www.ji-magazine.lviv.ua

Павло Горський

Хвиля інформаційного шуму в пресі навколо чуток щодо стану здоров’я Володимира Путіна продемонструвала сутність політичного ладу, який сформувався в Російській Федерації, а саме – неофеодалізму.

Як і в XVIIІ столітті, натовп підданих бігає перед закритими дверима царського палацу з надією вловити хоч маленький шурхіт з сакральної кімнати. Сама по собі ця ситуація є не-нормою в сучасній країні. По-хорошому політична система в принципі не повинна залежати від здоров’я її топ-менеджера, принаймні має існувати чітко прописана інструкція з діями у разі нещастя з першою особою. Але це в нормальній країні. А в сучасній Росії – «далі порожнеча». Слабкість будь-якого авторитаризму в перехідному моменті, але в Росії, як завжди, він доведений до абсурду. Путін так старався замкнути на собі вертикаль, що вичистив все політичне поле, залишивши на ньому лише карликів. Однак, цього нашому герою було мало, на порядку денному стояло більш амбітне завдання – розгорнути логіку розвитку країни і повернути її в минуле. У своїх спогадах радник Біла Клінтона і Джорджа Буша по Росії Анджела Стент наводить цікавий момент, а саме – характеризує містера Путіна «ортодоксальним німцем в Кремлі», який вважає, що «навколо світ, де всі ворожі один до одного і панує анархія», – пруссаком XVIII століття. Ось саме в XVIII з XX століття і привів Росію Путін.

Міркуйте самі. Є основний стан – «росіяни» – такі собі кріпаки. Національності цей термін зараз ніяк не стосується, за стандартами національної держави росіяни в Росії – найбільш дискримінований етнос. Але, якщо подивитися з погляду феодалізму – все логічно. Це так званий тягловий стан, який і тягне на собі державну машину. Остання ж вибудувана на поєднанні старого доброго принципу годування для чиновників і створення умовного стану нового дворянства з ФСБ. Тому корупція – це не побічний ефект, а сіль системи, гарантія чиновника на щасливе життя, адже він, як показано в Левіафані, аж ніяк не управлінець, але «господар» області. Нарешті є «дикі області», керовані місцевими ханами для інородців. В обмін на абсолютну владу хан постачає центральній владі солдат. Ну і на чолі всієї цієї краси стоїть цар-батюшка, він же ВВП, який і простій людині допоможе, і знахабнілого пана приструнить. Є ще правда невелика група міщан і купців, але їх мало і їх терплять, пристукуючи особливо активних. Передбачаю розумне питання: а чому феодалізм, а не авторитаризм або тоталітаризм?

Відповідь проста. Тоталітарно-авторитарні проекти XX століття були націлені на прогрес. Та вони розуміли його в страшному, нелюдському вигляді, але основний посил був – забезпечити рух обраних вперед – в майбутнє – в новий кращий світ. Путінська Росія рухається в нікуди, її мета – самовідтворення і самоконсервація. Як і феодалізм, вона існує в лихоліття, у неї немає минулого і майбутнього, є «завжди». У феодалізмі немає науки і технічного прогресу (атрибути СССР і нацНімеччини) – вони не потрібні, адже рухатися вперед і покращувати нічого не треба. Наче індійські раджі, що сидять на золотому троні і граються смарагдами, путінські дворяни сиділи на троні нафтовому. З суспільної свідомості послідовно витісняли раціоналізм, логіку, орієнтованість на науку. Натомість є релігія. РПЦ і вилікує, і втішить, і кризу молебнем прожене.

Все було б добре в цьому прекрасному світі, але є одна маленька проблемка. Так уже склалося, що Росія існує не у вакуумі, і навколо неї є світ, причому висококонкурентний. Добре жити в умовах закритої ойкумени феодалізм не може, не витримує конкуренції з сонячними батареями, космічними кораблями і найнеприємніше – з освіченими солдатами і офіцерами, які є плоть від плоті капіталістичної соціальної системи. Свого часу армії індійських раджів і китайських мандаринів впали перед лицем крихітної, в порівнянні з ними, англійської армії. І справа не тільки в технічній нерівності, хоча і вона відіграє роль. Феодалізм завжди програє розвиненому суспільству, тому що по суті не здатний створювати складні системи відносин, складні організації. Замість цього, він замикає все на одній людині – командирі/царі – неважливо. Достатньо лише некомпетентного командира або загибелі компетентного від ядра чи снайпера і армія побіжить. Тому армії і пішли по шляху бюрократизації та ускладнення структури. Що б в розпал бою кожен знав своє місце, що йому робити у випадку форс-мажору. І чим складніша і структурованіша організована армія – тим вона сильніша. Управління ж сучасною армією – завдання настільки складне, що для його вирішення застосовують потужні комп’ютерні системи. Про поразку феодалізму, нездатного виробляти інновації, з капіталізмом в економічному і технологічному змаганні писати навіть не варто – факт самоочевидний.

У результаті зараз феодальна Росія дуже хоче відгородитися від світу, не розуміючи, що це неможливо, дуже вже вона в нього інтегрована – плід століть історії. По-хорошому треба змінюватися разом з ним, але це «нецікаво», а головне – складно. «Рускій мір» народився в голові пост-совєтської феодальної людини, що вийшла на вулицю з тухлої квартири і побачила складний світ. Настільки складний, що її мізки, розучені думати, рефлекторно злякалися. І людина втекла назад в квартиру, оголосивши її «особливо духовною зоною» – дивилася на вулицю з вікна, періодично кидаючи з нього різними предметами, що б і на неї іноді хтось звертав увагу. Величі ж хочеться всім. Але тут недоречно стався майдан – спроба частини великої постсовєтської феодальної квартири таки піти в сучасність. Оскільки це означало б, що духовності немає, а є лінь і тупість – наш персонаж вирішив спалити цю частину квартири, не помітивши, як підпалив себе.

На виході ми маємо феодалізм на величезній території, який створює проблеми для решти світу, думаючи, що може взяти його «на слабо». Поки що його рятує те, що умовний Захід думає, що це «не серйозно». Справа в тому, що повірити в такий театр абсурду раціональному політику вкрай складно, от західні лідери і не вірять. Поки що не вірять. Майбутнє ж самої великої держави – страшне. Феодальне населення не здатне породити смисли та ідеї, не здатне ефективно працювати, а отже, і не здатне вижити в сучасному світі. Так що гряде рукотворна катастрофа, наслідки якої вкрай складно передбачити.