www.ji-magazine.lviv.ua

Юлія Латиніна

Лобова атака, проведена донецькими сепаратистами на Мар’їнку напередодні зустрічі «сімки», мала несподіваний наслідок – Хейді Тальявіні, спецпредставника ОБСЕ в Україні, нарешті відправили у відставку. Це, скажу я вам, штука сильніша за відставку великого друга президента Путіна президента ФІФА Зеппа Блаттера.

Ім’я швейцарського дипломата Хейді Тальявіні стало широко відомо в Росії після російсько-грузинської війни. Тоді пані Тальявіні, кадровий евробюрократ, очолила комісію ОБСЕ, що мала розібратися в конфлікті.

Доповідь, яка вийшла у комісії, ви напевно не читали, але не хвилюйтеся – такі документи для того й пишуться, щоб їх ніхто не прочитав. Вони спеціально мають сотні сторінок, для того, що якщо хтось почне волати: «А от, почекайте, чому ви не говорите про...» – йому скажуть: «Як не говоримо? У нас на тисячу сто сорок сьомий сторінці дрібним шрифтом в примітці дельта-три ця гіпотеза згадана».

Доповідь комісії Тальявіні була новим словом у світовій юриспруденції.

У комісії було завдання – відповісти на питання, хто почав війну. Комісія вчинила супер об’єктивно. «Росіяни стверджують, що війну розпочали грузини, а грузини – що росіяни», – сказала вона, – а хто правий, ми не знаємо».

Це так, ніби суддя постановив: «Петя каже, що вбив Міша, а Міша – що Петя, а де правда, я не знаю». Погодьтеся, просто верх об’єктивності.

Але цього мало. Комісія Тальявіні мала відповісти на питання, коли почалася війна, і вона на нього відповіла, з найбезкомпроміснішою рішучістю, – в ніч на 8 серпня, коли грузинська артилерія завдала удару по Цхінвалі. Тобто почалася війна-таки з нападу гидких грузин.

Инакше кажучи. Цхінвалі був практично весь евакуйований – у ньому залишалися тільки військові та російські журналісти, яких туди завезли оптом для викриття грузинської агресії. Протягом тижня президент Південної Осетії Кокойти вивозив з Цхінвалі людей і говорив, що грузини ось-ось атакують, і що з відповідним ударом осетини дійдуть до Горі. З Росії назустріч евакуйованим широким потоком йшли озброєні «добровольці», точно такі ж, як на Донбасі. Російські війська в цей час проводили навчання про відсіч грузинським фашистам, причому – по грузинську сторону кордону.

Весь час, поки Кокойти надривався про неминучу грузинську агресію, непізнані міномети і невідомо чия артилерія довбали грузинські села і грузинських миротворців. Саакашвілі весь цей тиждень намагався додзвонитися всім, кому можна – Бушу, ОБСЕ, Медведєву. Медведєв не відповідав на дзвінки, а ОБСЕ відмахувалася, «та нічого страшного, ніхто на вас не нападе».

Вдень 7-го числа спеціально заточені під війну осетинські блогери тріумфували: «Ми взяли Дменісі!», «Це війна!», «Даєш дострокове заповнення грузинськими трупами моргу в Горі!»... Вдень же Саакашвілі оголосив про одностороннє припинення вогню, а в 23.00 152-мм артилерія почала зрівнювати із землею грузинські села, розташовані на Транскамі – єдиній магістралі, по якій через Цхінвалі на Горі могли йти російські танки, і в цей же час ці танки пішли через Рокський тунель.

Тут уже Саакашвілі і завдав навіть не попереджуючий, а зустрічний удар. Тут уже, як побачила комісія Тальявіні, – він війну і почав.

Погодьтеся, пані Тальявіні зробила просто відкриття у світовій військовій історії. Згідно з ним, війну починає той, хто обороняється. Згідно з цим відкриттям, Другу світову війну розпочали поляки.

А що? Логічно. Ввели німці війська – треба було не відповідати. Розстрілювали поляків – треба було терпіти. І ніякої б війни і не було. А ця наволоч, поляки, як почнуть відстрілюватися – тут вони війну і почали.

