 www.ji-magazine.lviv.ua
Георгій Почепцов, доктор філологічних наук, професор,
експерт з інформаційної політики та комунікаційних технологій
Інформаційна війна проти України
очима країн Східної Европи
Інформаційна та гібридна війна проти України привернула увагу всіх країн.
Але особливий інтерес вона викликала у країн Східної Европи,
оскільки вони виразно відчувають таку ж вразливість до зовнішніх дій у власних
фізичному, інформаційному і віртуальному просторах.
Особливу увагу звернули на цю ситуацію всі сусіди Росії: Латвія, Литва,
Естонія, Польща, а також Білорусія і Казахстан. Всі вони легко приміряли цю ситуацію
на себе і зробили відповідні висновки. Збільшується фінансування, Литва змінює
стратегію національної безпеки, Латвія хвилюється через фінансове підживлення
ззовні російськомовного населення, Естонія відкриває російськомовний телеканал,
щоб протистояти російській пропаганді [1-3]. Естонія, до речі, виявилася першою
країною, сайти якої стали жертвами масованої атаки в 2007 р.
І. Дарчевська (Польща) окреслила такий набір
характеристик військової ситуації в Криму [4]:
- Відсутність єдиної лінії фронту, оскільки фронт може знаходитись як у
себе в країні, так і в будь-якій країні світу;
- Інформаційний простір є основним полем битви;
- Немає формального оголошення війни, різниця між миром і війною стерта;
- Замасковані як реальні цілі, так і присутність офіційних військових осіб;
- В боротьбу включені великі групи населення.
Стосовно «створення ворога» Дарчевська зазначає:
«У практиці пропаганди це означає створення гіперболізованої картинки супротивника,
що означає як внутрішнього ворога («зрадник нації», «п’ята колона»), так і
зовнішнього ворога («загниваючий Захід»). Ворога описують мовою ненависті».
Цікаво, що в иншій своїй роботі про «анатомію російської
інформаційної війни» окремими підрозділами вона розглядає школу Панаріна і школу Дугіна [5].
Правда, нам здається, що це може виглядати як «школа» тільки для зовнішнього
спостерігача, оскільки, як правило, на постсовєтському
просторі відсутні переходи між теоретичною і практичною діяльністю.
Тут же вона говорить про пропаганду як про основний інструмент російських
інформаційних операцій. Важливим нашим зауваженням до цих її міркувань є те, що
нам поки не вдається чітко розмежувати пропаганду, інформаційну війну та
інформаційні операції. Військові, до речі, вже не використовують формулювання
інформаційна війна, залишивши цей термін для журналістів, оскільки інформаційна
війна може бути тільки під час війни, а інформаційні операції дозволені і в
мирний період. Тому цей термін більш універсальний.
Далі варто зазначити, що перед нами не тільки різниця у часі: раніше була
пропаганда, сьогодні ми говоримо про інформаційні операції. Пропаганда, на нашу
думку, охоплює все населення, а інформаційні операції – конкретний сегмент.
Пропаганда є довготривалою, а інформаційні операції – короткочасні. І останнє,
як нам здається, пропаганда швидше може бути спрямована на власне населення.
Дарчевська пише ще й таке:
«Останні російські інформаційні баталії чітко відсилають до тих, які були під
час холодної війни. Їх також проводять відповідно до соціотехнічних
принципів успішної пропаганди, таких, як принцип масованого і довготривалого
впливу («помаранчева чума» і «бандерівці» є пропагандистськими стереотипами, які
постійно повторювали з 2003 р.), принцип бажаної інформації (росіяни і
російськомовні люди очікують, що їхні права мають захищати, тому вірять
маніпулятивній інформації про те, що російська мова заборонена), принцип
емоційної агітації (доведення реципієнта до стану, при якому він діятиме, не
роздумуючи, навіть ірраціонально), принцип зрозумілості
(меседж спрощують, використовують чорно-білу термінологію, безліч навантажених
слів, наприклад, таких, як русофоб), принцип передбачуваної очевидності (зв’язок
тез пропаганди зі створеними політичними міфами: російська весна – це
патріотизм, бандерівці – це фашисти, Майдан – це хаос і т.д.)».
