www.ji-magazine.lviv.ua

Георгій Почепцов

Гібридна війна – це невійськова війна в тому плані, що її методи і цілі відрізняються від стандартної війни. Її планують ніби від протилежного. Наприклад, «зелені чоловічки» з автоматами показують із себе невійськових, їхній удар спрямований не на противника, а на цивільні будівлі (наприклад, обл- і міськадміністрації), військові одягаються в форму армії чи міліції, яку атакують.

Все це створює хаос в головах супротивника. Метою таких дій від зворотного є блокування активних кроків у відповідь. Сама ситуація Криму і Донбасу була змодельована не як чуже, хоч і непряме військове втручання, а як волевиявлення своїх же громадян проти своєї ж держави.

Серйозний інформаційний шум супроводжує всі дії, причому мета цих дій часто відрізняється від того, що ми бачимо у фізичному просторі. «Зелений чоловічок», але з автоматом при відповідному наказі може застосувати зброю, хоч він не виглядає нешкідливим. Це дволикий Янус, який може блокувати збройний опір своїм миролюбним виглядом, але і сам може почати стріляти в будь-яку хвилину.

У його появі була телевізійна потреба, щоб показати саме цей тип новини, яка демонструє мирний розвиток подій. Тобто у «зеленого чоловічка» була також і третя сторона, чисто інформаційна.

Ці три іпостасі «зеленого чоловічка» можуть бути представлені так:

Можна також сказати, що роблячи одне, багатошарово і на різних рівнях говорять зовсім протилежне. Наприклад, точкою відліку розвитку кримської ситуації сьогодні називають грудень 2013 р. Саме тоді в Москву привезли голову Верховної Ради Криму В. Константінова, який «заявив секретарю Радбезу Миколі Патрушеву, що у разі повалення Януковича влада автономної республіки буде готова «піти в Росію». Патрушев був здивований такою рішучістю – але приємно здивований, розповідає очевидець» [1].

При цьому ще однією істотною характеристикою є те, що всі ті, хто наступає або допомагає наступати, все одно хочуть виглядати миротворцями. А це вносить необхідність саме гібридної, а не звичайної війни, оскільки своє озброєння в цьому випадку можна не афішувати, а самим говорити про мир.

Складність прийняття рішень під час гібридної війни

Георгій Почепцов

Крим і Донбас є яскравим прикладом цього феномена. Наприклад, на прийомі під час Валдайського форуму прозвучало таке [2]: «З тими, хто розмовляв тут, на прийомі, без перекладача, Владімір Путін спілкувався набагато охочіше і навіть із задоволенням. Ось один з таких членів клубу запитав його, хто ж він все-таки, Владімір Путін: яструб чи голуб.

- Я голуб, – лагідно відповів російський президент, – але у мене дуже потужні залізні крила! І він навіть плавно помахав руками перед носом у члена клубу, демонструючи широту розмаху цих крил...».

Правда, на самому Валдайському форумі з вуст Путіна прозвучала і трохи инша фраза, не зовсім «голубина» [3]: «Ще 50 років тому ленінградська вулиця мене навчила одного правила: якщо бійка неминуча – бити треба першим».

Є ще одна відома істина, що найкращий захист – це напад. М. Макфол вважає, що Росія сьогодні перебуває в позиції оборони, порівнюючи з її місцем у світі п’ять років тому [4]. Він підкреслює, що США не можуть стояти осторонь і чекати негативного кінця, що слід прийняти стратегію щодо мінімізації негативних наслідків діяльності Росії і максимізації свого позитиву.

Наші уявлення про світ здебільшого сформовані віртуальною реальністю. Ми бачимо в світі те, що підказує нам, наприклад, телевізор. І від цього страждають навіть перші особи держав. М. Зигар, наприклад, наводить такий факт [1]: «Призначивши Сергія Шойгу міністром оборони, Владімір Путін порадив йому подивитися два серіали: Boss і House of Cards. «Тобі буде корисно» – так відрекомендував фільми президент. Зрозуміло, чому вони сподобалися Путіну: вони підтверджували його думку, що західні політики – звичайні цинічні негідники, всі їхні слова про цінності і права людини й гроша не варті і потрібні лише для того, щоб боротися з ворогами. Шойгу повністю поділяв упередження Путіна».

Художня реальність, про що не слід забувати, заради видовища максимально заточена під асистемність події, оскільки, наприклад, вбивств і поліцейських в кіно або відеоіграх непропорційно більше, ніж у житті. Але дивитися на екрані на людину з пістолетом цікавіше, ніж на людину, яка чистить зуби, а красуня приверне більше уваги, ніж пенсіонер. Тому людина з пістолетом і красуня швидше потраплять на екран, ніж людина з зубною щіткою і пенсіонер, якщо останніх, звичайно, хто-небудь не захоче пристрелити, навіть випадково.

