www.ji-magazine.lviv.ua

Валерій Пекар

Що означають події на Манежній площі в довгостроковій перспективі для Росії? Цей текст написаний для українців, але корисніше буде росіянам.

1. Насамперед, звертаюся до українців, які заявляють: нам наплювати на події в Росії. Мені зрозумілі почуття людей, які не бажають чути новини з країни-агресора, бо я сам такий. Проте ж Україна - не острів. Україна завжди буде поруч з Росією, оскільки не може переміститися в інше місце на глобусі. І ми будемо в безпеці тільки тоді, коли ми будемо сильні, а Росія - як мінімум не агресивна. Тому нам не може бути байдуже, що там відбувається. Урок франко-німецьких відносин має бути вивчений і засвоєний обома сторонами.

2. В кінці 80-х було популярним мудрий слоган, що прийшов до нас з країн Балтії: «За нашу і вашу свободу!» Саме так має мислити вільний громадянин вільної країни: бути готовим захистити свою свободу і бажати свободи всім іншим. Тому всі розмови про нездатність росіян, їх нібито рабську психологію і т.п. викривають ксенофобів і (виши-) ватників. Пишатися ксенофобією ще можна в Північній Кореї, але пишатися ксенофобією в Україні, країні, що проходить через виняткові і криваві випробування формування сучасної політичної нації, - ні.

3. Так, росіянам важко, важче, ніж українцям. Пригнобленому народу завжди легше знаходити свободу, ніж народу імперському, бо зрозуміло, куди йти. Це раз. Росія була імперією завжди, генетично, їй нема чого згадати, їй доведеться повністю перевинаходити себе заново. Це два. Відсутність досвіду вільних виборів, нафтогазовий наркотик та інші принади останніх 20 років. Це три. Відсутність опозиції - будь-якої, чи то парламентської, чи то економічної (незалежні олігархи), чи то медійної. Це чотири. Не було досвіду Помаранчевої революції і інших чудес типу березневого снігопаду. Це п'ять. Можна далі, але вистачить. Багато в чому росіяни самі винні, але щось є і прокляттям минулого. Те, що їм важче є просто фактом.

4. Майбутнє, коли воно з'являється на арені перший раз, воно завжди здається жалюгідним і смішним. Росія зараз навіть не у 1991 році - вона в кінці 80-х, коли усвідомлення неможливості так жити далі почало поступово просочуватися з вузьких дисидентських гуртків в широкі кола недієздатної і романтичної інтелігенції. У нас в кінці 80-х теж все було смішним і жалюгідним. А потім був 1991, і 2004, і 2014. Спочатку виходять сотні, потім тисячі, потім десятки тисяч. У Росії теж були 1991 і 1993, але потім все відкотилося назад. Дайте їм час. Вони пройдуть шлях швидше, і не їх в тому заслуга, а просто час прискорився. До речі, це ми, українці, крутонули колесо часу, щоб оберталося швидше. Сподіваюся, вони не забудуть потім сказати спасибі.

5. Український Майдан не відразу став переможцем. Всевишній ніколи не дає випробувань, які неможливо подолати, - не дає ні людям, ні народам. Від уроку до уроку, поступово. Від смішних листопадових підскакувань до грудневих наметів, перших штурмів і гімну, який співало пів мільйона людей, і далі, до січневих диктаторських законів, до вогню Грушевського і далі, далі, не зупиняючись, - до великих побоїщ, до снайперів і перемоги, і відразу ж до війни. Уявіть на хвилину, що вогненний штурм 18 лютого відбувся б у грудні, до досвіду Грушевського, або що донецько-луганське вторгнення було б в січні, до досвіду перемоги, і ви відчуєте різницю. Всьому свій час. Поступове зростання сили, самосвідомості, практичних навичок боротьби обов'язкове. Росіяни - на самому початку шляху.

6. Російські події не будуть копією українського Майдану. Це інша країна, і ми це знаємо, і вони це знають. Москва - не Київ, і Пітер - не Львів, і Новосибірськ - не Донецьк. Інший масштаб країни, інша соціальна та етнічна картина. Там все по-іншому, і повалення тирана буде іншим, і шлях до свободи і процвітання теж буде іншим. Це тільки щасливі сім'ї схожі, казав Лев Толстой. Майдан теж був не схожий ні на Тахрір, ні на Таксим. Швидше розвал Росії почнеться з регіонів, а не з центру: вони почнуть відпадати, коли закінчаться гроші. Але й перетворення Росії, цілком імовірно, теж почнеться не в центрі - чому б не в Нижньому Новгороді, як під час попереднього колапсу 400 років тому? Або в Пітері, найбільш європейському місті Росії? А може, поки все обмежиться палацовим переворотом?