Дарчевська також говорить про
провладні демонстрації в Москві на підтримку анексії Криму: «Дезінформація за
допомогою дії еквівалентна вербальній дезінформації, яку використовують для
цілей пропаганди». Тобто маємо варіант пропаганди і в рамках фізичного
простору.
Цікаво, як всі розуміють, що це пропаганда, в тому числі і в Росії. Мабуть,
це пов’язано з тим, що навіть найпотужніша пропаганда може бути зруйнована при
зіткненні з альтернативними джерелами, що мають відповідний рівень
достовірності. Це можуть бути, наприклад, живі свідки події, яку
пропагандистські механізми намагаються витлумачити по-своєму.
Щоправда, нам зустрілося таке спостереження М. Урнова
(Росія), що моделює роздум споживача російського телепродукту
[6]: «Пропаганда – це коли Америка нам розповідає те, що нам не подобається; ну,
а федеральний канал поганого не скаже, правда?». Він вважає, що росіянам було
складно, коли в часи Березовського не було єдиної позиції на всіх каналах,
зараз же цього немає.
Росія навіть при мінському затишші продовжує займати аж ніяк не нейтральну
позицію. Ось як проаналізували промову Путіна на Валдайському форумі в жовтні
2015 р. [7]: «На пленарній сесії він вживає терміни: «українська криза»,
«українські закони», «український народ», «українське питання», але жодного
разу – «українська влада». Замість цього він вживає словосполучення «київська
влада». Російський лідер використав на форумі вислів «керівники ЛНР і ДНР», а
щодо керівників України – «київський уряд і президент». Тобто, ніби немає
українського уряду та українського президента. Вся українська держава в цих
термінах і визначеннях стислася до одного міського
округу Києва, і він не має нічого спільного з Україною і українцями, які, за
словами Владіміра Путіна, «братня для нас країна,
братній народ». І ця «братня країна», як випливає з риторики глави російської
держави, взагалі не має нічого спільного з «київським урядом», який з’явився,
за словами Путіна, «при державному перевороті в Україні зовсім недавно».
Але таке жорстке неприйняття України і не менш жорсткий антиамериканізм
не є єдиною позицією. Це видно хоча б по тому, що, наприклад, фільм відомого
режисера В. Бортко, де в ролі сценариста був не менш
відомий М. Любімов, про російських шпигунів в Америці
«Душа шпигуна», повністю провалився в прокаті [8]. Зміст фільму такий [9]:
«Перед російським шпигуном в Англії Алексом Уілкі (Андрій Чернишов) стоїть завдання проникнути в
американську розвідку і виявити крота – нашого розвідника, який передає
ворогові агентурну інформацію. Герой змушений долати неймовірні перешкоди, щоб
увійти в довіру до американців...». Тобто названі всі важливі для російської ідеологічної
картини світу складові, однак провал повний. Зібрали 1, 2 млн руб. при витратах
640 млн.
Все це різноманітні «струмочки» пропаганди, які течуть не тільки в суміжні
країни, а й на самих росіян, які в цьому «не телевізійному» варіанті пропаганди
голосують своїм рублем проти. У телевізійних новинах немає схожих ВТК.
Естонія, у якої з Росією найбільше конфліктних ситуацій на «шпигунському
фронті», зафіксувала такі уроки з подій 2014-2015 рр.
[10]:
- Дезінформація є основним засобом російської пропаганди під час
конфліктів, при цьому використовують терміни «фашисти» або «злочинці» для
дискредитації в очах Заходу;
- Створений новий канал російською мовою інформуватиме російськомовних
громадян про місцеві та міжнародні події, а також транслюватиме розважальні
програми;
- Досвід інтеграції російськомовного населення говорить про недостатність
ресурсів, виділених на це;
- Европа повинна виділяти більше фінансових
ресурсів для створення збалансованих джерел інформації.
