www.ji-magazine.lviv.ua

Сергій Клімовський

Просте питання: чому СССР і частина соцтабору святкували День Перемоги 9 травня, а весь світ – 8 травня, совєтська і російська пропаганда зводили і зводять до посилання на різницю в часі між Берліном і Москвою. Мовляв, поки опівночі 8 травня з Берліна додзвонилися до Москви, в СССР вже було 9 травня, а тому тільки о 2 годині ночі Левітан повідомив про закінчення війни. Що Рейх капітулював ще вночі 7 травня в Реймсі, про що о третій годині дня 7 травня і дізнався весь світ, всупереч вимозі Сталіна, кремлівські пропагандисти мовчать. Весь світ радів 8 травня закінченню війни в Европі, а совєтські люди продовжували воювати, вірячи товаришу Сталіну, а потім з піною у роті доводити 70 років, що війна закінчилася саме 9 травня, незважаючи на те, що їм розповіли, як вона закінчилася насправді.

Припустимо, в тому, що совєтсько-російські люди про все дізнаються останніми, навіть про те, що відбувається у них, винна тоталітарна держава. Але цим не можна пояснити дивні властивості їх масової психології. Спочатку вони скаржаться на незнання, наприклад, що їм не розповідали про Сталіна і ГУЛАГ, але коли їм офіційно повідомляють, що товариш Сталін зовсім не товариш, а навпаки, вони спочатку ходять сумні, а потім клеять його фото на лобове скло своїх автомобілів. Через 30 років, в часи Перебудови, їм знову ширше і детальніше розповідають, що Сталін – звичайний диктатор-фашист, а не борець за ідеали комунізму, вони охають, але в результаті ставлять йому пам’ятники. При цьому вони свято вірять в Берію як англійського шпигуна, в агресію НАТО, в осілих в Києві фашистів і, що малайзійський літак збила армія України з «Бука», коли цілилася в лайнер Путіна, що пролітав над Варшавою.

Причина в застарілому викривленні психології росіян, які у вірі в своє месіанство перевершили іудеїв, а у впевненості у своїй расово-етнічній перевазі – німців часів Гітлера. Ця віра бере свій початок в московському православ’ї, яке недоучений семінарист Джугашвілі переправив в комуністичну релігію, зливши потім обидві церкви в одну, дуже далеку як від християнства, так і від комунізму. Тому його послідовник Зюганов недавно так сильно образився на журналістку, що назвав «свинством» її питання: як КПРФ вдається поєднувати атеїзм з православ’ям, і пригрозив їй своєю книжкою з істинно марксистською назвою «Свята Русь і кощеєво царство». Заодно порекомендував цю журналістку на роботу на «радіо Вашингтона».

Після такої реакції питання Зюганову, як КПРФ поєднує свої оди і пам’ятники Сталіну з рішенням ХХ з’їзду КПРС, що засудив культ особи Сталіна, ніхто з російських журналістів не задав, мабуть, побоюючись отримати путівку на відновлення ГУЛАГу.

Цей випадок з Зюгановим демонструє квінтесенцію психології росіян: ми кращі і ми праві завжди, навіть коли неправі. Віра в свою правоту завжди і скрізь – це те, у що росіяни вірять утробно, незалежно від фактів і коливань лінії Кремля. У Кремлі можуть засуджувати чи схвалювати Сталіна, але росіяни все одно будуть вважати, що «ми і Сталін» були праві. Тому досі всіх запевняють, що це Фінляндія в 1939 р. напала на СССР, а Грузія в 2008 р. напала на РФ, і що в 2014 р. якісь бандерівці з легіонами НАТО захопили Україну і от-от нападуть на РФ. Росіяни будуть складати найфантастичніші виправдання своїм злочинам у минулому, теперішньому і майбутньому, але ніколи в них не зізнаються, не засудять і не покаються. Символ їхньої віри: «Ми росіяни завжди праві, що б ми не зробили». Навіть визнаючи «помилки і перегини на місцях», вони наполягатимуть, що були праві по суті, і лише злегка перестаралися, розстрілявши 2 тис. осіб, замість двох.

Тому їм можна безкінечно розповідати про співпрацю Сталіна з Гітлером, але вони все одно вперто будуть називати Гітлера фашистом, а Сталіна антифашистом. Навіть стаття-нагадування Бориса Акуніна, як 2 травня 1940 р. Сталін передав Гітлеру в Бресті 500 німецьких і австрійських політемігрантів-комуністів на знак вірності договору про дружбу, не похитне це їхнє переконання. Як і пояснення, що це була ініціатива Сталіна, тоді як Гітлера цілком влаштовувало, що ці люди покинули Рейх, і він пропонував Сталіну забрати і Тельмана. Але головний комуніст Землі відмовився, побоюючись, що глава німецьких комуністів буде сильно розчарований побаченим в СССР і створить проблему зі своєю ліквідацією.

Причина такого викривлення масової психології в РФ не тільки в традиції віри в месіанство і богообраність росіян, а й в ідентичності матриці ідеологій Рейху і СССР. Німецький націонал-соціалізм і совєтський комунізм однакові продукти «соціалістичного» переосмислення ідеї «правильної держави» грека Платона і античної Спарти, які К. Каутський вважав попередниками наукового соціалізму, відомого як марксизм. До числа попередників Маркса у нього також входили ранні ченці-християни і держава єзуїтів в Парагваї. Ця книга Каутського, написана в співавторстві з П. Лафаргом, зятем Маркса, і Бронштейном була настільною для соціал-демократів, поки Каутський не розійшовся з Леніном в оцінці Жовтневого перевороту, після чого в СССР вона стала апокрифом.

