www.ji-magazine.lviv.ua

Петро Олещук

Ключова ідея, на якій ґрунтується введення санкцій проти Росії низкою держав, що представляють так званий західний світ, виходить з того, що завдяки цьому механізму російський режим заплатить високу ціну за свої дії і тому одумається.

Як показала практика, концепція діє тільки частково, оскільки російська влада все-таки погодилася платити доволі високу ціну. Можна, звичайно, стверджувати, що санкції зупинили гіпотетичний «наступ на Київ», але це лише домисли. Фактом же залишається те, що твердого миру на Донбасі немає, агресивні дії Росії не припиняються, Крим все ще окупований.

Санкції ніби працюють, послаблюючи російську економіку. І одночасно не працюють, не приносячи відчутних результатів.

У силу цього виникає цілком справедливе питання: можливо, метою санкцій є не бажання змусити Росію «одуматися», а потреба завалити нинішній російський режим?

Подібна ідея дуже популярна в рамках українського політичного дискурсу. Мовляв, ось ми повинні почекати певний час, реалізовуючи різноманітні мінські угоди, а потім путінська Росія просто припинить своє існування і ми зможемо повернути все втрачене без особливих витрат. Ідея виглядає максимально привабливо, проте все ж не має під собою досить міцного підґрунтя.

Чи справді санкції можуть призвести до падіння нинішнього російського режиму? Для відповіді на це питання ми повинні зрозуміти природу самого російського режиму. У концепціях сучасної політології, які розглядають проблему трансформації режимів, поширена позиція, що тоталітарний режим не можна зруйнувати зсередини навіть при серйозному зовнішньому тиску. Його потрібно демонтовувати шляхом зовнішнього військового вторгнення (як у випадку Третього Рейху) або пережити трансформацію в авторитарний режим, який і буде саморуйнуватися (Перебудова в СССР). Але самі по собі санкції або тиск тільки збільшують ступінь ізольованості тоталітарної держави.

Образно кажучи, якщо авторитарний режим Мілошевича в колишній Югославії в результаті взяли народними виступами, спровокованими санкціями і загальною міжнародною ізоляцією країни, що й прагнули подолати протестувальники, то ніякий міжнародний тиск аж ніяк не похитнув всевладдя і спадковість сімейства Кімів в КНДР.

Санкції цілком можуть обвалити авторитарний режим, але тоталітарний режим вони лише зміцнюють, мобілізують і відгороджують від зовнішнього світу.

Який все ж режим існує в сучасній Росії? Якщо РФ часів Єльцина дослідники часто боязко й несміливо могли назвати демократією, то путінська Росія впевнено рухалася до авторитаризму, що виражено в побудові знаменитої вертикалі, ліквідації залишків демократичних процедур на місцевому рівні, зростанні ролі спецслужб і знищенні політичної конкуренції. Втім, це ні для кого не секрет.

Цікаво инше. Більше року тому в Росії все виразніше намітився крен у напрямку тоталітаризму, який найбільш опукло позначився на прикладі агресії Росії в Україні.

У чому різниця між авторитаризмом і тоталітаризмом? Насправді відмінностей багато, але ключовою ознакою є те, що авторитаризм схильний пригнічувати активність суспільного життя, а тоталітаризм, навпаки, ґрунтується на мобілізації громадян та їх політизації, в чому режиму допомагає пояснююча все на світі ідеологія.

Авторитаризм вимагає від громадян «сидіти вдома і не висовуватися», а тоталітаризм жене їх на вулиці брати участь у власних мітингах, демонстраціях, судилищах та инших формах політичної активності.

Десь між млявими опозиційними протестами на Болотній і початком «кримнашівських» походів і «хресних ходів десантників» Росія перейшла від авторитаризму до тоталітаризму. Проблема була лише в тому, щоб сформулювати якусь ідеологію для переходу. Її, очевидно, довго не могли скласти, тому замінили пов’язану концепцію якоюсь суспензією з усіх минулих доктрин, об’єднавши все це навколо ксенофобії, ідеї «імперської величі», антиамериканізму і антиевропеїзму, заперечення соціального прогресу та кінських доз конспірології. Ідеологія вийшла квола і негативна за своєю природою, орієнтована тільки на заперечення, а не на пропозицію, але цей сурогат все ж допоміг мобілізувати російське суспільство в боротьбі з уявними ворогами.

Російський тоталітаризм, звичайно, не такий міцний і послідовний, як, наприклад, німецький, північнокорейський чи совєтський, але вже зараз він наближається до італійського фашизму Муссоліні, який так само характеризувався однопартійністю, імперіалізмом і підбурення завойовницьких колоніальних воєн, ідеологією, заснованою на вихвалянні минулого, культом вождя.

Але все ж – це тоталітаризм. Жорсткий, який постійно кличе громадян на «боротьбу» за допомогою ідеології та комплексної пропаганди, знищує політичних опонентів, і влаштовує публічні судилища над «ворогами народу».

І, оскільки режим вміє мобілізувати громадян, то громадяни його не скинуть.

Мабуть, світ ще сам не до кінця усвідомив перетворення в Росії. Багато хто намагається говорити з нинішнім Путіним як з «Путіним десятирічної давності», що взагалі не правильно. Сьогоднішня Росія, в якій побудовано найпотужніший пропагандистський механізм, серйозна владна вертикаль, знищена більш-менш організована опозиція – ця Росія здатна залишатися «путінською» ще дуже довго. Навіть в умовах тиску. Навіть без самого Путіна.

Висновки з усього сказаного напрошуються самі собою. Обвалення нинішнього російського режиму можливе в осяжній перспективі або шляхом відкритої війни і зовнішньої окупації (модель «Денацифікація в Німеччині»), або шляхом змови вищої еліти РФ з метою відходу від тоталітаризму і повернення до авторитарної моделі (модель «Перебудова»). Обидва сценарії виглядають малореальними зараз. Обидва пов’язані з санкціями лише опосередковано.