Естонія також констатує, що Росія активно використовує історію для
просування своїх інтересів [11]. Завдяки історії пропаганда намагається
створити наратив, вигідний для Росії і легітимізує її
геополітичні устремління. І створення такого наративу
відбувається під керівництвом спецслужб.
Увагу Естонії до інформаційної війни демонструє і те, що там захищені докторські
дисертації на цю тему (див., наприклад, [12]). Кібератака після перенесення
бронзового солдата в 2007 р. допомогла Естонії набагато краще підготуватися до
інформаційної війни. Там відкрили відповідний центр НАТО, який займається кіберзахистом.
Багато моментів, які схожі з ситуацією в Україні, детально проаналізували
[13]. Естонці вважають, що хоча багато російськомовних естонців підтримали анексію
Криму, вони навряд чи хочуть подібної інтервенції у себе вдома. Вони не захочуть введення рублів замість евро
і російської системи медицини замість естонської.
Подібні проблеми «чужої присутності» виникли у Чехії та Словаччині, які
бачать ці проблеми під иншим кутом. І. Смоленова (Чехія) пише [14]: «Метою проросійської кампанії
є зрушення громадської думки проти власних демократичних інститутів, показуючи
світ, де Сполучені Штати збираються захопити всіх, кожен західно-орієнтований
політик є корупційним, всі инші медіа спотворюють
інформацію, майбутнє похмуре, безнадійне,
повне конфліктів. У такому світі Росія постає рятівником і моральним авторитетом,
гарантом політичної стабільності і миру».
Це дослідження цікаве й тому, що виділило повторювані меседжі, використані
проросійськими медіа в Чехії та Словаччині. У результаті виникає єдина картина
світу з такими акцентами:
США:
- Прагнуть домінування і контролю над кожною країною;
- Постійно затівають конфлікти в світі і стоять за всіма кольоровими
революціями;
- Їх глобальна гегемонія розвалюється;
- Всі інтервенції (Ірак, Афганістан, Сирія, Лівія) – провальні;
- Вони несуть відповідальність за глобальний тероризм.
НАТО і ЕС:
- Підбурюють до агресії;
- Чужі і невигідні для Чехії та Словаччини;
- На шляху до колапсу.
УКРАЇНА:
- Недемократична, під керівництвом фашистів і бандерівців;
- Президентом і урядом керують із США.
МЕДІА ТА ПОЛІТИКИ:
- Маніпулятивні і тенденційні;
- Підконтрольні бізнес-еліті;
- Використовують пропаганду для маніпуляції громадською думкою.
РОСІЯ:
- Не ідеальна, але менш агресивна, ніж Захід;
- Єдина відповідає на західну агресію.
МАЙБУТНЄ:
- Буде наповнене конфліктами;
- Порятунок залежить від союзу Китаю та Росії, який принесе кінець
американському терору.
Подивившись на ці списки ключових місць, на яких базується пропаганда, стає
зрозуміло, що це складна система, яка дає відповідь на всі питання сучасності.
Навряд чи хтось створював її саме в такій єдності, але вона цілком могла сформуватися
поступово.
В. Денисенко (Литва) розмірковує про фінляндизацію,
тема якої раптово виникла при затягуванні конфлікту в Україні [15]: «Найчастіше
фінляндизацію сприймають як негативне явище. Тим не
менше, її ідеї досі дієві, і не тільки у Фінляндії. Наприклад, в контексті
кризи в Україні виникли роздуми про потенційну українську фінляндизацію.
Було сказано, що цей шлях міг би бути прийнятним для України. Це дозволило б
Москві зберегти Україну у своїй сфері впливу і не побоюватися української
інтеграції в західні економічні та військові структури. В обмін на це Кремль
залишив би уряду України можливість вирішувати певні питання, і навіть допоміг
би відновити територіальну цілісність країни у східній частині, однак Крим, без
сумніву, залишиться у складі Росії».
Він вважає, що для України це буде неприйнятним, але може підійти,
наприклад, для Вірменії.
