www.ji-magazine.lviv.ua

Російський політичний експерт, публіцист і опозиціонер Андрій Піонтковський на конференції «Медіа та ідентичність» у Львові розповів, що спільного у путінського «русского міра» з ідеологією Третього Рейху, чому його крах неминучий і яка роль у цьому процесі приготована злодійській еліті Кремля.

Наріжний камінь тоталітаризму

Навіть найжорстокіший режим не може опиратися виключно на насильство. Генетичною матрицею будь-якого авторитарного або тоталітарного режиму є якийсь системотворчий міт, що спокушує значну частину населення.

Совєтський комуністичний міт у роки свого розквіту був квазірелігією, – це ідея царства справедливості на Землі. У гітлерівського міту була ідея переваги німецької раси і її домінування у світі. У пропаганді цих мітів, їх виробленні та закріпленні в колективній свідомості нації добровільно брали участь геніальні художники свого часу.

Тоталітарний режим живий, допоки живий його міт. У своїй еволюції такий міт проходить кілька стадій. Починаючи з «бурі і натиску», коли він завойовує велику частину населення, досягає своєї вершини, після чого поступово згасає. У СССР  комуністичний міт виявився набагато сильнішим і привабливішим, ніж національна ідея в Україні, на Кавказі або у Середній Азії. Питання вирішувалося не тільки зброєю. Вершиною цього міту стала перемога Совєтського Союзу у Другій світовій війні, яку експлуатувало кілька поколінь керівників Кремля, включно з нинішнім. Потім комуністичний міт помер. Смерть його була неминучою, оскільки на початку 80-х років в ідею комунізму не вірив жоден з членів Політбюро ЦК.

«Рускій мір» маленького хороброго офіцера

Шахраї-політтехнологи, які проводили виборчу кампанію Путіна в 1999 році, використовували ту ж технологію. Вони створили свій новий маленький міт, який абсолютно невідому, сіру людину зробив не тільки президентом країни, але й національним героєм. Міт був дуже простий: ось нас підривають в наших будинках страшні ісламські терористи, ось є героїчний офіцер спецслужб, який нас захистить і «замочить всіх наших ворогів в сортирі». Міт спрацював, але енергетика його була непорівнянна з класичним совєтським мітом – 70 років життя йому не світило. Він швидко пробіг всі етапи совєтського тоталітарного міту. Його вершиною замість перемоги у Другій світовій війні стала маленька переможна війна з Грузією, після чого неминуче прийшло згасання. У 2011-12 роках стала очевидною смерть цього міту. Його замінив популярний мем «Путін – злодій». Десятки тисяч людей на масових демонстраціях в Москві проходили повз ряди ОМОНу, які спокійно реагували на скандування «Путін – злодій». Це створило складну метафізичну ситуацію для авторитарної влади, вона втратила свою ідеологічну і мітологічну основу. Режим від падіння врятувала лише відсутність розколу еліт.

У той же час виникла инша проблема, яку в Кремлі сприймали як страшну загрозу. Здавалося б, абсолютно невинне консенсусне бажання всіх верств українського суспільства і влади укласти угоду про Асоціацію з Европейським Союзом. Путін і його режим побачили в цьому загрозу виходу України з системи «злодійського паханату», що виник на території СССР після його розпаду. Вибір Україною европейського шляху розвитку став би заразливим, дуже небезпечним для російської влади саме через ментальну схожість наших народів. Тому він розв’язав кампанію проти Асоціації та методами залякування і підкупу Януковича досяг своєї мети. У грудні-січні президент РФ вважав своє завдання виконаним: шлях України в Европу надійно заблокований.

Революція гідності стала для Путіна несподіванкою. Вона перетворила теоретичну загрозу в реальну, стала надихаючим прикладом для російського суспільства. В Україні скинули кримінальний режим, який був клоном путінського. Новим завданням Кремля стало знищення української держави, блокування його шляху до Европи. І анексія Криму – інструмент для вирішення цього завдання.

Друга арійська раса

Перед Путіним стояло завдання обґрунтувати, легітимізувати те, що виправдати і легітимізувати неможливо. Це підтверджується різноманітністю причин, які були названі – від неминучого захоплення натівцями військової бази в Севастополі до схоронності Херсонеса, де, виявляється, князь Володимир нібито прийняв християнство. Однак у знаменитій Кримській промові є набагато більше, ніж виправдання кримської агресії. У ній закладено новий системотворчий міт – ідея «русского міра». Кримська промова Путіна – це вражаючий ремейк Судетської промови Гітлера. У цьому виступі вперше всі основні концепти нацистської зовнішньої політики 30-х років представлені як концепти російської зовнішньої політики: «роз’єднана нація», «об’єднання історичних земель», «націонал-зрадники». Адже термін «націонал-зрадники» – це прямий переклад з німецької, він абсолютно не був властивий ні совєтській, ні російській пропаганді. Путін проголосив своє право і священний обов’язок захищати по всьому світу не просто громадян Росії, а етнічних росіян і носіїв російської мови.

