Віктор Небоженко

Зіткнення Путіна і Лукашенка неминуче

Що об’єднує в єдине ціле такі різні факти як фотографування президента Білорусії Лукашенко з сином і з президентом США Обамою на прийомі в Білому домі, куди демонстративно не пустили президента Росії Путіна; небажання Мінська дати згоду на будівництво величезної військової бази Росії на своїй території і несподіване зняття з Білорусії західних санкцій; нарешті – присудження Нобелівської премії білоруській письменниці Світлані Алєксієвич?

Тільки одне – Лукашенко як президент Білорусії, на відміну від Путіна, дозрів до змін. Це вже бачить і Захід, і Путін. Обидві сторони готуються зіграти білоруську партію. Тепер проблема в тому, хто перший почне і якими методами. Поступово Білорусія, поряд з Україною та Сирією, стає черговим майданчиком протиборства Заходу з Путіним.

Білорусія починає обережний геополітичний дрейф у бік Заходу. Це дистанціювання від путінської Росії пов’язане збігом низки внутрішньо- і зовнішньополітичних факторів. Лукашенко прекрасно розуміє, що він не вічний, а його улюблений малолітній син, не дивлячись на «тусовки» з Обамою, участь у військових парадах та державних святах, не зможе утримати владу. Тому Лукашенко розуміє, що йому треба знайти відданого наступника, який дозволить йому далі грати роль білоруського Ден Сяопіна – реформатора Білорусії. Захід згоден з цією моделлю політичного майбутнього сім’ї Лукашенко. А Путін чудово розуміє, що в умовах стрімкого звуження сфери панування і впливу Росії в світі та її самоізоляції, Кремлю потрібна в Білорусії надійна і проста маріонетка, яка б не зображала з себе батька нації і не сперечалася з Путіним. Так що зіткнення Лукашенка і Путіна неминуче. Але Лукашенко чудово розуміє, що в політиці «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих» і намагається убезпечити себе. На зовнішньополітичному фронті.

Лукашенко зрозумів, що Путін стає не тільки ненадійним партнером, а й небезпечним, здатним у будь-який момент звернути свій погляд на Мінськ. Йому ж нічого втрачати, на відміну від Лукашенка. Білоруський президент вже давно зрозумів, що Путін повністю програв боротьбу за Україну. Він не хоче, щоб падіння режиму Путіна, як потопаючий Титанік, затягло і його особисто у вир історії.

Контури нового світу

Валерій Пекар

Поки у Путіна немає формальних причин скидати Лукашенка, але і Лукашенка вже немає причин, щоб вірити Путіну. Який метод для повалення Лукашенка вибере Кремль, покаже час. Це може бути і банальний палацовий переворот і отруєння (як Ющенка) або спроба проведення «кольорової» революції, як це Кремль зробив в Киргизії, нещодавно у Вірменії і зараз робить в Молдові. На старті українського Евромайдану теж відчувався вплив Кремля, але потім Путін втратив контроль над ситуацією в Україні. Зважаючи, що «революції» у Кремля не надто добре виходять, то Путін, мабуть, обмежиться якимось політичним замахом на Лукашенка чи переворотом. Враховуючи жорсткий авантюрний стиль Путіна у зовнішній політиці, ймовірно спроба позбутися Лукашенка буде не м’якою, а жорсткою і брутальною. Путіну важливо показати всьому світу, що він сильний політик. А розправа над Лукашенком буде хорошим попередженням для старіючого і мудрого президента Казахстану Назарбаєва, який думає, що його мине гірка чаша геополітичних інтриг Путіна.

Але, незалежно від вибору Путіним методів «покарання» Білорусії за спробу втечі з палаючого і тонучого евразійського корабля, різке загострення політичної ситуації в цій країні змусить Україну швидко визначатися зі своїми геополітичними ролями.

Facebook автора