www.ji-magazine.lviv.ua

Iсторик Юрій Фельштинський - про слабкі сторони Путіна, утопічні надії та розпад імперії

- Юрію Георгійовичу, українські експерти озвучують 5 сценаріїв розвитку подій на сході: тотальна війна, відгородження Донбасу стіною, визнання його автономії, заморожування конфлікту і, що називається, ситуація «ні війни, ні миру». Який сценарій, на ваш погляд, найбільш ймовірний?

- Давайте визначимо, чого, власне, хоче Росія чи Путін, що те ж саме в контексті цього інтерв'ю. Росія хоче, щоб Україна перестала бути незалежною державою і повністю «лягла» під Росію. Як саме це буде оформлено, в кінцевому підсумку не так важливо. Можна включити Україну в Російську Федерацію, можна оформити Митний союз або Союзний договір... Не має значення. Але має значення, що в цьому випадку Україна вилучалася б із європейської сфери впливу і переходила в російську.

Росією були зроблені кілька спроб захоплення влади в Україні і формування там проросійського уряду. До цих спроб належать і проект «плівки Кучми» 2000 року, і отруєння Віктора Ющенка в 2004-му. Після того, як Ющенко вижив і переміг, Путін переключився на Грузію, яку спробував захопити в серпні 2008 року. А в 2010-му до влади в Україні прийшов проросійський президент Янукович. Залишилось тільки формально змусити Україну відмовитися від планів входження в Євросоюз і поміняти їх на входження в російський Митний союз. Власне, саме це й було зроблено під час олімпійських ігор в Сочі: в обмін на 15-мільярдний російський кредит Янукович відмовився підписувати документи про асоціацію з ЄС. Єдине, чого не очікували Янукович із Путіним, що у відповідь у Києві розпочнеться революція.

Щоб перехопити ініціативу, Путін приймає рішення захопити Крим. Але березень 2014 це не просто анексія Криму. Це недеклароване оголошення війни всій Європі. Путін знав, на що він йде, і не випадково, як він сам повідомив у створеному за його замовленням про себе документальному фільмі, кілька людей, які приймали разом із Путіним остаточне рішення про захоплення Криму, розглядали ймовірність того, що через Крим може початися ядерна конфронтація.

Все, що відбувається з березня 2014 року, є частиною започаткованої Путіним у березні війни. Як і будь-яка війна, вона протікає не так, як планували її політики. Крим вдалося захопити легше і швидше, ніж передбачалося. І це закрутило голову організаторам проекту. У квітні-травні 2014 здавалося, що України вже немає і що зосереджені уздовж російсько-українського кордону 40-50 тисяч російських військ можуть зайняти Київ ще до президентських виборів, намічених на 25 травня. Але замість чергового бліцкригу, аналогічного кримському, ми стали свідками затяжної війни.

Чому Путін так і не віддав наказ почати захоплення України в квітні-травні 2014 року, ми ніколи не дізнаємося, як не знаємо до сих пір, чому Сталін вирішив не захоплювати Фінляндію в 1939-40 році. Є версія, що через великі втрати, які несла в боях з фінами Червона армія. Але це всього лише версія. Протистояння, яке відбувається сьогодні в Україні, -- результат нерішучості Путіна в квітні-травні 2014 року. Він надав Україні перепочинок, найбільше схожий на формулу Троцького «ні миру, ні війни». Звичайно, для тих, хто гине сьогодні в районах Луганська і Донецька, це не сильне полегшення. Але шанс захопити Україну Путін уже упустив. Проблема в тому, що він про це не знає.

Саме з цієї причини ми сьогодні обговорюємо різні сценарії війни - від повномасштабної атаки в липні-вересні 2015 до затяжного кровопускання і навіть мирної угоди з визнанням Україною автономії "ДНР" і "ЛНР". Тому що Путін уже більше року не може зрозуміти, що саме він повинен та в змозі зробити щодо України. Нині він на роздоріжжі, в розгубленості. Але це лише одна складова процесу, що відбувається. Є ще й інші.

