www.ji-magazine.lviv.ua

   

Володимир Пограничний, Олесь Пограничний

З приводу провалів та упущень України в протистоянні з кремлівською диктатурою загалом та в новій угоді, підписаній у Мінську 12 лютого 2015 за результатами переговорів у «нормандському форматі» сказано немало. Однак не все. На нашу думку, у своїй стратегії та у конкретнім переговорнім процесі українська сторона допускається ще одного серйозного недогляду. Прикрим є той факт, що українська дипломатія, політикум та суспільство не ставить вимогу режимові Путіна щодо забезпечення громадянських прав і свобод для громадян Російської Федерації, котрі виступають за демократичне облаштування своєї держави, а також тих громадян РФ, котрі підтримують Україну в її боротьбі за демократичний державний устрій та право самостійно обирати шлях свого цивілізаційного розвитку. А то виходить так, що росіяни в небезпечних умовах путінської диктатури підтримують українців, а українці в умовах вибореної свободи не підтримують росіян. Відтак, на усіх рівнях переговорів із Кремлем нам слід постійно ставити вимогу про налагодження широкого суспільного діалогу в самій Російській Федерації.

Українському суспільству потрібно активніше солідаризуватися з усім російським демократичним громадянством, котре за вкрай несприятливих обставин путінської диктатури веде боротьбу за широку демократію в Російській Федерації, а також при всякій нагоді висловлювати вдячність росіянам, котрі підтримують нас у прагненні до свободи та гідного життя. Українська влада має поставити на порядок денний нашої дипломатії питання про дієву підтримку російської демократичної спільноти в її боротьбі з путінською диктатурою, а також чинити активний тиск на російську владу з вимогою припинити політичні переслідування у РФ і забезпечити громадянам та опозиції усі демократичні права й свободи. Окремо треба чітко ставити питання і про українську діаспору в Росії, котра є частиною громадянського суспільства РФ і права котрої так само системно порушуються.