www.ji-magazine.lviv.ua

Лєв Ґудков, російський соціолог

Про хвороби і проблеми російського суспільства

У Міжнародному товаристві «Меморіал» пройшла лекція директора Аналітичного центру Юрія Левади («Левада-центру») Льва Гудкова, на якій він розповів про останні тенденції суспільних настроїв в Росії і про сучасний стан російського соціуму. «Лента.ру» записала основні тези його доповіді.

Недавні соціологічні дослідження показують, що, незважаючи на помітне зниження рівня життя і чіткі ознаки наближення економічної кризи, велика частина населення Росії поки продовжує підтримувати чинний політичний режим. Проте настрій суспільства помітно змінюється, псевдопатріотична ейфорія останніх півтора року пройшла свій пік і поступово сходить нанівець.

Битва телевізора з холодильником

Зараз в Росії склалася унікальна ситуація – усвідомлення більшістю її громадян важкого економічного стану, який і надалі негативно позначатиметься на їхньому приватному житті, незбагненно поєднується з високим рівнем підтримки влади і гордістю за зовнішньополітичні успіхи країни. Для патерналістської свідомості, властивої нашим співгромадянам, це нехарактерно – зазвичай будь-які зміни в економіці безпосередньо впливали на рейтинги перших осіб держави. Якщо говорити образно, то в умах росіян телевізор поки перемагає холодильник.

Сценарні курси Кремля

Максім Трудолюбов

Пояснювати цей феномен тільки впливом офіційної пропаганди було б нерозумно, оскільки ресурс довіри населення до неї скоро вичерпається. Справа в тому, що одночасно з цим знижується і протестний потенціал. Найсильніші протестні настрої в суспільстві були після економічної кризи 1998 року, після монетизації пільг в 2005 році і після кризи 2008-2009 років. У порівнянні з ними протестна хвиля 2011-2012 років була набагато слабкішою, оскільки в основному торкнулася жителів великих міст.

Українська криза, приєднання Криму до Росії і війна в Донбасі поховали ідею про середній клас як про потенційного носія протестних настроїв і локомотив подальшого розвитку Росії. Ніякого середнього класу в країні тепер немає – він розколовся на дві нерівні частини. Значна його частина після анексії Криму в березні 2014 р. підтримала Путіна, що й забезпечило йому небувалий приріст рейтингу зі стабільних 64 % до рекордних 87 %. Ліберальна частина російського суспільства залишилася в меншості і скоротилася до 8-12 %. Тому зараз в Росії потенціал суспільної консолідації та протестної солідарності надзвичайно низький. Всі надії на те, що розвиток ринкової економіки спровокує формування прогресивного середнього класу з його запитами на суспільно-політичні зміни, зазнали краху.

Фантомні болі російського суспільства

Подальший розвиток подій в країні зараз прогнозувати важко. Очевидно, що епоха стабільності закінчилася, і ситуація в Росії стає невизначеною і важкопрогнозованою. Думки експертів розходяться: одні чекають катастрофи і швидкого краху нинішнього політичного режиму, инші впевнені в довгій і повільній деградації держави та її інститутів. Але для пояснення повної картини того, що відбувається потрібні ширші рамки.

По-перше, посилення внутрішньої політики із застосуванням репресивних методів придушення громадянського суспільства, антизахідна і антиукраїнська риторика стали реакцією влади на протестний рух 2011-2012 років, який вимагав чесних виборів і розширення громадянських прав і свобод.

По-друге, псевдопатріотичне захоплення останніх півтора року багато в чому пов’язане з кризою совєтської ідентичності і травмою, отриманою від розпаду СССР. Доводиться визнати, що ці фактори не тільки збереглися в сучасній Росії, але і продовжили себе відтворювати. Цим можна пояснити ностальгію за втраченою «великою державою», оскільки причетність до неї і її успіхів на міжнародній арені в совєтській та постсовєтській свідомості компенсує невлаштованість і убогість приватного життя.

