www.ji-magazine.lviv.ua

Про війни, істерики, розпад системи і страшну казку на ім’я Російська Федерація

- Російські бомбардувальники не були для Туреччини загрозою – в цьому, здається, не сумнівається ніхто. Ви згодні з думкою, що рішенням збити літак Ердоган сподівався заробити політичний капітал всередині країни, сформувавши власний «тюркський мір»?

- «Тюркський мір» – така ж мильна бульбашка, як і «рускій мір». На початку 1990-х хлопці з Вашингтона намагалися будувати його навколо Туреччини, підтягуючи до нього постсовєтську Центральну Азію. Туреччина як демократична, світська країна мала стати флагманом в регіоні, але з цього нічого не вийшло. Тепер Ердоган грає султана. Зате ми ще сильніше роздряпавши себе, рубонем глибше, щоб показати, наскільки ми люті. Важливо, що ми рубаємо по тих комунікаціях, без яких самі існувати не можемо. РФ – це державоподібна фінансово-торгова булька на світових ринках. Глобальна надбулька. Вона висить на комунікаціях, без яких наша економіка навіть капусту вирощувати не зможе.

Санкції та антисанкції – це великий світовий бізнес, навколо якого завжди є лобісти, для яких все це вигідно. Завжди є ті, хто радий прибрати вас з ринку. У антисанкцій теж потужний лобістський блок. Міністри виходять і кажуть: ми все відшкодуємо. Всі розуміють, що ці люди брешуть – вони просто врубали по комунікаціях, вносячи додатковий хаос в нашу економіку. А ніхто не може заміряти, який граничний рівень некерованості ще витримає Система. Це вже не питання обсягу її резервів, а ліквідація передбачуваного середовища як такого.

- Несподіваний випад Ердогана підриває стійкість Системи, розхитує її?

- Система не хитається, але одного разу вона раптово зупиниться, і цей момент не вгадати. Її стійкість тільки в її рухливості. За 25 років вона майже ні разу не пригальмувала, хоча були спроби. Останній раз в нульові, і це обернулося невдачею. Адже зупинитися – це означає стати державою, признавши життя країни стійким політичним і моральним ландшафтом. Але для цього всі повинні почати сприймати серйозно країну, в якій живемо, обживати її. Простіше вимагати картинку сильної держави, але таке кіно не безкоштовне. Ми запускаємо платформу глобалізації, про яку майже нічого не знаємо, крім кількох фінансових секторів. А там, на Близькому Сході, є багато всього! Коли робиш «розворот над Донбасом» і опиняєшся військами на Близькому Сході, йдеш на те, від чого розумно ухилялися царі і генсеки. І раптом дізнаєшся, що є якісь «сирійські туркмени», про яких ніколи не чув.

Путін, як Міклухо-Маклай, відкриває для Росії щораз нові народності і субкультури – і щораз за більшу ціну. Зате всі вони вміють і хочуть пограти з нами. А якщо наш фронтовий бомбардувальник можна збити винищувачами часів війни в Затоці, то не такі вже й ми страшні?

Лілія Шевцова
Пора розвіяти ілюзії про силу Путіна

Про помилки Путіна, війну в Сирії, конфлікт з Туреччиною та поразку в Донбасі

Система увійшла в передфінальний стан. Але вона ще може досить довго рухатися в ньому, винаходячи нові ескалації. Тим більше, маючи таких партнерів, як Ердоган: йому теж потрібні вороги. Часто говорять про гібридність нашої системи, розуміючи це як її невідповідність якійсь ідеальній моделі. Насправді гібридність – це просто дуже слабка влада, обладнана чужорідними для неї інструментами чужої сили. Вона вміє їх тільки включати і запускати, але силу їхню віддає иншим. А сама виснажується.

- Що саме виснажується – PR-ресурс, готовність людей бідніти заради геополітичної величі?

- Здатність отримувати задоволення від безцільного ризику. Наш PR-ресурс – це ми самі, з великим набором перверсій і форм насолоди неприродним життям. Всі кричать: ой, ми втомилися від застою! А їм – бах – Крим, Україна! Кричать: ой, жах, як аморально! Їм – бах – Сирія! Це створює відчуття повноти життя, тримає в трепеті. Як дискотеки в темноті в знеструмленому Криму.

