www.ji-magazine.lviv.ua

Андрєй Піонтковскій — російський журналіст, політичний діяч

Чому Україні варто боятися розширення російської операції в Сирії

Президент Росії Владімір Путін розпалює військову істерію і, схоже, задумав щось нове в протистоянні із Заходом. Під загрозою і Україна, адже Кремль не має наміру виводити війська з Донбасу

Ви думали, що Москва піде? Москва ніколи не виконає пункти Мінських угод, пов’язані з повним виведенням військ і передачею контролю над кордоном. Тому Україні не слід піддаватися тиску Парижа і Берліна і сприяти впровадженню контрольованої Москвою «Лугандонії», як ракової пухлини, в політичне поле України. До цих територій, так само, як і до Криму, потрібно ставитися як до тимчасово окупованих, і ніяк инакше.

Не думаю, що сьогодні існує серйозна загроза військової ескалації на Донбасі. По-перше, Кремль знає, якою буде реакція Заходу, а по-друге, він зараз поглинений сирійською проблемою. У найближчі дні доведеться визнати, що крах російського літака в Єгипті був терактом. Реакція Москви може серйозно змінити політичну ситуацію в країні і світі. А ось в цьому вже є певна небезпека і для України.

У Путіна два варіанти. Перший – визнати правоту своїх критиків, які з самого початку попереджували його про те, що встрявання в тисячолітню релігійну війну ісламських фанатиків передбачає величезну загрозу для безпеки Росії, і, відповідно, згорнути операцію.

Освоєна ним у пітерських дворах життєва школа, якою він так пишається, гарантує його відмову від цього сценарію. Тим більше, що друга поспіль очевидна зовнішньополітична поразка для будь-якого диктатора означає безпосередню загрозу його особистій владі.

Путін постарається використати авіакатастрофу як можливість різкого посилення своєї військової присутності на Близькому Сході, включаючи і сухопутні сили.

Коли заперечувати версію теракту вже буде неможливо, Путін вийде з бункера і кине заклик: «Вставай, країно величезна, вставай на смертний бій». Телепропаганда запропонує приголомшеному обивателю цинічний коктейль з 22 червня і 11 вересня. Цього не можна було зробити раніше, бо надто сильною була пам’ять про Афганістан.

Але й у вересні 1999-го не можна було просто так почати війну в Чечні, що привела Путіна до влади. Занадто великою була пам’ять про першу чеченську. Знадобилися похід Басаєва в Дагестан і вибухи будинків в російських містах.

А зараз йому потрібна війна, щоб утриматися при владі, і теракт на Синаї дає йому можливість роздути військову істерію, що відключає у суспільства всілякі гальма.

Адже на нас «напали». Ми мусимо відповісти. Ми повинні помститися, а для цього розширити свою військову операцію в Сирії.

Здавалося б, Україна має зітхнути з полегшенням у зв’язку з таким поворотом подій, але ні. Справа в тому, що в плани Путіна входить продати цю військову операцію як послугу Заходу. Він хоче спокусити Америку готовністю виконати ту брудну роботу, на яку вона не здатна: «От ви, піндоси-імпотенти, боїтеся, не зв’язуєтесь з ІДІЛом, не здатні послати туди війська, тому що вам ліберальна громадськість не дозволяє, а я от такий крутий пацан, я клав на громадськість з інструментом, буду реально чисто конкретно боротися з ІДІЛом, а ви мені за це зніміть санкції, і взагалі, ослабте підтримку України».

Таким був план «антигітлерівської коаліції» ще в серпні-вересні.

Але поки що це не дуже вдавалося. Путін просто відправив туди (у Сирію) 30 літаків, які бомблять антиасадівську опозицію, в тому числі, неминуче, і мирне населення, але з ІДІЛом не дуже й воюють. До того ж ще на початку всієї цієї авантюри він клявся країні, що ніякої наземної операції не буде.

Тепер же, розігрівши народний гнів, він може послати туди війська і зажадати від Заходу за це плату: «Ось я зараз справді буду боротися з ІДІЛом, нехай там навіть загинуть 10-20 тис. російських солдат – мені не шкода, баби нових народять. Але й ви, у свою чергу, повинні вести себе як союзники. Так, так, я ваш союзник, я ж роблю вашу брудну роботу, я знищую ІДІЛ, а ви мене якимись санкціями душите. Знімайте взагалі всі ці санкції до чортової матері і забудьте назавжди про Україну – це маленьке питання двох братніх народів, вірніше одного єдиного братнього народу. Розумієш, Хусейнич (президент США Барак Обама), я вже 10 років тому пояснив цьому дебілові, б...я, Джорджу (Бушу), що немає такої держави Україна».

Ці плани є дещо небезпечними для України. Путін готується до чогось дуже серйозного, судячи з того, яку військову істерію запустили в День народної єдності 4 листопада. Подивимося, як будуть розвиватися події і як відреагує Захід. Можливо, він спокуситься обіцянками Путіна і дозволить йому повернутися в клуб великих пацанів, та ще й покласти ноги на стіл і вимагати для себе ролі наглядача у своєму районі (наш Ріббентроп називає це Ялтою-2).

Але стратегічно вся ця сирійська авантюра в будь-якому випадку закінчиться лише провалом. Припустимо, Путін фізично знищить усіх цих сунітських повстанців, їх там тисяч 60-70. Але він не розуміє, що сунітів у світі півтора мільярди, і у відповідь на загибель своїх одновірців, замочених в знаменитому путінському сортирі, легко з’являться ще тисяч 600 фанатиків? Що він тоді робитиме? Мільйони нас, а їх прірва.

Перших двісті двадцять чотири труни (кількість жертв катастрофи російського літака в Єгипті) з Сирії вже прийшли. Я не знаю, як відреагує російське суспільство на численні жертви сирійської кампанії, які неминуче будуть. Але Путін – відчайдушний гравець.

Він буде підвищувати ставки, розгортаючи операцію в Сирії, не забуваючи при цьому і про Україну. Тому що одне із завдань військової операції в Сирії – продати американцям себе, як незамінного союзника, без якого їм неможливо обійтися, і виставити свої умови, призначити свою ціну, зокрема, вимагати визнання його права на «домінування на постсовєтському просторі».

Третій раз за якісь сорок років Росія наступає на ті ж ісламські граблі. Афганістан закінчився розвалом СССР. Чечня – капітуляцією і виплатою вічної данини Кадирову.

Комуністичні старці, можливо, щиро вірили, що вони захищають афганську революцію, а Єльцин – що він бореться за територіальну цілісність Росії. Путін же сьогодні прекрасно розуміє, що російські люди будуть вмирати за його довічну особисту владу і за його власні понти в суперечках з Хусейничем.

І втретє це закінчиться катастрофою. Тільки аль-Багдаді (лідер «Ісламської держави») прийме капітуляцію Путіна на більш жорстких умовах, ніж Кадиров.