Так само, як березнева промова Путіна була ремейком Судетської промови Гітлера, теоретичні положення його виступу у Валдайском клубі в жовтні 2014-го – це перекладені на російську мову листи Гітлера Чемберлену від 22 і 25 серпня 1939 року.

Негайно всі ці концепти стали обростати иншими аналогіями з гітлерівської пропаганди, виник арійський фактор. Досить кумедно, що не хто инший, як онук Молотова В’ячеслав Ніконов, етнічний єврей, першим заговорив про те, що росіяни – це арійське плем’я, яке спустилося з Карпатських гір і поширився по всій території Евразії, аж до Форт-Росса в Каліфорнії. Путін заявив, що у росіян особливий генетичний код. Цю думку розвинув наш міністр культури Володимир Мединський: не просто генетичний код, а додаткова хромосома, і не просто хромосома, а «хромосома духовності», якої немає у загрузлих в меркантилізмі англосаксів.

Пропагандисти, які 24 години на добу не вилазять з телевізійних шоу, ввели концепцію світової війни. Звичайно, не з Україною ж ми воюємо. На території України йде історична війна «русского міра» з декадентським англосаксонським.

Концепція «русского міра» стала заявкою на нову ідеологію режиму, що визначає його зовнішню політику і протиставляє Росію Заходу, що виправдує не тільки анексію Криму, а й будь-які подальші територіальні захоплення. Ця ідея вийшла з області теорії вже через місяць, коли Путін поставив конкретну мету розширення «русского міра» – створення Новоросії. Виявляється, 8 або 12 областей України якимось страшними жидобільшовиками були передані жидобандерівцям і тепер мусять повернутися в лоно «русского міра». Спроби організувати військові провокації вдалися тільки на частині Донецької та Луганської областей, територія Новоросії ускочилась до розмірів так званої Лугандонії. Але влада не відмовилася від ідеології «русского міра», вона як і раніше впроваджує її в масову свідомість.

Чому ідея «русского міра» приречена

Міт «русского міра», створений замість застарілого міту про героїчного офіцера, не буде настільки стійким і довговічним, як розтягнутий на 70 років комуністичний. Він уже натрапив на серйозні проблеми. У цьому міті є очевидна пастка: він вимагає безперервного розширення. Ми звільнили наших співвітчизників у Криму, треба переходити до наступного етапу. Наступний етап був сформульований – це Новоросія. Але з Новоросією щось не вдалося.

Є три серйозні причини, чому цей міт у близькій історичній перспективі приречений на поразку. По-перше, ідея арійського племені з якоюсь додатковою обвислою хромосомою нікого поза російським етносом захопити не може. Більш того, вона зустріла серйозний опір. Навіть формальні союзники Путіна Назарбаєв і Лукашенко з великим побоюванням зустріли цей міт і застосували ряд захисних заходів в ідеологічній та економічній сферах.

По-друге, Захід не може кинути Україну. Путін зневажав своїх колишніх колег по «Великій вісімці» за те, що вони проковтнули війну Росії з Грузією. Він вважав, що переграє їх, що для Росії цей конфлікт важливіший. Нам важливіше знищити, розчавити, зґвалтувати Україну, ніж Заходу її захистити. Тому ми будемо підвищувати ставки, і на якомусь етапі Захід здригнеться і відступить. Додатково ця загальна філософія підвищення конфлікту супроводжувалася абсолютно розгнузданим ядерним шантажем.

Захід може і відступив би, він не хоче надто загострювати відносини з Кремлем. Але ж концепція «русского міра» поширюється набагато ширше. Питання стоїть так: якщо Путін досягне успіху в Україні, будь-якими методами – економічними, військовими, політичними – підпорядкує її собі, змусить йти за його курсом, то це буде для нього величезним стимулом повторити те ж саме в Прибалтиці. Великі російські меншини Естонії та Латвії – це чудова принада для концепції «русского міра». Але справа в тому, що Естонія і Латвія – члени НАТО, і Захід зіткнеться зі страшною дилемою: якщо зелені чоловічки з’являться в Прибалтиці, то потрібно буде або відмовитися від неї, що стане кінцем НАТО, Заходу і США, або йти на конфлікт з ядерною державою. Це жахливий вибір для Заходу і єдиний спосіб його уникнути – завдати Путіну поразки невійськовими засобами на території України.

Третє і найголовніше – наскільки міт «русского міра» відповідає бажанням самого російського народу. Анексія Криму і справді була більш-менш популярною акцією. Але одна справа – сидіти біля телевізора з попкорном і дивитися, як там чудово, без єдиної жертви, приєднують Крим, а инше – це війна, в якій одні російськомовні люди вбивають инших. Ця війна вкрай непопулярна в Росії, що показують навіть офіційні опитування громадської думки. Не випадково відомості про загиблих російських військовослужбовців – найсекретніша інформація. Путін політично не може дозволити собі великомасштабну військову акцію, яка буде неминуче супроводжуватися великою кількістю жертв з російської сторони. Всупереч багатьом уявленням про російський народ на Заході і в Україні, він набагато менш імперський, ніж цього хоче його амбітна еліта.