Відповідно також виникає і зворотний ефект від новин, підлаштованих спеціально до жорстких політичних цілей. Тоді трансформована новинами реальність починає диктувати правила поведінки в справжній реальності. Світ стає таким, яким його показують новини. Новини про світ стають сильнішими за сам світ, оскільки світ не цікавий, коли він перестає відповідати новинам.

П. Померанцев відзначає в новинах, наприклад, таке [5]: «Російські новини сьогодні по суті є драмою, де різниця між фактом і вимислом суттєво розмита, оскільки оповідь взято з серіалів: розповіді про російських дітей, розіп’ятих на Донбасі чи наколотих українськими неофашистами, щоб перетворити їх на машини-вбивці, – все це вміщено в великий історичний блокбастер про другу світову війну, яку чомусь досі ведуть проти фашистів, що не відомо як вічно повертаються».

Весь цей хаос у головах, що сприймають все це абсолютно серйозно, можна пояснити і тим, що люди перестали читати. Через це візуально-орієнтоване сприйняття світу за допомогою телевізійної комунікації відбулося спрощення картини світу сучасної людини, яка стала більше емоційна, ніж раціональна. Цей типаж також не потребує ні власного розуміння ситуації, ні власних аргументів для бесіди, все це йому дає телебачення. Чим інтенсивніше працює телебачення, тим більше стають схожими на нього аргументи, які ми зустрічаємо в суперечках людей. Телекартинка стає домінуючим поясненням.

Втрату читання новим поколінням відзначає багато хто. М. Артем’єв побачив причину відходу читання в порівнянні з минулим у такому [6]: «У Совєтському Союзі через різні причини – і ідеологічні, і економічні – альтернативи читання дотримувалися. Радіо-ТБ перш за все виконували функції не розваги, а ідеологічної індоктринації населення, а їх технічний рівень бажав кращого. Крім того, в Союзі, відрізаному від навколишнього світу, штучно консервувалися звички і традиції минулого. Я вже писав якось, що нескінченний передрук у нашій країні в 50-80-х роках Майн Рідів і Густавів Емарі, про яких на їхній батьківщині давним-давно забули, бо їм на зміну прийшли нові й нові покоління творців «розважайлівки». Це пояснювалося тим, що вожді дозволяли видавати те, що було знайоме їм з дитинства, бо вони боялися новинок із Заходу. Так Жюлі Верни отримали у нас друге життя».

Майже однотипно подивився на сьогоднішню ситуацію продюсер і режисер В. Приходько, який вичленував такий момент, що пояснює відсутність гарних сценаріїв [7]: «Щоб зрозуміти, чому погано, придумав свою теорію: виросло покоління, яке не читало книг. У людей, які не читали книг, не структуроване мислення».

Ми процитували ці дві думки, щоб зрозуміти нову роль телебачення, в якій новини тепер почали виконувати роль мильної опери, що просто захоплює уяву. В иншому випадку у новин не буде глядачів. Наслідком цього стає те, що події не відбуваються, а їх конструюють під потреби екрана. Вони повинні стати новелами, казками, де «наш» герой бореться з чужим, з ворогом, а глядач йому максимально співпереживає. Відбулось прив’язування глядачів до постійного прослуховування новин, схоже на те, як телеглядача підключають до телесеріалу. Netflix нещодавно навіть зробив дослідження, де з’ясував за різними телесеріалами на якій серії і з якого моменту, людина вже не може відірватися від перегляду.

Російські аналітичні контексти гібридної війни

Георгій Почепцов

Це надає можливості для породження інтерпретацій і реінтерпретації того, що відбувається, що також є інструментом для створенню хаосу. Хаос в головах породжує хаос на вулиці. Обидві сторони конфлікту – Росія і Україна – скористалися словами-замінниками, щоб описувати ситуацію під свої цілі. «Укри» і «ватники» є яскравими прикладами цього явища, оскільки війна йшла не проти українців і росіян, а проти укрів та ватників.

Росія породила цілу серію підмін з самого початку, заговоривши про бандерівців, фашистів, хунту, карателів. За допомогою таких позначень ситуацію зробили такою, яка могла виправдовувати дії Росії. І це не просто вербальний ряд, оскільки з кожним таким словом пов’язані певні дії, на які вони нас програмують.

Гібридну війну в її інформаційному компоненті ми можемо розглядати як поведінкову війну, оскільки її повідомлення направлені на конкретику дій, вони породжують або блокують певні види поведінки.