Російська влада – 2015: тактика без стратегії

Андрєй Колєсніков

По-третє, в березні 2014 р. зазнала краху ідеологія наздоганяючого розвитку Росії, що болісно відбивається в глибинних пластах масової свідомості і породжує у обивателів комплекс неповноцінності. Сплеск войовничого патріотизму в суспільних настроях став дзеркальним відображенням цього комплексу і зворотною стороною такого популярного раніше садомазохістського самобичування («відстала країна», «Верхня Вольта з ракетами», «совок»). Соціологічні опитування показують, що з березня 2014 р. рівень самоповаги російських громадян піднявся в півтора рази. При цьому посткримська ейфорія і високий рейтинг Путіна дивно поєднуються у населення з розумінням того, що нинішня влада є химерною ієрархію корупційно-мафіозних кланів.

По-четверте – і це найголовніше – нинішню суспільно-політичну ситуацію потрібно пояснювати за допомогою концепції тоталітаризму. У постсовєтській Росії без будь-яких серйозних змін збереглося чимало базових тоталітарних інститутів, що дісталися їй у спадок від Совєтського Союзу. До них відноситься сама структура влади та її головні опори – армія, поліція, спецслужби, судово-слідча і пенітенціарна системи, а також система освіти. Всі зміни за останню чверть століття проходили тільки в тих сферах, які не були пов’язані з відтворенням колективних символів і уявлень – в економіці, технології, комунікаціях, масовому споживацтві та культурі. Такий перекіс, пов’язаний з нерівномірним розвитком соціальних інститутів, закономірно породжує в суспільстві сильне напруження

Сумовите насильство

Не дивно, що система спирається, насамперед, на недореформовані тоталітарні інститути совєтського минулого – силовиків, бюджетників і державну бюрократію, а також контрольовані нею навколовладні фінансово-промислові групи. Зараз основою всіх суспільних відносин стало насильство (в соціологічному сенсі цього слова), тобто відмова влади певним групам населення у їхніх правах та соціальній дієздатності. При цьому структура суспільства деградує і спрощується до аморфної безмовної більшості, позбавленої механізмів вираження своїх інтересів, що складає ресурс влади, якій належить вся повнота колективних цінностей і уявлень.

У сучасній Росії відтворюється застаріле і спрощене розуміння соціальних процесів, характерне для тоталітарних суспільств. Це породжує величезне приховане незадоволення і агресію у всіх шарах суспільства, яке розпадається на безліч дрібних груп з украй низьким рівнем взаємної довіри. Люди не можуть домовитися і довіряють тільки близьким, друзям, сусідам і (набагато рідше) колегам по роботі.

В останні роки це дифузне напруження посилилося через різке соціальне розшарування. Доцільний коефіцієнт, що характеризує співвідношення доходів десяти відсотків найбідніших і найбагатших верств населення, за даними Росстату становить 16 пунктів, а за незалежними оцінками – 27. Одному відсотку населення зараз належить 76 відсотків усіх фінансових активів країни. Не дивно, що по соціальній нерівності Росія займає перше місце в світі.

Результатом цього відчуття несправедливості соціального ладу стало наростання аномії – прояви апатії і зневіри, фрустрації і розпаду соціальних зв’язків, конфлікту норм і цінностей, а також зростання суїцидальних настроїв. У нинішній Росії склалася парадоксальна ситуація, оскільки показники аномії найнижчі в Москві та инших великих містах і більші в депресивній і злиденній глибинці.

«У людей немає образу майбутнього»

Аномія та инші порушення соціального ладу, що спостерігаються в сучасній Росії, стали наслідком збереження в ній тоталітарних совєтських інститутів і їхнього конфлікту з новими суспільними явищами, що виникли після 1991 року. Опора на насильство та инші рецидиви тоталітаризму, які виразно проявляються в останні роки, мають ту ж природу.

Сучасному російському суспільству властивий надзвичайно низький горизонт планування (для 70 % населення – 3-5 місяців) і відсутність будь-якого цілісного образу майбутнього. Населення віддає перевагу пасивній адаптації до нових умов життя, які поступово погіршуються, і лише прагне вижити в нових обставинах.

Нинішня російська аномія може сильно вплинути і на майбутнє Росії, оскільки зовсім не очевидно, що після виходу з системної кризи в країні до влади прийдуть прихильники демократичних перетворень. Наші соціологічні дослідження показують, що громадська фрустрація і загальне озлоблення зараз спрямовані не стільки на владу, скільки на протиборчі їй прогресивні політичні сили. Це тим дивніше, що опозиційні програми і гасла в чомусь зрозумілі і близькі більшості населення Росії.

Інформацію подав Андрій Мозжухін