www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Кочетков, аналітик

Україна нагадує альпініста, що висить на гірському виступі. Або він зможе підтягнутися і вибереться на рівну поверхню, або він зірветься. Але просто висіти вже неможна – сили закінчуються.

Вибратися допоможуть нові правила суспільного устрою. Єдині і однаково обов’язкові.

Особисто у мене була неабияка надія, що після дивовижної самоорганізації Революції Гідності процес очищення і оновлення країни запуститься автоматично. Ну, як людина після інсульту сама кидає пити-курити, починає правильно харчуватися. Про Бога раптом згадує.

Українське суспільство було готове до перезавантаження. І навіть олігархи розуміли, що борги державі доведеться повертати.

Однак головні суспільні камертони – Президент і прем’єр-міністр – затягнули настільки фальшиву ноту, що всякі там злодюжки і аферисти при владі полегшено видихнули, миттєво зметикувавши – правила гри мінятися не будуть. Тільки господарі корупційних схем, але не самі схеми.

І кожен з нас, на жаль, наведе безліч прикладів, як послідовно викорінюється той самий цілющий для країни, але чужий для влади дух Майдану.

Основні норми суспільного устрою задає Конституція України. У нас її значення гіперболізують в обидві сторони: або вважають панацеєю, або порожньою декларацією.

Олігархи проти Порошенка: рушійні сили фінальної кризи Другої Української Республіки

Юрій Романенко

Насправді, Конституція – форма суспільного договору, що враховує національні, ментальні, історичні особливості громадян, що дозволяє вибудувати довготривалу основу спільного проживання та ефективного розвитку. Ключове слово – довготривалу, не залежну від поточної кон’юнктури.

Як людина, що мала безпосереднє відношення до прийняття Конституції України 1996 року, стверджую: вона має першопочаткову ваду, невиліковну родову травму, що не дозволяє повноцінно виконувати своє призначення. Наступні редакції проблему тільки посилили.

Учасники процесу підтвердять: Конституційний договір і Конституція,  що з нього виросла, були продуктом протистояння Верховної Ради та адміністрації Президента. Персональними носіями протистояння виступали О. Мороз і Л. Кучма. Наприклад, в текст 1996 року не потрапила адміністрація Президента, що показувало ставлення депутатів до ненависного їм очільника АП Д. Табачника.

Але головне, що та Конституція фіксувала вже утворений в Україні розподіл влади і її організаційну форму, успадковану від Союзу.

Кучма, як колишній гендиректор заводу, щиро вважав прем’єр-міністра головним інженером, своїм помічником в економіці, не більше. Тому і наполіг на своєму пріоритетному праві знімати і призначати прем’єра.

У всьому иншому – аналогічно. Генпрокурор – помічник Президента-директора з законності. Глава СБУ – помічник з безпеки. Міністр інформації – глава заводської прес-служби. І так далі.

Верховна Рада, як змогла, внесла в Конституцію свої важелі впливу на владу, в основному, через залежність Кабінету Міністрів від бюджету, парламентського вотуму недовіри і т. д. Тобто, перша Конституція України була продуктом персоналізованого компромісу між гілками влади. Компромісу одномоментного, жодним чином на майбутнє, звичайно, не розрахованого.

І, вже тим більше, не претендуючи на консенсус між різними соціально-економічними групами, які складали Україну.

У 2004 році Кучма особливо не приховував, що не вважає ні В. Ющенка, ні В. Януковича готовими до управління державою. Тому і затіяв свою конституційну реформу, що передбачає перехід до парламентсько-президентської республіки з різким зменшенням президентських повноважень.

Чому Україна так люто бореться за статус найкорумпованішої країни Європи

Тарас Возняк

До речі, Кучма вважав цю реформу одним із своїх головних вкладів у збереження України.

Але, знову таки, йшлося про підлаштовування Основного Закону під кепський розклад у політикумі, коли на главу держави претендували сільський бухгалтер і колишній кримінальник. Відповідно, Ющенко цю реформу прийняв, Янукович під себе відмінив, після Революції Гідності все повернули назад.