7. Для того щоб порвати з минулим, потрібна революція. Скинути тирана - це не революція, це переворот. На його місце негайно всядеться новий. У найгіршому випадку країна розколеться на кілька шматків, в кожному з яких зведуть трохи менший трон, на який всядеться місцевий тиран. Революція - це перетворення системи, чи політичної, чи економічної, чи ментально-духовної, а часто ці перетворення відбуватимуться одночасно. Для революції потрібна рушійна сила, бажано не одна. Поки в Росії не оформилися рушійні сили революції, які усвідомили свої інтереси, нічого не буде. Повторюся, Росія на самому початку шляху.

(Довідка. Український Майдан був потрійний революцією, економічною, геополітичною та ціннісно-ментальною. Економічна: від закритої олігархічної моделі неофеодалізму до відкритої моделі ліберального капіталізму. Рушійна сила: малий та середній бізнес. Геополітична: національно-визвольна, антиімперіалістична, антиколоніальна. Рушійна сила: національно свідомі громадяни. Ментально-ціннісна: від старих совєтських, а по суті середньовічних патерналістських цінностей до сучасних громадянських цінностей відкритого суспільства, чомусь названих «європейськими». Рушійна сила: молодь і студенти.)

8. Навальний не може бути символом революції, як не змогла стати таким символом Юлія Тимошенко. Навальний - це феномен соціально-мережевої опозиції в умовах неможливості справжньої опозиції (неможливість не лише з причин диктатури, але і з причин неготовності народу). Це проміжний персонаж, щось подібне до Кучми і Ющенка, які були проміжними персонажами від СССР до майбутньої вільної України. Політичні еліти не змінюються за один раз, має пройти кілька циклів. Навіть якщо події йдуть з жахливою швидкістю, як під час Великої французької революції, все одно змінюється кілька поколінь еліт. Справжні лідери майбутньої Росії проявляться в належний час.

9. Росіяни не вийдуть на площі за Навального, бо за лідера не виходять (тим більше, якщо він не дуже-то покищо і лідер). Виходять за економічні інтереси, за ідентичність, за цінності. Поки це все не усвідомлено, протест не стане ні масовим, ні ефективним. Так, гостру фазу революції роблять герої-хлопчаки з Грушевського або з Небесної сотні. Але за ними стоять усвідомлені інтереси великих мас народу, за ними стоять філософи, які вказують шлях, і організатори-підпільники, що формують мережі (не онлайнові, а справжні). І поки у російських філософів немає бачення моделі майбутньої Росії, доти може бути тільки бунт, описуваний двома обридлими пушкінськими епітетами.

10. І тому абсолютно все одно, що думає Навальний про Україну. Що думав Леонід Кравчук про Росію - для кого це сьогодні важливо?

11. Безумовно, російський режим жорсткіший від українського. Безумовно, це не виправдання росіянам. Повторюся, їх проблема в тому, що вони на самому початку шляху, а не в жорсткості режиму. І не такі падали. В історії немає жодного тирана, який правив вічно, і жодної тиранії, яка надовго пережила тирана. Так, Росія - це складний і запущений випадок. Але хід історії невблаганний: всі країни, в яких проявилося сучасне мислення, рано чи пізно приходять до свого формату свободи і процвітання, причому південнокорейський шлях відмінний від британського або італійського. Зробити тиранію довгостроковою можна тільки поголовно знищивши всіх освічених людей, але з цим завданням навіть Сталін не впорався.

12. Що ж ми, українці, можемо порадити росіянам? Починати потрібно з базових речей, які на даний момент відсутні. З моделі майбутньої Росії, яку мають створити філософи («ліберальна імперія русского мира» не підходить, її місце на звалищі). І мережі борців за свободу, яку мають створити справжніми професіоналами-підпільниками. Поки цих двох речей немає, протест буде немасовим, безідейним, безглуздим, млявим, непідготовленим. І тут я мушу згадати українського філософа Сергія Дацюка, який неодноразово викликав російських філософів на інтелектуальні поєдинки, куди вони не зявлялися або приходили беззбройними. Російські філософи, зараз ваш хід. Соціальні перетворення починаються в головах, і лише через довгий час з'являються барикади і коктейлі Молотова.

13. Втім, цілком можливо, що російська інтелігенція вичерпала свій філософський ресурс. І тоді бунт, який розпочнеться рано чи пізно, перетворить Росію в чорну діру затяжної війни всіх проти всіх (саме таку яму копав Кремль для України, див. Псалом 7). І в цей момент вже будуть неважливі особисті якості лідерів та їх думки щодо України, неважливо буде кількість ментів і політика Фейсбуку. Сподіваюся, до того часу Україна встигне відбудувати вздовж кордону потужну стіну, прокопати рів і заселити його триметровими крокодилами.

Центр стратегій ГОШ, для "Хвилі"

1 січня 2015 р.