У березні 2014 Путін вважав, що українське питання цілком залежить від рішень, прийнятих в Кремлі. До липня 2015 баланс сил змістився в бік України і Євросоюзу/НАТО. Сьогодні ніхто не може прийняти політичних рішень щодо Луганська та Донецька всупереч волі України і українського уряду. Саме з цієї причини вкрай важливо, щоб український уряд виробив з цього питання свою жорстку чітку лінію. Український уряд сьогодні зобов'язаний почати розмовляти з Росією з позиції сили. Тоді нам не доведеться обговорювати різні сценарії розвитку подій. Сценарій буде тільки один: Росія зобов'язана покинути територію України і повернути захоплений нею у березні 2014 року Крим.

- У своїй нещодавній статті Джордж Сорос написав: «Союзники України у відповідь на войовничість Путіна продемонстрували, що не в змозі реагувати швидко і не хочуть йти на ризик прямого військового протистояння з Росією. Це дало Путіну право першого ходу: тепер він може на свій розсуд переходити від гібридної війни до гібридного світу і назад». Ви поділяєте такий погляд?

- Мені здається, що сказане Соросом було справедливо для першого періоду війни, березня-травня 2014 року. Власне, саме тоді, в березні 2014-го, Путін зробив свій перший крок - захоплення Криму, чим усі були захоплені зненацька: і Росія, і Україна, і Європа, і США. Зрозуміло, до воєнного протистояння Росії НАТО виявилося не готове. Але був і формально юридичний момент: Україна не входила до Євросоюзу, не входила в НАТО і не оголосила війну Росії у зв'язку з окупацією Криму. Чому, власне, НАТО повинно було розглядати можливість воєнного протистояння Росії, якщо Україна не розірвала дипломатичних відносин з Москвою у відповідь на агресію?

Якщо мати на увазі Росію, то «гібридність» війни з Україною полягає тільки в тому, що ця війна ведеться на українські гроші. Росія розкрадає анексований Крим, вивозить з окупованих районів східної України вугілля, одночасно стягує з України плату за газ і отримує від України субсидії за транзит газу по своїй території. Що ще важливіше -- всі ці місяці, вже більше року, Україна продовжує постачати в Крим електроенергію, відключити яку вона зобов'язана була в перший же день окупації Криму. Так що немає ніякої гібридності в цій війні. Є ідіотизм плюс продажність і корумпованість українських чиновників, які залучені у спільні бізнеси з російськими окупантами та отримують відкати за зраду національних українських інтересів.

Гібридного миру в цьому сенсі теж немає. Спочатку Європа була налякана і, звичайно ж, планувала натиснути на Україну і змусити її погодитися на будь-які російські умови, «аби не було війни». Але по закінченні року ситуація переломилася на користь України та Європи, і тепер Мінські домовленості, розібратися в яких все одно ніхто не в змозі, взагалі нікого не цікавлять, і виконувати їх одні не хочуть, інші не можуть.

Я не знаю, чи готовий був би сьогодні Путін залишити за собою Крим і повернути все інше. Можливо, він і був би готовий. Але сьогодні цього йому ніхто вже не запропонує. Сьогодні йому можна запропонувати лише повну капітуляцію, бо все одно закінчиться саме цим, тільки більш болісно і для Росії, і особисто для Путіна.

- Директор Департаменту соцполітики Міноборони України Валентин Федичев заявив, що за півроку після підписання Мінських домовленостей в «нормандському форматі» незаконні терористичні угруповання 7398 разів обстрілювали українські позиції на Донбасі. І це тільки офіційні дані... Чи не наївно сподіватись, що «та» сторона буде і далі чогось дотримуватися?