Російський народ категорично не готовий підтримати імперські претензії «русского міра» Путіна. Адже на чому ґрунтуються уявлення про гарячу підтримку Путіна і імперськості народу? Що таке 84%? Сидить у квартирі колишня совєтська людина з особливим генетичним кодом, з «хромосомою духовності», лунає дзвінок, і якийсь незнайомий голос запитує: «Ви за президента Путіна?» У цей момент весь його генетичний код і «хромосома духовності» просто кричать, що набагато безпечніше сказати «так».

Абсолютно не можна довіряти соціологічним даним в авторитарних режимах, які стрімко зрушуються у бік тоталітарних. Рейтинг Чаушеску був 94% за два дні до того, як його разом з дружиною як собак розстріляли під парканом. Важливо не те, що ти скажеш по телефону. Важливо, що ти зробиш, що напишеш в колонці, чи вийдеш на вулицю, піддаси чи себе ризику зіткнення з ОМОНівцями. Ось що вимірює дійсні вподобання людей. Активна меншість противників війни в Москві – на багато більша, ніж активна меншість її ентузіастів: мінімум 50 тисяч проти 5 тисяч.

До питання про палацовий переворот

Вся трагічна історія Росії останніх століть вчить, що агентом змін в країні буде не людина, не особистість і не якісь соціальні верстви, а запит, на який неминуче виникне відповідь. А запитом, який ініціює зміни в Росії, завжди була велика геополітична поразка. Реформи Петра почалися після перших його нищівних військових поразок, реформи Олександра – після Кримської війни, реформи (умовно) Горбачова – після очевидної поразки Совєтського Союзу. Путін вплутався в «русскій мір», який скінчиться великою зовнішньополітичною поразкою.

Носієм змін може бути тільки еліта. У владі багато хто ненавидить і боїться Путіна, але ще більше вони бояться залишитися наодинці з народом – їх пов’язує спільне злодійське походження. Зараз виникає якась щілина між інтересами злодійської еліти і господаря Кремля. Складається класична в совєтській історії ситуація, блискуче описана Галичем: «Виявився наш батько не батьком, а сукою». Ця небезпека неминуча на якомусь етапі зміни міту і незадоволені голоси вже лунають. Процитую одного з провідних фашистських ідеологів Росії Єгора Просвіріна з «Супутника і Погрому». Він залишається найлютішим ентузіастом повномасштабної війни з Україною і розчарований тим, що рахуючись з реальністю, Путін змушений відмовитися від найбільш амбітних планів. Просвірін відчеканив чудову фразу: «Був національний лідер, а став національний п*дер».

Критика вождя лунає і з протилежного боку. Найважливішим елементом існування злодійської влади є не тільки грабіж тут, але і складання своїх активів «там». А Захід виразно заявив, що в разі ескалації конфлікту готовий ці активи заморозити. У Кремлі утворилася «партія миру», яка невтомно повторює: «Владімір Владімірович, ви геній. Ви чудово вирішили національне завдання приєднання Криму. Але давайте завдамо ще однієї поразки Америці – не дозволимо їй втягнути нас у військову авантюру в Україні. Не турбуйтеся, ми задушимо Україну економічно, політично. Тільки не треба влазити туди військами». Намічається розкол еліт, який разом з провалом концепції «русского міра» спричинить перезавантаження влади.

Спроба переграти історію

У 1991 році розпалися дві комуністичні імперії: велика совєтська і мала югославська. У Біловезькій пущі керівники домовилися про розпад СССР за формальними кордонами союзних республік, а Сербія захотіла вирізати собі свій «сербський мір» з тіла колишньої Югославії і розв’язала кілька трагічних воєн. Частково так сталося тому, що в Росії був Єльцин, а в Югославії Мілошевич. Але вони обидва були популістськими вождями, відбивали настрої своїх народів. У Росії в 1991-му було маса політиків, у тому числі і з демократичного табору, які висували до України ті ж вимоги, які Путін реалізує сьогодні. Але суспільство їх абсолютно не підтримало. Коли противники Біловезьких угод намагалися організувати протестний мітинг на Манежній площі, прийшло всього 300 осіб. Серби ж масово підтримали Мілошевича, вони були повністю захоплені цим мітом сербського світу.

Концепція «русского міра» – це нерозуміння психології російського народу, спроба переграти суспільний вибір мирного розділу Совєтського Союзу і повторити сербську історію в ядерній державі. Ця спроба реалізувати квазігітлерівську концепцію «русского міра» і стане політичною могилою Путіна.