Латвія детально проаналізувала нові військові методи гібридної війни,
застосовані в Україні [16]. Структура безпеки Латвії повинна бути готова до
перших п’яти стадій можливого конфлікту (всього їх виділено вісім):
- Невійськова асиметрична війна (інформаційні, моральні, психологічні,
ідеологічні, дипломатичні та економічні засоби);
- Спеціальні операції для введення в оману політичних і військових лідерів;
- Залякування, обман і підкуп урядовців і військових, щоб вони не виконували
своїх службових обов’язків;
- Дестабілізуюча пропаганда, спрямована на збільшення невдоволення
населення, посилена групами російських військових, що займаються підривною
роботою;
- Встановлення зон без польотів над країною, яку атакують, використання
приватних військових кампаній в поєднанні з озброєними загонами опозиції.
Все це етапи, про які говорять російські військові фахівці Чекінов С. і Богданов С. в журналі Військова думка (див. також
польський текст, де проаналізовано пропагандистську війну і «зелених чоловічків»
з погляду Польщі [17]). Так що вибухи в Харкові та Одесі цілком вписані в
вищеназвані п’ять початкових етапів.
Инший російський
військовий фахівець Л. Сєров констатує таку роль телебачення у своїй роботі про
роль дезінформації [18]: «Ефект підміни реальності призводить до того, що
телебачення деформує свідомість, прямо впливає на справжні реальні події з
подальшими важкими соціальними наслідками (навіть у випадку комерційного, а не
політичного використання телебачення може привести до злочинів, вбивств). Цьому
сприяє ефект стирання кордонів між реальністю і вигадкою, що переносить людей в якусь «плоску реальність», формуючу
усвідомлення незначущості подій (внаслідок пасивності сприйняття) і
вседозволеності. Сукупність усіх цих властивостей робить телебачення знаряддям
прямого психологічного впливу на поведінку людських мас і навіть програмування
їхніх дій».
Латиші роблять також висновок, що економічні труднощі розмивають лояльність
громадян, тому треба активніше розвивати регіони Латвії, а не тільки Ригу. Це зрозумілий
висновок, оскільки економіка дуже часто диктує громадянам не економічні, а
політичні рішення.
Перші інформаційні атаки з боку Росії Литва зафіксувала в 2013 р. і
розробила тоді ж захисні заходи [19]. При цьому інформаційна війна, як вони вважають,
це не тільки пропаганда. Тут працює все: бізнес, демографія, культура.
Центральною стає дезінформація, що впливає на цільову групу. Якщо пропаганда
впливає на емоції, то дезінформація на раціональне прийняття рішень цільової
групи.
Литовці вважають, що проблема російської політики співвітчизників важливіша
для Латвії чи Естонії, оскільки там набагато більше етнічних росіян. Однак
поширення російської та совєтської музики, фільмів,
телебачення є проблемою і для Литви.
В. Денисенко вбачає тут не тільки інформаційну війну, а й інформаційний
тероризм [20]. Він має на увазі не системну війну, а разову атаку у відповідь
на ті чи инші події, наприклад, перенесення пам’ятника
бронзовому солдату в Естонії. Він пише: «Можна сказати, що сучасний
інформаційний тероризм є більш поширеним, ніж довгострокова інформаційна війна.
Поняття «інформаційний тероризм» і «інформаційна війна» в принципі ідентичні,
але їх варто розрізняти. Це допоможе точніше ідентифікувати загрозу і визнати,
що тероризм, навіть інформаційний, є реальним викликом для безпеки держав,
включаючи Литву».
Слід прислухатися до цієї поради, хоча б тому, що на ці два види загроз
потрібна різна відповідна реакція.
Цілями для російських активних дій Литва бачить радикалізацію російської
або польської етнічної меншості в країні [21]: «Такі дії, як участь учнів
російських шкіл в Литві в молодіжних військових таборах в Росії потрібно сприймати
як проблему, не меншу, ніж пропаганда російського телебачення. На жаль, не видно
поки, щоб Литва вигравала цю інформаційну війну проти Росії.