- Я думаю, що так ніхто не вважає: ні російські військові, ні українські, ні натовські експерти. У Мінські угоди ніхто ніколи не вірив. Військові дії тривають саме тому, що Мінські домовленості не мали своїм завданням припинити війну. Сторони, які їх підписали, мучили себе переговорами з різних причин. Українська сторона - тому що на неї тиснули Євросоюз і Росія; Євросоюз - бо це давало надію на загальмування повномасштабної війни і перетворення її в вялотекучу; Росія - тому що Мінські домовленості фактично визнавали сепаратистів воюючою стороною і при цьому не згадували російську агресію. Але Мінські угоди підписувалися не для того, щоб ліквідувати «російсько-український конфлікт» і не для того, щоб на сході Україна більше не стріляли гармати і не вмирали люди.

Мінські угоди були дипломатичним прикриттям воєнної кампанії Росії, веденням Росією війни іншими методами. Тому спочатку здавалося, що у вигоді від Мінських угод була тільки Росія. Але і це змінилося з часом. Так, звичайно, тривають порушення перемир'я і обстріли; гинуть люди - більше тисячі чоловік тільки з українського боку. Російська сторона -- що абсолютно типово для Росії в будь-якій війні - про свої втрати не повідомляє, оскільки ці втрати російський уряд не надто хвилюють, поки вони не стають катастрофічно великими.

Однак з воєнної точки зору, все, що зробив Путін, -- це втягнув Росію у війну з Україною і загрузнув у ній, причому почав він війну в березні 2014 проти держави, яка не мала ні уряду, ні парламенту, ні грошей, ні армії, ні союзників, а закінчив (на сьогодні) тим, що йому протистоїть європейське держава Україна зі сформованим урядом, фінансової структурою, що спирається на міжнародні кредити, і армією, яка оснащується і навчається численними союзниками України. Сказати, що путінська політика в Україні в березні 2014 -- липні 2015 року -- це абсолютний провал, -- нічого не сказати. Перемогою все це може представлятися тільки в екранах російських телевізорів.

- Російські винищувачі здійснюють сьогодні провокаційні польоти не тільки над Балтикою, але і поблизу США - на Алясці. Яка мета - явна і прихована - таких дій, по-вашому?

- У Путіна є комплекс. Він хоче стати великим політиком. Його основне завдання -- довести, що світ повинен рахуватися з Росією точно так само, як він рахується зі США, ні більше і ні менше. Дуже важко зрозуміти і словами визначити, що саме неправильно в такому підході. Дійсно, є велика країна Росія, найбагатша у світі, якщо мати на увазі корисні копалини, які знаходяться в землі. У цієї країни, крім того, є ядерна зброю в кількості, достатній для нанесення непоправної шкоди всій планеті. Більше у цієї країни нічого немає. Ще всі згадують російську культуру. Так, був великий російський поет Пушкін. Його все життя цькували і засилали і зрештою вбили. Був не менш талановитий Лермонтов. Теж труїли, теж убили. Був Достоєвський - відправили на каторгу, потім заслали. Був Толстой -- відлучили від церкви. Далі включили м'ясорубку під назвою ВЧК-ГПУ-НКВД-КГБ і гробили мільйонами, скільки встигали, від власного селянства (російського та українського) і комуністичної номенклатури до Мандельштама, Булгакова, Бродського і Солженіцина. Ну чому б сьогодні не визнати за цією милою країною, якою керують люди, що прийшли з того самого НКВД-КГБ, право захоплювати сусідні території в рамках дійсного партнерства між США, Євросоюзом і Росією?

Зрозуміло, що права на таку «рівність» Путін ніколи не отримає. Мені це зрозуміло. Проблема в тому, що це не зрозуміло Путіну і що він б'ється саме за це право: увійти армією в будь-яку країну і встановити там свій режим.

