Сергій Клімовський

Для кого старався Тягнибок під Верховною Радою?

«Свобода» 31 серпня в Києві скоїла не тільки вбивства, але і політичне самогубство. Так як політики рівня Тягнибока до суїциду не схильні, то кидання гранати стало тією випадковістю, яка все розставила на свої місця.

Вихідний план «Свободи» очевидний – повторити біля Верховної Ради бійку літа 2014 року, але без махання ланцюгами. Палки «Свобода» взяла, ланцюги – ні. Завдання Тягнибока було просте – імітація народної підтримки Ляшка, який окупував трибуну в Раді, і політичного важковаговика Тимошенко – тіньового головнокомандувача. «Свобода» була штурмовим загоном на вулиці, команда Ляшка – у залі. У Тимошенко була роль «важняка», який після бою сяде за стіл переговорів.

Що знають і чого бояться ті, хто відмовився голосувати за «особливий статус» Донбасу

Олена Трибушна

Причиною цієї спланованої атаки, Ляшко ще в неділю 30 серпня кричав «всі до Ради», були зовсім не правки з децентралізацією, а прагнення цієї трійці домогтися імпічменту Порошенка, позачергових президентських виборів, і «Юлю на царство». Тому стояння 31 серпня біля Ради і закінчилося скандуванням «Порошенка у відставку». Про децентралізацію, як і можна було очікувати, забули, і перейшли саме до того, для чого зібралися.

Теми децентралізації та особливого статусу для окупованих районів Донбасу за чотири місяці так і не виклали виразно їхні противники, ця своєрідна опозиція всередині коаліції. За весь цей час вони лише емоційно промовляли слова «зрада», «злили» і «Порошенка у відставку, – він агент Кремля, бо в Ліпецьку у нього фабрика». Що ця фабрика – наш форпост в РФ, який дає там роботу кільком тисячам людей і який Кремлю ніяк не вдається захопити через юристів дому Рокфеллерів, – про це опозиція воліє мовчати.

Тексти зі своїми варіантами децентралізації ця опозиція так і не представила, через те, що реальних заперечень не має. Альтернативи Мінській угоді Тимошенко і Ляшко теж не запропонували, а свої торішні обіцянки: піти в наступ і за тиждень дійти до Москви вже не повторювали, зважаючи на абсурдність. Загалом компанія Тимошенко і Ляшка за літо нічого конкретного не запропонувала, крім відставки Порошенка.

У цій їхній вимозі вся суть облоги Ради 31 серпня. Тимошенко сподівається домогтися дострокових президентських виборів, і в результаті зайняти цей пост, як другий номер виборів 2014 р. У цьому її підтримують Ляшко з Тягнибоком через «відсоток за послуги». Але, що важливіше, Тимошенко в цьому підтримує і Кремль, який зараз в ситуації близького кінця імперії і не має свого прохідного кандидата в президенти України.

Для Кремля в цій ситуації позачергові президентські вибори в Україні просто порятунок: вони дозволяють йому відмовитися від Мінської угоди і все переграти на свою користь. Відставка Порошенка дає для цього формальну юридичну підставу, а приховані домовленості з Тимошенко – неформальне, але більш реальне підґрунтя.

План Кремля простий. Замінити впертого Порошенка на згідливішу Юлю, підтримавши її на позачергових виборах. Передати їй окупований Донбас на своїх умовах і з особливим статусом, і вже проблемою Тимошенко буде випросити грошей у Меркель на його утримання та відновлення. Захарченка з Плотніцьким усунуть, як надто одіозних фігур, а «повернені» ДНР і ЛНР представлятимуть Пушилін і, ймовірно, Дейнега. Крим отримує статус призабутого в міжнародному праві кондомінімуму – території співволодіння України і РФ. У результаті так звана «українська криза» формально виглядає врегульованою, і Кремль вимагає від ЕС та США зняти з нього санкції. Так за допомогою Тимошенко Кремль планує повернути під свою владу Україну.

