www.ji-magazine.lviv.ua

Ексклюзивне інтерв’ю сайту GLAVPOST.COM російського публіциста Владіміра Ґолишева. Основні теми: російсько-турецький конфлікт, війна в Сирії, ситуація в Донбасі та Криму, міти про російську громадську думку.

- Реакція Путіна на збитий літак здається дещо надмірною, він так різко пішов на конфлікт, хоча знає, що Ердоган – теж різкий хлопець. Йому обов’язково потрібна була така реакція, чи правильніше було б спробувати «м’якше» вийти із ситуації?

- У мене є своє бачення образу Путіна. Я переконаний, що Путін зовсім не гравець, а всього лише одна з фігур, що стоять на дошці. І всі його дії зараз – це дії метушливої людини, що уявила себе гравцем.

Але в цій грі в нього немає нічого – ні стратегії, ні цілей, ну взагалі нічого.

Навіть на таке просте питання: «Що Росія забула в Сирії?» відповіді немає.

Країна перебуває в дуже складній економічній ситуації, в дуже складній соціальній ситуації, в ній криза по багатьох параметрах. То що вона зараз робить в Сирії? Ну, можна спробувати сказати: «Демонструє, що вона досі є глобальним гравцем...» Кому демонструє? Навіщо? Хто зацікавлений у цій демонстрації?

Насправді, ми можемо зробити висновок, що у Росії немає ніяких стратегічних цілей у Сирії, і, відповідно, він – Путін – не вирішує жодних стратегічних завдань.

А що ж він робить? Те, про що я щойно сказав – демонструє, що він є глобальним гравцем... Де-мон-стру-є! Тобто, робить вигляд, що він є тим, ким насправді не є. От і все! Який же він гравець? Він не гравець, він – фігура.

І ось ця його зацікавленість у демонстрації робить його не просто вразливим, а перетворює на маріонетку.

Тому що, якщо людина демонструє якусь пристрасть, то її можна за цю пристрасть хапати, як за яйця, і тягнути туди, куди тобі потрібно.

З Путіним відбувається якраз це саме. Навіть, я б сказав б, що не персонально з Путіним, а з «колективним Путіним», а саме – з Путіним і його найближчим оточенням. Навіть з Путіним менше, тому що Путін – це фізична особа, яка дуже сильно втомлена, і яка, думаю, вже радощів життя не відчуває ніяких.

Але навколо нього достатньо жирних, задоволених життям і охочих продовжувати також ситно і смачно їсти людей, які, безумовно, не хочуть його залишити в спокої.

Вони знають прекрасно, що як тільки він перестане бути президентом, вся ситість їхня закінчиться. В ту саму мить закінчиться. Саме тому їм за будь-яку ціну потрібно його утримувати в президентському кріслі, за будь-яку ціну! А ціна цього утримання очевидна – це дика, безглузда, дурнувата війна, абсолютно не потрібна Росії, в яку Путін вплутався, і в яку він тягає своїми кривими руками каштани з вогню зовсім для инших людей.

Лілія Шевцова
Закон самопідриву: дії влади починають розхитувати систему

Для 2015 р. характерний стан «глобальної політичної прострації», вважає провідний дослідник Інституту Брукінгса

В цьому випадку можна сказати, для умовного Заходу, для США, тому що все, що зараз відбувається на цьому театрі військових дій, все, так чи инакше, відповідає інтересам Заходу, відповідає інтересам США.

І найголовнішому їхньому інтересу – не лізти туди і не брати участь там ні в чому! Хай все там відбувається саме по собі. Хай один сучий син придавлює иншого сучого сина. А третій сучий син лізе цей процес регулювати і теж отримує... Коротше, добре б зібрати в одну купу всіх сучих синів, і хай вони один одного там повбивають.

Власне кажучи, в цьому реальний глобальний інтерес всієї західної цивілізації, і її лідера – США. Щоб все, що там відбувається, відбувалося без участі США. Тому що, ця участь потягне за собою теракти і т.д.

Якщо реальним оператором є Захід, якщо там літають американські чи французькі літаки, це може потім вилитися у щось неприємне.

Якщо цим всім займаються Туреччина, Ізраїль, як найближчі до Заходу гравці на цьому майданчику, і яких Захід реально підтримує, плюс ідіоти – Росія на чолі з Путіним, плюс місцеві не дуже позитивні гравці, такі як Саудівська Аравія або Іран..., то Заходу спокійніше.

І якщо все зосереджено на цій площадочці, і на цій площадочці вони між собою стукаються лобами, так що летять іскри, – це те, що потрібно західній цивілізації, – вивести себе з-під удару.

Хай все, що відбувається, відбувається на цій обмеженій площадці, з цим набором фігур, які Захід сам і розставив.

Путіна він поставив у найгарячіше місце, щоб той чинив всякі божевілля, які абсолютно не в інтересах Росії, не в інтересах його, але які змінюють ситуацію на користь її вирішення.