Ось що говорять про поведінкові війни Е. Ларіна і В. Овчінскій [8]: «Інструментарій поведінкових воєн полягає в тому, щоб відокремити звичку від сформованого виду діяльності, ситуації яка її сформувала, і використовувати поведінкові патерни для досягнення инших цілей. Це категорично ментальні війни, які вели протягом всієї історії людства. Поведінкова зброя – це зброя завтрашнього дня».

Цікавий приклад схожої роботи про використання нестандартних носіїв для передачі політичних меседжів зустрівся нам у досвіді Великобританії під час війни. Тоді посилену пропаганду запустили в системі жіночих журналів, оскільки жінки були основною аудиторією на домашньому фронті [9]. Практично цей той же варіант «перекладу» потрібних повідомлень на мову аудиторії.

В. Гатов звернув увагу на відродження мови сталінського часу в описі взаємин Росії та Заходу [10]. Тобто, чим жорсткішим стає зміст, тим його вже складніше висловити прямо, тому при пошуку таких опосередкованих висловлювань вийшли на світ забуті формулювання сталінського СССР.

Г. Павловський каже, що Росія знайшла свій шлях в торгівлі конфліктами [11]: «Бойовий наратив це ще й наш маркетинг попиту на пропаганду. Світ глобальних медіа – світ чарівних казок, нітрохи не менший, ніж арабський світ. Шок конфлікту викидає в інформаційну кров адреналін старих образів. Глобальна машина наративів укрупнює російські постановки. Після першої фрустрації вже через кілька днів статті про «кремлівську клептократію» змінюють образи Бісмарка і Талейрана. Постановочна сцена не відділена від світових ринків, стрибки цін на нафту або сприятливі цифри припливу капіталу додають міцності в кремлівський коктейль».

Коли наш світ став намальованим через телебачення, а не написаним на папері, змінилися і ми. Ми стали емоційно зітхати, а не раціонально думати. З комп’ютером ми почали рахувати, але втратили здатність думати. Це загальна проблема всього людства, а не якоїсь окремої країни.

Нескінченність віртуального та інформаційного при накладенні на обмеженість фізичного світу породжують різні типи неадекватного. Сила може виглядати слабкістю, а слабкість силою. Розумний – дурним, а недалекий – розумним. Програш – перемогою, а перемога – поразкою.

Кожна складна подія починає отримувати абсолютно протилежні інтерпретації. Якщо Захід закликає рятувати сирійських біженців, то С. Іванов, голова адміністрації президента Росії, бачить цю ж ситуацію під зовсім иншим кутом [12]: «Зараз натовпи біженців з Близького Сходу кинулися в країни Південної Европи з надією транзитом перекочувати в Західну. Ви що, думаєте, що серед них немає так званих «сліпперів», «сплячих» агентів і терористів, які відправляються в Старий Світ, щоб де-небудь непримітно влаштуватися, зачаїтися і чекати? У призначений час вони вийдуть із тіні і зіграють добре їм знайому роль. Наприклад, того ж смертника-шахіда, що гине за віру, намагаючись прихопити з собою на той світ побільше народу. Дуже не хотів би напророкувати, але не сумніваюся, що саме так і буде».

Будь-який серйозний соціальний перехід на кшталт революцій або квазі-революцій, до яких можна віднести кольорові, обов’язково має етап, який можна назвати хаосом. Це таке критичне становище системи, коли навіть малий вплив на неї може перевести її в инший стан. Тому доводячи ситуацію до хаотичної, можна дуже ймовірно отримати перехід, якого й шукали.

Для соціосистеми такими критичними станами хаотичного порядку є відмова від нормальної роботи політичної, економічної, державної системи. Революція 1917 р. стала результатом низки таких переходів. Для перебудови також характерним є непрацюючі старі інститути держави за відсутності нових. Україна кілька разів у своїй недавній історії потрапляла в ситуацію непрацюючих державних механізмів. Ми маємо на увазі захоплення держадміністрацій 2004 і 2010 рр. У 2013-2014 рр. у нас були не тільки непрацюючі держслужби, але і зникнення особового складу МВС і СБУ, коли Київ опинився взагалі без міліції, що призвело до збільшення злочинності.

Увага до теорії хаосу в її застосуванні до соціальних наук виникає з робіт С. Манна [13-14]. Теорія керованого хаосу, кольорові революції стали предметом безлічі досліджень [15-27]. Навіть Міноборони Росії стало головним гравцем на арені протидії кольоровим революціям [28]. Це можна також пояснити тим, що в російському розумінні кольорових революцій найбільш важливим джерелом є зовнішнє втручання, а боротьба з такою інтервенцією лежить на спецслужбах і військових. Але при цьому забувають, що зі своїм власним населенням армія не має права боротися.

