www.ji-magazine.lviv.ua

Євген Дикий - eкс-командир взводу "Айдарa",
викладач Києво-Могилянської академії

Я рідко можу відмовити собі в одній слабинці: люблю трохи поліпшити настрій поганими новинами з сусідньої країни. Так, стратегія вичікування, помноженого на терпіння і смирення, – це частина пропаганди нової влади. «Терпіть нас, не обурюйтеся, а Росія розвалиться сама по собі, автоматично зробивши українців переможцями». Парадоксально, але саме майбутній розпад Росії дає надію, що революція, припинена збройною інтервенцією і внутрішньою контрреволюцією, рано чи пізно продовжиться.

Доля Росії, незалежно від наших бажань, має прямий стосунок до долі України, оскільки хід будь-яких подій у нас обумовлений ступенем втручання Кремля. А цей ступінь у свою чергу визначається внутрішньою ситуацією в Російській Федерації.

Так от, хоч наші можновладці самі часто не вірять, що Росія от-от розпадеться, сподіваючись до безкінечності лякати нас північно-східним сусідом заради утримання влади, певні зрушення в цьому напрямку є.

Давайте просто подивимося на дві свіжі новини: оприлюднення бюджету РФ і виступ так званого інтернет-омбудсмена.

Отже, почнемо з бюджету та його витрат.

Оборона: 19,2%;

МВС, ФСБ: 12,7%;

Обслуговування боргів: 4,1%;

Освіта: 3,6%;

Охорона здоров’я: 3%;

Культура: 0,6%;

ЗМІ: 0,5%;

Режим Путіна вже розвалився, а сам він – ходячий політичний труп

Віктор Суворов

Ну як, все зрозуміло? Для тих, хто не жив в пізньому, передсмертному «совку», пояснюю: саме так виглядає бюджет «останніх днів», бюджет країни, яка розвалюється, тріщить по всіх швах, і зберігає видимість цілісності та керованості тільки завдяки жорстким каральним заходам і тотальному страху.

Коли третину державного бюджету з’їдає армія і поліція з «гебенями», країна веде виснажливу війну: або із зовнішнім ворогом, або зі своїм народом. На РФ поки безпосередньо ніхто не нападав, хоча Кремль вважає инакше. Залишимо цей аналіз експертам з питань геополітики і любителям всяких «не так це просто».

На поверхні ми бачимо иншу картину. Коли на освіту та охорону здоров’я разом витрачають вдвічі менше, ніж на саму лише поліцію, це означає, що йде инша війна – влади з власним народом.

Ми бачимо типовий «бюджет істерії» – бюджет режиму, який може зберігати владу тільки шляхом постійного підігрівання військового психозу, в умовах, коли «весь світ проти нас», «навколо вороги зовнішні і внутрішні», «всі під прицілом!» і так далі. Це вже не бюджет «бліцкригів», «розширення життєвого простору» чи «великої шахової гри» з «пожежею світової революції» – це бюджет «тотальної війни», коли бої ведуть вже на підході до Москви, або бюджет «розвиненого соціалізму» товариша Брежнєва з істеричними військовими авантюрами від Лівану до Афганістану та перебудовним крахом в результаті.

Цілком логічно, що окремою статтею йде піввідсотка бюджету на державні ЗМІ – військову істерію потрібно весь час підтримувати, а государеві «пропагандони» теж хочуть їсти. На порожній шлунок брехня про «кругомврагів» звучить абсолютно непереконливо.

Я разом з иншими жителями СССР відчув на собі дію схожих бюджетів перед тією «геополітичною катастрофою», яка досі мучить нічними кошмарами Владіміра Путіна. Сьогодні він сам зі швидкістю «поперед батька в пекло» наближує наступний раунд цієї катастрофи: остаточний розпад залишків імперії.

Але навіть у найбільш кошмарному брежнєвсько-андропівському «совку» ніхто не сказав би такої фрази: «Ми зможемо давати технології иншим країнам, тільки тоді, коли у нас буде в цих країнах військова присутність. Коли у инших країн не буде альтернативної можливості не брати це у нас».

Я не знаю, що це за посада – інтернет-омбудсмен, але якби її не було, її варто було б придумати. Такого визнання, що технологічно Росія остаточно і безнадійно відстала від цивілізованого світу, вже навіть не намагається цей світ «наздогнати і перегнати», не здатна виробляти щось конкурентоспроможне і готова «впарювати» свої товари під дулом «калаша», ми не дочекалися б від жодного русофоба. Так різати правду-матку може тільки кремлівський чиновник, у всій своїй простоті і щирому нерозумінні: «А що я не так сказав?»