Н. Малюкавічюс підкреслює стосовно запізнілого
західного реагування [22]: «Тільки після кампанії Кремля в Кримута
в Східній Україні і агресивної антизахідної
пропаганди, яка була опісля, Захід зрозумів, які великі провали безпеки він
залишив для використання Путіним. У цьому плані досвід Литви стосовно
присутності російських медіа та діяльності в інформаційному просторі має стати
важливим уроком для західних політичних лідерів та
експертів» (див. також [23]).
Він також виділяє боротьбу в галузі історії: «Медіа стратегія Кремля
фокусується в основному на питаннях історії: як далекої, так і більш недавньої.
Литву показують як державу, засновану на агресивних націоналістичних цінностях,
фашистському минулому і сьогоденні. Совєтський період,
навпаки, показують як щось чудове і ностальгічне».
Цікаво, читаючи це, що медіа стратегія Кремля практично однакова у своєму
ставленні і до Прибалтики, і до України, оскільки негативні повідомлення практично
ті самі. Це «фашисти» при владі, а також боротьба за історію, яка привела, до
речі, навіть до того, що Росія вирішила поставити свій пам’ятник князю
Володимиру, ніби «приватизовуючи» минуле.
А. Кудорс (Латвія) в рамках технологій дестаблізації акцентує на російській увазі до
співвітчизників. Він пише [24]: «Політика співвітчизників активно
впроваджується в Латвії, але не менш важливою є поширення специфічної
інтерпретації історії Росією. Для цього в Латвії дуже благодатний ґрунт.
Соціальна пам’ять латишів і росіян, які проживають в Латвії, різні».
Це цікавий момент, який виявляється дієвим на всьому постсовєтському
просторі. Причому обидві сторони навіть можуть бути праві, оскільки акцентують на
ті моменти в історії, які важливі, виходячи з власного бачення цих процесів.
Вони можуть спиратися на об’єктивні факти, але так як управління історією дає
можливість керувати і майбутнім, вони вступають у конфлікт. Окремий розділ
дослідження присвячений зв’язкам офіційної Росії з латвійськими політичними
партіями, що завжди викликало, до речі, особливий інтерес і в Естонії.
М. Віннерстіг підсумував прояви російської м’якої
сили на всій території Прибалтики [25]. Він підкреслив деякі питання, які
потребують вивчення. Це економіка та енергетика у зв’язку з тим, що Литва
зайнялася газовим сектором, що змінює весь розклад газової залежності від
Росії. Ще одне питання стосується проблем корупції в балтійських країнах.
Він відмічає також наслідки української ситуації на просування м’якої сили:
«Використання жорсткої сили, такої, як російська військова агресія в Україні,
може мати серйозні наслідки для можливості використання «м’якої сили» в її
основному розумінні – як сили залучення. Використання жорсткої сили може
суттєво звузити можливості «м’якої сили». Наскільки російські дії в Україні
вплинуть на ставлення до Росії у населення прибалтійських держав – як серед
основного населення, так і російськомовних меншин – є тим, що вимагає
подальшого вивчення».
Ще одним питанням для дослідження він називає ідентичність молодих людей,
які виросли тут. Їхня ідентичність виявилася сформованою як місцевими, так і
міжнародними чинниками. Думка Віннерстіга стосовно
цього така: «Це має привернути глибоку увагу до аналізу, щоб зрозуміти
внутрішню динаміку і розвиток для майбутньої ефективної інтеграції етнічних
росіян, а також потенційну ефективність російських дестабілізуючих і
реваншистських політик стосовно прибалтійських держав».
До речі, це звична проблема для всієї Прибалтики, де населення старше 40
років, якщо не говорить, то розуміє російську, чого не можна сказати про молоде
покоління. Тобто існує ніби кілька потоків, що формують ідентичність.
В. Пугачаускас (Литва) виділяє такі дві
особливості балтійської аудиторії, що полегшують роботу з нею для російської
пропаганди [26]:
- Балтійські суспільства відрізняються від західних і досі належать до постсовєтської сфери;
- Балтійські суспільства та їхні медіа реагують на пропаганду инакше, ніж західні суспільства.