Хто тут зможе пояснити, навіщо Путіну влаштовувати геноцид туркмен в Північній Латакії, що і стало причиною збитого російського літака Су-24 і всієї конфронтації з Туреччиною? А те, що російські військові літаки протягом тривалого часу – кількох тижнів – безперервно і цілеспрямовано «вбомблювали» в землю сирійських туркмен, які компактно проживають на півночі провінції Латакія. Навіщо це було робити?

Росія зацікавлена у геноциді туркмен? Це оригінальна думка, якщо врахувати, скільки тюрків живе в Росії.

Етнічні тюрки – це татари, башкири, якути, тувинці, хакаси, кумики, нагайці, туркмени, власне, карачаївці, балкари і азербайджанці, яких тільки в Москві живе 2 млн. Тобто Путін влаштовує геноцид тієї етнічної групи, яка широко представлена ​​в його власній країні? Кому це потрібно, і який в цьому сенс?

Марія Предеїна
Місце Росії в світі: очікування і реальність

Путін шукає в очах Обами відповідь на питання, яким є місце Росії у світі

Далі, сама Туреччина... Це ж найближчий партнер Росії, який її дуже потрібен. Після того, як Україна зіскочила з російської газової голки, залишилося два великі покупці російського газу – Німеччина, що теж прагне зіскочити з цієї голки, щоб перейти на скраплений газ із США і країн Перської Затоки, і Туреччина, яка зараз другий за величиною покупець російського газу.

Тобто, якщо Туреччина перестає купувати російський газ, то, у який з отворів Міллера і Путіна його потрібно закачувати? Може, його зовсім не варто добувати тоді, і «Газпром» краще закрити, як організацію, що займається непотрібною справою?

Туреччина дуже серйозний вдумливий інвестор, який багато позитивного і творчого робить на території Росії. Наприклад, якби не турецькі будівельники, то хотів би я подивитися на цю сміховинну олімпіаду!

Турки присутні скрізь, по всій Росії. Особливо в регіонах, де живуть тюрки – там скрізь турецький бізнес. Йдеться про виробництво сільськогосподарської продукції, або будівельних матеріалів... Турки – це завжди виробництво, це не спекуляція. Тому Туреччина дуже корисний для Росії гравець.

І те, що зараз робить Путін – це самоампутація! Причому, в надзвичайно важкій ситуації. І ще, без Туреччини Крим – це острів. Цим загостренням Путін перетворив Крим на острів. Тому мене дуже складно переконати в тому, що нинішнє загострення між Росією і Туреччиною в інтересах Росії і спричинив його Путін свідомо. Я переконаний, що він є всього лише об’єктом маніпуляцій, і всі його дії в Сирії – це нав’язані зверху дії на шкоду самій Росії.

- Санкції, які він ввів проти Туреччини, це несерйозний крок, виходить, це PR-хід для росіян?

- Ну, це м’яко сказано, бо над ним Саудівська Аравія посміялася в той же день, просто зробила з нього клоуна.

А саме, представник Саудівської Аравії зустрівся з Новаком, після чого той дозволив пропіарити таку думку. «Туреччина Росії більше не потрібна. Тепер є Саудівська Аравія, близька Росії країна, яка нам повністю замінить Туреччину і т. д.»

І в той же день Король Саудівської Аравії зробив заяву, що саудівці готові купити всю продукцію у Туреччини, яку тепер не купує Росія, щоб використовувати її в гуманітарних цілях, у тому числі в Африці.

Иншими словами, Туреччина не втрачає ні копійки від того, що Росія вводить проти неї санкції, принаймні, щодо реалізації своєї продукції. Саудівська Аравія і Катар дають Туреччині такі гарантії.

Безумовно, втрати будуть, але ці втрати будуть приватними. Втрат зазнають конкретні фізичні особи, турецькі бізнесмени, які були добре налаштовані до Росії, і були головними лобістами турецько-російської дружби. Ось цих людей, яких можна назвати проросійським лобі в Туреччині, Путін жорстоко покарав! І тепер вони назавжди запам’ятають, що ніяких ставок на Росію ніколи не можна робити! І ніколи ніякий спільний бізнес не потрібно з нею вести! І її варто розглядати просто як крижану пустелю... «Не можна мати ніяких справ з Росією!» – ось що тепер зрозуміють люди, які були лобістами турецько-російської дружби у своїй країні.

На державному рівні про втрати Туреччини нема що й говорити, бо Туреччина – країна, яку підтримує весь світ, підтримують її партнери по НАТО, підтримує конкретно США, підтримують регіональні сусіди тощо. За збитий російський військовий літак ніхто турків не звинуватить. Хотілося б глянути на ту державу, яка би приєдналась до вимог Росії про вибачення.

- Реакція простих росіян звідси, з Києва, здається надто вже емоційною. Чи справді панують такі сильні антитурецькі настрої, а чи це просто соціальні мережі розганяють «хвилю»?

- Ми, звичайно, не маємо найменшого уявлення про настрої російського населення, через те, що у нас немає ніякого каналу, щоб вони – ці настрої – на нас хлинули.

А все, що ми бачимо, це, звичайно, зрежисована картинка. Вона була протягом всієї української війни зрежисованою картинкою, замість реальності, вона продовжується і зараз.

