www.ji-magazine.lviv.ua

Тарас Хуторний - aвтор аналитического издания Politeka

Російська Федерація плодить реальних ворогів навколо себе швидше, ніж вигадує союзників. Причому, як показав досвід Туреччини, потрапити з останньої категорії в першу можна за лічені години. Ще тривожніше спостерігати, як легко російське суспільство змінює для себе образ ворога номер один. Зараз це турки, вчора були українці, позавчора – грузини. Варто Кремлю переключити картинку в телевізорі – і ось росіяни воюють з кимось новим. З такими темпами проти Росії скоро сформується своя коаліція, як проти ІДІЛ.

Не потрібен нам берег турецький...

Антитурецька істерія захопила російське телебачення. Керівник фракції ЛДПР в Держдумі Владімір Жириновський пропонує скинути «атомну бомбу на Стамбул», а президента Туреччини Реджепа Тайіпа Ердогана порівнює з Гітлером. Під турецьким посольством у Москві скандалить обурений народ, закидає яйцями стіни диппредставництва і цеглою вибиває вікна. Акція проходить чи то з мовчазної згоди влади, чи то ініційована нею. (Плакати про удар в спину повторюють слова президента РФ Владіміра Путіна). Як би це було не так, то поліція швидко розфасувала б протестуючих по автозаках, як вона робить на мітингах опозиції. Туроператори вже не продають в Туреччину путівки. Росіян не пускають, турків виганяють. У Краснодарі спіймали 39 турецьких бізнесменів і тепер їх депортують додому. Причина така: приїхали на агровиставку як туристи, а потрібно було вказати, що з діловим візитом. З 1 січня наступного року безвізовий режим між країнами скасують. Такий анонс зробив МЗС РФ. Після того як турки збили російський літак, російські чиновники різко помітили «трафік бойовиків в різних напрямках».

Ну і, звичайно, торгова війна, куди ж без неї. На кордонах з РФ сумують далекобійники, у яких фури з турецькими номерами. Россільгоспнагляд швидко знайшов у продуктах країни отрутохімікати та иншу гидоту. Варто Кремлю поцапатись з якоюсь державою, як в останньої моментально знижується якість продуктів. Виявляється, турецькі гранати заражені середземноморською плодовою мухою, а курятина містить лістерії (небезпечні бактерії). І взагалі, 15% сільгосппродукції не відповідає російським нормам. Сертифікати хитрі турки безсовісно підробляють. Турецькі овочі та фрукти збираються замінити продукцією з Ірану, Китаю та Аргентини. Знову завели мову про сумнозвісне імпортозаміщення, мовляв, в Краснодарському краї самі багато всього почнемо вирощувати. Включилися і старі пісні про головне – газовий шантаж. Російське ТБ вустами різних експертів пророчить крах турецькій економіці, яка на 60% залежить від російського газу.

Кремль. Істерика боягузів

Кирило Сазонов

Найяскравіше (в прямому і переносному сенсах) помстилися туркам в Криму. У місцевому ліцеї села Танкове спалили всі книги на турецькій, а вчителів, які навчали дітей цієї мови, звільнили. Що там про Гітлера говорили? І коли, здавалося, Росія досягла дна, знизу постукали. Керівник «Хору Турецького» Міхаїл Турецький пообіцяв змінити прізвище і назву колективу. Нате вам, турки, за збитий Су-24! На черзі – російський серіал «Марш Турецького» і фільм «Турецький гамбіт». Це жарт, хоча всяке можливо. Очевидці розповідають, що в 1967 р. після знаменитої Шестиденної війни (Ізраїль проти арабської коаліції, на стороні якої був Совєтський Союз) в СССР пройшла хвиля перейменувань. Власники імені Ізраїль змінювали його на благонадійніше. Розумом Росію не зрозуміти.

Бий своїх

Все це вже було. Після Революції троянд Кремль вплутався в протистояння з Грузією. Вже в 2006 р. торгівля між країнами була фактично паралізована – грузинські вина, мінеральні води були в РФ під забороною. Газ не тільки подорожчав у чотири рази, але і за помахом руки Москви, бувало, зникав посеред зими – в розпал опалювального сезону. У самій Росії з благословення Кремля активісти відловлювали «осіб грузинської національності», створювалися якісь реєстри неблагонадійних, яких просто витискали з країни. Десятки тисяч трудових мігрантів депортували у Грузію. У 2008 р. РФ пішла на відкриту конфронтацію. У результаті п’ятиденної війни загинуло кілька сотень людей (за даними Грузії, 228 цивільних і 160 військових), 100 тис. покинули свої будинки. Грузія втратила ще частину території.