Слід визнати правдивість цих слів і для українського суспільства, на що сильно
спирається російська пропаганда.
Центр стратегічних комунікацій НАТО в Ризі також видав низку досліджень на цю
тему. Це Аналіз російської інформаційної кампанії в Україні, Маніпулятивні
техніки російської інформаційної кампанії проти України та Інтернет-троллінг як засіб гібридної війни [27-29]. Це абсолютно
академічні дослідження, зроблені на конкретному матеріалі. Особливо цікавий
вельми довгий список маніпулятивних технік.
Швеція також досить докладно аналізує російську пропаганду [30]. Наприклад,
стосовно ситуації в Криму акцентують на такому. Російські збройні сили використовували
в таких чотирьох нетрадиційних іпостасях: для загрози Україні, для відволікання
уваги, для допомоги місцевим силам при захопленні влади, для реального захоплення
і утримання Криму.
Для аналізу кримської ситуації використовують цикл прийняття рішень Бойда – НОРД: Нагляд-Орієнтація-Рішення-Дія, який враховують
при створенні для супротивника перешкод у прийнятті рішення. У стадії
Спостереження «зелені чоловічки» не давали виразного розуміння своєї ролі. У
стадії Орієнтації згадуються дві події: навчання, які проводила Росія неподалік,
а також те, що захоплення Криму було непрямим, йому передували рішення
місцевого парламенту. На стадії Рішення заважало те, що Росія подавала ситуацію
в Криму як необоротну і у військовому плані, і в політичному. Ще одним ускладнюючим
фактором стало те, що Росія провела все безкровно, а застосування сили Україною
у відповідь вже не могло бути таким.
Цікаві висновки зі свого аналізу російської інформаційної війни робить І. Дарчевська [5]: «Нещодавно проведені російські інформаційні
та мережеві війни потрібно розглядати як продукт традиційних політичних
технологій, які використовували роками і успадковані вони з СССР. Сучасна
російська інформаційна геополітика, що використовує в своїх теоретичних дискусіях
свій тип «ідеологічного новояза», спирається на совєтську психологічну війну і совєтські
ментальні стереотипи. Вона також бере до уваги нові медіа (Інтернет).
Пропаганда залишається ключовим інструментом інформаційної війни. Однак ці
інновації перш за все стосуються активності усередині мережі. Її відмінними
рисами є: мова (мова емоцій і думок, але не фактів), зміст (скорельований
офіційною пропагандою Кремля) і функція (дискредитація опонента). Можна
задуматися, чи зможе такий інструментарій допомогти Росії запустити нову
ідеологічну кампанію на Заході. Російський пропагандистський меседж недостовірний,
його легко перевірити в еру нових технологій. Більше того, ці пропагандистські
ідеї не приваблюють. Однак ідеологічний новояз, що ґрунтується
на дезінформації, падає на родючий соціокультурний ґрунт на Сході».
Як бачимо, українські події зробили те, що й події 11 вересня – перевели
весь світ в новий стан, тільки регіонально – активували розвиток оборонних
можливостей і відповідного мислення всіх країн навколо Росії, включаючи Білорусію
і Казахстан. Але слід одночасно визнати, що всі зазначені особливості цієї
гібридної війни в тому чи иншому вигляді вже використовувала
Росія раніше.