Зрозуміти, що насправді відбувається, дуже просто. Достатньо подивитися на провалені заходи.

Іноді у пропагандистів відбувається самоотруєння отрутою, яку вони виробляють, і в якийсь момент їм здається, що вони можуть заощадити на масовці.

Ну не підвезти кілька автобусів людей, які стоятимуть за гроші із заздалегідь надрукованими плакатами, а просто кинути заклик в соцмережі, розшарити, і хтось та й прийде для галочки...

У таких випадках зазвичай приходить одна людина – організатор. Я не жартую, це навіть не перебільшення.

У мене кілька було таких заходів, в яких з усією очевидністю, організатори вирішили покласти в кишеню гроші, виписані на масовку.

І не приходить взагалі ніхто, взагалі – вітер свище! Тобто, якщо ви бачите якийсь «антимайдан» в Москві, ви одразу розумієте, що автобуси привозять студентів, яким просто не поставлять залік, якщо вони не приїдуть, комунальників та схожих прекрасних людей, камера працює відповідно... Все це не має і найменшого стосунку до населення.

Основний мотив у населення народився доволі давно. Люди повелися на Крим у свій час, тому що він йшов у зв’язці з Олімпіадою. Ось вони тільки-тільки вболівали за російських олімпійців і тут їм ще одна «золота медаль» – Крим! Оп-па! Вони не встигли й почухатися, подумали, що це ще одна золота медаль.

У силу розвитку сюжету, коли стало зрозуміло, що це затяжна річ, і те, що в телевізорі – це обман, люди починають інформацію від себе відштовхувати. «Я не хочу цього знати, я не хочу цього бачити...»

Об’єктивно, люди користуються телевізором, щоб дивитися серіали або спорт. Люди не дивляться новини. А якщо дивляться – не бачать, тобто пропускають повз себе. Їх рецептори, що відповідають за сприйняття, тут не задіяні.

Люди беруть до відома, але це в одне вухо влітає, з иншого – вилітає... Вони можуть сказати, що вони тільки що бачили, але це ніяк на них не відбивається. Це захисний механізм психіки. Ці захисні механізми були відпрацьовані ще в совєтський час. Як можна було за совєтських часів приймати серйозно всю держпропаганду? Те ж саме відбувається і зараз.

Якщо говорити про Сирію, то це дуже болюча тема, від якої люди шарахаються, як чорт від ладану. Тому що, якщо почати про цю тему думати, то зовсім втрачаються всі сили.

Тут всі ознаки Афганістану – на яву. Війна не має взагалі ніякого морального обґрунтування.

Можна ще було якось когось обдурити тим, що стражденних російських людей на Донбасі знищують якісь українські фашисти, яких рік показують по телебаченню... і що їх треба рятувати. «Ну, треба рятувати...» – може сказати хтось. Але що він може сказати про Сирію? Кого рятувати? Якщо вникати ще глибше, то стає зрозуміло, що там бомби летять на людей, які взагалі не мають ніякого стосунку до Росії.

Ось ця вся безглузда історія про те, що, якщо ми зараз не будемо бомбити ІДІЛ, вони почнуть підривати будинки – це теж болюча для людей тема. Вони не хочуть про неї думати, бо якщо почнуть думати, то... Ну хто вірить, що доми підривали чеченці? Всі розуміли, що будинки вибухали дуже вчасно і абсолютно не випадково.

Людина влаштована так, що її психіка її рятує, вона її позбавляє болю. Вона її звільняє від тієї інформації, що несе біль. У людей в Росії вже настільки витончені механізми захисту психіки – стільки брехні було, стільки було крові і неподобства – що...

Новітня історія Росії набагато трагічніша і драматичніша, ніж новітня історія України. Україна пізнала справжню повноцінну драму тільки за останні два роки. А Російська Федерація, вона в крові купається! Безперервно, постійно... Ми звикли вже до цього і навчилися себе від цього звільняти, рятувати свою психіку. Тому, зрозуміло, що про жодну підтримку сирійської операції мови бути не може взагалі.

Але немає й протесту. Просто тому, що люди себе захищають від цієї інформації, не хочуть цього знати.

- Якщо дивитися з Києва, стикаючись з російським громадською думкою в соцмережах, виникає враження, що середньостатистичний росіянин готовий терпіти все, що завгодно заради того, щоб була «уважуха» до Росії: Росія всім командує, Росія всіх рятує і т. п. Йому більше нічого не треба, і це один із перших пріоритетів... Головне – Росія, а я вже потерплю. Наскільки цей образ реальний?

- Абсолютно нереальний, і не має жодного стосунку до реальності.

Тобто, людей з такою психологією я зустрічав, звичайно, у великих містах. У Москві я таких знав. Це в основному люди з двома вищими освітами і відносяться вони до «офісного планктону». Ми їх «ватниками» називаємо.

Так, це «образ з соцмереж». А в соцмережах же не сидить більшість людей. А реальні люди, з якими можна спілкуватися, вони в основному соцмережі використовують, щоб кіно скачувати...