Правда-матка на цьому не закінчилася. Інтернет-омбудсмен був послідовним і прямим. «Я чесно і відкрито кажу: якщо ви хочете нашкодити країні, то ви повинні фінансувати підготовку IT-фахівців на території РФ. Більшої шкоди спричинити неможливо», – оголосив він, пояснивши, що фахівець «буде молитися на іноземні компанії» і «постарається виїхати на Захід».

Росія. Ціна війни – $ 377 млрд

Андрєй Ілларіонов

Фініш. Завіса. Занепад. Ось звідки жалюгідні три відсотки бюджету на освіту. Для обслуговування нафтової труби достатньо двох класів церковнопарафіяльної школи, а всі, кого здуру навчать більшого, тільки й мріятимуть втекти з прекрасної країни на «загниваючий Захід». Пригадую, востаннє схожий підхід до освітньої політики на слов’янських землях було зафіксовано в планах Гітлера, і це досі зазначено в переліку його злочинів проти людства.

Так що діагноз сусідній імперії можна ставити сміливо і впевнено: це те саме біле і пухнасте звірятко, якого вже не можна вилікувати. Тим більше з трьома відсотками на медицину.

Ми спостерігаємо повну і остаточну агонію Московської держави, тієї її моделі, яка проіснувала не менше 400 років і зі страшними втратами, зі «скрипом», але все ж якось пережила революції початку XX століття. Процес, що почався в 1905-1917 рр., заморожений страшним сталінським терором, прискорений в 1980-х, і, який здавалося б, припинив і мало не «повернув назад» президент-чекіст, йде до логічного завершення. Росія агонізує і вступає в «фазу Північної Кореї». Навколо вороги, будь-який «интеліхент» – або штатний «пропагандон» на зарплаті, або ворог народу і потенційний «неповерненець», технології – зло, айфони – «від лукавого», освіченість – шкідлива. Зате патріотизм і бажання крокувати строєм, радісне прагнення нести «рускій мір» разом з иншим нерозпроданим товаром хоч в Донецьк, хоч в Дамаск – це саме те, національна ідея у всій її чистоті і пишноті.

Наскільки вистачить інерції іржавих скрєп і валютного запасу? При збереженні нинішніх цін на нафту – роки на три. Можливо, розпад почнеться раніше, можливо пізніше. Суспільні процеси іноді йдуть нелінійно, як нам, українцям, цього не знати? Але справа не в точній даті остаточного розпаду – я не пророк. Важливо, що сам процес запущено і його не можна зупинити існуючими методами.

Росія не просто приречена – вона вже сама відчула свою приреченість, відчула симптоми кінця. І реагує на них так, як і повинна – не спробами розібратися в суті і причинах проблем, а пошуком ворогів, істерією, спробами посилити каральну вертикаль. І, як наслідок – остаточно сповзає в безодню мракобісся, технологічного відставання і терору. Така динаміка називається процесом з позитивним зворотним зв’язком, або самоприскорюваним процесом.

Що в цій ситуації робити нам? Триматися. Розуміти, що в агонії звір буває найстрашніший, бо божевільний у своїх останніх ривках. Постійно, кожного дня, бути готовими відбити їхній «останній ривок на Захід», тобто ривок на нас.

І головне – постійно, щодня, дистанціюватися від Росії в усьому – починаючи із знесення пам’ятників, перейменування «мордорської» топоніміки, продовжуючи відключенням російських серіалів, вирубкою «попси» і т. д. Росію потрібно до кінця витравити з тих земель, які ми з боєм відстояли в «гібридній війні» і які тепер щодня втрачаємо в «гібридному мирі». Це – головне наше завдання. А на підконтрольних Кремлю землях «Мордор» самостійно догниє і розвалиться.

Ну і, звичайно, – не треба самим ставати схожими на Росію. У будь-якій війні виникає спокуса «вибити клин клином». Це не наш випадок. Ми воюємо саме тому, що ми – инші. Инші якісно, ​​у самій суті нашого суспільства. Цінуємо свободу, зовнішню і внутрішню, знання і культуру, і готові за ці цінності платити кров’ю. Відкриті до світу, до ідей та технологій і не боїмося, що від нас поїдуть «останні освічені мізки» – навпаки, тішимося і успіхам земляків у світі, і їхньому поверненню додому з новими ідеями та знаннями. Готові скидатися останньою копійкою на відбиття агресії, а якщо потрібно – то й самим надягати форму і йти в бій. І чим далі, тим менше згодні утримувати державних паразитів і каральний апарат, що їх від нас захищає. Зі своєю власною традицією та культурою поведінки з місцевими царьками і диктаторами. І саме ці відмінності нам потрібно посилювати і розвивати, поки росіяни витрачають останні нафтобакси на походи в Дамаск.

Бути собою, бути иншими. Чистити своє суспільство від мракобісся: сусідського і доморощеного. І з посмішкою спостерігати занепад ворога на східному фронті.

Так і переможемо.

http://politeka.net/