www.ji-magazine.lviv.ua

Владислав Кудрик - автор аналитического издания Politeka,
cпециализируется на мировой политике и внутриполитических конфликтах

Епопея зі збитим Туреччиною російським літаком повідала світові про раніше невідому силу в Сирії – загадкових туркманів, або сирійських туркменів. Саме вони вбили одного з двох пілотів підбитого Су-24, збили російський вертоліт і застрелили морського піхотинця. Туркмани так «віддячили» Москві за удари російських ВПС. Причому вони – ті, хто ненавидить режим Асада – не одні такі. Politeka проаналізувала, які народи і народності Сирії хочуть отримати власні держави і чи можуть вони на це розраховувати.

Після того як турецькі ВПС збили російський літак над Сирією біля свого кордону, з’явилося повідомлення про те, що одного з льотчиків вбили сирійські туркмени, або туркмани. Вони самі і заявили про це. Представники цього народу, м’яко кажучи, Росію недолюблюють – вона останнім часом регулярно бомбить їхні поселення на північному заході Туреччини. Сама ж ліквідація літака стала не тільки демонстративною акцією Туреччини, а й чіткою демонстрацією позиції Анкари щодо війни в Сирії.

Бомбимо ІД

І до, і після падіння Су-24 Росія стріляла по позиціях сирійських туркманів. Така увага пояснюється тим, що цей район вже близько тижня штурмує армія Башара Асада. 23 листопада гору Кизилдаг в районі Байирбуджак (провінція Лазкійє на північному заході Сирії) захопила урядова армія. Ця гора – стратегічна висота в цьому районі. На наступний день, якраз коли Туреччина збила російський літак, туркмани Кизилдаг відвоювали, але ще через день знову втратили. Протягом ночі з 24 на 25 листопада кілька танків обстрілювали села Караманли, Дагдахан, Деврішан, Кепір, Муртлу. А Росія, за даними Сирійської наглядової ради з прав людини, за ці два дні завдала не менше 12 авіаударів. Також йдуть обстріли з кораблів і наносить удари артилерія. Туркмани не хочуть віддавати гору, оскільки вважають, що тоді всі вони опиняться в ще більшій небезпеці. Один з їхніх командирів – Абу Фаділь – турецькому агентству Аnadolu сказав, що їх атакують зі зростаючою інтенсивністю. Причому разом з сирійськими і російськими силами діють також іранські. А якщо точніше – ліванська «Хізболла».

У цьому регіоні ІД нема і близько. З того, що сили Асада приділяють цьому району стільки уваги, робимо висновок, що туркманів вони вважають п’ятою колоною і / або побоюються атаки від них на місце базування російських ВПС (від аеродрому до турецького кордону – 50 км, максимальна дальність удару «Градом» – 40 км). Не менш очевидні і близькі стосунки цієї сирійської меншини з Туреччиною. Багато людей після початку обстрілів переселилися ближче до сусідньої турецької провінції Хатай. Анкара також відреагувала на прохання туркманів про гуманітарну допомогу. І гумконвої стали ще однією ціллю російських ВПС.

Повідомлення про те, що туркмани сформували власні спецпідрозділи і зараз активно готують молодь старше 18 років, з’явилося 12 листопада. Однак неоголошену війну, як пише Anadolu, вони ведуть вже чотири роки. Командир «Бригади Султана Абдулхаміта Хана» Омер Абдуллах стверджує, що вони захищають свої села з першого дня військового конфлікту в країні.

Новий інтернаціонал: як бойовики ІДІЛ переможуть Европу

Марія Предеїна

Анкара звикла називати цей народ сирійськими турками. Але негласно турецькі націоналісти турками вважають і представників инших народів тюркської етногрупи. Бажання Дамаска тримати цю лінію кордону під своїм контролем говорить про небезпідставні побоювання, що вже незабаром Анкара спробує тут створити буферну зону безпеки. Зрозуміло, Асад не хоче, щоб прикордонну зону до моря зайняли потужні повстанські групи, які таким чином матимуть ще одну можливість отримувати допомогу від зовнішніх сил. Або ж сирійський президент дуже боїться втратити цю територію, яка потім неофіційно перейде до Туреччини. Турецька Milli Gazete ще два тижні тому писала, що 11 тис. солдат вже в бойовій готовності дислокували неподалік кордону, щоб стати на захист туркманів від ІД або сирійсько-російських сил.

