www.ji-magazine.lviv.ua

Георгій Почепцов, доктор філологічних наук, професор,
експерт з інформаційної політики та комунікаційних технологій

У військовій ситуації Німеччини виокремлюють три напрями пропаганди: пропаганда і населення, пропаганда і війська, імідж Гітлера. «Міф Гітлера» мав вплив на німців протягом  всієї війни, тому й пропаганда була ефективною.

Пропаганда стала «поганим» словом після Другої світової війни, коли вона виявилася пов’язаною з діями фашистів. Геббельс очолив перше і останнє в світі міністерство пропаганди, яке носило назву міністерства народної освіти і пропаганди, а не однієї лише пропаганди. Правда, слід визнати й те, що в СССР в партійному апараті на всіх рівнях існували відділи пропаганди та агітації. У сучасних країнах роль міністерства пропаганди успішно освоюють міністерства освіти, безперешкодно закладають в голову потрібну картину світу з самого дитинства, користуючись тим, що у дитини такої картини світу ще немає.

Завдання свого міністерства Геббельс вбачав в цікавому понятті – «ментальна мобілізація». Патетичний опис його роботи, що датується 1934 роком, звучить так: «Міністерство пропаганди – це не бюрократичний адміністративний апарат, а духовний центр сили, який знаходиться в постійному зіткненні з усіма людьми в політичних, духовних, культурних і економічних питаннях. Це рот і вухо уряду Рейху».

Одночасно слід згадати, що практично ті ж функції пропаганди і цензури виконувало і міністерство інформації Великобританії, яке виникало в Першу і Другу світову війни, зникаючи відразу після війни. Пропагандистсько-цензурний характер міністерства відбився навіть в перенесенні імені одного з міністрів в роман Оруелла «1984». Це був міністр Бренден Брекен, довірена особа Вінстона Черчілля, який став у романі Big Brother – Великим Братом.

До речі, сьогодні чотири зведені внучки Геббельса володіють статками 1,2 мільярди кожна, отримавши їх за виробництво зброї. Доповідь Блумберга називає їх прихованими мільярдерами. Ці чотири зведені внучки від сина Магди Геббельс, який народився в її першому шлюбі. Після війни його заарештували і випустили вже в 1947 р. Він загинув в авіакатастрофі в 1967 р. у віці 45 років.

Инше свідчення сучасності – це єдине інтерв’ю його секретарки, яка дала його після 60 років мовчання. Вона стенографувала і друкувала кожне його слово. Однак особистісно описує його як людину дуже холодну. Вона каже: «До нього не можна було наблизитися. Він ніколи не задав мені жодного особистого питання. До самого кінця я не була впевнена, що він знав, як мене звуть». Вона відсиділа п’ять років у совєтському таборі, вийшовши звідти в 1950-му.

Перше інтерв’ю вона дала в свої сто років. Але в 2015-му вона знову заговорила. Вона називає Геббельса нарцисом. Незважаючи на свій невеликий зріст, він зачаровував кінозірок і театральних актрис. Вона каже: «Якби я була кінозіркою, він, напевно, засліпив би мене своєю чарівністю». До речі, її здивувало те, що під час допитів совєтські військові не задали їй жодного питання про Геббельса, їх цікавили инші нацисти.

Всі, хто аналізує нацистську пропаганду, підкреслюють максимальне використання сучасних на той момент технологій (кіно, гучномовці, плакати).

При цьому нацистська пропаганда мала дуже чітко поставлені цілі, наприклад, з одного боку, вона обожнювала Гітлера, з иншого – демонізувала ворогів.

При цьому згадується як активно використовуваний інструментарій радіо й промови, з чого можна зробити прямий висновок, що нацистські вожді вміли і любили виступати. І це чітко нагадує ситуацію в Росії після 1917 р., де у спогадах Троцького, наприклад, згадується, що він втомлювався від щоденних виступів.