Так само і з Україною. Після Майдану 2004 р. почалися нескінченні газові війни. Навіть при дружньому Вікторі Януковичу Росія забороняла ввезення м’яса, молочних продуктів і кондитерських виробів. Россільгоспнагляд по команді Кремля оперативно виявляв, що щось не так з українськими товарами. Після Майдану 2014 р. Росія анексувала Крим і влаштувала бійню на Донбасі. І все це під радісні вигуки звичайних росіян. Завдяки пропаганді ті не просто кричать «кримнаш», а й пачками відправляються воювати з фашистською хунтою. Як повідомив 27 листопада президент Петро Порошенко, за час конфлікту на Донбасі загинуло 8 тис. чоловік: 2 тис. військових і 6 тис. цивільних. Цифри, ймовірно, занижені, а підрахувати втрати протилежної сторони нереально. Кількість біженців вимірюється мільйонами. Згідно з даними Мінсоцполітики, станом на 30 листопада в Україні зареєстровано більше 1, 62 млн переселенців. А є ж і незареєстровані. Конфлікт триває. На сході України досі гинуть люди, отримують поранення, покидають насиджені місця. В окупованому Криму пресують кримських татар: у активістів та членів їхніх сімей проводять обшуки, когось затримують. У самій Росії під суд потрапили наші співвітчизники – льотчиця Надія Савченко, режисер Олег Сєнцов, антифашист Олександр Кольченко та инші. Росія залишається глухою до критики Amnesty International та инших правозахисних організацій. Там також повністю проігнорували резолюцію Парламентської асамблеї ОБСЕ з вимогою «негайно звільнити незаконно утримуваних українських громадян». Обшуки в Бібліотеці української літератури в Москві з подальшим арештом (домашнім) директора цього закладу ще раз доводять: РФ не має наміру сходити з обраного шляху. Поки в Києві не встановиться влада, що підкорятиметься Кремлю, Росія створюватиме Україні проблеми.

Гарантії для катів

Дiмітрій Саввін

Росія передбачувана в своїй непередбачуваності. Набір інструментів у неї стандартний: починає з пропагандистської зачистки, потім в хід йде економічний тиск, при потребі підключається армія. Країнам Балтії останнє поки не загрожує (встигли вступити НАТО), але от перші два російські аргументи там вже випробували добряче. Від торговельних війн стабільно страждає Молдова. Кожен крок у бік Евросоюзу відгукується болем. Та й Придністров’я в будь-який момент може перетворитися на гарячу точку, адже там засіли «російські миротворці». І навіть союзна Білорусія раз за разом отримує ляпас від старшого брата. Як тільки в Кремлі вирішать, що Мінськ став надто самостійним, одразу ж підключають Россільгоспнагляд, «Газпром», задіють инші механізми економічного впливу. Президент Білорусії Алєксандр Лукашенко не припиняє обурюватися, що в Митному союзі їм «загинають шалені ціни», а також перекривають поставку енергоресурсів. Дружнього Москві диктатора тримають на короткому повідку. Російські ЗМІ в будь-який момент готові змішати Лукашенка з брудом, як це було п’ять років тому. Згадаймо явно кілерський фільм «Хрещений батька». П’ять серій поспіль НТВ їздив вздовж і впоперек по президенту Білорусі. Нічого було зариватися і вступати в конфронтацію з Кремлем. Тепер ось головний ворог – Туреччина. Не виключено, що кремлівські журналісти вже клепають фільм про ісламіста-диктатора Ердогана і малюють бензовози на супутникових знімках.

Союз ображених

Лякати і принижувати инші держави – це характерна риса сучасної Росії. Однак буйні мешканці Кремля випускають з уваги одну важливу деталь: спільний недруг об’єднує. Адже багатьом вже встиг насолити Путін і компанія за такий короткий період. Висока ймовірність того, що ображені держави можуть виступити проти Росії спільним фронтом. І перші дзвіночки вже є. Як тільки Москва заморозила торгівлю з Анкарою, Київ заявив про готовність постачати в Туреччину свої продукти. 29 листопада український міністр аграрної політики і продовольства Олексій Павленко анонсував збільшення поставок зерна, кукурудзи та олії «щонайменше удвічі». Турки, які потрапили під російський пресинг, вже стали ближчими для українців. Вони тепер розуміють, які на смак інформаційні помиї російських ЗМІ. На горизонтальному рівні між українським і турецьким суспільствами почали вибудовуються відносини. Спочатку українські волонтери People’s Project створили відео про ВПС Туреччини. У відповідь турецька компанія Haci Productions випустила ролик про українську армію.