І ось тепер П. Порошенко, знову таки під тиском сучасних обставин, затіває нове перекроювання багатостраждального Основного Закону – під гаслом децентралізації, протягує «особливий статус» чужого для України прокремлівського і «совкового» Донбасу. А під шумок планує посилити свої повноваження префектами та иншими новаціями.

Ганебна одномоментність, обслуговування меркантильних інтересів влади – ось та вроджена вада нашої Конституції, яка, в тому числі, прирікає Україну на роль об’єкта, а не суб’єкта геополітики. І не допускає формування цивілізованої процвітаючої сучасної держави.

Найпростіший приклад. Зараз найближче оточення Президента Порошенка публічно звинувачують в корупції і навіть допомозі представниками режиму Януковича. За Конституцією, розслідувати ці звинувачення повинен Генеральний прокурор. Якого, за тією ж Конституцією, висуває на посаду Президент України.

Хтось може уявити, щоб Петро Олексійович взяв у руки серп і добровільно зайнявся каліченням?!

А як у тих же Штатах? Згадайте, як там починається будь-який суд: «Народ проти Джона Доу». Або «Народ проти корпорації «Роги і копита». Або «Народ проти Президента США». Народ! Прокурорів і суддів там обирає народ і тому вони захищають його інтереси, з великим ентузіазмом розкручуючи будь-яку справу щодо зловживання владою.

Юридичних тупиків, схожих на вже описаний, в нашому Основному Законі достатньо. Зате щодо умов для застосування здібностей всіх і кожного в рамках вдосконалення України там одні декларації.

Тому нам варто зробити те, що треба було зробити одразу після Революції Гідності: обнулити і повністю перезапустити державу. Почавши з Конституції, з прийняття продуманих і перспективних правил українського співжиття, не підкладаючи їх під збочені капризи сьогоднішніх володарів.

Нам необхідна Конституція України 2030 року, як мінімум.

Головний критерій – працездатність і збалансованість державного механізму.

Головна умова – нову Конституцію потрібно розробляти знизу, а не насаджувати зверху.

Це єдина можливість мирним шляхом уникнути краху держави з неминучими хаосом, кровопролиттям і дезінтеграцією.

В Україні вже працює безліч ініціативних волонтерських груп для розробки нової Конституції, прийняти яку повинно Конституційне Віче або подібна Конституанта. І вже вироблено два десятки конституційних положень, на яких сходяться учасники процесу.

Це, зокрема, пріоритет прав громадянина над правами держави. Презумпція невинності громадянина і презумпція винності державного службовця, довічне ув’язнення державного службовця за корупцію в особливо великих розмірах.

Наявність самостійного і відповідального Кабінету Міністрів. При цьому Президент повинен обмежитися функцією арбітра, як у футболі: сам не копає м’яч, але припиняє всяке порушення правил.

Працездатні баланси гілок влади, ринок оренди землі замість ринку продажу землі, професійна армія за сучасними стандартами, система резервної армії і територіальної оборони і низка инших позицій.

Цей Основний Закон обов’язково мусить враховувати і гармонізувати природні інтереси всіх важливих соціально-економічних груп – селян, найманих робітників, держслужбовців, бізнесменів, у тому числі, і великого бізнесу. Так-так, на інтереси славнозвісних олігархів теж необхідно зважати, але узалежнювати їх від інтересів суспільства. Инакше великий бізнес почне протидіяти нишком, і замість гармонізації ми отримаємо нові метастази сепаратизму.

Юристи-конституціоналісти вже виробили алгоритм запуску загальнонаціонального легітимного конституційного процесу, а не ганебного фарсу, який протягують нині через Верховну Раду без участі носія влади – народу України.

Головне завдання сьогодні – робоча взаємодія та координація всіх, хто займається розробкою проектів нової Конституції. Якщо не зможуть домовитися і об’єднати зусилля ентузіасти і патріоти, то чого чекати від користолюбних амбітних політиків?

У цьому випадку повернімося до початку статті: падіння альпініста в прірву – видовище, звичайно, вражаюче. Але не довге. І з гарантовано фатальними наслідками для того, хто падає.