Якщо подивитися на відому промову Геббельса 1943 р. із закликом до тотальної війни, то можна побачити і сприйняття цього виступу аудиторією: «Тотальна війна – це вимога даної миті. Ми повинні покласти край тому буржуазному ставленню, яке ми так часто спостерігали в цій війні: помийте мені спинку, але так, щоб мене не намочити! (Кожну фразу зустрічають зростаючі оплески і схвалення.) Нам загрожує гігантська небезпека. І зусилля, з якими ми її зустрінемо, мусять бути такими ж гігантськими. Настав час зняти лайкові рукавички і скористатися кулаками. (Гучні вигуки схвалення. Спів з балконів і партеру говорить про повне схвалення присутніх.) Ми більше не можемо безтурботно і не в повну силу використовувати наш військовий потенціал у себе вдома і в тій значній частині Европи, яку ми контролюємо. Ми повинні використати всі наші ресурси, причому настільки швидко і ретельно, наскільки це можливо з організаційного та практичного поглядів. Непотрібні клопоти абсолютно недоречні. Майбутнє Европи повністю залежить від нашого успіху на сході. Ми готові відстояти Европу. У цій битві німецький народ проливає свою найціннішу національну кров. Инша частина Европи мусить хоча б допомагати нам. І, судячи з безлічі серйозних голосів, які лунають в Европі, одні це вже усвідомили. Инші все ще чогось чекають. Але їм на нас не вплинути. Якби небезпека загрожувала тільки їм одним, ми б сприйняли їх небажання як сущу нісенітницю, не варту уваги. Однак небезпека загрожує всім нам, і кожен з нас повинен внести свою лепту. Ті, хто сьогодні цього не розуміють, завтра будуть колінопреклонно дякувати нам за те, що ми сміливо і рішуче взялися за справу».

Тоталітарний характер цієї пропаганди лежав не тільки в її системному охопленні інформаційних потоків, а й у тому, що все мистецтво, наука, література ставали пропагандою. До цього слід додати, що порушення картини світу, створеної пропагандою, карається у разі тоталітарної держави серйозними репресіями, включаючи арешт і страту.

Хорошим прикладом використання науки в пропагандистських цілях є історія. Її використовують усі країни, як і всі країни створюють зі своїх міністерств освіти міні-міністерства пропаганди, оскільки в дитину закладають ту модель світу, яку сповідує ця держава.

Німці також активно займалися своєю історією. І це не тільки Аненербе, яке більше цікавилося містичним минулим, а й археологія. Наприклад, Аненербе шукало містичні предмети і місця усюди, включаючи і окуповані території. Тут були і політично мотивовані проекти типу пошуків вчених, що мають єврейське коріння завдяки одруженню. І це зрозуміло, оскільки очолював цю організацію Гіммлер. Одним з перших проектів був лінгвістичний, з вивчення рун. Але основним був пошук арійських і містичних слідів по всьому світу.

Тобто арійська модель світу була посилена використанням на свою користь відібраних фактів минулого. Археологія стала «служницею» пропаганди та ідеології. Тут також була маніпуляція символами, коли активно використовували терміни з негативними асоціаціями, наприклад, «варварська», «недорозвинена», «примітивна». Дослідники також підкреслюють, що це стосується не тільки Німеччини: «Археологія легко піддається свідомій дезінформації. Майже-правда і напівфакти використовували в археологічних контекстах не тільки в нацистській Німеччині для того, щоб підтримувати расистські доктрини і колоніальні військові розширення або для доказу легітимності хитких режимів».

Одним із засновників Аненербе був і Дарре [Neumann B. National socialism, Holocaust, and ecology // The Holocaust and historical methodology. Ed. by D. Stone. – New York – Oxford, 2012; Gerhard G. Nazi hunger politics. A history of food in the Third Reich. – Lanham, 2015]. Це такий аграрний міністр, який сьогодні би виглядав як представник партії зелених. Про цей напрямок говорять як про «зелених нацистів». Наприклад, він вже тоді рекламував органічну їжу. Саме крізь нього йшло основне фінансування Аненербе.