У нас у більшості немає звички активно користуватися соцмережами, тим більше ділитися думками, висловлюватися. І я ще раз на цьому наполягаю, тому що це дійсно так – більшість в Росії не хоче ні розмовляти про політику, тим більше про міжнародну політику, ні думати про неї, ні мати про неї зайвої інформації. Це базовий інстинкт більшості: не знати, не думати, і знаходитися десь подалі – «Мене все це не стосується!»

Цей відштовхуючий рефлекс базовий у більшості. Тому, якщо ви стикаєтеся з базікою, що оперує цією темою, у якого замість відцентрового рефлексу доцентрові, то перед вами – ватник, людина, яка є винятком на тлі більшості.

Навіть не важливо, що він говорить – важливе саме прагнення про це говорити і думати... Можете, до речі, і до мене поставитися з недовірою, тому що я веду себе не як представник більшості. І вам доведеться повірити мені на слово, що я добре знаю і розумію більшість, тому що вся моя поведінка волає про те, що я – шахрай.

Тому, коли стикаєтесь з людьми, які починають міркувати на тему «Босфор... Хрест над Святою Софією...» У представника більшості не знайдеться нічого, щоб це прокоментувати. Все це настільки не далеке від його життя, його системи образів...

Був час «жирний», і його теж не варто забувати, – початок 10-х років 21-го століття. Жир так стікав зі щік мешканців Кремля, що краплі його падали і на населення. І населення було від цього трохи п’яне, певно. Тому що виникало враження, що «життя стало краще, життя стало веселіше...» і буде ставати все веселіше і веселіше...

І щастю цьому не буде кінця. Це, безумовно, трохи закрутило голову. Тому люди раділи, що зростає престиж Росії на міжнародній арені, що Путін там в оточенні друзів, з одного боку – Берлусконі, з иншого боку – Саркозі, Буш-молодший його катає на своєму драндулеті...

Це все тішило, але це виключно емоційне сприйняття людини, як глядача шоу. Людям це шоу подобалося, чому б і ні? Олімпіада, весь світ в захваті від нас, найкрутіша церемонія відкриття – це нормальна поведінка глядача шоу, якому це шоу подобається. Все це було...

Але це все закінчилося вже восени минулого року. І вже більше року минуло, як люди втратили навіть найменшу причину для того, щоб залишатися в тій самій шкурі благодушних, задоволених всім телеглядачів шоу, головний герой якого Владімір Путін всіх перемагає, всі його люблять, і Росія безперервно встає під його керівництвом з колін...

Все, і рубль обвалився, і люди бачать, що стає щораз гірше в усі сенсах. Багато хто втрачає роботу...

Цінники в магазині ні фіга не тішать і асортимент теж. Це елементарні речі. Побори вже почалися, і які вони будуть, ми бачимо на прикладі далекобійників. Країна взагалі зараз поза всякими перспективами.

Люди можуть не вникати в особливості міжнародної політики, але суть вони вхоплюють легко і чітко – країна рухається не зрозуміло куди. Що хорошого може бути в тому, щоб влізти в Україну і зараз не знати, як з неї вилізти?

У момент, коли вліз, можна бути в стані ейфорії, можна повірити держпропаганді, що «це виправдано, це добре, і що все це від надлишку серця відбувається...» Але зараз вже неможливо обдурити свою свідомість. Тому люди зараз пригнічені.

Більше того, цікава деталь, багато хто зараз відмовляється визнавати, що у них була ейфорія! Зараз вони кажуть: «Та я завжди критично до Путіна ставився... Мені завжди це все не подобалося...» – це зараз дуже поширена позиція. Теж свого роду захисна реакція психіки.

Люди не хочуть собі докоряти. Їм простіше обдурити себе тим, що цього не було. Всі ці механізми не від хорошого життя виникли. І функцію вони виконують дуже правильну.

У нас колективне несвідоме допомагає народу якось зберігати своє здоров’я. Люди вже могли б перетворитися на істериків та істеричок зі зламаною психікою, якщо б у них не працювали ці захисні механізми.

Пройшовши через ці два роки страшного насильства над психікою, вони залишилися розсудливі загалом. Це завжди дивує, коли стикаєшся зі звичайними людьми. Вони, виявляється, все набагато краще розуміють, ніж ти від них очікуєш. Хоча я від них очікую найкращого, я високої думки про народ, але все одно це продовжує дивувати.

- Щодо економіки і цінників. В Україні багато хто чекає краху російської економіки, навіть незважаючи на те, що Україні цей крах теж не дуже вигідний, нічого доброго він не принесе. Але надія на те, що якщо вже Крим не повернуть, то хоча б з Донбасу підуть. Наскільки ці очікування українського обивателя виправдані, що як тільки нафта стане по $ 20, долар по 200 рублів, то Росія піде хоча б з Донбасу і стріляти в українських солдатів перестануть.

-- Я б тут не проводив залежність саме від ціни на нафту або курсу рубля... Тут немає такої прямої залежності.

Я б прогнозував дії Кремля, виходячи зі свого уявлення про Путіна.