Але кінотеатр ескалацій я б не називав піаром. Простіше кажучи, це підробка реальності. Ще в совєтській системі народився блок ідеологічної підробки реальності. Він виховав ті кадри некомпетентних ідіотів, якими насичені наші елітні кола донині. Тепер реальність підробляють не ідеологічно, не доктринально, як в совєтській системі, а хаотично. Вчора збили літак – а сьогодні ви дізнаєтеся, що був геноцид вірмен, а ще через тиждень буде кримінальне покарання за його заперечення. Це життя в підроблених декораціях. Частина з них реальна, але ти не знаєш, які саме, і всіх це сильно дезорієнтує.

- Але економічні санкції, що б’ють насамперед по населенню, нагнітання політичного середовища... Чи не набрид людям цей нескінченний спектакль?

- Думаю, відповідь на ваше запитання хотіли б мати всі, навіть Путін в Кремлі. А поки, якщо «набридло», – перехилив стопку і закусив дорогим помідором. Важливий момент в иншому: Система почала робити те, чого раніше не робила, – розкриватися. Тепер вона стоїть без маскування, без кожуха, і всім видно, як вона працює. Але нам досі не зовсім зрозуміло, як працювала совєтська система. Хоча ми й дізналися безліч подробиць її устрою. А в РФ був шарнір, що дозволяє імітувати державність: Центр. Центр випереджав тим, що постійно моніторив загрози: про що ви думаєте? Чого хочуть пенсіонери? Які хвилювання відчувають далекобійники? До того як населення дозріє, щоб заперечити, Центр уже попереду і сам виходить з пропозиціями до населення. А далеко позаду, навздогін опозиція з її вічним питанням: «Чому у нас все не так?!»

Микола Бєлєсков
Агресія РФ проти України як індикатор слабкості

Я люблю порівняння з кубиком Рубика – там проста формула, яка дозволяє робити на вигляд чарівні речі. Ти крутиш кубик, а він не розпадається – верткий, собака! При цьому всередині він зовсім розхитаний. Так сьогодні всім видно, як працює центральний шарнірчік РФ. Шарнір Кремля – пошук або вигадування екстремальних загроз, їх ескалація – з продажем захисту від загроз. Якщо бачите, що люди мирно обжилися в країні і починають хотіти більшого, просто створюєте загрозу: всім, тут і зараз. Всі всередині країни повинні відчути небезпеку, згуртуватися і вимагати від Кремля «сильних заходів». Але що, якщо далі – гра з реальними гравцями, як в Сирії?

Близький Схід – місце, де ніхто за останні 100 років не порахував навіть кількості гравців, що грають з вами. Там геополітичне «лего», від кожного удару збираються несподівані комбінації, про які вони самі вчора не знали. ІДІЛ – те ж «лего» зі шматків «Аль-Каїди», офіцерів Саддама, сунітських общин, катарських грошей: ніщо поокремо не є небезпечним, а перспективи конструювання безмежні. Але все чудово, поки ми грали самі з собою, а не з таким ж, як ми. Ердоган дивився-дивився, заздрив Путіну, а потім вирішив і сам блефонути. Султан він, зрештою, чи не султан?

- Причому блеф Ердогана виглядає набагато впевненішим: за ним стоять НАТО і військова перевага турецьких збройних сил у регіоні.

- Збити російський бомбардувальник – азартний крок, на який ніколи не піде инша країна НАТО. Туреччина вкинула в гру свій м’яч і тепер розігрує. Ми ж блефували, вийшовши на Близький Схід без опорної коаліції – жодного надійного союзника, із запаморочливою гіпотезою, ніби з Асада вийде другий Кадиров. Стратегічна авантюра і блеф, але ж спочатку блеф спрацьовує. Не нападуть же на нас з ядерною зброєю через Сирію? Ситуація здається застрахованою, як раптом з’являється Ердоган і каже: ні, зі мною ви не домовилися. Тоді питання: ми готові воювати з Туреччиною, у якої в армії 700 тис? Ні.

Залишається показати величезну лють, зігнавши зло на помідорах і своєму населенні. Поки ми себе роздряпували до крові, ми страшні, але страшні лише перші миті. Коли ми в істериці обертаємося до Туреччини, турків ми не вражаємо. Хоча, на відміну від европейців, вони великі прагматики і тривожно підраховують збитки. У той же час турки дуже цінують силу і блиск османської мужності, яку продемонстрував Ердоган.

- Чи немає у вас відчуття, що ІДІЛ сьогодні – це частково ширма для боротьби за власні інтереси на Близькому Сході, які абсолютно різні в кожного гравця?

