на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Юрій Фельштинський, російсько-американський історик

Все вказує на підготовку Росії до світової війни

Путін готується до війни, але час грає на Україну і Захід

 

Росія забуксувала у своїй агресії проти України, а Захід не вірить, що Кремль здатний розпочати масштабну війну. Разом з тим, незважаючи на це і економічні проблеми, пов’язані з курсом рубля і цінами на нафту, Владімір Путін поки що продовжує підготовку до великої війни.

Тих, хто уважно стежить за путінською агресією, починаючи з березня 2014 року, умовно можна розділити на песимістів і оптимістів. Оптимісти, до яких я б відніс, наприклад, Андрія Піонтковського, вважають, що путінська Росія вже завалилася під вагою своїх імперських амбіцій, і питання усвідомлення правлячими колами глибини цього краху і відсторонення самого Путіна від влади – проблема короткого часу. Я, напевно, належу до песимістів. Я вважаю, що Путін і люди, яких він поставив до влади і ввів в своє найближче оточення, нічого не розуміли і не розуміють.

Хунта, що править сьогодні Росією – примітивні неосвічені офіцери совєтських / російських спецслужб, які все життя вчили специфічну науку руйнування. Вони ніколи не вчилися творити і будувати. Тому нічого позитивного принести у державне будівництво і в життя країни вони не можуть. Вони можуть продавати корисні копалини за ринковими цінами. Але правильно розпоряджатися в інтересах країни і народу отримувати за це гроші вони не хочуть і не можуть, – не для того вони захоплювали владу, щоб робити з Росії Швейцарію. Владу вони захопили, щоб відновити Совєтський Союз, Російську імперію, «русскій мір», – але не цивілізовану, культурну, економічно розвинену і незалежну державу. Гусей гусеницями давити і протоколи про це складати – ось це вони вміють.

Мені здається, рано думати, що небезпеку Третьої світової війни ліквідували падаючі ціни на нафту і низький курс рубля. Якби мир можна було купити, воєн ніколи б не було. Так як будь-яка війна дорожча за мир, то й грошей не шкода витратити на запобігання війни. Але війни трапляються, як ми бачимо, великі і маленькі. Це має наштовхнути нас на думку, що низький рубль і високий долар не є гарантією европейської чи світової безпеки. Вересень ще навіть не почався. Я б хотів відповісти на це питання (про загрозу великої війни) у жовтні 2015 року.

Нещодавно агентство Bloomberg опублікувало статтю, в якій йдеться про те, як американські та европейські лідери тиснули на тимчасовий уряд України в березні 2014 року, пропонуючи не чинити опору російській армії в Криму. Ми, звичайно, не знали всіх подробиць, та й зараз не все знаємо, але ми це бачили і розуміли, що такий тиск був. Ми бачили, як один за одним у березні-квітні виступали лідери Европи та США і в один голос, як з папірця, розповідали своєму населенню, що Крим – «споконвічна російська земля», і Росія має всі права на його захоплення. Як доказ наводили аргумент, на який нічого було заперечити: Україна здала Крим без бою; свою землю без бою не віддають.

Андрій Ілларіонов (колишній радник Владіміра Путіна) з перших днів російської окупації запідозрив, що за нашою спиною відбувається чергова Мюнхенська змова. Так воно насправді й було. У момент агресії західні демократії завжди намагаються врятувати мир за будь-яку ціну. У вересні 1938 року вони платили за мир поділом Чехословаччини. У березні 2014-го вони платили за мир поділом України. Але вже у вересні 1939-го вони все-таки оголосили агресору війну, тому що будь-якому умиротворенню і будь-якому миролюбству Заходу є межа.

Росії війну поки ніхто не оголошував. Але Росія, на відміну від гітлерівської Німеччини, забуксувала на початковому етапі своєї агресії. Уже півтора року вона не може пробитися за межі маріонеткових ДНР і ЛНР, хоча досі продовжує тримати уздовж кордону з Україною десятки тисяч зосереджених військ, на додаток до десятків тисяч тих, хто вже воює в східній Україні. Крім того, Росія продовжує нагнітати військово-політичну ситуацію на кордонах з усіма своїми сусідами, причому не тільки з колишніми совєтськими республіками – країнами Балтії, Молдовою і Грузією, але і з традиційно нейтральними державами: Фінляндією і Швецією. Навіть повітряні рубежі США піддаються провокаційним промацування російських ВПС. По всій Російській Федерації проводять військові навчання, збільшують бюджетні витрати на озброєння, змінюють закони, що регулюють правила призову резервістів, йде концентрація військ у Криму і Калінінградській області, і так далі... Абсолютно все вказує на загальну підготовку Росії до світової війни. Навіть боротьба з санкційними продуктами, яка всіх обурила своїм безумством, і керувати якою тепер будуть Дворкович і Рогозін (заступники глави російського уряду), вміщується, насамперед, в цю схему: підготовка країни до ізоляції і війни.

У цьому контексті і варто оцінювати відповідну реакцію Заходу. До серйозних санкцій проти Росії ніхто ще не брався. Захід оптимістичний. Він теж вважає, що Росія настільки слабка в економічному і військовому планах, що про велику війну і  думати не повинна. Тому керівництво Европи і США, яке змінило гасло про Крим як «споконвічну російську землю» на вимоги повернення Криму Україні і виведення російських військ з окупованих районів східної України, вичікує, одночасно готуючись дати агресору відсіч. Збільшено бюджети на озброєння низки европейських країн, проводять військові навчання, перекидають війська і техніку в країни Балтії і Польщу, надають військову допомогу Україні. Путін по суті став нерукопотисним політичним лідером. Росія фактично ізольована. У розв’язаній нею війні у неї немає союзників. Простір для посилення санкцій у Заходу безмежний. Лідери вільного світу справедливо вважають, що час працює на них і на Україну.

Я загалом з цим згоден ще й тому, що для нинішньої російської політики відведено термін, що дорівнює терміну перебування в офісі президента Барака Обами, – до 20 січня 2017 року. Справа навіть не в тому, поганий чи хороший Обама як президент, якщо мати на увазі американську українську політику. Проблема в тому, що Обама прийшов в офіс, щоб припинити розпочаті попередньою адміністрацією війни, а зовсім не для того, щоб починати нові. З цієї причини президент Обама буде останньою людиною в США, готовою почати війну з Росією через Україну або з Іраном через іранську ядерну програму. Путін, як і аятолла Алі Хаменеї, це прекрасно розуміє. Новий президент США, незалежно від того, буде він / вона республіканцем чи демократом, займе і стосовно Росії, і стосовно Ірану більш жорстку позицію. При цьому не можна забувати, що тон антиросійських санкцій повинна задавати Україна. Втративши у війні з російськими загарбниками кілька тисяч чоловік, стримуючи російську агресію, вона має на це повне право.





 

Яндекс.Метрика