Найдивовижніше, що в Америці і Європі є достатньо велика кількість політиків і політологів, які вважають, що в такому підході немає нічого неправильного і що якщо Росія «дуже хоче» захопити Україну, їй потрібно дозволити це зробити, так як Україна для Росії «важливіша», ніж для США. Ця думка неодноразово озвучувалася і ще буде озвучуватися різними людьми, і зовсім не всі вони платні або добровільні агенти Путіна. Протистоїть цій небезпечній, якщо мати на увазі національні інтереси України, точці зору банальний здоровий глузд. Не можуть американці погодитися з тим, що США і Росія рівні, тому що це не так. Не може Путін у Каспарова виграти в шахи, тому що Каспаров сильний шахіст, а Путін слабкий. І Росія не може з тієї ж причини виграти у США, ні в якій із площин, галузей, сфер... Усе, що залишається Путіну, це грати в покер, тому що в покері багато побудовано не на реальній силі карт, а на блефі. Порушення Росією всіх повітряних і водних кордонів своїх сусідів в останні місяці, проведення військових навчань у багатьох регіонах Російської Федерації, концентрація військ у Криму, Калінінградській області і вздовж кордонів потенційних жертв -- це і є блеф, який має продемонструвати готовність і здатність Росії почати і вести Третю світову війну.

Чи повинні ми побоюватися того, що цей блеф може призвести до реальної Третьої світової війни? Безумовно. Він не може привести Росію до перемоги. Але він може привести Європу до війни. Наше загальне завдання -- відповісти на блеф Путіна, не доводячи до великої війни.

- Генсек НАТО Столтенберг заявив, що НАТО подвоїть сили швидкого реагування -- з 13 тисяч до більш ніж 30 тисяч солдатів. У вас немає відчуття, що це треба було зробити «ще вчора»?

- Це було б зроблено «вчора», якби «вчора» Україна розірвала з Росією дипломатичні відносини з усіма наслідками; якщо б Україна перестала виплачувати Росії гроші за газ, субсидувати російський транзит газу, постачати електроенергію до Криму... Так що головна проблема тут в Україні, а не в НАТО. Кожен день новинні стрічки приносять зведення про нові кроки, які вживаються країнами НАТО і навіть тими, хто не входять до НАТО, для протистояння російській агресії, що почалася. Чи можна готуватися до ймовірної війни з Росією краще і швидше? Звичайно, можна. Але так про все можна сказати. Я думаю, що за цей рік досягнуто головне: розуміння, що Росія агресор, якому необхідно протистояти, і що будь-яка ціна буде заплачена за те, щоб Україна залишилася на європейській карті як незалежна держава. Це не те, де ми були в березні 2014 року. У березні 2014 року в Європі і США в основному говорили про те, що Крим -- історично російська земля, а Україна практично ніколи не існувала як суверенна держава. Погодьтеся, ми сильно просунулися.

- Як ви прокоментували б «ядерну риторику» Путіна, його недавню заява, що в 2015 році Росія поповнить свої ядерні сили 40 новими міжконтинентальними балістичними ракетами?

- Звичайно, поповнить, сумнівів немає. Тільки ці ракети ще повинні в умовах війни, що почалась, вилетіти, пролетіти, долетіти й вразити ціль. І як всі ці складні системи будуть працювати в екстремальних умовах війни, та ще й з урахуванням людського фактору, ніхто не знає. Останні ракетні запуски в Росії були не дуже вдалими, а під час військових навчань останніх місяців розбилися п'ять літаків. І це в мирний час, коли прискіпливо планується та контролюється кожен виліт. Те, що робить нині Путін, не може не привести до гонки озброєнь. Але Радянський Союз на ці граблі одного разу вже став і на цьому закінчився. Не може Росія наздогнати і перегнати Америку. Ні брежнєвський СРСР не міг, ні путінська Росія не зможе. Недооцінювати економічну потугу Сполучених Штатів, а тим більше - економічну потугу США і об'єднаної Європи - можуть лише примітивні люди з ФСБ, але, на жаль, саме вони стоять сьогодні при владі в Росії.

- Ви якось сказали в одному з інтерв'ю: «Путін ні з ким не рахується, крім дуже невеликої групи людей з ФСБ». Чи можуть вони вирішити поміняти «царя»?