Російський фактор зіграв не останню роль у тому, що команда грузинських реформаторів на чолі з колишнім президентом Міхаїлом Саакашвілі осіли в Україні. Люди, які змогли здивувати весь світ швидкими реформами в Грузії, тепер працюють на благо нашої країни. І найпомітніша реформа – нова поліція – це заслуга саме грузинських варягів. Російська агресія мимоволі зблизила Україну з Молдовою. Київ був змушений розірвати військові договори з Москвою. У результаті цього перекрито доступ російської зброї, техніки та військового персоналу на територію Придністров’я. Від такої блокади виграла Молдова, яка вже давно намагається зупинити потік військової допомоги невизнаній республіці з РФ.

Росія також підштовхнула нашу країну в обійми НАТО. Зараз більше 60% опитаних українців бажають членства в Альянсі, до війни таких було 15%. Стала тіснішою співпраця України з натовськими країнами, які також побоюються апетитів Кремля. Здавалося, проект ЛітПолУкрбриг ніколи не запустять, але війна каталізувала створення спільної бригади. Цього року парламенти України, Польщі та Литви ратифікували відповідну угоду. Бригада налічує майже 4,5 тис. військовослужбовців. Союзникам необхідний досвід, отриманий українцями в гібридній війні з Росією, Україна вчиться у НАТО ефективніше воювати. Не виключено, що ЛітПолУкрбриг – це початок глобального европейського проекту з приборкання неконтрольованої Росії. Буде цікаво, якщо хуліганські витівки Росії стосовно Туреччини закінчаться тим, що в бригаду увіллються і турецькі військовослужбовці. Від Анкари це був би дуже сильний хід.

Так, армія у росіян велика, техніки багато. Якщо навіть порівнювати кількісний склад, різниця явно не на користь нашої країни. Згідно з даними звіту Global Firepower 2015, в РФ налічується 776 тис. активних військовослужбовців, в Україні – 204 тис. Різниця більш ніж півмільйона! І Туреччина солідно поступається Росії. Там 410,5 тис. вояків. Але якщо об’єднати українську та турецьку армії, то отримаємо майже 615 тис. активних військовослужбовців. У Росії все одно більше, але цифри вже співставні. Технічно у росіян тотальна перевага. Наприклад, на озброєнні армії РФ близько 15,4 тис. танків. В України – 2,8 тис. Тобто один наш танк проти п’яти-шести російських. У Туреччини – майже 3,8 тис. Об’єднавши українські та турецькі ресурси, і ось вже на один наш умовно загальний танк тільки два російські. Зрозуміло, що перевага залишається на боці Росії, але вона вже не така катастрофічна, як здається на перший погляд. Припустимо, компанію Києву та Анкарі складуть й инші держави, і ось вже величезна і страшна армія Кремля не така вже й жахлива. Є шанс поборотися.

Нинішня ситуація чимось нагадує шкільні будні. У якийсь момент у навчальному закладі заводиться «тітішка», який люблять стукати слабших учнів. Хуліган великий і сильний, хоча не дуже розумний. Всі його бояться зачепити, а то гірше буде. Апетит «тітушки» тільки зростає: ось він вже б’є не тільки учнів з початкових класів, а й хлопців старших. Кількість несправедливо скривджених збільшується. Нарешті, в один прекрасний день, жертви шкільного терору об’єднуються. Далі – справа техніки. «тітушку» відловлюють на задньому дворі школи і влаштовують показову прочуханку.

Майже чверть століття тому (в 1993 р.) Україна намагалася створити Балто-Чорноморський союз. Цей проект мав нівелювати вплив Росії. Планувалося, що туди увійдуть Україна, Молдова, Білорусія, країни Балтії, в перспективі – Польща і Словаччина. Проект не вистрілив. У 1990-х були ілюзії, що Росія має намір вибудовувати демократію (ті ж ЗМІ при Єльцині були набагато вільнішими, ніж при Кучмі). Сама держава була ослаблена економічною кризою і Першою Чеченською. Здавалося, загрозу від росіян чують лише люди, що застрягли в часах холодної війни. Однак нинішня ситуація показує, що ідея зі створенням Балто-Чорноморської осі була дуже навіть непоганою. Враховуючи низку трагічних подій, що розгоряються на постсовєтському просторі, той союз був реально необхідний. Якби він відбувся, хто зна, може, сьогодні Україна, Молдова і Білорусь були б менш залежні від Росії. Втім, об’єднатися ніколи не пізно. При цьому співпраця між згаданою трійкою, країнами Балтії і навіть Туреччиною можлива не тільки у військовій сфері, а й в економічній. Росія перекриває потік товарів на свою територію, і постраждалі держави цілком могли б виручити одна одну. Тут знову пригадую пропозицію Мінагрополітики, адресовану Анкарі. Чим більш неадекватна і агресивна поведінка Росії, тим більше вона наживає собі ворогів. Завдання України – правильно скористатися ситуацією.

http://politeka.net/117405-vrazheskaya-rossiya-ili-chto-delat-so-stranoj-titushkoj/