Юрій Фельштинський: про сценарії закритого політбюро Москви для України

Хунта ФСБ

Російсько-американський історик Юрій Фельштинський – автор книги «ФСБ підриває Росію», написаної у співавторстві з екс-полковником КДБ РФ Олександром Литвиненком, якого отруїли в Лондоні полонієм в 2006 році. Книга розповідає про причини і організаторів серії терактів – вибухів житлових будинків у Росії в 1999 році і про роль ФСБ в цих вибухах. Не так давно Фельштинський написав і про Україну. Зокрема, в Києві видали його роботу «Третя світова: Битва за Україну», підготовану в співавторстві з харківським істориком Михайлом Станчевим.

В інтерв’ю НВ, давно виїхавши з Росії в США Фельштінський, розповів про те, хто приймає рішення в Москві, чого боїться Путін і який сценарій придумали в Кремлі для України.

- Яким може бути новий сценарій Кремля для Донбасу на заміну закритого проекту «Новоросія»?

- Ніхто не казав, що проект «Новоросія» закрили. Так, спочатку його планували завершити у вересні 2014 року. Але російські війська на Сході України забуксували. Не хочу сказати, що вони забуксували лише через протистояння українців чи тільки через невдоволення цивілізованого світу російською агресією в Україні. Причини, через які російські війська, що сконцентровані на російсько-українському кордоні, так і не перейшли в загальний наступ, невідомі. Думаю, поки невідомі.

Звичайно, відкрито про плани Кремля ніхто не розповідає. Але час від часу якась інформація доходить. Нещодавно я був учасником програми на радіо «Свобода», і моїм співрозмовником виявився директор Московського центру Карнегі Дмитро Тренін, офіцер ГРУ, засланий Головним розвідувальним управлінням Генштабу РФ на цю цілком непогану посаду, що дозволяє їздити по всьому світу під прикриттям «ксиви» директора американо-московської структури. Так от, Тренін абсолютно відкрито сказав, що завдання Путіна – змусити українців і НАТО погодитися з тим, що демаркаційна лінія має проходити там, де її намалюють «сепаратисти», і що Київ про все домовлятися має саме з «сепаратистами».

При цьому Тренін нагадав про наявність у Росії атомної зброї, мовляв, не треба робити вигляд, що її ніколи не використають, і що наміри Путіна виключно мирні; і, мовляв, якби не Путін, війна розгорілася б уже в усьому регіоні. Що саме Тренін мав на увазі під «регіоном» я не встиг уточнити (час передачі підійшов до кінця, і мені не дали слово). Але за словами Треніна виходить, що за окупацію Криму і Східної України Путіну пора давати Нобелівську премію миру.

Так що кремлівську програму-мінімум стосовно Донбасу озвучено: утримувати Донбас за «сепаратистами», наполягаючи на визнанні Києвом «сепаратистів» законним урядом окупованих територій; продовжувати напружувати ситуацію в районах військових дій, захоплюючи нові й нові ділянки; домогтися фактичного визнання особливого незалежного статусу окупованих Росією територій.

- Програма схожа на придністровський сценарій?

- Так, умовно цю програму-мінімум можна назвати придністровським варіантом для України, з тією лише поправкою, що зупиняти військові операції на Сході України Росія не збирається. За словами російської сторони (і «сепаратистів»), це неможливо зробити через протистояння українського уряду; за словами української армії, це неможливо зробити, тому що «сепаратисти» постійно ведуть військові дії і відхоплюють все нові шматки територій. Але, так чи инакше, примирення не варто очікувати, бо його і не буде.

З погляду Кремля це постійне кровопускання створює неможливість проведення в Україні реформ, без яких Україна не може увійти до ЕС; одночасно наявність військових дій виключає можливість входження України в НАТО. На внутрішньо-російському ринку Путін успішно використовує військовий конфлікт з Україною для чергового розвороту країни в совєтське минуле. Тому свою українську політику провалом Путін, звичайно ж, не вважає.

Ну, взагалі він отримує нечуваний заряд задоволення від того, що увійде в історію не президентом, якого поставили олігархи, а лиходієм, що захопив владу в Росії за вказівкою КДБ-ФСБ. Нам цього не зрозуміти, а для Путіна – це головне. Він не Швейцарію прийшов з Росії створювати в 2000 році. Він прийшов для того, щоб весь світ знову почав Росію боятися, як колись боявся СССР. Тому що для Путіна боятися і поважати – це одне і те ж, за старою російською приказкою: боїться – значить поважає.

- У чому ж тоді полягає програма-максимум?

- Захоплення України, захоплення Білорусії, захоплення Прибалтики, відновлення Совєтського Союзу. Чи є у нас докази того, що ця програма реалізовується по можливості? Є: введення совєтського гімну як гімну Росії, перейменування Російського інформаційного агентства на «ТАСС» (Телеграфне агентство Совєтського Союзу), захоплення Криму, вторгнення в Україну.

Літо, що тільки починається, історично найнебезпечніший період для початку сухопутних операцій. Так що червень-вересень – період, протягом якого слід очікувати початку повномасштабного наступу Росії на Україну. Чи відбудеться він – залежить від низки факторів, і майже всі вони за межами наших знань, оскільки долю Росії і України в Москві вирішує буквально кілька людей, всі – вихідці з КДБ. Що це «політбюро» на своїй закритій нараді вирішить, невідомо.

