www.ji-magazine.lviv.ua

Владислав Іноземцев,
директор Центру досліджень постіндустріального суспільства

 «Газпром» витрачає, виходячи з державних потреб, а заробляє, як звичайна міжнародна енергетична компанія. Але виявляється, що заробляти, як комерсант, а витрачати, як чиновник, неможливо

Переконати самого себе

Протягом останніх років «Газпром» переслідують невдачі: «тотальний» прорахунок зі Штокманом, скорочення частки на внутрішньому ринку Росії, провал спочатку «Південного», а потім і «Турецького потоку», «угода століття» з Китаєм, справжні параметри якої соромно навіть оприлюднити, скорочення видобутку до історичних мінімумів – величезні безглузді витрати, про які не пише сьогодні тільки ледачий. Однак цікавіше розібратися не в масштабах «нецільового використання» коштів та наслідках епічних невдач (це в нормальній країні має бути заняттям для прокуратури та уряду), а в їх причинах. Серед таких можна виділити як мінімум п’ять.

Очікування і реальність: чи несуть санкції загрозу для режиму Путіна

Петро Олещук

Перша з причин – неефективна і неконкурентна система управління компанією. У ті роки, коли її главою був видатний газовик Рем Вяхірєв, рішення приймали на основі постійного порівняння наявних опцій. Будучи в кінці 1990-х і початку 2000-х керівником Московсько-Паризького банку, який активно працював з «Газпромом», я пригадую, як банки та фінансові компанії пропонували ті чи инші варіанти кредитування, клірингу, вексельних розрахунків і багато чого иншого. Ці пропозиції стікали в одну з двох паралельних систем прийняття фінансових рішень, які очолювали двоє перших заступників голови. Остаточне рішення приймали на самому верху, причому завжди на основі його вигідності для компанії.

У 2000 році «Газпром» добув 523 млрд куб. м газу при операційних витратах в 254 млрд руб. ($ 9020000000). При нинішніх «ефективних» менеджерах в 2014 році видобуток впав до 444 млрд куб. м при витратах 2029000000000 руб. ($ 52500000000).

Друга причина – небажання нинішньої команди слухати незалежних експертів і довіряти зовнішнім джерелам інформації. Зіткнувшись зі справедливою критикою з боку більшості компетентних дослідників, газпромівці створили в 2004 році сервільний Інститут енергетики і фінансів, який протягом багатьох років в кооперації з Радою із зовнішньої і оборонної політики і Валдайського клубу тиражував ілюзії про безперспективність «сланцевого газу» і нездатність Европи зменшити залежність від російського газового монополіста.

Чим очевиднішою ставала для фахівців по всьому світу роль «сланцевої революції», тим більше витрачав «Газпром», щоб переконати всіх (і самого себе), що нічого не зміниться. Результат відомий: якщо в 2000 році концерн добував газу на 3,5% менше, ніж всі газовидобувні компанії в США, то в 2014 році – на 39,1% менше.

Заробляти як комерсант – витрачати як чиновник

Третя причина полягає в тому, що «Газпром», який в 2000-і роки був відтворений як безпосередньо контрольована державою компанія, став позиціонувати себе, по суті, як постачальник «суспільних благ», тобто виконувати державні функції. Це стосується і програми газифікації російських регіонів, і відносин з Україною, і залученості компанії в гігантські будівництва, головним призначенням яких було підвищення престижу країни.

Як реагувати на Путіна

Андреас Умланд

«Газпром» став дивним симбіозом: з одного боку, його витрати визначалися логікою державних потреб, рідко орієнтованих на економічний результат, з иншого – його фінансові надходження складалися з доходів, які він отримував як звичайна міжнародна енергетична компанія. Нинішні результати лише підтвердження того, що заробляти як комерсант, а витрачати як чиновник неможливо.

Четверта причина – «Газпром» засвоїв основний принцип російської бюрократії: перетворення служіння громадськості на найбільш прибутковий вид бізнесу. Описані сьогодні «непродуктивні» витрати, що склали 2400000000000 руб. за останні десять років, не такі вже й непродуктивні, якщо врахувати появу за цей час серед підрядників «Газпрому» не менше десяти офіційних і, ймовірно, ще більше неофіційних доларових мільярдерів.

«Газпром» нічого не винайшов в цьому сенсі – він лише повторив практику російської держави, в якій бюджет витрачає мільярди рублів, щоб чиновники та афілійовані з ними особи могли вкрасти 10-20% від цих сум.

П’ята причина полягає в небажанні проявляти мінімальну гнучкість. Компанії знадобилося більше десяти років, щоб вперше оголосити про призначений на вересень «аукціон» на постачання газу в Европу, який мав би давно виявитися повсякденною практикою збуту. Незважаючи на те що попит у Европі неминуче мав скоротитися, а інфраструктура поставок з Норвегії та Катару стати досконалішою, «Газпром» робив усе можливе, щоб не помічати не тільки «сланцевої революції», а й розширення ринку ЗПГ. Замість організувати поставки газу з отриманих у Shell і Mitsui родовищ на Сахаліні у Владивосток, побудувавши там регазифікаційний термінал за $ 600-800 млн, «Газпром» хвацько просадив 467 млрд руб. (більше $ 12 млрд) на трубу Сахалін-Хабаровськ-Владивосток, яку використовують зараз менше ніж на 20%.

«Газпром»: мрії зриваються

Опис причин нинішньої ситуації можна продовжувати. Головне питання: як після стількох років нерозвитку не допустити переходу держкомпанії в фазу повномасштабного занепаду?

Насамперед звільнити діючу команду і ініціювати незалежний аудит «Газпрому» для розслідування обставин, що призвели до неефективних витрат і скорочення виробничих показників.

Наступною мірою має стати зрівняння позицій «Газпрому» з иншими виробниками газу в Росії. На внутрішньому ринку необхідно скасувати заборону, що не дозволяє компанії продавати газ дешевше тарифу, що дозволить їй стабілізувати частку у внутрішньоросійських поставках, на зовнішньому – ліквідувати монополію на експорт і виділяти експортні квоти пропорційно здобутому газу тими чи иншими компаніями. Це змусить «Газпром» стати більш орієнтованим на ринок.

Варто було б максимально швидко зупинити всі проекти з прокладання нових експортних газопроводів («Турецького потоку» та газових труб в Китай) і зосередитися на розвитку потужностей зі зрідження газу. Причому не стільки в Сабетті та инших точках на трасі Севморпуті, скільки в акваторії Балтійського і Чорного морів, розвівши на ці підприємства потоки, які нині йдуть через Україну і не йдуть через Туреччину.

Нарешті, «Газпрому» треба максимально швидко адаптуватися до нових енергетичних правил, встановлених в Европі. У найближчі роки зростання споживання газу в Азії повністю покриють вже в 2017 році гігантські родовища в Австралії, Індонезії та Новій Гвінеї, і ніякої «китайської альтернативи» европейському вектору постачань не існує ніде, окрім як в мозку мрійників з вулиці Намєткіна.

У 2007 році в Мінську чудовий білоруський художник-авангардист Володимир Цеслер подарував мені майку зі слоганом «Газпром»: мрії зриваються!». І якщо компанія продовжить діяти в рамках стратегії останніх років, то в такі майки можна буде переодягати весь колектив газової монополії.