Наталія Казьоннова, журналіст, блогер

Стигма для Донбасу: як заклеймили вимушених переселенців

Замовчування проблематики внутрішньо переміщених осіб – вірний шлях до поглиблення проблем, що сьогодні існують у суспільстві. Натомість всебічне обговорення болючої теми – шлях до розуміння, яким чином розв’язувати питання ВПО, і як працювати з переселенцями з позиції суспільства та держави.

Більшість вимушених переселенців – з усіх «евфемізмів» цей мені вважається найбільш прийнятним – покинули свої домівки влітку 2014 року, коли на Донбас прийшла велика війна та почалася активна фаза АТО. Більшість сьогоднішніх ВПО не планували надовго залишати рідні міста. Тоді вважалося, що ситуація ненадовго, і зовсім скоро можна буде повернутися до звільненого Донецька або Луганська. Або «перестануть стріляти» – прибічників такої аморфної позиції серед ВПО теж достатньо.

Кожне «перемир’я» обертається юрбами з «возвращенцев». Люди не хочуть у «ДНР» чи «ЛНР». Люди їдуть додому, тим більше, що далеко не всім вдалося адаптуватися «на великій землі», знайти роботу, гідне житло. Не останню роль у цьому процесі відіграє стигматизація внутрішньо переміщених осіб. Кожний з усіх 1,5 млн зареєстрованих ВПО хоча б один раз стикався з проявами нетерпимості та правової, громадянської дискримінації.

Дана проблематика має два аспекти:

1. Не всі ВПО є патріотами України та не брали участі в подіях «русской весны». Але насправді ці люди нічого не вирішували. Рішення ухвалювалися в Кремлі, а не на площі Леніна в Донецьку, як це міфологізовано розповсюджується по всій Україні. Втім вони проявляють сепаратистську позицію на побутовому рівні, що призводить до міжособових конфліктів, які, тим не менш, отримують певний резонанс на рівні оточення «української» сторони, а іноді розповсюджуються в соцмережах, потраплять у регіональні медіа.

2. Місцеві громади не були готовими до прийому величезної кількості нових мешканців. Якщо Львів і Львівська область прийняли 10 тис. ВПО, то тільки Київ – 100 тис., Дніпропетровська обл. – близько 80 тис., Запорізька – 100 тис., Харківська – 200 тис. Якою б хибною не була статистика, оскільки досить багатий відсоток тих, хто реєструється як ВПО, переоформлює пенсії, інші соціальні виплати та повертається на окуповані території, все одно – на місцеві громади прийшлося велике навантаження. До них приєдналися люди, які втратили все – власні домівки, майно, роботу, бізнес, отримали серйозну психологічну травму. В такій ситуації неминучі конфлікти, непорозуміння. Спеціалізованих психологічних служб, які б працювали з ВПО та місцевими мешканцями, сьогодні в Україні. Держава не створила жодних умов для реальної соціалізації та адаптації ВПО.

У будь-якому разі переселенці мають доводити свою лояльність до України. Це є перший найпоширеніший міф, який вирує з весни минулого року, з першої хвилі виїзду з Донбасу, яка почалася в квітні 2014 року. В той самий час Крим масово покидали проукраїнські налаштовані мешканці півострова – киримли та ті, хто обрав Україну і не бачив свого майбутнього в окупації: громадські активісти, учасники Євромайдану в Сімферополі, тощо. Тобто, уразливі групи, що першими попали під прес окупаційної влади та ФСБ.