І зараз він – Путін – точно, як Каддафі чи Саддам. Тобто, всі мости спалені, піти з президентського крісла він вже не зможе ніяк.

Між иншим, Каддафі перед загибеллю активно налагоджував відносини із Заходом, і  подавав руку помочі. Він приїжджав у Москву, ставив свій бедуїнський намет у Кремлі, він зустрічався з лідерами світових держав.

Каддафі перед самою смертю теж був ніби на порозі міжнародної коаліції, пропонував свої послуги у вирішенні деяких проблем, які сам же і створював. Наприклад, проблема біженців. І Саддам так само. Він був найближчим союзником США, вони його озброювали, вони з ним підтримували дуже тісний контакт, а потім – раз, і його не стало.

Ось Путін зараз в становищі Саддама і Каддафі. З ним підтримують якісь контакти, його намагаються контролювати, тримати на короткому повідку, але він приречений. Так само, як і ці двоє. І до того моменту, поки не персонального, а колективного Путіна не спіткає доля Саддама або Каддафі, триватиме ця безглузда моторошна тяганина щодо Криму і Донбасу. Тому що «який же він штабс-капітан, якщо він не буде пити кров України?» «Який же він штабс-капітан, якщо він, як побита собака, забереться з Криму?» Ні, він не може піти тепер з Криму, він не може тепер просто так залишити Донбас.

Реальних якихось загроз він вже теж створити не може. Він може тільки потихеньку пити кров: йти, але не зовсім, виводити одне озброєння, вводити инше, забирати Захарченка, ставити якого-небудь  Прохорченка...

Так чи сяк, головне – не виконувати свої зобов’язання – до останньої миті. І до цього треба бути готовим. Але немає жодних підстав чекати якогось повноцінного наступу, або якихось спроб військовим шляхом щось вирішити.

Там немає таких завдань, які можна вирішувати військовим шляхом. Там можуть бути тільки якісь емоційні сплески, якась імітація наступу, якісь створення додаткових проблем, гра вже обвислими м’язами.

- А в Кремлі хіба не бачать всіх цих історичних аналогій між СССР останнього десятиліття і РФ останнього десятиліття? Сирія, Афганістан, Олімпіада і т.д. Падіння нафти, падіння рубля... Вони бачать це, вони це розуміють, як Ви думаєте?

- Та вони ж заручники своїх ролей! Що вони можуть зробити? Я, наприклад, велику аналогію бачу з ситуацією столітньої давності.

Зараз Путін і його камарилья настільки нагадують Миколу Другого і його оточення, що перебували в такій самій божевільній ізоляції, а вся країна навколо існувала «на своїй хвилі», відчуваючи глибоку ненависть до Миколи і його найближчого оточення.

При тому, що на відміну від нинішніх клоунів, там же були видатні люди. Серед них видатним дипломатом був Штюрмер, наприклад. Або Олександра Федорівна, яку вся імперія ненавиділа, а вона ж з перших днів війни у себе в царському селі влаштувала зразковий госпіталь і разом з донькою там постійно перебувала. Більше того, взяла завідувати шпиталем есер-революціонерку княжну Гедройц, що ганяла імператрицю з донькою, як сидорових кіз.

Тобто, там були порядні люди, люди гідні. А зараз те ж саме, тільки з морально розкладеними людьми, такими собі клоунами. Але навіть ця аналогія, що вона змінює? Вони заручники своїх ролей. Тільки сто років тому ті ж самі ролі виконували люди набагато пристойніші. Але всім відомо, як все закінчилося...

- А поїздки Путіна до Обами – це спроби якось змінити ситуацію, спроби вийти з цих ролей, з цієї приреченості? Ось він їздить до Обами, щось там намагається запропонувати. Може у них – в умовного Кремля – все-таки є розуміння того, що вони рухаються не туди, і треба спробувати якось змінити цей сценарій?

- Ну, я виходжу з того, що у них взагалі немає ніяких цілей, пов’язаних з Росією. Абсолютно.

Всі їхні цілі пов’язані тільки з тим, щоб путінська дупа була приклеєна до президентського крісла якомога  довше. От і все. Ніяких инших завдань для них не існує.

Відповідно, коли Путін приїжджає і потрапляє перед світлі очі Обами, він сидить навпроти нього, жує губи і нервово пересмикує хусточку.

І в цей момент його очі ставлять Обамі тільки одне питання: «Чи є якась можливість мені залишатися президентом Росії?» На що йому Обама каже: «Ну... а чому б і ні? Подумаймо, як тобі це влаштувати...» А далі вже все, йде сценарій, що повинна робити Росія, і в якому місці. Ну, ось зараз, що вона робить в Сирії, як вона себе веде там, сям.

Це ж почалося все з Генасамблеї ООН. Я підозрюю, що на Генасамблею Путін приїхав, як шантажист, маючи в кишені план, який ще рік тому намалював Примаков. План красивий і полягає в тому, що «Ви – розпещені, розніжені західні люди, а тому з ІДІЛ по-справжньому воювати не можете. І ми вам дуже потрібні у цій війні, бо необхідну наземну операцію може провести тільки наша прекрасна армія, яка не зважає на втрати з часів Жукова. А вам саме такі-от партнери і потрібні!»