Численні російські дослідження акцентують на різних аспектах кольорових революцій. Наведемо кілька найважливіших характеристик, деякі з яких вже були представлені в роботах Дж. Шарпа, «батька-засновника» цього напрямку.

А. Манойло підкреслює обов’язковість «інциденту», що піднімає маси на протест: «Після того, як інцидент стався, протестна мережа виходить з підпілля на вулиці, де групи активістів з осередків стають каталізатором стихійних масових процесів, які залучають в цей процес все більші верстви населення».

Є. Пономарьова говорить про відсутність революційної ситуації, про яку всі знають у випадку класичної революції, стосовно революцій кольорових.

А. Кунгур заявляє, що «організувати аналог Кривавої неділі 1905 р. в Москві в тисячу разів простіше, ніж в якій-небудь Бельгії».

В. Лепський підкреслює, що керований хаос спрямований на руйнування суб’єктності країни, в той числі за рахунок блокування рефлексії.

В. Багдасарян акцентує на тому, що успіх кольорових революцій опирається на перетягнення на свою сторону хоча б представників влади та силових структур.

Всі ці характеристики у своїй множинності одночасно демонструють певною мірою «імпровізаційний» характер кольорової революції. Звичайно, вона вимагає фінансів і організації, але рівень протестності, яким би природним він не був, вже наполовину задає наявність фінансів і організації, оскільки кольорові революції виникають на витку, при якому сповільнюється поліпшення.

Інтернет створив і підкріпив мережеве середовище, що породило мережевий інструментарій хаосу (див. дослідження І. Клішина, яке більш скептично оцінює зв’язок інтернету і протестності [29]). Хаос характеризують непрацюючими інститутами соціосистеми. Управління в цьому випадку перехоплюється не стільки за рахунок власної сили, скільки за рахунок слабкості влади, яка відходить в бік. Янукович втікає, маючи за спиною армію, міліцію та СБУ, оскільки вони хочуть вже мігрувати під нову силу. Але цієї сили немає, вона виникає тому, що силові інститути соціосистеми вже стали «емігрантами».

А. Мірошниченко дуже чітко зазначає різні шляхи створення авторитетності – вертикальний – звичайний і горизонтальний – в мережевому середовищі [30]. Це, звичайно, так, але письменник, журналіст і блогер все-таки знаходяться в різних вагових категоріях.

Інтернет, як менш контрольований канал, є джерелом, за допомогою якого можна створювати інформаційний хаос, що веде до ментального хаосу, оскільки всі звинувачення проти влади йдуть саме звідти, бо традиційні і найбільш впливові ЗМІ (телебачення, наприклад) влада навчилася добре контролювати при будь-якій демократії.

Мережа «покусує», але не скидає владу, оскільки для цього потрібний инший тип організації. Мережа може укріплювати, але частіше розвінчувати авторитети. Укріплення вимагає довгої трудомісткої роботи, а розвінчати можна одним фактом.

Нова сила нової влади проявляється поки тільки в мережі. Вона потенціальна, а не реальна. Але втікають звідусіль у випадку квазі-революційних ситуацій тільки перші особи, а инші розуміють, що вони отримуватимуть свою зарплату при будь-якій владі. Вони й не можуть втекти, оскільки з власності мають в кращому випадку тільки квартиру, яку не можна перенести через кордон. У перших осіб же є те, що вони можуть перемістити.

Інформаційний хаос, ментальний хаос відображають руйнування наявної ієрархії, яка потім починає валитися і на вулиці, ведучи до фізичного хаосу. І в рамках цих трьох видів хаосу починається кристалізація нової ієрархії, яка веде до нової влади. При цьому ми весь час маємо на увазі штучно створений хаос, а він може бути і природним, як, наприклад, старіння імперій, які втрачають стимули до утримання влади. Парадоксально, але виникнення імперської свідомості у випадку Росії знаходять тільки в сталінський час за часів модернізації. При цьому автор цієї концепції Д. Летняков пояснює цю ситуацію існуванням різних рівнів [31]: «Дуже важливо не змішувати елітарний імперський дискурс, ведена владою імперська політика та реальний стан народної свідомості, ставлення народних мас до імперії».

Хаос – благо, коли зміни приходять в неадекватну соціосистему. Хаос – шкода, коли введення хаосу пов’язане з людськими жертвами. Донбас виявився прикладом другого, оскільки хаос експортували сюди ззовні. Але експортували саме тому, що для цього було відповідне середовище.