Суть ідеї «правильної держави» – її абсолютна монополія на все, аж до сімейного життя громадян і т. д. Те, що з легкої руки анархіста В. Сержа у ХХ ст. назвали тоталітаризмом. Платон та инші прихильники ідеї тотальної держави аж ніяк не були людиноненависниками. Навпаки, хотіли як краще для людей. Для цього, на їхню думку, слід було відкрити і встановити правильні норми поведінки для людей у всіх випадках життя, а державним чиновникам суворо стежити за їх дотриманням. Після цього всім гарантувалося вічне щастя. В силу реалій історії це завдання покладали на вождя-монарха з радниками, – тобто на партію. Але так як Платона та инших організаторів доль людства більше займала мораль, ніж економіка, то в результаті вони потрапили в розряд соціалістів-утопістів, оскільки монархи постійно відволікалися на питання: звідки брати гроші.

Ця ситуація зберігалася доти, поки марксисти не вирішили, що знайшли з неї вихід в ідеї держави як єдиної фабрики, а в ній і джерело грошей. Залишалося лише поєднати його з моральним кодексом будівника комунізму, і – щастя забезпечено. Але марксистів погубило незнання китайської мови. Вони й не відали, що в Китаї все це проробляли не раз, і що китайці задовго до Гегеля відкрили закон єдності і боротьби протилежностей, але назвали вченням про Інь і Ян і не запатентували. Тому китайці легко і засвоїли марксизм, – у них це вже було, але під иншими назвами. Сам Маркс, правда, до цього відкриття марксистів мав віддалене відношення і назвав його азіатським способом виробництва, а Енгельс лаяв казарменим і державним соціалізмом, запозичивши вислови у Бакуніна.

Але марксистів-ленінців це не бентежило, як і Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини, що теж узяла на озброєння ідею держави як єдиної фабрики, культ праці і пролетаріату, але без портрета Маркса, бо з ним бродили комуністи і соціал-демократи. В результаті в Рейху і в СССР створили ідентичні державні моделі з дрібними відмінностями в системі управління та ідеології, і були впевнені, що, нарешті, знайшли формулу щастя і ідеальної держави Платона. Муссоліні теж йшов цим шляхом, але так як у молодості був зіпсований анархізмом, то спробував проявити оригінальність з ідеєю корпоративної держави.

При всій ідентичності моделей СССР і Рейху, в ідеології останнього випирала ідея визвольної місії німецького народу. Німці були меншими інтернаціоналістами, ніж совєтські люди, і теж допомагали інтербригадами і літаками братньому народу Іспанії. Вони теж обіцяли звільнити всі народи світу від олігархів і капіталізму, і готові були визнати державу Ізраїль в підмандатній Великобританії Палестині. Націонал-соціалісти, як і совєтські комуністи, теж обіцяли всім соціальну справедливість і національне визволення, але вимагали офіційного визнання німців народом-визволителем, тоді як до січня 1944 р. в СССР говорили про місію пролетаріату, а не про російський народ-визволитель.

Культ совєтського народу-визволителя почав складатися з 9 травня 1945 року, – тому Сталін так категорично і наполягав на дублі підписання капітуляції в Берліні. Цим він закладав перший камінь у новий культ, вимагаючи помпезної обстановки і маршала Жукова з пером у руці, а не просто генералів, які взяли 7 травня капітуляцію в скромній обстановці школи в Реймсі. Потім пішла розкрутка ідеї народу-визволителя, взятої у Рейху як трофей, до перетворення її на культ, який ідеально ліг в психології росіян на стару ідею православного месіанства, від якої вони за 30 років совєтської влади так і не позбулися. Де-юре це був культ совєтського народу-визволителя, а де-факто – культ російського народу-визволителя, прикритий риторикою про пролетарський інтернаціоналізм.

Сталін, почавши створювати цей культ, остаточно стер останні помітні відмінності в ідеології націонал-соціалізму і совєтського комунізму, перетворивши Третій Рим в духовного наступника Третього Рейху. Поки існував СССР, культ російського народу-визволителя був прихованим, бо стискався лещатами пролетарського інтернаціоналізму, але після розпаду СССР він почав виходити на поверхню і набувати все більш націонал-соціалістичних рис і державної підтримки. У тому числі і в серії висловів, що росіяни перемогли б Рейх і без українців, отже, і без казахів і т.д.

Нинішнє 9 травня – вищий і останній пік цього культу, а тому логічним є запитання: що після нього? Після нього – кривава порожнеча, оскільки росіяни справили ігрища свого культу під час розв’язаної ними війни проти колись братської України. Справили на могилах убитих ними людей, на тлі зруйнованих і розграбованих ними міст, і десятків мільйонів доль, обпалених цією війною. Справили з повною впевненістю, що вони, як завжди, мають рацію.

Віра в свою непогрішність загнала росіян в смисловий глухий кут. Якщо «загниваючий» Захід постійно борсається, визнається в недосконалості і шукає виходи з цього, то росіяни свято вірять, що знайшли відповіді на всі питання і живуть в ідеально правильній державі, міняти в якій що-небудь – злочин. Через цю впевненість вони перебувають у стані кінця історії, а тому страждають відчуттям душевної порожнечі і знаменитої російської безвиході, вихід з якої шукають в пияцтві на свята та експорті «русского міра».

Падіння московського рейхстагу і розпад РФ – дві події, які можуть «залатати» психіку багатьох росіян і вивести з цього безпросвітного стану. Обидва ці події неминуче стануться, – Росія не може і далі залишатися гальмом на шляху розвитку людства. Саме це і мав на увазі Дональд Туск, коли 7 травня промовив: «Европа поведе себе инакше, ніж в 1939 році».