і фабрикацію. Хранителі розуму перетворилися на його руйнівників – і сконцентрувалося це в плавильному тиглі розуму, в університетах.

Всі ці згадані вище різні ідеології утопічні, кожна по-своєму, і всі вони постулюють створення досконалого суспільства. Саме тому їх вважають «прогресивними», і люди, що знаходяться на прогресивному крилі політики, приймають їхню позицію. Але, коли утопії не реалізовуються, як це завжди відбувається, їх прихильники незмінно вишукують  цапа-відбивайла, на якому можна було б зігнати всю свою лють через невдачу у створенні їхнього досконалого суспільства. І оскільки ці утопії завжди говорять про створення досконалого суспільства, цапи-відбивайли перетворюються на ворогів людства.

Для зелених такими ворогами людства є капіталісти; для антиімперіалістів – Америка; для войовничих атеїстів – віруючі люди. Антисіоністи бачать в Ізраїлі винуватця невдалого закінчення «єврейського питання», яким мало стати спокутування провини Заходу за переслідування євреїв – провини, яка ніколи не буде спокутана, поки ці нещасні євреї робитимуть з себе ціль для атаки.

Коротше кажучи, Захід не може захистити себе від ісламського джихаду, тому що він більше не може навіть мислити чесно.

Але цю смертоносну мішанину в умах інтелігенції варто сприймати також у контексті глобального дипломатичного процесу, який сам втілює в собі перевернуте мислення, що роздмухує полум’я фанатизму і поразки.

Варто знову і знову підкреслювати, що причиною того, чому перемагають ті, хто проповідує геноцидальний фанатизм, є той факт, що західний світ не намагався боротися з ними і перемогти, а замість цього з самого початку займався їх умиротворенням.

Арабський і мусульманський світ давно зрозумів, що якщо йому вдасться сформувати наратив, що говорить на його користь, це дозволить йому рекрутувати мільйони фанатиків на підтримку його справи, одночасно спантеличивши і деморалізувавши своїх жертв. І він добряче досяг успіху в цьому.

Для Заходу ж подібна поведінка – підлизуватися до своїх ворогів, одночасно звинувачуючи у всьому своїх друзів (згадаймо Мюнхен, 1938) – є дипломатичною версією відсутності імунітету.

І це, зрештою, вб’є його.

http://gabblgob.livejournal.com/194773.html?page=1