www.ji-magazine.lviv.ua

Тарас Хуторний - aвтор аналитического издания Politeka

Президент Петро Порошенко говорить про Революцію Гідності як про доконаний факт. Це помилка. Тому що нічого не закінчилося: у владних кабінетах змінилося кілька осіб, в країні пройшли косметичні реформи, але стару систему, що грабує і принижує простих українців, так і не демонтували. Революція – знову – не досягла своїх цілей, а, отже, є великі шанси, що вона спалахне з новою силою.

Метою другого Майдану було змінити корумповану систему, що паразитує на Україні десятиліттями. Суспільству ж нав’язують стереотип, що українці вийшли на барикади тільки заради звільнення Віктора Януковича і його команди, заради асоціації з Евросоюзом. Найгірше, що в цьому щиро впевнені політики, які завдяки народним протестам пробилися до влади. Вони думали так, навіть коли «Беркут» розстрілював протестувальників. Тому і продовжували вести переговори з Януковичем. А в цей час вулиця вимагала покарати вбивць у погонах. Політики і зараз сліпо не помічають, що люди як і раніше хочуть справедливості. Причому вимоги ці досить прості й очевидні. Для початку – знайти і покарати снайперів-убивць, а також силовиків, які били людей на Майдані. Це раз. Посадити регіоналів, через дії яких і стала можливою трагедія взимку 2014 р. Це два.

Що ж маємо в результаті? Люди, які допомогли Януковичу узурпувати владу і голосували за «диктаторські закони», залишаються у великій політиці. Одиниці звели рахунки з життям, або їм допомогли це зробити. З десяток найодіозніших втекли з України. Деяких злегка полякали в’язницею (колишнього главу фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, наприклад), але на нарах ніхто так і не залишився. Внеси заставу і спи спокійно. Більшість колишніх регіоналів живуть, як і раніше. Ніби й не було ніякої Небесної сотні. Представники нової влади хоча й згадують про героїв Майдану і через слово говорять про Революцію Гідності, абсолютно нічого не роблять для того, щоб справедливість восторжествувала. А запит у суспільства на це є.

Взагалі, чим далі, тим все помітніше: у високих кабінетах просто відсутнє бажання хоч щось змінювати в цій країні. Майдану вже скоро два роки, а у нас, як і раніше, працюють соратники Януковича в органах влади. Люди легітимного залишаються в Центрвиборчкомі і проводять в країні вибори. А потім ми дивуємося, що в Павлограді скасовують другий тур виборів. Люди Януковича сидять у Конституційному суді. А потім ми дивуємося, що судді намагаються скасувати чи не єдине досягнення Майдану – закон про люстрацію. У міліції, прокуратурі та СБУ працюють все ті ж товариші, які успішно виконували політичні замовлення команди Януковича. І нинішня влада не поспішає чистити їхні ряди. Слухняних виконавців, які не ставлять зайвих питань, як і раніше цінують. У кращих традиціях Януковича за допомогою силовиків зводять рахунки з політичними конкурентами (свіжі приклади – Геннадій Корбан та Ігор Мосійчук), усувають головну загрозу – правих радикалів. Навіщо садити сепаратистів з Партії регіонів? З ними ж завжди можна домовитися. Краще відправити за грати учасників добровольчих батальйонів або патріотів зі «Свободи». Адже з ідейними складно вести переговори. Ловитимеш ґав – вони знову перекриють барикадами Грушевського та Інститутську і почнуть закидати коктейлями Молотова ланцюгових псів нового режиму. Ось і душать цих революціонерів, поки не пізно.

Україна мусить застрибнути в останній вагон модернізації

Олексій Кандюк

Революція програла? Ні, тому що вона ще не закінчилася. Не горить, але й не згасла, тліє, як торфовище під Києвом. Революцію поставили на паузу через війну. Інтервенція Росії виявилася дуже доречною для вітчизняних політиків. Страх перед російськими танками і бомбардувальниками призвів до того, що президентські вибори пройшли у нас в один тур. Отримали Порошенка. Він хоч і представник старої системи (був в СДПУ (о), створював ПР і навіть працював міністром економіки в уряді Януковича), але країні потрібен головнокомандувач. Війна все ж таки. Верховну Раду наповнили проросійські зрадники, потрібний новий склад. Пройшли і дострокові парламентські вибори. Тепер у президента Порошенка і прем’єра Яценюка є у ВР своя більшість. Як вже згадували, знайшлося в парламенті місце і для колишніх регіоналів. Їх, до речі, не чіпають, тому що у нас агресія РФ – не можна розколювати країну, потрібен діалог. На війну списують відсутність серйозних реформ, знецінення гривні, економічні проблеми. Словом, це гарна ширма, щоб приховати непрофесіоналізм чиновників, виправдати їхню бездіяльність.

