www.ji-magazine.lviv.ua

Світ справді хвилює перспектива «великої Росії», яку створив президент Путін. Але сама так звана «мала Росія» сьогодні може жити лише тривогою. Адже В. В. Путін намагається переглянути постсовєтський кордон і відновити імперію. А, що робити, якщо сама Росія, яка складається майже з 200 національностей і простягається через 11 часових поясів, знаходиться на межі руйнування? Такі питання тривожать західних експертів на сторінках ІноЗМІ.

Політологи Заходу на сторінках ІноЗМІ підкреслюють, що це вже не перший раз, коли президент Росії Владімір Путін, як і инші глави країни до нього, намагається за допомогою агресії і експансії захиститися від модернізації і, таким чином підриває свою територіальну цілісність. Адже ще в 1904 році, коли Росія була на межі революції, Микола II намагався уникнути змін, він шукав національних зрадників і почав невелику війну з Японією. Війна закінчилася через рік поразкою Росії і 12 років по тому Російська імперія зникла за кілька днів. У 1979 році комуністична влада боролася під вагою своїх власних протиріч, Совєтський Союз увірвався в Афганістан. А 12 років по тому Совєтський Союз розпався так само раптово.

У 2011 році міський середній клас Москви вийшов на вулиці, щоб вимагати модернізації. Путін відповів пошуками так званих національних зрадників, анексією Криму і почав війну проти України. Ідея, що всі зовнішньополітичні авантюри Росії можуть закінчитися як і попередні, знищенням державності і розпадом країни – не така вже й надумана, як це може здатися.

Російська влада – 2015: тактика без стратегії

Андрєй Колєсніков

Совєтський Союз розвалився, бо вичерпалися гроші та ідеї. Місцеві еліти не бачили ніякої користі в залишках країни-банкрута. І не було жодних причин, чому цей процес мав зупинитися. Справді, багато регіонів Росії, у тому числі Сибір, Урал, Карелія і Татарстан вже тоді почали говорити про свій «суверенітет». Щоб уникнути подальшого розпаду, президент Росії Борис Єльцин придумав ідею федерації, обіцяючи кожному регіону стільки суверенітету, «скільки той може з’їсти». Єльцин дав цю обіцянку в Казані, столиці Татарстану, яка до того часу набула багато атрибутів окремої держави: президент, конституція, прапор і, найголовніше, свій власний бюджет. В обмін, Татарстан пообіцяв залишитися в складі Росії.

Але президент Путін скасував федералізм, і перетворив Росію на централізовану державу. Він скасував регіональні вибори, поставив президентських наглядачів над губернаторами і перерозподілив податкові надходження на користь Москви. Але він не побудував спільних інститутів. Російську державу сприймають не як поборника закону, а як джерело несправедливості і корупції.

Росія нині нагадує ханство, в якому місцеві князі отримали ліцензію на управління від головного хана в Кремлі. За останні десять років основною роботою призначених Москвою губернаторів було забезпечити голоси за Путіна. В обмін вони отримали частку доходів від нафти і право на владу та її використання, як їм заманеться. Чечня під Рамзаном Кадировим, колишнім бойовиком, якого поставив Путін, гротескна ілюстрація до цього. На останніх президентських виборах, Чечня віддала 99,7% своїх голосів за Путіна при явці 99,6%. У свою чергу, пан Кадиров отримує субсидії і свободу обкладати своїх людей «неформальним» податком та ісламськими правилами.

На сторінках видання The Еconomist експерти розповіли про те, як покроково розпадатиметься Росія.

Якщо Путін піде і гроші вичерпаються, Чечня може стати першою, хто вийде зі складу РФ. Це матиме величезний вплив на решту північнокавказького регіону. Сусідній Дагестан, набагато більший і складніший, ніж Чечня, так само може від’єднатися. Конфлікт на Кавказі в поєднанні зі слабкістю центральної влади в Росії зробить так, що инші регіони захочуть відокремитися від проблем Москви.

Татарстан, де проживає 2 млн мусульманських етнічних татар і 1,5 млн етнічних росіян, може оголосити себе окремим ханством, як це було в 15-му столітті. Він має сильних людей, різноманітну економіку, яка включає власну нафтову компанію, і добре освічений правлячий клас. Можливо, будуть сформовані особливі відносини з Кримом, який за допомогою кримських татар, що претендують на свою історичну землю, теж оголосить себе незалежною державою.

Уральський регіон може сформувати республіку, як це намагалися зробити в 1993 році, навколо Єкатеринбургу, четвертого за величиною міста Росії. А та, в свою чергу, може сформувати союз з Сибіром. Сам Сибір може відродити свою власну ідентичність, з центрами в містах Красноярськ та Іркутськ, а нафту і газ, як і инші багатства, продавати в Китай. На відміну від Росії, Китай не має великого інтересу в територіальній експансії малонаселеного Сибіру і Далекого Сходу, але він може (і вже це робить) колонізувати ці регіони економічно. Владивосток і Хабаровськ, два з найбільших міст Далекого Сходу, більш економічно інтегровані з Китаєм і Південною Кореєю, ніж з европейською частиною Росії.

Вибір Суркова: навіщо Кремль знову змінює донецьке начальство

Константін Ґаазе

Незважаючи на глибоку параною росіян, що Америка намагається розбити їх, такий сценарій є одним з найгірших кошмарів Заходу. Це відкриває питання контролю над ядерною зброєю Росії. Незважаючи на те, що командний центр залишатиметься в Москві, контролювати ракети, розкидані по території Росії, може бути важче, ніж це було після розпаду Совєтського Союзу. У той час, росіяни й американці успішно працювали разом, щоб вивести ядерний арсенал з України та Казахстану в Росію. Україна отримала шматок паперу, названий Будапештським меморандумом і підписаний Росією, США і Великобританією, які гарантували територіальну цілісність в обмін на відмову від ядерної зброї. Тепер, анексія Росією Криму показала, що така гарантія нічого не варта.

Привид розпаду вже бродить по Росії. Політики та експерти бояться обговорювати його публічно. Незадовго після анексії Криму і підтримки сепаратизму на сході України, Кремль ввів закон, який робить «розпалювання будь-яких дій, що підривають власну територіальну цілісність Росії» кримінальним злочином. Тим не менш, найбільша загроза територіальної цілісності Росії виходить з самого Кремля і його політики в Україні.

Порушивши постсовєтські кордони, президент Путін відкрив ящик Пандори. Якщо Крим «історично» належить Росії, як він стверджує, то що він може сказати про Калінінград, колишній Кенігсберг, який Німеччина втратила після Другої світової війни? Або про Східну Карелію, якою Фінляндія поступилася СССР після Зимової війни в 1940 році, чи Курильські острови, що вже готові повернутися в склад Японії?

Ще небезпечнішим для майбутнього Росії є те, що В. В. Путін розворушив сили, які процвітають на війні і націоналізмі. Але вони не є силою імперіалістичної експансії Росії, їм не вистачає динамізму, ресурсів і бачення того, що імперія вимагає потенціалу. Вони лише є силами хаосу і дезорганізації. Східна Україна перетворилася на гніздо злочинців і здирників. Вони не можуть поширювати російську цивілізацію, але вони можуть поширювати анархію.

Коротше кажучи, Росія при Путіні набагато вразливіша, ніж здається. В’ячеслав Володін, його заступник начальник штабу, останнім часом не прирівнює Путіна з Росією: «Нема Путіна, нема Росії». Важко придумати гірший обвинувальний висновок.