www.ji-magazine.lviv.ua

Сергій Клімовський, «Хвиля»

Після зняття 16 липня санкцій з Ірану «експерти» щедро подарували Сирію та Іран США, а Україну – РФ. Це ж зробили і пропагандисти Кремля, що показово, але в США «подарунок» не помітили.

Зате 21 липня з’явилося інтерв’ю прем’єр-міністра Сирії Ваіль аль-Хальк агентству РІА Новости, де він повідомив, що веде переговори про вступ Сирії в Евразійський союз. Прем’єр також сказав, що «дії коаліції на чолі з США не мають нічого спільного з боротьбою з тероризмом», звинувативши США у відмові погоджувати з ним удари по ІДІЛ. На його думку, ІДІЛ озброюють і постачають бійців «з відомих сил, включаючи Туреччину, сіоністів, Йорданію, Катар, Саудівську Аравію і т.д.», а головним другом сирійського народу він оголосив Росію, яка багато чого обіцяє.

ЗМІ РФ радісно тиражували новину про нарощення Росії Сирією, яку самі і створили, але опустили слова Ваїля аль-Хальк про сіоністів в ІДІЛ та инші дурниці. У РФ не очікували, що прем’єра понесе як Остапа Бендера. Взаємна суперечливість версій про Сирію, яку віддали США за Україну, і Сирію, яка вступає в «Тайговий союз», Кремль не бентежить. Це нова тенденція в його пропаганді: побільше різних версій з приклеєним хеппі ендом для РФ. Головна мета галасу про «угоду»: підняти настрій «рускому міру» і переконати його, що замість стабільно низьких цін на нафту, вигнання РФ з ринку нафти і втрати нею впливу на Іран, Росія нібито отримала Сирію і Україну. На тлі цих неприємностей і відкриття посольства Куби в США, ватний світ треба терміново чимось підбадьорювати, і неважливо, що Україна з Сирією залишаються там, де були і до «угоди».

Ваіль аль-Хальк представляє режим Асада, який контролює Дамаск і майже 20% території Сирії. Якщо додати територію ІДІЛ, то десь 60% буде. Але є проблема: Асад формально воює з ІДІЛ, а РФ формально вважає ІДІЛ терористами. Саме формально, бо коли в РФ і у Асада зрозуміли, що повстанці ось-ось знесуть арабський соціалізм Асада, то для його порятунку створили ІДІЛ з вивіскою ісламу без домішок соціалізму. План майже вдався. Революцію зупинили, Асад залишився в Дамаску, а ІДІЛ восени 2014 р.  всупереч логіці пішов не на Дамаск, а звідти на зайняті Ізраїлем Голанські висоти, а до нафти Мосула, щоб витіснити іракську нафту з ринку на радість РФ.

Але тут повторився Донбас. ІДІЛ опинився в положенні місцевих і заїжджих козаків, а Асад – в ролі Плотницького або Захарченка і вилізли на поверхню три неприємні для РФ моменти.

Перший. «Сирійські козаки» ІДІЛ фінансово набагато незалежніші, ніж козаки лугансько-донські. Вугілля у ІДІЛ немає, але є іракська нафта, антикваріат і «вікно у світ» через Ліван. У листопаді 2014 р. ІДІЛ намагалася захопити ліванський порт Тріполі, але полишила цю затію, мабуть, домовившись про «вікно» для контрабанди. У США доходи ІДІЛ від торгівлі нафтою оцінюють в 40 млн. доларів на місяць. ІДІЛ не жадібна – на початку року віддавала барель нафти за 10 доларів. Скільки приносить антикваріат, – невідомо, але дивлячись, як ІДІЛ активно розгромлює в Іраку і Сирії музеї, – це пристойні гроші.

Другий неприємний момент для РФ: з грошима «сирійські козаки» ігнорують Асада, а у спецслужб РФ в Сирії, на відміну від Донбасу, руки короткі, щоб їх приструнити. Тому ІДІЛ час від часу воює з Асадом за бізнес і успішніше, ніж козаки з Плотницьким, а спецназ РФ, на відміну від Луганської області, нічого зробити не може.

Третій момент: ІДІЛ за халіфат від океану до океану, але без шиїтів, бо в ІДІЛ суніти. Тому ІДІЛ легко рухалася по сунітській півночі Іраку, але коли вперлася в шиїтський південь і Багдад, то наступ зупинився, і почався відкат. Поки ІДІЛ вбивала єзидів і християн, це було одне, але коли ІДІЛ почала страчувати шиїтів, то на неї ополчився шиїтський Іран, і Хезболла, яку той підтримав. ІДІЛ не тільки топчеться біля кордону Ірану, але і робить замах на його імідж лідера ісламської революції, що нагадує суперечку СССР з Китаєм, хто з них справжній марксист, а хто – ревізіоніст. Для Ірану не секрет, навіщо створили ІДІЛ, і що тепер з тих же причин Росія може розгорнути ІДІЛ проти Ірану. І не тільки Росія.