Інтервенція Росії ударила по українській революції та поховала ілюзорну надію на російський Майдан. Путін остаточно зацементував свою владу. Рейтинги президента РФ злетіли до захмарних висот (89,9%), говорити про зміну режиму не доводиться. Разом з тим ця війна також перекреслила надії на реформування нашої держави. Страх перед масштабним кровопролиттям розв’язує руки українським політикам. Дозволяє нинішньому керівництву України зберегти стару корумповану модель держави, де людську гідність ніхто не поважає, закони не виконують, суди продажні, а силовики безкарні. Як це не дивно, війна – найкраща запорука стабільності для нинішньої влади. Адже всі, хто публічно висловлює своє невдоволення політикою Банкової (мобілізація, арешти націоналістів та ин.), хто виходить на мітинги протесту під Адміністрацію президента, пікетує МВС, ГПУ, СБУ – всіх поголовно записують у агенти Кремля. Мовляв, Путіну тільки це і потрібно – дестабілізація. Відставити розмови про Майдан-3. Не можна розгойдувати човен! Ворог у Кремлі тільки й мріє, щоб українці пересварилися між собою, щоб вдарити по них з новою силою. Нам пропонують закрити очі на беззаконня в кращих традиціях Януковича, инакше можемо опинитися в «ДНР», «ЛНР», жити під окупацією РФ. Саме страх перед поразкою в цій війні і допомагає тримати у вузді наших громадян. Терпіть, українці, яку-не-яку, але українську владу. При Путіні буде гірше. Разом з тим виходить, що президент РФ досяг своїх цілей. Росія здобула перемогу в цьому етапі, але це не означає, що Майдан остаточно програв.

Все може змінитися, коли українці перестануть боятися. Одного разу вони подолали свій страх і вийшли на Майдан. І Янукович, який до того здавався всесильним, ганебно втік, кинувши улюблених страусів. Вражені громадяни, побачивши розкішні палаци так званої еліти («Межигір’я», маєток Пшонки), остаточно переконалися, що країною правили жадібні клептомани. Стало зрозуміло, що така держава не потрібна українцям, потрібні серйозні реформи. Війна змінила порядок денний. Величезна бюрократична машина прийшла до тями, пішов відкат назад в епоху Януковича. Але чи вартий світ того, щоб країна знову опинилася в болоті? Можливо, є сенс ризикнути: зняти революцію з паузи і довести почате до кінця? Історія знає чимало прикладів, коли з хаосу війни держава виходила сильнішою. Згадати хоча б війни часів Французької революції. Налякані Іспанія, Австрія, Пруссія та инші держави намагалися зупинити поширення революційних ідей силою. Французька армія поступалася кількістю союзникам, там були відсутні грамотні керівники, з матеріальним забезпеченням набагато гіршим, з моральним духом – те ж саме. Спочатку французи програвали, але надто нахабна поведінка союзників об’єднала людей. Війна стала народною. Незабаром поразки змінилися перемогами. Армія Франції стала найсильнішою на той час, зійшла зірка Наполеона Бонапарта. Сьогоднішня агресія Росії чимось нагадує спроби союзників задушити революцію у Франції. Закінчилося тоді це тим, що Париж сам перекроював карту світу. Може, так буде і в нашому випадку? Сміливість міста бере.

Теорія змови для нардепа Парасюка

Павло Правий

Зараз в України історичний шанс зі стандартної «совкової» держави стати чимось новим. Старі еліти використовують агресію РФ, щоб перешкодити цій трансформації, залишити все як є. Між надією на зміни на краще і нинішнім болотом стоїть гіпотетична повномасштабна війна з Росією. Мовляв, вона буде, якщо громадяни зважаться на зміну еліт. Кремль тоді нібито може скористатися ситуацією і знову відтяпати частину держави. Але чи варто так триматися за окремі території, враховуючи, кого зараз вибирають до місцевих рад на звільнених землях? Революція гідності мусить закінчитися перемогою, в иншому випадку її не треба було починати. Тому, як і на Майдані, українці повинні подолати свої страхи. Потрібно продовжити зміни в країні. Цілком можливо, що події в Україні запустять модернізацію всього постсовєтського простору. Ось тоді збудуться кошмарні очікування Путіна, який, як і Янукович, трясеться над своїми межигір’ями. Словом, вибір у України невеликий: або залишатися такою, як зараз, що загрожує повною деградацією держави; або стрімко змінюватися, що загрожує внутрішній стабільності і несе ризики військової ескалації. «Всього два виходи для чесних хлопців. Схопити автомат і вбивати всіх підряд. Або покінчити з собою», – співав незабутній Єгор Лєтов. У нашому випадку стовідсотковий суїцид для України – це залишатися такою ж ніякою державою, якою вона була останні два десятиліття.

http://politeka.net/97918-putin-pobedil-esli-my-boimsya-dovesti-revolyutsiyu-do-kontsa/