Але він був не просто аграрним міністром, йому належить так звана ідеологія крові і землі, що закладена у фундаменті нацизму [Swaney K.R. An ideological war of 'Blood and Soil' and its effect on the agricultural propaganda and policy of the Nazi party, 1929-1939 Keith R. Swaney]. Вона базувалася на етнічності, яка визначалася кров’ю і територією. Вона ж стала в основі концепції життєвого простору – Lebensraum, базового для німецької держави того часу. Відповідно, це відбивалося в тому числі і в мистецтві того часу. Приміром, цінувалися сільські пейзажі, які могли отримувати назви «Німецька земля» або «Німецький дуб». Тобто пропагандистські завдання формували завдання мистецтва, звернувшись до мистецтва, громадянин побічно отримував все одно пропаганду.

Аненербе, яку сьогоднішні дослідники називають think tank’ом, просувала ідеї німецької переваги. Але важливо підкреслити і те, що цій ідеї не могли опиратися, оскільки будь-яку альтернативну позицію придушували навіть не інформаційно, а фізично. І це одна з головних характеристик тоталітарної держави і її пропаганди, коли інформаційний і віртуальний простір контролюють фізичними методами, тобто методами иншого простору, від цензури до репресій.

Які можна виділити точки переходу ідеології в пропаганду? Нам видається, що вони такі:

- Раціональна, яка працює з потоками знань: школа, університет, дослідницький інститут, що вело до створення знань, суміщених з ідеологією;

- Емоційна, де народжувалися література і мистецтво, «начинені» ідеологією;

- Інформаційна, коли новини створювали й утримували модель світу, що спирається на пропагандистські конструкції;

- Соціальна, реалізована створенням гуртків, громадських об’єднань, які спиралися на пропаганду.

У результаті виникав високий рівень системності, при якому відповідь на будь-яке питання можна було вивести з моделі світу, вибудуваної ідеологією і пропагандою. До речі, відомий британський історик Хобсбом якось зауважив, що зі зникненням марксизму зник і системний погляд на історію.

Чи була ефективною німецька пропаганда того часу? Частина дослідників оцінюють її ефективність скептично стосовно всіх соціальних груп, крім робітників, инші бачать її успішність тоді, коли вона спиралася на традиційні німецькі упередження (націоналізм і антибільшовизм).

Британський історик пропаганди Уелч вважає, що пропаганда посилювала загальну підтримку Гітлера, але не його окремі види політики типу антисемітизму, а деякі з них взагалі розглядала як антипродуктивні, наприклад, антицерковну пропаганду.

Уелч підкреслює дуже важливу характеристику пропаганди [Welch D. Nazi Propaganda and the Volksgemeinschaft: Constructing a people’s community // Journal of Contemporary History. – 2004. – Vol. 39. – N 2]: «Успішність» пропаганди не слід вимірювати тільки в термінах її здатності радикально змінювати думки і ставлення. Пропаганда також багато в чому полягає скоріше у підтвердженні, а не в зміні громадської думки».

Але на цю згоду він дивиться доволі широко: «Пропаганда режиму була досить прагматичною, щоб зрозуміти, що виконати її політику можливо, тільки якщо частини спільноти, опозиційні режиму, мовчатимуть. Насильство і терор зіграють тут важливу стримуючу роль. Але незважаючи на це, мені видається, що коли нацисти були вже при владі, запущені ними економічні та соціальні програми щодо поліпшення життя та витончене використання пропаганди в «закритому» середовищі послужили тому, щоб забезпечити принаймні «пасивну» підтримку режиму».

Уелч вважає, що у трансформації німецького суспільства були задіяні три сили. З одного боку, легальна влада держави, включаючи контроль над держслужбою, поліцією і збройними силами. З иншого – широко використовували терор і насильство поза законом, коли штурмові загони хапали людей і забирали власність. І тільки третьою складовою була пропаганда.

Він підкреслює, що просування доктрини народності (völkisch), що прийшла з німецького романтизму XVIII століття, спиралося на чотири компоненти:

- Заклик до національної єдності, де суспільство важливіше за індивіда;

- Необхідність расової чистоти;

- Ненависть до ворогів, перш за все до євреїв і більшовиків;

- Харизматичне лідерство.