- У нашому світі все ширми – самозасувні. Тест на політичного дурня – питання: «Хто стояв за тими, які стоять за всім цим?» Американці вважали бен Ладена зручним прикриттям, щоб дістати з рукава і нацькувати на «червоних» в Афганістані. А у того свої інтереси. ІДІЛ теж явно фінансували країни Затоки, але що з того? Вони проінвестували свій могильник, ніякого впливу вони не мають. З перших демонстраційних страт видно, що ІДІЛ – це театр жахів для сучасних мас-медіа. Ще 10-15 років тому сучасні мас-медіа означали західні медіа, а сьогодні це глобальне середовище: вони такі ж «західні», як «російські», «ісламські» чи «китайські». ІДІЛ ставить сценки для світу. Знищення античних реліквій – це нуар для народів Заходу, иншим плювати на ассірійських левів. Цей театр укрупнює банду, перетворює її на серйозного гравця. Потім, дуже важливо, що банда вміє не просто захопити сцену і налякати всіх, а й організувати попкорн для цільової аудиторії.

- Але сам розподіл – Асад, опозиція і ІДІЛ – це дуже умовно. Насправді все більше схоже на сплутаний клубок.

- Це мнемонічний принцип: щоб не збитися, ми придумали систему з трьох тіл. Плутанина приховує ту обставину, що у кожного з гравців є невидимі ззовні обмеження. І політика в цих місцях полягає в чіткому розумінні того, хто чого не може зробити, – і в грі з цим неможливим. Там фрагментована реальність з дуже жорсткими, але невидимими кордонами. Треба вміти замикати гравців, розбираючи кожне «лего».

- Чи виглядає сьогодні Сирія як місце, де дійсно може спалахнути конфлікт світового масштабу?

- Місце майбутнього світового конфлікту може бути будь-яким. Пам’ятаєте, як починав пороти світове панно з кризовим вогнищем папа Карло? Смішно згадати: осінь 2013 року – поганий президент Янукович, хороший хлопець і журналіст Мустафа Найєм і ще кілька людей у Кремлі. Чи можна їх вважати колективним Гаврилом Принципом XXI століття? Янукович був упевнений, що маніпулює усіма – і Брюсселем, і Москвою. Здавалося, що в гіршому випадку нічим, крім перевиборів в Україні, ситуація не загрожує. Але все триває досі, і ми не знаємо, на чому зупиниться. Хто сказав би навесні, що кордон Сирії і Туреччини – місце можливого Армагедону? А всю сирійську авантюру розпочали, взагалі-то, з іранської подачі. Навесні іранський Генштаб запропонував свою стратегічну гру, назвавши свої позиції в Сирії блискучими. Все, чого хотів Іран, – підстрахувати Росією свої тили, щоб почати наповну торгувати нафтою. А ми хотіли вилізти з донбаського капкану. Немає великих лиходіїв, але всі не на рівні тієї реальності, якою вони хочуть покерувати.

- Ще ми дуже прагнули вступити в коаліцію з Заходом. Що в цьому плані змінив інцидент з Туреччиною?

- Це як і раніше не виключено. Але американська гра – свідомо затягувати саме ті процеси, до яких ми очевидно прагнемо. Якщо ми чогось добиваємося, вони нас пригальмовують. Їх розрахунок, думаю, помилковий – на фінансовий знос Системи. Проте може виникнути коаліція, в якій США будуть з боку показувати лідерство (не дуже зрозуміло, в чому б воно могло виразитись), а нас підключать з иншого боку, через Францію.

- На недавніх переговорах з Олландом Путін начебто погодився надалі бомбити  виключно позиції терористичних організацій в Сирії. Чи може наша влада справді на це піти? І чи означає ця нова домовленість визнання того факту, що досі ми бомбили сирійську опозицію?

- У нашій свідомості ніякі факти не зв’язуються – у нас хороша стирачка в голові. Можна відкрито суперечити собі, і ніхто про це не згадає. Очевидно, Система не відчуває себе зв’язаною якимись цінностями. Поняття свободи для неї – це свобода від необхідності приймати зважати на цінності. З иншого боку, цінності там є, але глибоко заховані в комплексах – у вигляді травматичних фобій, нечистої совісті і т. д. Тут сфера глибинної психіатрії. Наприклад: кого в Системі вважають ворогом насправді? Ворог всередині, але це не ліберали, а населення РФ, взяте як «натовп». З погляду кремлівської команди, вона править ордою нігілістів і хуліганів, шоферюгами, кримінальними підлітками і людьми похилого віку, які, дай їм волю, при першій можливості розвалять державу. Взагалі, якщо відновити реальні політичні цінності нашої еліти, вийде незвичайна картина.

