www.ji-magazine.lviv.ua

Ігор Гарін – письменник, доктор фізико-математичних наук

Росіяни так історично привчені до насильства, брехні, вигадок і обману, що назвали їх «вищою духовністю».

Ісаак Ньютон в знаменитій «Хронології древніх царств» (1725) вперше звернув увагу на безліч хитрощів, до яких зі стародавніх часів вдаються народи, щоб увічнити свою національну гідність, заслуги і пріоритети. Національні пиха і чванливість настільки високі, що Бертран Рассел висловив повну недовіру до національних істориків, які писали хроніки власних народів: «Яким великим благом для істини, – писав він, – було б якби ми вивчали свою історію за підручниками, написаними в инших країнах».

Я розумію, що правдиві національні історії – швидше рідкісні винятки, ніж правила, і те, що ступінь історичних фальсифікацій прямо пропорційна історичному запізненню нації: чим вона відсталіша, тим мітологічніший і фантастичніший історичний офіціоз. Тому, як нещодавно зауважив Олег Панфілов на сторінках «Нового времени», вождям одної шостої частини суші нині нічого не залишається, окрім як постійно танцювати кремлівську хаку – страхітливі танці дикунів.

В основі ідеї про найвищу російську духовність лежить міт про те, що низький рівень життя, матеріальна відсталість, дискомфорт, історична відсталість роблять народ добрішими і самовідданішим, ні матеріально забезпечене панство: «чим гірше ми живемо, тим кращими стаємо – це вічна російська матриця», «чим охочіше ми вмираємо за щось, тим легше уряду. Чим більше померло народу – тим легше забезпечити решту». «І ось, сидячи в відхожому місці серед всіх цих панів, ми вчимо весь світ духовності». І народу дуже подобається, коли йому кажуть, що у нього така офігенна духовність, що до нього й не підступитися.

Один з найкращих російських істориків Василь Ключевський, який добре вивчив душу свого народу, писав, що головною особливістю своєї ментальності росіяни вважають особливу широту душі, тобто якесь особливе всесвітнє молодецтво. Буяння удале, ухарство, сп’яніння, безглуздість – постійні теми російської мітології, фольклору та літератури, незрозумілі іноземцям. Але росіяни саме в них бачать свою особливу духовність. Саме з поняттями молодецтва, розгулу, навіть загулу і куражу, пише Ключевський, пов’язана «широта російської душі», що близька до вітру вільного: «Недарма і для вітру, і для російської людини одна дія притаманна і облюблена: «гуляти на волі» – розгулятися, загуляти, загул, відгул, розгул».

Приблизно про те ж, хіба що крутіше, писав инший душезнавець, перший російський лауреат Нобелівської премії з літератури Іван Олексійович Бунін: «Щодо духовності, моралі та інтелекту, то московське освічене суспільство – це збіговисько руйнівників, блюзнірів, духовних волоцюг, розумових шахраїв, моральних розпусників, безсоромних брехунів, простацьких хвальків і дикунів. Але всі вони – зарозумілі  посміховиська. До цього, вибачте, «суспільства», відносяться також і моральні та розумові, сифілітичні каліки, ідіоти, виродки, напівбожевільні, істеричні люди, цинічні моральні та фізичні повії обох статей. І ось це мерзенне, мракобісся-болото вважаємо ми, московити, своєї духовною, культурною і розумовою елітою, передовим авангардом нової Московії. Тьху!».

У свідомості росіян ІДІЛ і Захід з США – це одне і те ж

Ігор Яковенко

Російська висока духовність має безліч проявів: бездоріжжя й безнадійне болото, в якому грузнуть усі світлі і прогресивні починання; щира ненависть і відраза до свободи, перш за все – до своєї власної, а вже потім і до чужої; філософія «життя – копійка» і «на все – плювати»; 90%-ва підтримка своїх і чужих виродків при владі, нескінченні територіальні претензії, причому хто не претендує, той миттю втрачає свою сакральну духовність і стає «зрадником національних інтересів»; прокляття і викриття нової влади на адресу влади попередньої; конспірологічність свідомості з домінантою – «скрізь вороги»; сприйнятливість до державної брехні і переведення обману на генетичний рівень; готовність жити в лайні і бруді, нескінченне історичне холуйство; одвічне протистояння всьому цивілізованому світу з витонченою ненавистю до більш вдалих і просунутих народів; народна любов до тих, хто зaмучив і вбив багатьох своїх; відсутність життєвих принципів і невміння постояти за себе; російські утопічність, непередбачуваність, безглуздість, самодурство, необов’язковість, брехливість, нерозуміння власних інтересів, нездатність до нормального життя і прагнення до його випрaвдaння. У нас гігантські відстані, у нас фантастичне злодійство, у нас біла гарячка губить мільйони «найбільш духовних». Мабуть, це все теж входить якимось чином в поняття духовності. Крадіжка і пияцтво – точно.

За словами Віктора Єрофєєва, гіркота в роті – основний присмак батьківщини: «Нездатність примусити країну працювати нa себе. Нездатність подолати одвічну відчуженість держави від людини. Нескінченне ниття. Словоблуддя діссіди. Мaртіролог. Нескінченний сволочизм російського життя. Коли життя йде всупереч життю. Зведення відчаю в ступінь героїзму і останньої національної істини. Якщо безглуздість – це духовність, то ми духовні». Якщо по-звірячому вбити свого солдата, переламавши всі його кістки, і прислати батькам цинкову труну з похоронкою «самогубство», то ми духовні.

Росіяни так історично привчені до насильства, брехні, вигадок і обману, що назвали їх «вищої духовністю». І всі їхні байки про високу духовність – теж компенсаторний самообман, жалюгідна спроба самовиправдання, спосіб подолання історичної приниженості. Ненависть до щасливіших і успішніших – ось що у них називається «духовністю».

Щоб чимось виділятися, потрібно думати і працювати. Але є набагато легший шлях до «величі» і до солодкого відчуття власної важливості: для цього достатньо оголосити себе «найдуховнішими», «винятковими» і «співчутливими». Звичайно, в глибині душі багато хто розуміє, що влада зневажає їх, не зважає на їхні сподівання, ставиться як до холопів. І вони, для компенсації, теж зневажають ближнього, заздрять до скреготу зубів, готові самі розоритися, аби сусід не отримав своєї вигоди.

Можна не розвивати економіку, можна не йти в ногу з часом, можна плювати на весь світ – висока духовність вивезе! Правда, не цілком зрозуміло, як за допомогою цього примарного ефіру нагодувати населення і розвивати саму духовність. Адже, коли їсти нема, то й з духовністю проблеми починаються: «У тому й справа, що без їжі з духовністю проблема. Хочеться відразу когось по довбешці стукнути і відібрати у нього їжу. Де тут духовність, га?»

Є у деградації початок, немає в деградації кінця. Якщо далі так піде, то з безодні російської «духовності» такі монстри попруть на берег, що живі позаздрять мертвим. Чи не тому мильні бульбашки уявної «духовності» лопають одна за одною?

http://nv.ua/opinion/garin/russkaja-duhovnost-na-chem-postroena-propaganda-kremlja-76932.html