Література
1. Литва виробить нову стратегію національної безпеки //
ru.delfi.lt/news/politics/litva-vyrabotaet-novuyu-strategiyu-nacionalnoj-bezopasnosti.d?id=69405604
2. Krutaine A. Latvian minister cites threat from 'information
war’ over Russian minority //
www.reuters.com/article/2015/03/12/us-latvia-threat-idUSKBN0M823L20150312
3. New Estonian TV to counter Kremlin
information war //
www.bbc.co.uk/monitoring/new-estonia-tv-to-counter-kremlin-information-war
4. Darczewska J. The information war on Ukraine. New
challenges //
www.cicerofoundation.org/lectures/Jolanta_Darczewska_Info_War_Ukraine.pdf
5. Darczewska J. The anatomy of Russian
information warfare. The Crimean operation,
a case study. – Warsaw, 2014
6. Урнов М. Один одному ми не віримо, але
довіряємо Путіну! Інтерв’ю //
lenta.ru/articles/2015/10/30/urnov/
7. Якщо бійка неминуча, бити треба перший //
nvo.ng.ru/concepts/2015-10-30/2_red.html
8. Найбільш провальні вітчизняні фільми за даними мінкульту
//
www.kino-teatr.ru/kino/news/y2015/10-30/7561/?utm_campaign=transit&utm_source=mirtesen&utm_medium=news&from=mirtesen
9. Душа шпигуна // kino-teatr.ru/kino/movie/ros/105439/annot/
10. Veebel V. Russian propaganda, disinformation, and Estonia’s experience
// mercury.ethz.ch/serviceengine/Files/ISN/194051/ipublicationdocument_singledocument/e20e1af9-4213-4f66-9907-773a1e8ac294/en/veebel-russian_disinformation.pdf
11. Security yearbook summary: Russian interference increasing //
toinformistoinfluence.com/2015/04/14/security-yearbook-summary-russian-interference-increasing/
12. Sinisalu A. Propaganda,
information war and the Estonian-Russian
treaty relations: some aspects of
international law //
www.juridicainternational.eu/?id=12741
13. Kasekamp A. Why Narva is not
next //
estonianworld.com/security/andres-kasekamp-why-narva-is-not-next/
14. Smolenova I. The pro-Russian information campaign in the
Czech republic and Slovakia //
www.pssi.cz/download/docs/252_is-the-pro-russian-campaign.pdf
15. Денисенко В. Фінляндизація вчора, сьогодні,
завтра // geopolitika.lt/?artc=7558
16. Berzins J. Russia’s
new generation warfare in Ukraine:
implications for Latvian defense policy //
www.naa.mil.lv/~/media/NAA/AZPC/Publikacijas/PP%2002-2014.ashx
17. Врублевський Т. та ин. Багаторівнева війна //
inosmi.ru/world/20150408/227365534.html
18. Сєров Л. Про роль дезінформації в сучасних конфліктах і війнах //
pentagonus.ru/publ/o_roli_dezinformacii_v_sovremennykh_konfliktakh_i_vojnakh/102-1-0-1855
19. Ljungman J. The Russian information war in Lithuania
//
toinformistoinfluence.com/2014/12/10/the-russian-information-war-in-lithuania/
20. Denisenko V. Information
warfare has been replaced with
information terrrorism //
www.geopolitika.lt/?artc=4867
21. Laurinavichius M. Is
Russia winning the information war in Lithuania?
//
www.cepa.org/content/russia-winning-information-war-lithuania
22. Maliukevičius N. 'Tools
of destabilization’: Kremlin’s media offensive in Lithuania
//
Journal of Baltic Security.
– 2015. – Vol. 1. – N 1
23. Maliukevičius N. Russian
soft power and nonmilitary influence: the view from Lithuania
// Tools of destabilization. Russian soft power and
nonmilitary influence. Ed. by M. Winnerstig.
– Stockholm, 2014
24. Kudors A. Russian soft power and
nonmilitary influence: the view from
Latvia // Ibid.
25. Winnerstig M. Conclusions
and implications for further research
// ibid.
26. Pugaciauskas V. In the post-Soviet propaganda sphere // Journal of Baltic
Security. – 2015. – Vol. 1.
– N 1
27. Analysis of Russia's information campaign against Ukraine //
www.stratcomcoe.org/download/file/fid/375
28. The manipulative techniques of the
Russia’s information campaigns against Ukraine //
www.stratcomcoe.org/manipulative-techniques-russian-information-campaign-against-ukraine
29. Internet-trolling as
a hybrid-warfare tool //
www.stratcomcoe.org/internet-trolling-hybrid-warfare-tool-case-latvia
30. Franke U. War by non-military means. Understanding Russian information warfare. – Stockholm, 2015
|
незалежний
культурологічний часопис <Ї> 
