www.ji-magazine.lviv.ua

         Основні тези з виступу російського економіста і письменника Альфреда Коха на DYB Club у Львові

Альфред Кох – один з ідеологів і кураторів приватизації в Росії. У 1990-х роках він встиг покерувати Держкомітетом майна РФ, побути замом голови урядів Росії, очолити медіахолдинг НТВ і Газпром-Медіа. У середині нульових Кох різко змінив сферу діяльності – зараз він більше відомий як письменник і публіцист. Співавтор книг «Ящик горілки», «Заперечення заперечення» і «Революція Гайдара». З 2014-го Кох живе за межами Росії, бо на нього завели кримінальну справу за статтею «контрабанда». На думку опозиційних російських політиків справжня причина – критика Кохом путінського режиму. Один з останніх проектів Коха – доповідь Бориса Нємцова «Путін. Війна».

Наприкінці червня Альфред Кох побував у Львові і виступив на зустрічі бізнес-клубу DYB Club (Develop Your Business). ЛІГАБізнесІнформ вибрала найцікавіші тези з його виступу.

Про Росію і Україну

З погляду стійкості режиму (у РФ – ред.), ситуація не змінилася. Останні місяці ми вийшли на якесь стійке плато – збереження статус-кво. І, відверто кажучи, я не бачу поки що всередині Росії якихось сил, здатних це змінити. Певні надії подає наступний рік, на який заплановані вибори. Режим буде змушений зрушити з точки рівноваги: ​​йому доведеться або далі закручувати гайки, або рухатися до лібералізації. Куди саме – сказати важко. Зараз Росія країна не тільки з туманним минулим, а й з непередбачуваним майбутнім.

Український порядок денний визначається двома факторами: війною і реформами. Весь світ оцінює Україну саме через таку призму. На сході вашої країни йде неоголошена війна між Росією і Україною. Хто в цій війні переможе – той і буде моральним лідером на пост-совєтському просторі. А від цього недалеко і до фактичного лідерства.

Щоб стати моральним лідером на пост-совєтському просторі, Україні необхідно проводити реформи по-справжньому, «без дурнів». Так, як це робили Каха Бендукідзе і Михаїл Саакашвілі в Грузії. Якщо такі реформи будуть, то безумовно, в України з’явиться економічний потенціал, щоб стати лідером на пост-совєтському просторі.

Про реформи в Україні

Чесно кажучи, я не помітив серйозних позитивних змін у сфері реформ. Ні в плані інституційних реформ – побудови та виправлення держінститутів, ні в плані утилітарних реформ – економічних. Неозброєним оком змін не видно, хоча я не виключаю, що можу й помилятися.

Серед першочергових реформ я б назвав бюджетну – необхідно збалансувати бюджети по лінії регіони-центр. Потрібно займатися місцевим, регіональним самоврядуванням, там демократичні традиції напрацьовуються швидше, ніж на рівні сорокамільйонної країни. Коли місцеві влади мають фінансовий ресурс, незалежний від Києва, багато питань можна вирішити без залучення центральної влади. Така модель більш адекватна для ринковій економіки. Крім того, потрібно бути послідовним, не кидатися з боку в бік, часто міняючи глобальний економічний курс.

Багато хто роздумує, чи можна проводити глибоку модернізацію економіки і реформи, коли країна перебуває фактично у стані війни. Моя відповідь – так. Війна повинна не гальмувати, а стимулювати реформи, як би це не звучало дивно. Чим більше труднощів, тим сильніша потреба змін. Ніхто не проводить реформи, коли і так добре – реформи проводять через погане життя.

Про потенціал України

Україна не перестає викликати у мене оторопіння від подиву. З одного боку – якась зовсім фантастична пасіонарність нації, яка у росіян, нічого, крім заздрості, викликати не може. А з иншого – повний інфантилізм і дитячість на виборах, категоричне невміння вибрати гідних людей, які будуть працювати на благо країни. Ця внутрішня суперечливість мене дивує.

Щоб стати локомотивом розвитку пост-совєтського простору, Україна має досягти кількох показників. По-перше, зростання ВВП протягом мінімум п’яти років на 5-7%. По-друге, ВВП за паритетом купівельної спроможності повинен бути не менше $ 18000-20000 на людину. Якщо Україна досягне цих двох показників, її лідерство буде незаперечним. Ніхто не копіюватиме російську модель, всі наслідуватимуть українську. Інвестпривабливість вашої країни буде надзвичайно високою. Треба стати модною країною.

Про проблеми України

Україна – молода держава, при цьому досить еклектична. Чи вдасться з цієї безлічі субетносів зліпити єдину націю з єдиною ментальністю – я не знаю. Щоб зрозуміти, які реформи тут підуть, а які – ні, який тип держави тут будувати, потрібно зрозуміти такий собі головний лейтмотив усіх жителів цієї великої території. Я можу помилятися, але мені здається, українці (в широкому розумінні цього слова) – великі анархісти. І два ключових прояви українського духу – запорозьке козацтво і військо батька Махна – продемонстрували унікальну здатність українців до створення самоврядних структур. Сюди ж можна віднести і Майдан. Помилка в тому, що зараз влада знову намагається будувати державу зверху, а ментальність українців державу зверху не сприймає. Українцям ближча держава, побудована знизу, з їхньої ініціативи і за їхніми правилами.