Доповідь Тальявіні мала повно й инших захоплюючих деталей. Ось, наприклад, питання про те, чи мали право грузини обстрілювати Цхінвалі в ніч з 7 на 8 серпня. І комісія зі всією гуманітарною непохитністю відповідає на це питання: не мали! Артилерія – зброя не вибіркової дії, а в місті були цивільні.

Проблема полягає в тому, що Цхінвалі обстрілювали не тільки в ніч з 7-го на 8-е. Його обстрілювали з «Градів» і бомбили наступні два дні, коли грузинські танки вже були в місті. Власне, грузинські танки виніс з міста цей шквальний вогонь. Можна було подумати, що комісія з тією ж безкомпромісністю кинеться з’ясовувати, хто ж виніс із міста грузинські танки накривним вогнем, і чи мав цей хтось право рівняти із землею місто? Але – сюрприз – це питання комісія чомусь проігнорувала. Її цікавили тільки грузинські артудари в ніч на 8-е.

Або ось, глянемо на питання про Абхазію. Удар по Грузії завдали з двох сторін. У той час, як російські танки заходили в Горі, літаки з Абхазії виносили грузин з Кодорської ущелини. Комісія Тальявіні хоробро порушила питання – а чи мала право абхазька авіація бомбити Кодорі? І безкомпромісно вирішила – не мала! Хоча, погодьтеся, справа зовсім не в цьому. А в тому, що абхазької авіації не існує в природі, так само як і абхазьких ракетно-космічних військ. І якщо російські війська навалились на Грузію з двох флангів – це відразу показує, хто на кого напав.

Особливим досягненням комісії Тальявіні був аналіз так званого грузинського «наказу номер 2» про початок грузинської агресії. «Наказ номер 2» – це фальшивка, зліплена так грубо, що її зважилися показати тільки «Комсомольській правді». І ось цю фальшивку, складену, між иншим, людьми, які погано знають грузинську, показали комісії Тальявіні.

І евробюрократам з комісії треба було вирішити, що з цим папірцем робити? Як не образити його аналізом шанованих людей?

Комісія Тальявіні, як завжди, впоралася блискуче. «Наказ» віддали на аналіз... в швейцарську поліцію. Там папірець понюхали, потерли і написали у звіті, що він надрукований на цілісному аркуші паперу, без склеювань і вставок, і виглядає справжнім, а про зміст його добрі швейцарські поліцейські не можуть судити, бо не знають грузинської.

Комісія Тальявіні – це була, звичайно, ганьба. Це був холодний душ для всіх російських журналістів, які ризикували своїми життями, відстоюючи правду про російсько-грузинську війну, і раптом побачили, що кадрові евробюрократи, які нічим не ризикують, раптом зайняли відверту позицію умиротворення агресора.

І, звичайно, це була велика перемога Кремля. Ілюзії про те, що вони можуть використовувати Европу як завгодно, ґрунтувалися на Шредері і Тальявіні. Як би не було комісії Тальявіні – можливо, не було б і Донбасу.

І ось, коли Донбас трапився, можна було очікувати, що Тальявіні все ж попруть. Але нічого не сталося. Більше того – пані Тальявіні стала спецпредставником ОБСЕ і від імені ОБСЕ вела всі переговори з сепаратистами. І всі ці переговори в результаті виглядали як відверта зрада України і капітуляція Европи перед Росією.

На цьому славному посту Хейді Тальявіні, здавалося, чекали нові славні звершення.

Комісія з причин конфлікту в Донбасі, яка б написала у своєму висновку, що «українці кажуть, що на Донбасі є російські війська, а росіяни кажуть, що їх немає, а де правда, ми не знаємо». Комісія про загибель малайзійського «Боїнга», яка вивчила б фотографії «Боїнга», який збиває український штурмовик, і написала б, що фотографія надрукована на цілісному аркуші паперу, а про її зміст важко судити.

Але – свято життя триває не вічно, і пані Тальявіні хм... загалом, вона йде, і ОБСЕ вже третій день заїкається і перебиває сама себе через причини.

Не слід спокушатися – евробюрократія ніколи не здає своїх, і ми ніколи не дізнаємося, чому саме комісія Тальявіні написала свій дивний звіт про російсько-грузинську війну, і чому саме представлена нею ОБСЕ так і не виявила присутності Росії в Україні.

Але все-таки це ознака того, що навіть евробюрократія влаштована набагато складніше, ніж пані Тальявіні і пан Блаттер.