www.ji-magazine.lviv.ua

Владіслав Інозємцев – російський політолог, доктор економічних наук,
керівник Центру досліджень постіндустріального суспільства

Всупереч побоюванням, перегріта китайська економіка не змінить світ, а навпаки – гарантує його збереження в звичному вигляді. Чому?

Сьогодні тільки абсолютно байдужа до глобальних проблем людина не слідкує за подіями в Китаї. Більшість експертів переконані, що уповільнення господарського зростання в цій країні призведе до подій, які економічно і політично змінять весь світ. Я б застеріг від подібних ілюзій і пропоную поглянути на проблему з трохи більшої відстані.

Китай добиває Путіна

Роман Рукомеда

Китай, безумовно, кращий за останні півстоліття приклад успішного «наздоганяючого» розвитку. Його частка в світовій економіці з початку совєтської перебудови виросла в 5,7 рази, в той час як частка російської скоротилася на 15%, а української – майже вдвічі. Експортуючи в 1985 р. товарів менше, ніж НДР, Китай нині продає їх за кордон у півтора рази більше, ніж об’єднана Німеччина. З 2013-го він є найбільшим виробником промислової продукції в світі. Проведені в країні реформи витягли з убогості більше 700 млн осіб. Кожен реформатор повинен схилити голову перед діяннями Ден Сяопіна і його послідовників.

У той час далеко не очевидно, що головна надія китайських керівників – вивести країну в ранг першої економіки світу – може здійснитися. У ХХ столітті ми багато чули про «занепад» США і про когось ще, хто скоро стане № 1. У 1960-і таким претендентом здавався СССР, в 1980-і – Японія, сьогодні – Китай. Але всі колишні надії були марні – насамперед тому, що Захід розвивався як економіка знань, притягаючи інтелект з усього світу, а його опоненти так і залишалися імітаторами. В індустріальну епоху зміна лідерів відбувалася постійно: Англія відтискувала Францію, потім поступалася Німеччині, та віддавала пальму першості США; боротьба за друге місце була ще напруженішою. Але з 1950-х років лідер у світовій економіці і політиці більше не змінювався.

Нинішнє китайське уповільнення, на мій погляд, викликане не проблемами на фондових біржах і не затоварюванням ринку житла. З цими питаннями Китай цілком може впоратися своїми $ 3,6 трильйонними резервами і багато в чому плановою економікою. Воно викликане розумінням того, що країна підійшла до межі, на якій зупинилися СССР і Японія; вона, якщо використовувати термін японського економіста Тайічі Сакайя, стала the ultimate industrial economy, але так і не перетворилася на щось більше. І як наприкінці 1980-х у своєму розвитку сповільнилася Японія, а її естафету прийняли Південна Корея і сам Китай, так і в 2010-х роках Китай може посунути Індія чи инші поки менш розвинені країни Азії.

Графік, який пояснює всю світову економіку

howmuch.net

Все це говорить про те, що китайське уповільнення (яке не слід плутати з кризою) як раз не змінить світ, а збереже його в звичному вигляді. Саме швидке зростання китайської економіки породило міти і бульбашки на рубежі століть: бум на ринку енергоносіїв і сировини; гігантські дисбаланси у світовій фінансовій системі; ілюзії нової конфігурації глобальної політики; відчуття «наближення кінця» західного світу і свого роду «відновлення історії». Все це може виявитися мильною булькою. Загальмувавши, китайська економіка не перестане існувати – вона лише шукатиме інтенсивніші патерни розвитку з одного боку, а з иншого – змусить китайських політиків бути більш обачними та обережними.

В результаті світ через 10-20 років може повернутися до стану, коли ціни на нафту і газ, залізну руду і вугілля виявляться набагато нижчими, ніж сьогодні (китайські інвестиції в сировинні проекти за кордоном істотно знеціняться), а співпраця з Заходом виступатиме набагато надійнішим інструментом забезпечення успіху та безпеки, ніж оспорювання його домінування. Зрозуміло, на шляху до цієї нової рівноваги ми практично напевно побачимо драматичні події: банкрутство петродержав на Близькому Сході і ресурсовидобувних країн в Латинській Америці; нове уповільнення в Африці, де економічний бум викликав китайський попит; спад на ринку озброєнь і нову «розрядку»; істотні зміни в світовій фінансовій системі. Однак я переконаний, що все це буде цілком прийнятною ціною для тієї нової рівноваги, до якої прийде глобальний світ XXI століття.

Китай – це свого роду величезний валун, який кинули у відносно спокійне озеро, а він породив своїм падінням величезну хвилю. Але навіть таке збурення водної гладі не буває вічним, і через деякий час поверхня озера заспокоїться, а кораблики, випадково підняті мало не до небес, знову ляжуть на дрейф.