Бернар-Анрі Леві і Джордж Сорос

Ми мусимо надати допомогу Україні

Рік тому на Майдані народилася нова Україна.

І сьогодні дух, що надихав сотні тисяч українців, які зібралися на Майдані, є сильнішим, ніж будь-коли.

Нова Україна прагне стати повною протилежністю старій Україні, деморалізованій та обтяженій корупцією.

Це перетворення стало рідкісним досвідом для представницької демократії; чудовим і шляхетним поривом людей, які згуртувалися, щоб відкрити свою націю для модерності, демократії та Європи. І це лише початок.

Досвід українців унікальний тим, що він знаходить собі вираз не лише у боротьбі, а й у конструктивній праці, не лише у протистоянні, а й у розбудові нації.

В українському уряді та парламенті чимало волонтерів, які облишили високооплачувану роботу заради служіння своїй країні. Наталя Яресько, колишній інвестиційний банкір і новий міністр фінансів, тепер працює за кількасот доларів на місяць. Волонтери допомагають мільйону внутрішніх переселенців, працюють радниками у міністерствах та органах місцевої влади.

Але новій Україні потужно загрожує стара. Стара Україна міцно захищена олігархами та бюрократією, які підтримують одна одну. І, звичайно ж, Україні протистоїть цілеспрямована ворожість російського президента Володимира Путіна, який хоче дестабілізувати Україну за будь-яку ціну.

Ситуацію ускладнює те, що нова Україна тримається у суворій таємниці не лише від решти світу, а й від української громадськості. Радикальні реформи підготовані, але ще не запроваджені.

Повчально порівняти сьогоднішню Україну з Грузією 2004 року. Коли Михайло Саакашвілі прийшов до влади, він негайно замінив ненависну дорожню поліцію і скасував її стаціонарні пости, на яких брали хабарі з водіїв. Громадськість негайно визнала зміни на краще. На жаль, Україна поки не знайшла подібного демонстраційного проекту. Поліція у Києві буде реорганізована, але якщо вам потрібні водійські права, ви досі маєте платити той самий хабар, що й раніше.

Саакашвілі був революційним лідером, який спробував викоренити корупцію, але зрештою перетворив її на державну монополію. Натомість Україна є представницькою демократією, що покладається не на одного лідера, а на систему стримувань та противаг. Демократії рухаються повільніше, але у довгостроковій перспективі це може обернутися перевагою.

Велике питання у тому, чи буде ця довгострокова перспектива.

Просто зараз Україна піддається прямій військовій та фінансовій атаці з боку путінської Росії. Росія охоплена фінансовою кризою, але Путін, здається, вирішив, що може зруйнувати нову Україну раніше ніж вона повністю усталиться і раніше ніж фінансова криза зруйнує його власну популярність. Він лише посилює військовий та фінансовий тиск на Україну. На ці вихідні був атакований Маріуполь, що спростувало побрехеньки, буцімто сепаратисти діють з власної ініціативи.

Україна буде захищатися військовими засобами, але їй терміново потрібна фінансова допомога. Негайна потреба становить 15 мільярдів доларів. Але, щоб забезпечити виживання України й заохотити приватні інвестиції, західні країни мусять взяти на себе політичне зобов’язання про готовність надати Україні додаткові кошти, залежно від сили російського тиску та успіху українських реформ.

Самі реформатори хочуть бути безпосередньо підзвітними щодо здійснених витрат, щоб уникнути витоків коштів, властивих старій Україні. Вони активно змінюють законодавство, але також хочуть, щоб МВФ продовжив їх контролювати.

На жаль, демократії повільні, а союзи демократій, на кшталт Європейського Союзу, ще повільніші. Путін використовує це на свою користь.

Багато залежить від того, що станеться у найближчому майбутньому. На кону не лише майбутнє України, а й майбутнє самого Європейського Союзу. Втрата України була б надзвичайним збитком для Європи; це дозволило б Росії розділити Європейський Союз і панувати над ним.

І навпаки, якщо Європа гідно відповість на виклик і надасть Україні потрібну їй фінансову допомогу, Путін зрештою буде змушений облишити свою агресію.

Зараз Путін може стверджувати, що всі проблеми російської економіки зумовлені ворожістю Заходу, і це звучить переконливо для російської громадськості. Натомість, якщо Україна отримує адекватну фінансову допомогу, відповідальність за російські фінансові проблеми явно ляже на Путіна.

Тоді російська громадськість може примусити його наслідувати приклад нової України – а Європі доведеться мати справу з новою Росією, яка перетвориться з потужної стратегічної загрози на потенційного стратегічного партнера. Ось що поставлене на карту.

Переклад Олексія Панича. Цей Op-Ed був надрукований у The New York Times, текст перекладено та публикується в Українській правді з дозволу газети та авторів

http://www.pravda.com.ua/columns/2015/01/28/7056613/