З такою пропозицією він приїжджає в Нью-Йорк і каже, що «Вам від нас нікуди не дітися. Тому, давайте обговоримо, що ви нам за це дасте».

А за це мали дати: квазі-визнання Криму, щось там по Донбасу, якось нагнути Україну, послабити підтримку. Це вже питання торгу. Маю на увазі, що він прийшов з цінним товаром, вивалив його на стіл і поставив цінник.

А Обама відсуває товар в сторону і каже йому: «Ти не зрозумів. Ти завтра президентом не будеш. А що б залишитися президентом, ти мусиш в Сирії воювати. А ліцензію тобі на війну видаю я. Ось тобі ліцензія, що ти мені за неї заплатиш?» – каже Обама і перевертає торг.

І Путін, який приїхав продавцем, стає раптом покупцем. При цьому не купити він не може, бо, вийде, що даремно їздив в Нью-Йорк. І що далі? Воювати в Україні він не може. Виходить, «Ти навіщо тоді потрібен, Путін? Ти провалив все, у тебе немає перспективи ніякої, ти ніхто!» «Ні, так не можна!» – каже Путін, і хапає цю ліцензію.

Тут абсолютно очевидні два аспекти: зобов’язання щодо виконання Мінських угод, і те, що він діятиме в тих рамках в Сирії, що йому запропонували. Це в загальних рисах.

Щоразу Путін намагається переграти ці умови. Умови для нього жахливо кабальні, незатишні, незручні, але вони дозволяють робити вигляд, що він великий гравець, і що йому потрібно залишатися в президентському кріслі.

Востаннє це була Велика Двадцятка, якій передували два найбільших теракти. Не будемо гадати, хто саме був їх справжнім організатором, скажемо тільки, що було цілком очевидно, що Путін намагався їх використовувати, щоб переграти умови на свою користь. Все вказує на те, що він знову вийшов з-за грального столу без штанів. Тому, що все перегралося не на користь Росії, а зовсім навіть навпаки. Закінчилася Двадцятка абсолютно невдало для Росії, це очевидно.

І, повертаючись до того, що зараз відбувається, ще раз повторюю, загострення з Туреччиною не на користь Росії.

Можливо, мова йде про те, що Туреччина повинна отримати повноцінну причину для того, щоб зі своєю армією вирішити якісь серйозні завдання, наприклад – повалення Асада, або взяти під контроль північну частину Сирії.

Туреччина теж довго ухилялася від прямої участі в цій війні. У неї найбільш боєздатна армія в цьому регіоні, у неї є реальні інтереси, пов’язані з тим, що північні регіони Сирії заселені одноплемінниками турків туркменами. Загалом, це держава, яку потрібно було якось втягувати в цю гру. Можливо таким способом Захід намагається зробити з Туреччини повноцінного і важливого гравця.

- Стосовно Мінських угод. Все-таки, на вашу думку, американці сприймають це як дорожню карту, їх не списали ще остаточно? Чи хочуть США, щоб Мінські угоди якось реалізували до кінця року, чи це все вже пройдений етап?

- Ну, головна мета проста – відновити кордони і відновити в рамках цих кордонів контроль над усіма регіонами.

Тобто Україна – це держава, з якою Захід має справу, навіть на яку він робить певну ставку. І певним чином готовий вкладатися в неї в майбутньому.

Тому, Заходу важливо, щоб Україна мала чіткі кордони і повністю контролювала всю свою територію. Все дуже просто.

А як цього досягти? Простим способом не вдається, а вдається складним. Якщо Мінські угоди, у результаті, виявляться не виконані зовсім, навіть пролонговані до лютого-березня, тоді, мабуть, сядуть за стіл переговорів ще раз. І якусь нову угоду підпишуть.

Вся ця ситуація пов’язана тільки з одним – Росія в своєму нинішньому становищі, з Путіним в президентському кріслі, є заручником того курсу, який проводили два останні роки. Образ Путіна – заручник цього ідіотського курсу, і всі люди – заручники. І вони неминуче будуть змушені собі на шкоду саботувати, намагатися зривати Мінські угоди.

Ідеально цей процес вирішити дуже просто. У Москві змінюється влада, приходить конструктивний керівник, який відкликає з України всі війська, а далі що? А далі має бути суд над попередником, за скоєні військові злочини на території сусідньої держави. Ставити питання про контрибуції тоді треба. Це передбачає цілий набір дій. Тому все буде тягнутися і тягнутися доти, поки наш «Каддафі-Саддам» буде при владі.

- Таке наївне трохи питання. А скільки ж воно буде тягнутися? Українці чекають, коли зможе вирішитися ця ситуація, нехай буде суперфедерація, конфедерація, але щоб відновили хоча б контроль над кордонами України.

- Я скільки не намагався говорити про терміни, весь час промахувався. Набридло вже. Більше не буду. Тому що завжди існує можливість пролонгації. Лінії проведені, сюжет очевидний. Сюжет цей реалізовується, але складно сказати з якими темпами це робиться.