- Можуть. Але я не бачу в цьому особливого сенсу. У Росії сьогодні править хунта -- невелика група людей, офіцерів спецслужб. Абсолютно нічого не зміниться, якщо президентом завтра зроблять Сергія Іванова, а керівником його адміністрації - Путіна. Так, звичайно, чиновники з їх рабською догідливістю і проплачена преса намагаються створити «культ особи Путіна». Їм хочеться, щоб до Путіна ставилися, як до Сталіна, щоб його вважали «великим». І Путіну цього теж дуже хочеться. Але поки що нічого не виходить, незважаючи на всі гроші й зусилля. Єдине, чого домігся Путін за цей рік в піарному плані, що немає епітетів, котрі відносно нього ріжуть вухо.

У березні 2014 року, коли я написав статтю «Третя світова» і порівняв Путіна з Гітлером, багато хто кривився: занадто різко. А сьогодні... Хочете спробуємо разом: Гітлер, Муссоліні, тиран, диктатор, вбивця, фашист, узурпатор, злодій, злодій... Це я тільки з політичної словника терміни запозичив. Як обзивають Путіна в інтернеті -- навіть на папір класти ніяково. На такому тлі широкої ненависті і презирства дуже важко створити «імідж» «Великого Путіна». Якщо Путіна знімуть, про нього забудуть на наступний день. Пам'ять російського народу дивовижно коротке, вона практично відсутня.

- А сам він може в один день вирішити піти, як свого часу Єльцин? Або це з галузі фантастики?

- Єльцин же не «сам пішов». Єльцин пішов у рамках глобального змови з метою маніпуляції російськими президентськими виборами. Він пішов передчасно для того, щоб його кандидат - Путін - йшов на вибори не як прем'єр-міністр Росії, а як людина, котра виконує обов'язки президента. Протистояти Путіну - «в.о. президента» - на виборах було складно і ризиковано. Чи може «точно так само» достроково піти Путін? Може, якщо правляча хунта вирішить, що це в її інтересах. Політичний вплив Путіна сьогодні не виходить за межі Кремля. До анексії Криму в Путіні загалом були зацікавлені всі світові політичні лідери, так як він забезпечував у Росії стабільність, а за столом переговорів або розмов - партнерські відносини. З березня 2014 Путін -- основний головний біль США та Європи. Якщо завтра він піде з політичної арени або з життя, усі зітхнуть з полегшенням, адже це створить надію на поліпшення міжнародної ситуації.

- На ваш погляд, у Путіна як політика і як людини, є слабкі місця?

- Їх дуже багато. Головне -- це відсутність культури і освіти. Путін - темна, примітивна людина, підполковник КДБ, висунутий на посаду президента злою іронією долі. Якщо б у нього не було комплексів неосвіченості, він оточував би себе грамотними, культурними людьми. Я не знаю, чи змогли б вони затягнути Росію в Європу, але вони точно не мислили б у категоріях відхоплювання шматків територій у сусідів.

Замість того, щоб піднятися над рівнем своєї безграмотності, Путін, навпаки, підганяє під цей рівень усю країну. Це те, що робить зазвичай будь-який тупий диктатор. Тому багатоомільйонна країна, якщо судити за російським телебаченням і пресою, перетворилась у бидло. Звичайно, з цього не випливає, що там не залишилось нормальних людей. Але з цього випливає, що нормальних людей практично не видно і не чутно, тому що перекричати натовп неможливо, а намагатись це зробити -- недзвичайно небезпечно.

Як будь-який неосвічений диктатор, до того ж виходець із КДБ, Путін ловить особливий кайф від наказів убивати, які віддає. Не думаю, що особисто він когось убив своїми руками. Але йому приємно усвідомлювати, що за його вказівкою гинуть люди. Власне, це головна ознака, за якою подібране вузьке коло кремлівських затворників: усі вони не бояться крові.

Те, що я перерахував як слабкі сторони Путіна, сам він вважає своїми сильними сторонами. В історії і це вже було: Сталін, Гітлер, Муссоліні... всі вони пишались своєю грубістю та неосвіченістю.

- Як же діяти проти людей такого психотипу, як Путін?