В иншій своїй роботі по пропаганді Уелч звертає увагу на те, що в Першу світову війну у Британії була сильна пропаганда, а у Німеччині її не було. І на це звернув увагу Гітлер, створивши міністерство пропаганди, як тільки прийшов до влади, вважаючи саме пропаганду причиною поразки Німеччини.

Він пише таке: «Пропагандисти оцінюють контекст і аудиторію, використовуючи будь-які методи, які здаються їм найбільш підходящими й ефективними. Зазвичай пропаганда використовує найновітніші методи комунікації. У першу світову війну це була преса, у другу – радіо і кіноролики, у конфліктах після 1945 р. максимально використовували телебачення».

Повертаючись до Гітлера, слід згадати ще одну проблему, яку успішно вирішувала пропаганда – створення його іміджу, оскільки з 1933 по 1943 рр. у Гітлера була реальна популярність серед населення Німеччини.

Британський історик Кіршоу називає проблему іміджу Гітлера «міфом Гітлера». Він пише: «Міф Гітлера» є двостороннім феноменом. З одного боку, він був майстерним досягненням побудови іміджу за допомогою нових технік пропаганди, побудований на понятті «героїчного» лідерства, поширеного в правих колах задовго до того, як Гітлер прийшов до влади. З иншого боку, його слід розглядати як відображення «ментальностей», ціннісних систем і соціо-політичних структур, які зумовили прийняття іміджу «Супермена» в політичному лідерстві. Обидві ці сторони активно працювали над створенням іміджу Гітлера».

Кіршоу виділяє також три чинники, що сприяли швидкому поширенню міфу про Гітлера:

- Банкрутство веймарської політичної системи стало хорошим фоном для іміджу динамічного, енергійного, моложавого лідера, який пропонував кардинальну зміну напрямку;

- Первинне недооцінювання Гітлера і подальший ентузіазм через його успішні дії усередині країни, що здавалося неможливим для лідера, який недавно  виник;

- Гітлер втілював уже наявний ідеологічний консенсус, що склався на той момент в країні проти лівих сил.

Як бачимо, Гітлер мав за собою той рівень підтримки, який дозволив йому отримати мандат довіри населення. З одного боку, Гітлер був «символом нації», з иншого – в його образ спеціально вписували людські риси.

Міністерство пропаганди розглядають як важливий інструментарій Гітлера. При цьому золотим століттям нацистської пропаганди вважають час з 1933 по 1940 рр. Потім в 1940-1941 роках починається серйозна розбіжність між пропагандою і реальністю. Невдачі на східному фронті міняли пропаганду. Геббельс говорив про те, що програш призведе до знищення Німеччини. У цей час ще працював «Міф Гітлера», а нова пропаганда мала силу тільки тоді, коли солдатам говорили, що якщо вони програють, росіяни зруйнують їхні доми та сім’ї.

У військовій ситуації Німеччини виокремлюють три напрями пропаганди: пропаганда і населення, пропаганда і війська, імідж Гітлера. «Міф Гітлера» мав вплив на німців всю війну, тому й пропаганда була ефективною.

У нацистських пропагандистів дуже багато конкретних виступів на теми ефективності пропаганди. Так, в 1928 р. Геббельс виступав у Вищій політичній школі з лекцією «Знання та пропаганда». Тут він говорить про пропаганду з погляду необхідності поширення ідей, вважаючи при цьому, що немає абетки пропаганди, оскільки вона є мистецтвом: хтось може здійснювати пропаганду, а хтось ні.

І ось головна цитата з цього його виступу: «Пропаганда абсолютно необхідна, навіть якщо вона є всього лише засобом для досягнення мети. В иншому випадку, ідея ніколи б не могла захопити країну. Я повинен уміти поширити те, що вважають важливим, серед багатьох людей. Завдання вмілого пропагандиста полягає в тому, щоб взяти те, про що багато хто думає, і представити так, щоб достукатись до кожного: від освіченої до простої людини. Ви повинні мені повірити, а як доказ я можу згадати виступ Гітлера в Єні. Половину аудиторії складали марксисти, половину – студенти та університетські професори. У мене було бажання виступити перед цими двома частинами потім. Я бачив, що і університетський професор, і звичайна людина зрозуміли те, що сказав Гітлер. Це найбільша сила нашого руху, він може використовувати мову, щоб достукатися до широких мас».