Важливу річ хочу сказати. Я не розумію цього нетерпіння. Воно мені взагалі не зрозуміле. Ситуація зараз дуже навіть непогано складається для України.

Звичайно, було б добре, якби водночас відновився кордон. Але водночас цього не станеться. Наступні кроки пов’язані з головним болем для України. Тобто, у міру відходу Росії з Донбасу та Криму, кількість проблем в Україні зростатиме.

Тому, що їй доведеться заново колонізувати ці незатишні і неприємні території. А зараз вони «лежать в камері схову». Росія «поклала цю валізу в камеру зберігання».

Жодного сумніву, що «ця валіза – українська». Коли вона «вилізе з камери зберігання», вона потрапить в українські руки, і ні в чиї инші.

Ну, Крим ще, можливо, частково – в турецькі, частково – в кримськотатарські. З Кримом знайдуть такий цікавий варіант, який влаштує всіх, у тому числі і Росію.

Але Україну вже неможливо «позбавити її валізи». І поки вона «лежить в камері зберігання», вона має хорошу можливість, щоб робити реформи – політичні, економічні. Зараз це дуже зручно.

Як тільки причеплять до України ці ось важкі гирки, Україні все це робити буде набагато складніше. Тому, я не бачу сенсу поспішати.

Зараз в ситуації з Кримом абсолютно очевидний форсаж. Підозрюю, що доля Криму має вирішитись цієї весни, адже Росія демонструє повну нездатність забезпечити функціонування систем забезпечення життєдіяльності на півострові.

Вона взяла на себе відповідальність за доволі велику територію чужої держави – 2,5 мільйони мешканців – і не спроможна забезпечити її ні світлом, ні теплом, ні всім иншим. Тому, я думаю, що щось змінитися вже протягом цих зими-весни.

- А всі ці акції... Спочатку була торгова блокада, типу – держава тут ні до чого. Тепер підірвали опори ліній електропередачі, держава знову ні до чого. Захід засуджує... німці, напевно, щиро. А наскільки держава має до цього відношення, і наскільки американці щирі, коли говорять, що «Ай-яй-яй, як же так?» Чи не є це «гібридною відповіддю» Путіну від Порошенка і Обами, скажімо?

- Є дві відповіді. Відповідь офіційна: «Ні, не є». І відповідь людська: «Ну, звичайно!» Це ж було досить кумедна омана, що можна вести з кимось гібридну війну і не отримувати за це гібридної відповіді. Довго Росія так думала: «Я буду грати за своїми правилами з тобою, а ти – за шаховими. Я буду грати з тобою «у Чапаєва», а ти зі мною – в шахи».

- Це саме той самий форсаж, про який Ви сказали раніше?

- Так, я впевнений, що це форсаж, і включення саме гібридних інструментів заради форсажу. Тому що без включення гібридних інструментів ця тяганина відбуватиметься ще дуже довго.

Уявіть, що Порошенко на засіданні Генасамблеї ООН офіційно відключає рубильник... Ні, справи так не робляться зараз. Путін переконливо довів, що зараз можна цілі території анексувати руками якихось загадкових людей в зелених костюмчиках – лепрекони прибігли. Ну, тут теж лепрекони прибігли, що не так?

При цьому є найважливіша річ, пов’язана з тим, що кримські татари тут мають права! І в цьому випадку ця гібридна відповідь виглядає набагато привабливішою, ніж те, що ми бачили у виконанні Москви. Чому?

Тому, що з позиції міжнародного права, претендувати на цю землю – на Крим, на особливе ставлення до цієї землі можуть тільки кримські татари, тому, що цей народ не має иншої землі. І вони можуть ставити питання про національне самовизначення. У них є на це право.

А решта населення цієї території нічим не відрізняється від населення Херсонської області. Тобто ставити питання навіть про незалежність Криму, не те, що про приєднання до якоїсь иншої держави, жителі Криму мають таке ж право, як і жителі, скажімо тієї ж Херсонської або Запорізької області.

Взагалі, це все – абсурд! А кримські татари – це люди, які мають особливі права на цю землю! І весь світ їх визнав.

Тому, коли організаторами спочатку продуктової блокади, а тепер де-факто енергетичної блокади Криму є люди, які в очах всього світу мають на цю землю особливе право, та й не просто якісь люди, а з лідерами, один з яких рівня Нельсона Мандели – це багато хто випускають з уваги...

Існують знакові персони, і Нельсон Мандела – це знакова персона, Ганді – знакова персона. У них персоніфікується прагнення їхніх народів до незалежності та самовизначення. Також боротьба за права і самовизначення кримськотатарського народу персоніфікована в Джемільові. Це конкретний Нельсон Мандела. І цей Нельсон Мандела своїми безкровними методами намагається повернути своєму народові його землю, яку захопив підступний окупант.