- І як людина, і як політик Путін розуміє тільки силу. В цьому сенсі розмовляти з ним дуже просто. Він не знає слова «переговори». Він вважає себе хитрим і завжди готовий обдурити. Він намагається завербувати свого співрозмовника і зробити його своїм агентом. Звичайно, не слід буквально вважати, що, розмовляючи з Обамою, Путін його вербує. Але розмовляє Путін з усіма (зі всіма взагалі) так, ніби він ставив би своїм завданням завербувати співрозмовника. І часто ця «вербування» вдається, оскільки недосвідчений співрозмовник приймає гебешного прийом за довірливість. Як ще слід реагувати на історичну заяву Буша-молодшого про те, що у Путіна чесні очі; згоду колишнього канцлера Німеччині Шредера стати до Путіна на зарплату в "Газпромі"; на підкреслені приятельські стосунки Путіна з Берлусконі, який зачастив до Путіна, можна тільки здогадуватися навіщо. Звичайно, Путін вважає, що всіх цих людей він «завербував».

Але тепер із подібними вербування буде складніше. По-перше, Путін уже практично нерукопожатний. По-друге, йому ніхто не вірить. По-третє, і це, напевно, головне, Росія замість багатого партнера стала бідним противником. Бідніша тільки Північна Корея. Але найстрашнішим поразкою особисто Путіна буде забуття. І це те, чого всіма силами він намагається не допустити.

- Росія ще може змінитися або наївно сподіватися, що найближчим часом до влади там прийде хтось, хто буде кардинально відрізнятися від Путіна?

- Ми десятками років чекаємо зміни режимів у недемократичних країнах. Демократія придумала для цього вибори. Решта намагаються вибори обійти. Надіятись на зміну в Росії режиму демократичним шляхом наївно й утопічно. Не може такого статися в країні, де виборчий комп"ютер офіційно і відкрито контролюється ФСБ. З усього цього випливає, що нас чекає тривала облога. Однак є фактор, котрий неможливо врахувати, але не можна забувати: режими в Росії завжди падали самі, під тяжкістю звалених на себе імперських зобов"язань. Путін вважає, що основна проблема Росії - несправедливий розвал Радянського Союзу, який необхідно відновити. Я вважаю, що головна проблема Росії -- недорозвал Російскої Федерації, котра розвалиться внаслідок політики нинішнього керівництва. У перспективі десяти років Путін надіється побачити новий Радянський Союз. Я ж думаю, що нас чекає розвал нинішньої Російської Федерації. Подивимось, хто з нас виявиться правий.

- Ось ще одна ваша цитата: «Нині Україна - це фактор, який призведе до краху режиму Путіна та Російської Федерації в сьогоднішньому вигляді. І від України тут мало що залежить». Тоді - від кого? І яка тимчасова перспектива «краху режиму», на ваш погляд?

- Була і є така маленька азіатська країна Афганістан. Вона була бідна, нерозвинена й нічим не загрожувала Радянському Союзу, а братський рівень відносин афганського і радянського народів можна було порівняти хіба що з російсько-української дружбою. І ось комусь на Луб'янці прийшла в голову думка, що США намагаються проникнути в Афганістан і підпорядкувати його своєму впливу. І почалося... І закінчилося... Від Афганістану в цій війні нічого не залежало. На нього напали, і все, що залишалося робити афганцям - захищатися від радянської агресії. Американці надавали Афганістану військову допомогу, і цього виявилося достатньо, щоб Радянський Союз програв війну, що тривала 10 років, і завалився. Вводити американську армію в Афганістан для цього не знадобилось.

Після анексії Криму російська дипломатія багато зробила для того, щоб світ погодився не вважати атаку на Україну російської агресією. Слід зазначити, що український уряд допомагав у цьому делікатному політичному питанні російському, як міг. Які тільки терміни не придумувалися спільно в Москві й у Києві, щоб обійти неприємні примітивні чорно-білі слова типу «війна» і «агресор». З'явилися ополченці, сепаратисти, терористи, Новоросія, козаки ... Навіть кадировські чеченські легіонери раптом отримали статус підрозділів, що не мають відношення до Російської Федерації. Європейці з американцями на все це подивилися і зробили банальний висновок: Росія напала на Україна. І справа України -- захищати свою незалежність. А обов'язок НАТО -- готуватися до ймовірної війни з Росією. І зверніть увагу, як знітився Лавров і вся російська дипломатія: час переговорів минув. З Росією вже ніхто не розмовляє. Від неї чекають конкретних дій: капітуляції. Між іншим, серйозні економічні санкції проти Росії ще навіть не почалися.