Коли почали виїжджати мешканці Слов’янська або Краматорська, виявилося, що серед них немало прибічників «русского мира». Вже тоді закріпився перший міф:

ПЕРЕСЕЛЕНЦІ З КРИМУ = ПАТРІОТИ УКРАЇНИ

ПЕРЕСЕЛЕНЦІ З ДОНБАСУ = СЕПАРАТИСТИ

Далі, коли біженство від війни перетворилося на масове переселення, стигматизація посилилася. Основний чинник дискримінації – влада, яка не спромоглася за півтора роки створити хоча б елементарну програму інтеграції ВПО в нові громади. Чиновники, починаючи від прем’єр-міністра, міністра соціальної політики та закінчуючи клерками на місцях, дозволяють собі зухвалі вислови на адресу переселенців. Наприклад, влітку 2015 р., перший заступник міністра соціальної політики Василь Шевченко в прямому ефірі радіо «Свобода» звинуватив ВПО в війні на Донбасі. Скандал, що прокотився по соцмережах і медіа, не мав жодних наслідків для віце-міністра, який досі обіймає свою посаду.

Втім, блогосфера, соціальні мережі також є провідними чинниками стигматизації ВПО. Тим більше, що негативні вислови про своїх земляків собі дозволяють досить відомі журналісті, громадські діячі зі Сходу. Так формується міф: «Якщо вони самі так говорять про себе, значить, так воно і є – вони там усі сепаратисти, маргінали та просили Путіна ввести війська».

Мешканці зони АТО також затягнуті в це коло. Люди постійно знаходяться в стресовій ситуації та іноді рефлексують неналежним чином. Причому вони можуть бути глибоко патріотами України, але все одно є такі прояви, які призводять до поглиблення стигматизації. Власне кажучи, самі ВПО дозволяють собі зневажливо відгукуватися про своїх земляків і, більш того, презирливо ставляться до Донбасу, свого рідного регіону, рідних міст.

В соціальних мережах панує міфізація та демонізація мешканців Донбасу. Ніхто не був зацікавлений в тому, щоб люди знали свою справжню історію. Дійсно, урбанізована частина Донбасу – це територія, яка населена тими, хто приїхав 2-3 покоління тому. Але є південна та західна частини Донецької області, де панує типове українське село, розмовляють українською мовою, роблять ляльок-мотанок, мають свої традиції вишиванок. Це пласт української культури, який завжди принижувався, його значення нівелювалося. Сформувалася хибна російсько-радянська ідентичність, яка вважалася єдиною на Донбасі. Саме крізь призму цього міфу Донбас сприймала вся Україна.

Сьогодні в суспільстві сформовані сталі ярлики та міфи, що були розповсюджені через соціальні мережі прокремлівськими «ботами» та через медіа, методику розпуску чуток поширилися по всій Україні:

· Переселенці зі Сходу – сепаратисти, всі ходили на мітинги та волали «Путин, приди!»: ви самі покликали війну в свої домівки та винні в тому, що сталося;

· Донбас не воює за себе: чому мають гинути наші хлопці, а ви не на війні?;

· Не чинили опор під час «русской весны»: ви не намагалися себе відстояти;

· Небажання працевлаштовуватись і соціалізуватись: ви не хочете працювати;

· Відторгнення місцевими громадами: понаїхали тут, забираєте у нас роботу та житло;

· Всі «донецькі» приїжджають з грошима: ви отримували високі зарплати;

· Всі ВПО – маргінали: влаштовують пожежі в квартирах, грабують хазяїв, не прибирають.

Насправді:

· Сепаратистські настрої присутні в усіх регіонах України;

· Чоловіки Донбасу воюють в АТО: на Донеччині та Луганщині найвищі показники з мобілізації та велика кількість добровольців;

· Під час «русской весны» патріоти України гинули в Донецьку, Горлівці, Краматорську, Маріуполі;

· ВПО налаштовані на соціалізацію та інтеграцію до місцевих громад;

· ВПО не здійснили суттєвого впливу на рівень злочинності в нових регіонах.

Наразі з Донбасу виїхала найбільш активна частина населення, які налаштовані на інтеграцію в місцеві громади. Люди готові до того, щоб нові виклики стали новими можливостями. Потрібно одне – підтримка та розуміння у ставленні до людей, які вчора мали все, а сьогодні їх життя вмістилося в дві валізи, і вони мають все починати спочатку.