- Чи спробує Кремль зараз захопити більше територій, щоб посилити свою переговорну позицію і добитися підписання вже втретє Мінських угод?

- Проблема в тому, що Кремлю взагалі не потрібні мінські угоди. Мінські угоди для Путіна – це військова хитрість для перегрупування сил і переосмислення ситуації. Вони складені так, що Росія за ними жодних зобов’язань на себе не бере. Всі зобов’язання беруть на себе «сепаратисти», Київ і навіть Европа – але не Росія. Трактування мінських угод може бути будь-яке – кожною зі сторін. Розібратися в тому, хто що порушив, абсолютно неможливо, відповідальності «сепаратисти» ні перед ким не несуть.

Найяскравіший приклад – збитий малайзійський літак. Розглянемо «найпростіший» варіант, що його збили «сепаратисти». І що? Є у світової спільноти якісь інструменти впливу на цих сепаратистів? Ні, такого інструменту нема. Завтра «сепаратисти» можуть збити ще 10 літаків, і нічого тут не зміниться: покарати «сепаратистів» неможливо.

- Якщо це так, то які умови договору влаштують Путіна?

- У Путіна логіка бандита і кадебешника, що одне і те ж. Я не хочу сказати, що офіцер КДБ і бандит – це одне і те ж, але логіка у них абсолютно однакова. Путін не веде переговори. Він бере стільки, скільки йому дозволено взяти. Дозволять весь світ взяти – візьме весь світ. Не дозволять нічого взяти – здивується і відступить.

Американський уряд десятиліттями тільки й займався тим, що налагоджував відносини з совєтським – з Леніним, Сталіним, Хрущовим, Брежнєвим. Постійно йшло налагодження відносин. А виявилося, що потрібно не відносини налагоджувати, а адекватно реагувати на небезпеку від стратегічного ворога. І як тільки Рейган сформулював цю стратегічну небезпеку, назвавши СССР «імперією зла», стало зрозуміло, що потрібно протистояти, а не налагоджувати знову стосунки. І Совєтський Союз не витримав протистояння і розвалився.

Зараз, на жаль, ми наступаємо на ті ж граблі. Американський уряд (в широкому сенсі цього слова – я не маю на увазі адміністрацію Обами) знову намагається налагодити відносини з Путіним, не розуміючи, що Путін і Росія до березня 2014 року і після березня 2014 – різні людина і країна.

Тепер потрібно не відносини налагоджувати, думаючи про те, як би здати Крим і східну Україну так, щоб і Путіна умиротворити, і Східну Европу залишити незалежною. Тепер прийшов час протистояти знову повсталому старому стратегічному ворогу – колишньому СССР, нинішній Росії, і саме таким чином добитися спокою, точніше – приборкати Путіна і зберегти цілісність та незалежність Східної Европи. Ймовірно, в результаті цього протистояння Російська Федерація, як колись Совєтський Союз, завалиться і розпадеться на кілька незалежних держав, і Росія, зрештою, стане просто Росією.

- Як ви оцінюєте шанси Росії на скасування або ослаблення санкцій?

- Я не вважаю санкції серйозними. Останні епізоди показали, що Росія готова йти на подальше загострення і санкцій, насправді, не боїться. Санкції страшні для країни, що є частиною світового ринку, оскільки будь-які санкції вдаряють по біржі, по валюті, по обраному народом уряду (і в нормальній країні уряд в результаті тихо йде у відставку). А в Росії уряд не обраний, перед народом і виборцями він не відповідає, у відставку він йти не планує, і Путіну щиро все одно, на скільки саме впаде російська біржа і російський ринок в результаті санкцій. Власне, на наших очах падає і те, і инше, і ми бачимо, як Путіну на це наплювати і як все його оточення бреше, що падіння національної валюти «вигідне».

Так що послаблювати санкції ніхто не буде, скасовувати їх ніхто не буде, і, якщо ми переживемо літо, Росія так і буде розірваною між «ні миру, ні війни», і українці гинутимуть сотнями або тисячами, а про російські втрати ми не дізнаємося, бо їх щойно засекретили спеціальним урядовим розпорядженням.

Путін відноситься до того типу державних діячів, які відчувають фізичну насолоду від того, що десь, виконуючи його накази, гинуть люди. При цьому він дуже себе поважає за те, що не боїться віддати накази вбивати людей. У нього це з другої чеченської війни почалося, потім в Грузії, в 2008 році, продовжилося. Тепер ось Україна...

- Якщо Путін наважиться на нову ескалацію в Донбасі з масштабною участю російських військ, чи може суспільне невдоволення створити загрозу для його режиму?

- Путін – диктатор. Навколишнє його вузьке коло людей, які керують Росією, – звичайна хунта. Ці люди не бояться громадськості, бо у громадськості немає інструментів впливу на Кремль. Простіше кажучи, ці люди бояться тільки сили. А у громадськості сили нема. У Росії сили взагалі ні в кого нема, крім ФСБ, яка керує Росією.

У цьому і полягав початковий план Путіна: створити систему, при якій в РФ ні в кого, крім ФСБ, що не буде влади: ні у Думи, ні в уряду, ні у армії (у армії в Росії історично ніколи не було влади), ні у політичних партій, ні у багатих бізнесменів (колишніх олігархів), ні у громадськості, ні у преси, ні у Верховного суду. Влада в Росії тільки у ФСБ, частиною якої є Путін і вся його хунта. За межами Росії сила є у Европи та Америки. Власне, вони і створюють загрозу для режиму Путіна.