Але я відволікся – переграти ми завжди можемо все, але нічого не вміємо зробити пунктуально. І як ви розмітите територію Сирії, звільнивши місцевих гравців від спокуси створювати вам конфліктні ситуації? Згоду не бомбити опозицію Москва продасть за дешево, якщо виникне тінь шансу на таку коаліцію. Тому що поодинці РФ нічого не може – не тільки на Близькому Сході, але і в Білорусії, Молдові та Донбасі.

- Може, краще було б згорнути сирійську кампанію – чи ж момент для швидкого відходу вже упустили?

- Я з самого початку говорив, що ідеальним сценарієм був швидкий вхід – і моментальний вихід з Сирії. Момент для цього дійсно упустили. Взагалі в політиці розрахунок часу відступу, спритність відступу – велика справа. Не дарма досі згадують поворот Примакова над Атлантикою. Якби, нанісши низку ударів ракетами Каспійської флотилії і показавши, що ракети у нас є і вони працюють, ми так само «розвернулися над Дамаском» додому – було б чудово. Ми упустили момент, коли можна було вибрати ціль, накрити її і сфотографуватися на тлі античних руїн Пальміри під прапором РФ. Але тепер вже не ми граємо – тепер грають нами. З’ясувалося, що й іранські війська в Сирії нічого особливо не можуть. Не Путін грає на Близькому Сході, а Ердоган грає і Путіним в тому числі. Ми сердимося, думаємо, як помститися – чи то нанести собі ще якоїсь шкоди, чи то, затіявши нову ескалацію, попасти в нову пастку.

Як у фільмі про злого клоуна: «Ой, він веде мою аудиторію!» – Ердоган прийшов і забрав аудиторію Путіна. Ми ображені – і тут же входимо в режим саморуйнування. Кожного разу при ескалації система стоїть перед вибором: зайти надто – чи побити себе по щоках, на $ 16 млрд втрат по турецьких контрактах.

З політичного погляду, відкрився простий спосіб зруйнувати Росію – раз на рік розлючувати Кремль. Світ не заселений ангелами, і той, хто хоче завдати нам удару, тепер знає, як це зробити. Просто створювати принизливі для Кремля публічні ситуації, через які влада кидається на свою країну, доламуючи те, що залишилося від російської економіки. Проста технологія гри – на істеричності правлячої команди.

- Тому ви вважаєте, що існування Системи добігає кінця?

- Мабуть, так, цей цікавий, насичений період російської історії добігає кінця. Помилкові цінності при неповазі до реальності, відхід від важкої праці державобудування заради телеспектаклів Системи РФ.

При цьому багато хто проявив талант, мужність і новаторський підхід. РФ – це дивовижна, глобальна інновація. Країна і сьогодні тримається на тіньовій, але масовій інноваційній діяльності населення. І тим жива. Інноваційно діють ларьочник, далекобійники, люди в банках і гаражах, хлопці в Кремлі. У таке середовище нікуди вклинитися з їхніми силіконовими стартапами: у нас тут вся країна – щоденний start-up! Думаю, Систему ще будуть довго вивчати, коли вона розвалиться, і хочеться вірити, що вивчати її будуть все-таки в державі Росія. Це був важливий досвід того, як з глибоко антидержавної, нігілістичної гри з власним населенням, миром і безпекою держави не вийшло. А ті, хто так грав, самі втрачали людську подобу.

- Разом з ними «розлюднюється» і все населення.

- Ми всі – «населення». Всі ми насолоджувалися цією Системою, хоча опісля будемо все люто заперечувати. Світовий театр з доставкою попкорну до місць, тому зі своїх місць так важко встати і піти. Малорухоме, полохливе, інфантильне суспільство, лежачи на дивані, дивиться ТБ про кисільні береги. Буквальна реалізація мрії з російських казок про Іванушку на печі. Перший президент Росії Борис Єльцин хотів дати людям можливість відпочити від страшної історії і пожити в казці. Не знаю, відпочили ви чи ні, але в страшній казці ми тепер справді живемо.

Бесіду вів Арнольд Хачатуров

http://www.colta.ru/articles/society/9416