www.ji-magazine.lviv.ua

Віктор Небоженко

Вибори до місцевих органів влади, не дивлячись на свою швидкоплинність, стають важливою політичною подією країни. І хоча вибори ще в розпалі, вже стає очевидною низка неприємних і несподіваних тенденцій майбутнього політичного життя України.

Такого масштабу політичних маніпуляцій, при відсутності реальної політичної боротьби і конкуренції, не було вже більше п’ятнадцяти років. Поки загальна оцінка виборчої кампанії така: беззмістовний політичний галас, примітивні методи спілкування з виборцями, зростання розгубленості свідомої та активної частини електорату України. Наростає втома, озлобленість і відраза до політичного життя і виборів. Ми спостерігаємо одну й ту ж картину по всій Україні. З одного боку, жахливий цинізм кандидатів всіх мастей. Одні й ті ж цінності і заклики використовують прямо протилежні політичні сили. З иншого боку, ми бачимо наростаюче безсилля, відчай і дезорієнтацію виборців, яким нема на що опертися у своєму виборі. Змова і кругова порука більшості місцевих кандидатів не залишають шансу виборцям.

Це нове явище на виборах – публічний неприкритий політичний цинізм і масова безвідповідальність кандидатів усіх політичних сил. Кандидати, навипередки прагнуть використовувати залишки самоповаги виборців і їхні надії на світле майбутнє України. Особливо нахабно всі кандидати експлуатують звичку українців регулярно ходити на вибори.

Загальна стратегія всіх штабів кандидатів одна – «куди вони від нас подінуться, у них немає вибору. Все одно прийдуть і проголосують». Це вкрай неприємна картина. Знову політичний цинізм. Продаж, обміни округів, комісій, кандидатів між політичними противниками, масовий обман і підкуп, маніпуляції в місцевих ЗМІ, і відрита неповага виборців – загальна картина для цих виборів.

Чому Україна так люто бореться за статус найкорумпованішої країни Європи

Тарас Возняк

Практично, всі «політичні сили», які нав’язують зараз себе виборцям, свідомо займаються одним – перетворюють українців на одномірних тупих споживачів найпримітивніших зразків пропаганди. Мінімум чесних конкретних обіцянок і максимум порожніх слів і гасел. Мікроскопічні і маловиразні, але наполегливі кандидати, змагаються один з одним в порожніх клятвах і закликах до виборця. Всі штаби гарячково поспішають швидше закінчити виборчу кампанію і взятися за найсолодше – почати ділити голоси між собою. Вкрай заплутаний і «недружній» до виборця, прийнятий поспіхом Закон про вибори відкриває фантастичні можливості для запеклих політичних бухгалтерів, які в цій кампанії, стають важливішими за юристів, політтехнологів, рекламників і журналістів.

Друга вкрай небезпечна тенденція цих незвичайних і неприємних місцевих виборів – це спільна «робота» кандидатів над недавньою пам’яттю України та українців. Апеляція кандидатів до Майдану носить, як правило, виключно демагогічний характер. У ході виборчої кампанії йде інтенсивна інфляція образу Майдану. Маніпуляція символами Майдану досягла величезних масштабів, розчиняючи пам’ять українців про героїчні події в потоці цинічної брехні і демагогії. І, як наслідок, у цих виборах виникає несподівана і небезпечна тенденція.

Всі політичні сили, по всій країні, не змовляючись, наполегливо повертають нас у минуле, до 2000 року, десь на рівень 1996 року. Їхня спільна мета – пам’ять і загроза Майдану повинна зникнути з масової свідомості. Якщо ці вибори визнають успішними, то це буде найбільший удар по цінностях і перспективах Майдану.

Виходить, що після 2014 року Україна легко впадає в крайнощі: від екстремальних способів політичного життя народного бунту проти диктатури – Майдану, до примітивних способів імітації політики на виборах. Здається, що всі, від кандидатів влади до прихованих прихильників Путіна, тихо мстять українцям за те, що вони зважилися на соціально-політичний бунт – Майдан і Революцію Гідності та самоповаги.

Виходить, що політичний цинізм нашої української влади на цих виборах переміг політичний романтизм Майдану і веде до забуття його Героїв. Після цих виборів Майдан, як використаний символ, непомітно, без допомоги якогось Путіна, відійде на периферію української політики. А героїчні учасники Майдану і війни з Росією стануть політичними маргіналами і невдахами. Бо, якщо влада і народ допустили такі вибори, виходить, ні Майдан, ні його цінності більше не потрібні, або не працюють у політиці. Залишки волонтерських і добровольчих рухів України перемелють в цій гучній, порожній і цинічній квазіполітичній боротьбі за владу. Їх використовують для обману патріотично налаштованих виборців. Як це у нас трапилося з «легендарними» комбатами та журналістами-правдошукачами на недавніх парламентських виборах. Ставши депутатами, вони буквально за кілька місяців інтегрувались в структури влади і механізми захисту олігархату України. Парадокс, але така українська реальність – все, чого українці, так важко добиваються в боротьбі, потім, використовують проти них.

Социальный проект «Идеальный список» в Одессе

Марк Найдорф

Нарешті, найнеприємніше. Протилежні, на перший погляд, політичні сили, які беруть участь у цих місцевих виборах, разом з переможним адміністративним ресурсом, переслідують одну мету – відвадити українців від виборів як місця вираження їхніх політичних поглядів і претензій до влади. Все, що зараз відбувається – це лише підготовка до дострокових парламентських або президентських виборів, де голос виборця вже не буде вирішальним. Виборець перетворюється на декоративний елемент виборчої кампанії, який нічого не вирішує, а тільки бере участь в політичному театрі.

Ці вибори мали стати для країни кроком вперед, а вони повернули в «домайданне» минуле України.

Такий попередній політичний результат цієї унікальної виборчої кампанії, яка не вирішила жодного, покладеного на неї завдання, але зруйнувала безліч надій українців. Здається, політичний цинізм, що святкує на цих виборах свою перемогу, виб’є з українського виборця останню надію й опору. Тепер, відчай, песимізм, озлобленість можуть оселитися в душах знову ошуканих українців. Ми не повинні допустити цього.