Про політичний популізм

Завжди дуже легко зісковзнути в популізм, і проти цієї спокуси політикам важко встояти. Зараз в України унікальна можливість уникнути популізму, якраз пославшись на зовнішні обставини (війну – ред.). Не використати цю можливість – це буде зрадою елітами народу. І мене дивує, що українці, перебуваючи в стані війни, примудрилися обрати саме ту владу, яка робить все, щоб цю можливість не використовувати. Це влада, обрана українцями, вона не захопила повноваження обманом і не узурпувала її.

Про держрегулювання і корупцію

Чим більше державного регулювання – тим більше труднощів для бізнесу. Це доводить приклад багатьох країн. Будь-які обмеження та регулювання в ринкових відносинах завжди тягнуть за собою корупцію. І чим більше обмежень – тим вища корупція. Як тільки хтось хоче щось регулювати – значить, він хоче вкрасти.

Є тільки два нормальні способи впливу держави на економіку – держінвестиції і процентна ставка. А коли держава починає щось регулювати, чимось управляти – це про корупцію.

Про приватизацію

Без сумніву, Україні необхідно приватизувати держпідприємства. Приватизація потрібна прозора, зрозуміла, гучна і швидка. Коли приватизація йде довго, потенційні покупці встигають створити альянси і змовитися про цінові пропозиції на найпривабливіші активи. З мого досвіду, в результаті завжди страждає продавець, тобто держава. Приватизація поміняє в тому числі і політичний ландшафт України, пожвавить фондовий ринок, змінить структуру власності.

Про чиновників

У Росії жахливо розрісся бюрократичний апарат. При цьому питома вага чиновників до суспільства в РФ і Україні приблизно на одному рівні. Але у Росії є ресурсна рента, тому ще якийсь час вона може собі дозволити утримувати стільки держслужбовців. В України такої ренти немає, тому очевидно, що потрібно скорочувати кількість чиновників.

Про Донбас

Скажу непопулярну в Україні річ. Усі межі між колишніми совєтськими республіками доволі умовні: наприклад незрозуміло, чому Донецьк – це Україна, а Бєлгород – це Росія? Важливі не території, важливі люди, їхня спрямованість, їхня самосвідомість. Території вторинні. Тому – дайте цим ДНР / ЛНР свободу, нехай ідуть куди хочуть. Цим ви відразу виб’єте у Путіна козир у переговорах із Заходом, йому нічого буде запропонувати натомість. А самому Путіну не потрібні ці дотаційні регіони зі зруйнованою інфраструктурою.

Про вторгнення Росії на Донбас

Головне, що хвилює Путіна – його рейтинг. Як не дивно, але диктатори, які здавалося б набагато вільніші у своїх діях, ніж демократичні лідери, критично залежать від свого рейтингу. Ті 40-45% підтримки, які мав Путін у 2012-му – це не мандат від народу на диктаторство. Спроби щось змінити всередині країни – підвищити пенсії, розігнати опозиціонерів – до істотного збільшення рейтингу не привели. У хід пішли инші заходи.

Захоплення Криму відразу підняло рейтинг Путіна, але спровокувало західні санкцій. Віддавати Крим не можна: росіяни не зрозуміють. Тому він і прийняв рішення вторгнутися на Донбас, щоб потім відмовою від цієї агресії домогтися зняття санкцій, залишити Крим у РФ, і зберегти рейтинг.

Про економічні зв’язки з Росією

Якщо Україна визнає, що воює з Росією, то чому ви купуєте у РФ газ і електрику? Чому продаєте товари і енергію в Крим? Так не воюють. Якщо ви хочете, щоб Росія грала чесно, то й самі грайте чесно. На сході України гинуть люди, а хтось на цьому робить свій гешефт.

Про Путіна і Захід

Ніхто на Заході не хоче розпаду Росії, так само як і не хотіли розпаду СССР. Нікому не потрібна нестабільність в ядерній країні. І якщо Путін буде працювати на збереження єдності РФ, він отримає підтримку західних лідерів. Але я вважаю, що Путін працює на розпад Росії, а не на її зміцнення. Ні Путін, ні його банда категорично не хочуть розуміти, що вони розвалюють країну, повертаючи її в середньовіччя. Росія зараз – нестійка конструкція. Єдність федерації утримується лише страхом перед репресивною путінською машиною, і нічим більше.

Парадокс полягає в тому, що Україна не повинна прагнути змістити Путіна, якщо ви його потерпите, тоді й дочекаєтеся розпаду Росії.

Іван Зайцев