І не ІД, і не туркмени

Місцевих туркманів також називають сирійськими туркменами, або туркоманами. Вони сповідують переважно сунітський іслам, але є і прихильники алевізму (не плутати з алавізмом) – містичного різновиду шиїзму. Належать турмани до огузської групи тюрських народів – разом з турками, азербайджанцями і власне туркменами. У Сирії вони живуть з XI століття і вже значно ближчі етнічно до перших і других, ніж до населення Туркменістану. Тому й розмовляють на діалектах, близьких до турецької і азербайджанської мов. У районі Байирбуджак проживає близько 17 тис. туркманів, але це лише мала їх частка. Існують дуже різні оцінки кількості – від 100 тис. (очевидно, такі цифри просуває Дамаск) до 3, 5 млн (дані турецького аналітичного центру ORSAM). World Population Review оцінює кількість туркманів в 0,75-1,5 млн. Якщо зупинитися на компромісних цифрах, то це друга чи, ймовірніше, третя за чисельністю після курдів етногрупа Сирії.

На деяких картах туркманам віддають тільки невеликий район біля турецького кордону. За иншими даними, крім провінції Лазкійє, живуть туркмани в Латакії і Тартусі, де знаходяться російські бази, і в Хомсі та Хамої, які російська авіація бомбила ще на початку своєї операції. А також у столицях опозиції і ІД – Алеппо і Ракка відповідно.

У підконтрольних уряду і арабській опозиції провінціях проживають майже зарабізовані туркмани, що часто виражається не тільки змішаною або арабською мовою, але й політичною позицією.

Власна держава

У війні більшість туркманів беруть участь у складі «Сирійських туркменських бригад», які належать до коаліції помірних опозиційних сил – «Вільної сирійської армії». Саме тому туркманів не можна вважати однозначно окремою силою. Якщо говорячи про прикордонні турецькі регіони ще можна припускати підкаблучництво відносно Анкари, то туркмани инших провінцій навряд чи принципово відокремлюють себе від решти сирійців. Туреччина, як кажуть, туркманских бойовиків готувала, давала їм зброю. Але це не показово, оскільки режим Ердогана підтримує мало не всі антиасадівські сили.

Якщо ж колись дійде до розпаду Сирії, то переділ територій буде справою дуже складною. Тому що, по-перше, туркмани проживають не тільки на землях сирійців-арабів, але і в курдських районах Сирії. Зокрема, туркманські «Бригади султана Селіма» б’ються пліч-о-пліч з курдським об’єднанням YPG. По-друге, населяють вони сусідній Ірак. Причому оцінки чисельності іракських туркманів також сильно варіюються: від 600 тис. до 3 млн. Але єдиної туркманської держави – на відміну від курдської – вже точно не буде. В Іраку вони живуть не тільки далеко від сирійського кордону, але також ділять землі з курдами на півночі Іраку – в основному в провінціях Кіркук і Ербіль. Також традиційно вони проживали в нинішній іракській столиці ІД – Мосулі.

Займайте чергу

Саме в цьому полягає ключова проблема туркманів Іраку та Сирії. Курди вже мають свої автономії: у Сирії де-факто, а в Іраку – навіть де-юре. Вони проживають також у Туреччині та Ірані, але негативне ставлення урядів цих країн до своєї багатомільйонної курдської меншини (15-20 млн в Туреччині і до 8 млн в Ірані) загальновідоме.