Якщо Іран забуде свої зобов’язання щодо ядерної зброї, то сусіди і США допоможуть ІДІЛ вирішити суперечку, хто більший ісламський революціонер. Без всяких поставок. Армія Іраку просто відступить під натиском «переважаючих сил» і залишить ІДІЛ дві сотні одиниць бронетехніки з боєкомплектом. Це креативніше за байки Кремля про військові трофеї ДНР і ЛНР, які викликають відчуття, що козаки розбили армію РФ і відібрали у неї нові танки. Але це у тому випадку, якщо у Тегерану почнеться «склероз».

Для ІДІЛ у США і коаліції стратегія майже та ж, що у Порошенка для ДНР / ЛНР: військова та економічна блокада, щоб фани «руского» і «ісламського» мірів могли радіти їм без перешкод ззовні. Якщо ці «міри» зі зброєю вилізуть за кордон, то по них будуть стріляти як в Мар’їнці. У США прогнозують, що за п’ять років «мір» ІДІЛ його мешканцям сильно набридне і тоді з мінімумом втрат в нього увійдуть сирійські та палестинські загони, які вивчаться за цей час військовій справі по-справжньому. Варто пам’ятати, демократія – не комунізм, на багнетах розноситься погано. Стратегія реалістична, оскільки Іран де-факто приєднався до коаліції 60-ти країн проти ІДІЛ, і та потрапила в ізоляцію. Поки ІДІЛ ще намагається підірвати Туреччину через курдів і розпалити ісламську «революцію» від Єгипту до Нігерії, але судячи з масових арештів її агентів в Туреччині та инших країнах, перспективи у ІДІЛ не дуже сонячні.

Чи є у Ірану мотиви для «склерозу»? Майже немає, на що вказує травневий анонс перших загальних військово-морських навчаннях на Каспії флотів Росії і Азербайджану у вересні 2015 р.

За чверть століття нічого такого тут не було. Так як Іран третя країна з військовим флотом на озері Каспій, і системно його нарощує, то навчання спрямовані явно не проти 6-го флоту США.

Навіщо Ірану цей флот? Ймовірно, для пошуків перської княжни, кинутої за борт Стенькою Разіним, що ходив за кафтанами. Або для меморіальної регати по місцях Перського походу Петра I. В Ірані логічно побоюються, що Росія, яка завжди вела виключно справедливі та визвольні війни, знову вторгнеться в Персію. У Росії теж побоюються, що в Ірані не так погано з історичною пам’яттю, як здається, і «рускій мір» може повернути його коронне питання: «Навіщо наших жінок і дітей вбивав?». Іран не випадково після зняття санкцій відмовився від закупівель в РФ літаків, а в РФ «забули» про свою обіцянку продати йому ракети С-300, що викликала тоді тривогу в світі, – Кремль побоюється, що вони можуть полетіти і в бік Москви.

Кремль явно втрачає в особі Ірану ще одного союзника, а ситуація на Каспії змінюється на очах. Восени 2014 р. Азербайджан де-факто вступив в НАТО, уклавши військовий союз з Туреччиною, і почав активно озброюватися. Не факт, що НАТО заступиться за Туреччину, якщо Туреччина заступиться за Азербайджан у разі його зіткнення з військами Вірменії та РФ в Карабасі, але напрямок союзу очевидний. Кремль спокушав Баку Евразійським союзом, але Ільхам Алієв ставить умовою вступу в нього Азербайджану повернення територій, відторгнутих Вірменією. Так московська політика «розділяй і володарюй» обертається проти самої Москви: вона взяла на себе роль арбітра з питань Карабаху, але який би вердикт не винесла, він вдарить по РФ. Зростання антиросійських настроїв у Вірменії після інциденту в Гюмрі і Тарифного майдану ще більше ускладнює становище Кремля: підтримуючи Азербайджан, він втрачає Вірменію, і навпаки.

Кремль шукає вихід з цієї ситуації в консервації конфлікту в Карабаху і теми повернення Азербайджану семи відторгнутих районів, а натомість хоче переорієнтувати Баку на ідею возз’єднання Азербайджану з так званим іранським Азербайджаном. Звідси і анонс військових ігор на Каспії. Але затіваючи цю гру, Кремль ризикує заплутатися, і затягнути Каспійський вузол на своїй шиї до межі. Населення Азербайджану – 9,5 млн. людей, а в Ірані за різними підрахунками від 10 до 16 млн. азербайджанців, і Тегеран теж може зіграти в політику возз’єднання. Зіграти успішно, бо Тегеран легко доведе: «Вогняна земля» Азербайджану була сакральним місцем саме для персів-вогнепоклонників, і що тюрки-азербайджанці там з’явилися на тисячу років пізніше. Іран виграє не тільки конкурс сакральних місць в інформвійні, але й инші «конкурси» теж.

З травня Баку несподівано почав демонструвати підтримку Москви, зображаючи, що «ліг» на курс «флоту» Кремля. Було заявлено про закриття офісу ОБСЕ в Баку, а 16 липня Ільхам Алієв виголосив емоційну промову на адресу ЕС про «Азербайджан, який встає з колін». Для Баку, який чверть століття вважав ЕС важелем тиску на Москву у питанні Карабаху, така риторика нехарактерна. Але не варто поспішати з висновками, Італія теж дружила з Німеччиною і Австро-Угорщиною, але в Першу світову війну вступила на боці Антанти. Політика на Сході справа дуже тонка, а Кремль надто затягнув Каспійський вузол, щоб безболісно для себе його розв’язати.