Ось те, що бачить світ. Що Джемільов зробив? Щось страшне? Обстріляв з ракетного крейсера Крим? Ні! Це безкровні методи тиску, громадський протест. Джемільов і Чубаров чомусь перебувають на території материкової України, чому вони не в Криму зараз? Тому, що їх туди не пускає окупаційна адміністрація. Ці люди навіть не можуть просто повернутися в Крим. При цьому вони пояснюють, навіщо їм Крим, чому вони хочуть повернутися. Вони чітко, з фактами на руках, показують, що там відбувається зараз очевидний етноцид їхнього народу.

Картини цієї блокади, як вона виглядає очима російської пропаганди, і як вона виглядає очима всього світу, абсолютно різняться. Ще дуже смішно називати ці тимчасові побутові незручності людей, що проживають в Криму, чимось страшним. Так «страшно» жила кілька років Грузія. При цьому, на цей страх і кошмар – відсутність електрики, газу, т. д. – їх прирекла Росія. І кілька років Грузія жила, готуючи собі їжу на вогнищах і освітлюючи свої житла свічками.

- А як по-Вашому може вирішитися ситуація, яким є ймовірний кримський сценарій? Ви вже побіжно підмітили, що там, можливо буде декілька зон впливу... У Вас є пріоритетний сценарій, як це могло б бути?

- Можливі м’який сценарій і жорсткий.

М’яким сценарієм я б назвав те, що скоро, може вже цієї весни, можлива квазі-відмова Росії від претензій на Крим. Знайдуть якусь таку обтічну формулу, що Росія ніби зберігає свої зобов’язання по Криму, але він уже не є частиною Росії. Це буде перший крок у цьому напрямку.

Росія повинна відмовитися від того, що Крим є частиною її території. Не знаю, як це буде оформлено, дипломати придумають формулу. І з цього моменту почнеться довгий процес...

Буде стіл переговорів, потім Крим оголосять демілітаризованою зоною, і звідти виведуть російські війська, але залишать російську адміністрацію. Підпишуть якісь тимчасові домовленості. Україна, щоб потрапити за стіл переговорів, муситиме цей порядок тимчасово визнати.

Ну, а далі, Росія муситиме якось звідти виповзти. І ось це «виповзання» її буде пов’язане з умовою, щоб Крим не став українським. Тому що це буде повне фіаско Росії.

Але я не впевнений, що це не відбудеться, тому що з погляду міжнародного права, і в цьому зацікавлений весь світ, доля Криму може вирішитись як завгодно, але обов’язково через транзитне повернення Криму назад в Україну, з повним підтвердженням його статусу, згідно з Українською Конституцією. Це буде відправною точкою.

Після чого вже вирішуватимуть долю Криму, за міжнародно визнаним, проведеним за всіма правилами, референдумом, щодо якого Україна не матиме нічого проти.

І, мабуть, результатом цього м’якого сценарію буде кримськотатарська національна автономія в Криму. Можливо, у складі України, можливо, не в складі, але під протекторатом України – не важливо. Але цей формат Україна повністю підтримає і схвалить. І Росія в цьому випадку муситиме показати, що саме цього вона і добивалася, що саме заради цього вона все і затівала...

А жорсткий варіант може відбутися дуже швидко, і це буде залежати від того, наскільки сильно Росія залучена у війну в Сирії, і наскільки серйозним у неї буде протистояння з Туреччиною.

Тому, якщо в нинішніх умовах це все перейде в гарячу фазу, то для турецького вторгнення Крим час дуже зручний. І знову мова йде не про повноцінну війну. Ну в яких серйозних війнах може брати участь Росія?! Це ж смішно! Он в тій же Латакії діють дві ланки по чотири штурмовики. Це не війна, це – фікція. Такою ж фікцією, на яку таємно муситиме погодитися Кремль, буде турецька окупація Криму.

- М’який варіант, по-Вашому, можливий тільки без Путіна?

- Так, Путін йому, безумовно, стоятиме на заваді. Це не в його образі. Виходить трохи не те...

Але навесні все одно доведеться щось робити стосовно цього, щоб людям повернути світло і їжу. І для цього потрібно про щось домовитися з Україною. І про щось домовитися з Туреччиною. Тому, що саме ці дві країни – Україна і Туреччина – забезпечують у Криму нормальне життя.

Якщо Україна і Туреччина відключені від Криму, то це острів. А щоб підключити, відповідно, потрібно починати якийсь процес. І цей процес не можна почати ні з чого иншого, окрім як з того, що поставити під сумнів те, що Крим є частиною Російської Федерації. Необхідно вивести його в розряд проблемної території, статус якої вирішуватимуть за столом переговорів. Принаймні, цю першу поступку потрібно зробити. І це можливо поки Путін перебуває при владі. Просто оформлено це буде якось специфічно.

Насправді, ми зараз вилами по воді пишемо, а тим часом пишеться Історія, причому з тією ж швидкістю, з якою ми пишемо по воді. Зараз все відбувається з колосальною швидкістю, події змінюються дуже швидко…

http://glavpost.com/post/1dec2015/opinion/67450-vladimir-golyshev-putin-ne-igrok-on-vsego-lish-odna-iz-figur-stoyaschih-na-doske.html