По суті, тільки в Сирії курдські області були між собою розділені досить великою територією проживання арабського населення. Але після успішних бойових дій до кінця літа курди взяли під контроль майже всю північну смугу країни, за винятком району на захід від річки Євфрат до міста Афрін. Загалом же курди проживають доволі щільно, райони їх проживання в цих країнах між собою межують. Але курди – значно різноманітніший народ, ніж прийнято вважати. Вони сповідують різні течії ісламу: шиїзм, суннізм, алевізм (у Туреччині), курди-езіди – синкретизм. Хоча це рідко стає темою суперечок, адже більшість курдів не схильні до фанатизму або взагалі атеїсти. Курдські мови іноді відрізняються аж до повного нерозуміння. Якщо не зважати на цю неоднорідність, то щоб курди всіх чотирьох країн могли отримати єдину державу, Близький Схід все одно повинен охопити по-справжньому сильний конфлікт. Тоді держава буде виглядати приблизно так:

Зараз перспектива курдських автономій в Ірані та Туреччині не видається реальною. На відміну від єдиного сирійсько-іракського Курдистану або хоча б юридичного закріплення автономій. Якщо Асад втратить підтримку Росії чи та підтримає компромісну позицію (а це проглядається у зв’язку з турецько-російським загостренням), таке теоретично може трапитися. Однак для цього курди обох країн повинні об’єднати сили і знайти компромісне рішення. Бо хоч партії Іракського Курдистану почасти й підтримують соціалістичні ідеї, до Сирійського Курдистану їм у цьому плані далеко. У Рожаве – саме так називають ці землі – курди хочуть побудувати суспільство вільних комун за всіма канонами лібертарного соціалізму. Причому вони не настільки категоричні в питанні відділення від Сирії і рідко воюють з урядовими військами. Що викликає обурення представників «Вільної сирійської армії». Та й инші опозиційні сили навряд чи з легкістю попрощаються з курдською територією. Що цікаво, Amnesty International повідомляє, що курдське ополчення зараз активно виселяє арабів і туркманів з північних провінцій, знищуючи села. Такі методи неодноразово в історії використовували на своїх землях проти меншин іракські курди. Доходило навіть до масової різні.

Відносини іракських і сирійських курдів з Туреччиною також дуже різняться. На відміну від Іракського Курдистану, який досить позитивно сприймає Анкара (крім того, дружить з США та Ізраїлем), сирійські курди ідеологічно і політично близькі до турецької «Робітничої партії Курдистану», яка базується в Іраку і бореться за курдів Туреччини. Тому наміри курдів Рожави закріпитися вздовж усього кордону і оголосити автономію стануть для Анкари закликом до застосування сили. Невідомо, наскільки категоричною в цьому випадку буде реакція Вашингтона, який курдів Сирії підтримує зброєю.

Як бачимо, навіть плани такої великої національної меншини Сирії та Іраку на власну державу (але не на автономію) поки складно реалізувати. Що вже говорити про ассірійців-християнах, єзидів, вірмен, греків та инших, яких зовсім мало і живуть вони розрізнено. Трохи краща ситуація у друзів, у яких, як і у туркманів, є покровитель – Ізраїль. Кількасот тисяч друзів, які живуть компактно в двох районах на півдні Сирії: одна зона проживання знаходиться в прибережній провінції Ель-Кунейтра поруч з Ізраїлем, инша – Друзське нагір’я в провінції Дар’я (Дераа), яка межує з Йорданією. Біля Ель-Кунейтра є відома спірна територія – Голанські висоти. Більшість друзів (за винятком населення Голанських висот) ще з початку війни підтримують Башара Асада або як мінімум зберігають нейтралітет. Але Ізраїль, побачивши, що друзам загрожує серйозна небезпека, безумовно втрутиться. А якщо відчує сприятливі обставини, і зовсім може закріпитися на землях, які вважає своїми, або оголосить друзьку автономію на Голанських висотах.

Висновки

Туркманів обстрілює сирійська армія та їхні союзники і вони, як і багато инших народів Сирії, змушені залишати свої землі. Це може змінитися, якщо Туреччина буде активніше захищати цей близький тюркський народ. Тільки курди Сирії та Іраку мають примарні перспективи створити власну державу. Але набагато імовірніше, що автономія Іраку залишиться в нинішньому статусі, а сирійська найближчим часом так і буде під питанням. Рівень підтримки курдів Заходом залежить від багатьох факторів: сили ІД і масштабу підконтрольних йому територій, розвитку конфлікту між Росією і Туреччиною, перспективи формування перехідного сирійського уряду і сторін, які будуть в ньому представлені.

http://politeka.net/116766-turkmany-kurdy-i-drugie-na-kakie-kuski-razletaetsya-siriya/