Риторика навколо воюючої України

Сергій Дацюк

Юлія Володимирівна самовпевнено думає, що у неї сильні позиції, і що в цій угоді вона в результаті обставить Кремль, а поки що треба використовувати його підтримку. Наївно, бо у Кремля серйозні ресурси, а у Тимошенко тільки віра в свої таланти і свою поношену харизму, схожа на віру Ющенка в 2009 році, що його оберуть на другий термін.

Через півтора, максимум – два роки, Кремль усуне Тимошенко як перехідну фігуру, для цього у нього вже буде достатньо сил, і розділить Україну на два десятки залежних «республік», з яких буде качати ресурси і людей для поліпшення демографії уздовж китайського кордону. Ці «республіки» Кремль вибудує в ієрархію за ступенем лояльності, іноді буде давати їм субсидії для підтримки тонусу, але платити пенсії та «годувати» не буде, з очевидних причин. Зате буде провокувати війни між «республіками», щоб виступати арбітром. Придушувати протести в «республіках» будуть карателі з лояльної Новоросії і ніяких проблем з «відпускниками». Таким був план «російської весни» 2014 року, але він провалився. Проте Кремль від нього не відмовився, незважаючи на видимість «зливу» Новоросії.

Реалізація цього плану має мінімум два очевидні ускладнення.

Перше – це усунення Порошенка, над чим і працювали 31 серпня, хто свідомо, а хто через незнання. Над цим працюють рік, витрачаючи чималі гроші на дискредитацію самого поста президента, благо Ющенко і Янукович свого часу теж постаралися. У «Оппоблоці» лише із заздрістю дивляться, як Тимошенко входить у фавор Кремля, і чекають свого часу – ківалови зараз непрохідні.

Друга – змусити ЕС купувати у РФ нафту і газ за колишніми спекулятивними цінами. Якщо ЕС санкції знімає, це зовсім не означає, що він готовий купувати вуглеводні за старими цінами. Як примусити до цього ЕС – головний біль Кремля, зняти який він поки що пробує, організовуючи навали мігрантів, для закидання яких використовує сірізівську Грецію. В Італію та Іспанію мігрантів по морю допливає мало і погано.

Реалізація планів Кремля несе Україні і всій Европі війни і розорення, незважаючи на показну їхню «миролюбність». Причина не в злостивості «кремлівського карлика». Причина об’єктивна – імперії можуть існувати тільки в двох режимах: є захоплення територій – є загальний підйом, немає захоплень – є застій і занепад. Імперія СССР / РФ після невдалого вторгнення в Афганістан нічого суттєвого не захопила, лише дрібниці, а тому вирішила «встати з колін», усвідомлюючи, що хилиться до занепаду. Якщо цю імперію не зруйнувати, то її «вставання з колін» забере ще дуже багато життів.

Тому угода Тимошенко з Кремлем, як би миротворчо та привабливо вона не виглядала на перший погляд, буде виграшем для Кремля, і прирікає Україну та Европу на десятиліття воєн. Імперії завжди прагнуть воювати руками якихось ДНР і ЛНР, але не завжди можуть їх контролювати. Для України зараз оптимально слідувати так званому плану «Анаконда» і завдати свого удару, який розвалить цю імперію. Тим більше, що імперії лише на картинках великі, а на практиці – пересічні запилені контори, схильні волі Випадку, схожого до вибуху гранати 31 серпня, ще більше, ніж демократії.

Зрозуміло, Тягнибок не давав команди Ігорю Гуменюку кидати гранату. Тягнибок не політичний самогубець, а цей вибух «Свободу» як партію поховав. Але Тягнибок довго навіював «свободівцю» Гуменюку, що Порошенко – зрадник, і розпалений сутичкою Гуменюк вчинив так, як звично чинити зі зрадниками.

Це нагадує історію вбивства в 1907 р. борця з самодержавством кадета-журналіста Григорія Іллоса, уродженця Кременчука. Активіст «Союзу російського народу» Казанцев сказав робітникові Федорову, що Іллос – монархіст і противник революції. Федоров застрелив Іллоса без вагань, а на наступний день дізнався з газет, кого вбив насправді. Після цього Федоров заманив Казанцева в ліс, убив, і втік у Францію. Потім просив Францію видати його Росії. Мабуть, совість замучила. Не знаю, чи дозволить совість далі жити Гуменюку. Тягнибоку теж.