У цьому виступі Геббельса 1928 р. ще немає більшовиків як ворогів, оскільки він використовує їх як позитивний приклад. Він каже: «Фашизм і більшовизм побудовані великими ораторами, майстрами усного слова! Немає різниці між політиком і оратором. Історія доводить, що великі політики завжди були великими ораторами: Наполеон, Цезар, Александр, Муссоліні, Ленін, візьміть будь-кого. Вони були великим і ораторами, і великими організаторами. Якщо в людині поєднується риторичний талант, організаційні здібності і філософський дар, якщо у неї є здатність передавати знання і збирати людей під своїм прапором, тоді вона блискучий державний діяч».

І инша дуже чітка цитата з иншого виступу Геббельса: «Завдання пропаганди полягає не в тому, щоб відкрити теорію чи побудувати програму, а в перекладі теорії і програми на мову людей, щоб зробити їх зрозумілими для широких мас». Тобто пропагандист стає «перекладачем» зі складної мови ідеології на загальнодоступну мову пропаганди.

У тому виступі 1928 р. Геббельс також каже: «Коли хтось скаже мені сьогодні: «Ви демагог», я відповім йому так: «Демагогія в хорошому сенсі просто є здатністю дати масам розуміння того, що я хочу, щоб вони зрозуміли». Він також підкреслював, що Гітлер вчив його, що не слід на публічному мітингу вимовляти програмні виступи, оскільки публічний мітинг вимагає більш примітивних підходів.

До речі, в аналізі німецької пропаганди перераховується досить широкий спектр її тем: антисемітизм, мілітаризм, націоналізм, перевага арійської раси, економічне відновлення, культ фюрера, традиційна німецька volks-культура, масове видовище.

Инший апаратник від пропаганди, Тісслер, який очолював пропагандистський підрозділ міністерства, що займалося координацією регіональних пропагандистських зусиль, також пропонує свої правила пропаганди [Tiessler W. Not empty phrases, but rather clarity // research.calvin.edu/german-propaganda-archive/tiessler3.htm]. Так, відштовхуючись від поняття «демократії» як правління народу, що, однак, всі розуміють по-різному, він підкреслює: «Набагато легше спотворити терміни шляхом приєднання їх до инших термінів, оскільки у робочої людини зазвичай немає часу на розплутування всіх цих конструкцій».

Стосовно поняття картини світу він каже: «Ми не можемо вирішити чи є картина світу дійсно необхідною, оскільки вона є завжди». І ще: «У людей немає більшої потреби в картині світу, ніж під час війни».

У його словах спливає і поняття «крові», зазначене вище: «В минулому Німеччину розуміли як територію, яка належала німецькому рейху. Це фюрер навчив німецький народ, що Німеччина є спільнотою тих, у кому тече німецька кров. Державні кордони не створює природа, як раси чи народи. З цим знанням ми розуміємо, що німецький народ простягається далеко за межі державних кордонів Німеччини».

Тоді ж з иншого боку океану один з творців Інституту аналізу пропаганди Міллер вписав у абетку пропаганди і такий принцип: «Пропаганда завжди концентрується на предметі, всередині якого є конфлікт, [який в якійсь мірі стосується вас особисто]». І це в добре пояснює нам той набір параметрів, на які акцентувала нацистська пропаганда. Вони не були випадковими, а відображали те, що було записано в голові у німецького обивателя.

Пропаганда виконала свою роль, утримуючи в населенні підтримку Гітлера під час війни з СССР, коли ситуація почала різко погіршуватися в порівнянні з передвоєнними роками. Але пропаганда не змогла перемогти у віртуальному та інформаційному просторі, коли відбулось ураження в просторі фізичному.