- Останнє опитування Левади-центру показало: 81% росіян вважають, що протести з політичними вимогами у країні малоймовірні, до того ж 87% не братимуть у них участі. Чи можуть ці цифри змінитися, і якщо так, то під впливом яких факторів?

- Для народного незадоволення у Росії фактори завжди два: голод і труни. Велика війна приведе Росію до абсолютно катастрофічних наслідків і передбачити, що саме робитиме 87% інертного населення складно. На відміну від кровожерливої ФСБ, яка сьогодні стоїть біля влади, протестуючий у Росії народ ніколи не був кровожерливим. Піти і вбити ненависного чиновника, мені здається, не в крові москвичів. Зброя є лише у влади і в бандитів, тож можливостей для революційного повалення уряду "знизу" я не бачу. Та це й не потрібно, якщо розпочнеться велика війна. А якщо вогник буде тліти, як сьогодні, ми повернемося до варіанту розпаду РФ під вагою звалених на себе зобов'язань. Так що 87%, як зазвичай, будуть сидіти в своїх квартирах і дивитися телевізор (якщо електрику не відключать).

- «Путіна треба зупинити в Україні, інакше його доведеться зупиняти на території країн-членів НАТО », - заявив екс-представник США в НАТО Курт Волкер. Вас не дивує, що найбільш «тверезі» думки висловлюють колишні, а не діючі високі чиновники і воєначальники?

- Про чиновників -- згоден. Про воєначальників - ні. Я не пам'ятаю жодного висловлювання діючих генералів НАТО, з яким я був би не згоден. Мені здається, що саме серед американських військових є цілковите чітке розуміння того, що Росія знову стала стратегічним супротивником і що це реальність, в якій ми сьогодні живемо. Відповідно, не потрібно мати більше однієї звивини в голові, щоб зрозуміти очевидне: зустрічати російську агресію потрібно на території України, що не є членом НАТО, а не на території, скажімо, країн Балтії, які є членами НАТО. Тому що в першому випадку ми говоримо про афганський сценарій війни, а в другому - про Третю світову. Звичайно, хотілося б, щоб діючі політики виступали різкіше і сміливіше. Але знову ж, навіть тут приклад мають показувати українські політики. А вони, я би вважав, проявляють щодо Росії зайву делікатність.

- Як ви думаєте, з якою динамікою події на сході України будуть розвиватися найближчим часом?

- Я вважаю, що нині ми вступили у найнебезпечніший період. Якщо Путін планує цьогоріч починати велику війну в Україні, він  почне її до кінця вересня 2015 року. Альтернативний варіант - той стан справ, який ми спостерігаємо сьогодні: вялотекучі захоплення, повільне просування, яке майже нічого не змінює стратегічно. При відсутній третій альтернативі - реальному мирі - такий варіант для України все-таки більш бажаний, ніж велика війна, котра призведе до серйозних втрат з обидвох сторін.

Чи готовий Путін тримати Росію у такому стані "десять років"? Зрозуміло, готовий. Він створив у Луганську-Донецьку "парк радянського періоду" і вважає це серйозним своїм досягненням, початком відродженняя СРСР. Чи зможе він ці десять років протриматись, залежить винятково від країн НАТО. Якщо нова американська адміністрація поставить своєю задачою ліквідацію режиму Путіна, вона зможе це зробити без єдиного пострілу, почавши поставки в Європу скрапленого газу і відключивши Росію від міжнародної банківської системи SWIFT. Але для того, щоб це сталося, американців треба трішки розізлити. Я впевнений, що талановиті хлопці з ФСБ обов'язково це зроблять.

Богдан Бондаренко