Література

1. Зигар М. Ситуація в світі складна, Діма. Можна і країну втратити // meduza.io/feature/2015/10/22/situatsiya-v-mire-slozhnaya-dima-mozhno-i-stranu-poteryat

2. Колєсніков А. Мирова за кулісою // kommersant.ru/doc/2840136

3. Путін В. Якщо бійка неминуча – бити треба першим // echo.msk.ru/blog/day_video/1645224-echo/

4. McFaul M. The myth of Putin’s strategic genius // www.nytimes.com/2015/10/23/opinion/the-myth-of-putins-strategic-genius.html?action=click&pgtype=Homepage&
module=opinion-c-col-left-region&region=opinion-c-col-left-region&WT.nav=opinion-c-col-left-region&_r=0

5. Pomerantsev P. A digital flashmob dares Putin // www.politico.eu/article/digital-flashmob-dares-putin-protest-facebook/

6. Артем’єв М. Читати стали менше, читати стали веселіше // www.mk.ru/culture/2015/10/09/chitat-stali-menshe-chitat-stali-veseley.html

7. Приходько В. Зі сценаристами у нас дуже погано. Інтерв’ю // www.telekritika.ua/rinok/2015-10-22/112386

8. Ларіна Є.С., Овчінскій В.С. Нова військова стратегія США і поведінкові війни // Інформаційні війни. – 2015. – № 3

9. Roberts H. How Vogue fought World War two // www.bbc.com/culture/story/20151019-vogue-propaganda-and-world-war-two

10. Gatov V. Russia’s stalinist diplospeak // www.thedailybeast.com/articles/2015/07/25/russia-s-stalinist-diplospeak.html

11. Павловський Г. Світ як війна за війною: російська машина ескалацій в XXI столітті // carnegie.ru/commentary/?fa=61634

12. Іванов С. Не треба думати, ніби все вирішується в Кремлі. Не все. Інтерв’ю // tass.ru/opinions/top-officials/2356242

13. Манн С. Теорія хаосу і стратегічне мислення // spkurdyumov.ru/what/mann/

14. Манн С. Реакція на хаос // www.intelros.ru/index.php?newsid=175

15. Сундієв І. Керований хаос // www.svom.info/entry/262-upravlyaemyj-haos/

16. Славін Л. Трансформація державних переворотів // geopolitika.ru/article/transformaciya-gosudarstvennyh-perevorotov#.VipM82SrTC9

17. Багдасарян В. «Класичні революції» і «кольорові революції»: типологічні відмінності // geopolitika.ru/article/transformaciya-gosudarstvennyh-perevorotov#.VipM82SrTC9

18. Бялий Ю. Керований хаос // gazeta.eot.su/article/%D1%83%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%8F%D0%B5%D0%
BC%D1%8B%D0%B9-%D1%85%D0%B0%D0%BE%D1%81

19. Лепський В.Є. Технології керованого хаосу - зброя руйнування суб'єктності розвитку // spkurdyumov.ru/what/texnologii-upravlyaemogo-haosa/

20. Шашков С. Джинн на мотузочці, або перевірка практикою теорії «керованого хаосу» // www.fondsk.ru/news/2011/02/26/proverka-praktikoj-teorii-upravljaemogo-haosa-2053.html

21. Тихомиров С. Бінарна експансія. Метод створення і консервування соціального хаосу // www.fondsk.ru/news/2011/02/26/proverka-praktikoj-teorii-upravljaemogo-haosa-2053.html

22. Бартош А. Кольорові революції як складова частина технології гібридних воєн // vpoanalytics.com/2014/10/26/cvetnye-revolyucii-kak-sostavnaya-chast-gibridnyx-vojn/

23. Кольорові революції // ruxpert.ru/%D0%A6%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%BD%D1%8B%D0%B5_%D1
%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D0%B8%D0%B8

24. Манойло А.В. Кольорові революції і технології де монтажу політичних режимів // e-notabene.ru/wi/article_12614.html

25. Пономарьова Е. Секрети «кольорових революцій» // svom.info/entry/208-sekrety-cvetnyh-revolyucij-sovremennye-tehnologii-/

26. «Кольорові революції»: технологія, жертви і результати // ria.ru/infografika/20141121/1034468823.html

27. Кунгур А.А. Кольорові революції: від празької весни до російської осені // rusrand.ru/analytics/cvetnye-revolyucii-ot-prajskoy-vesny-do-russkoy-oseni

28. Міноборони підключається до боротьби з «кольоровими революціями» // www.kommersant.ru/doc/2753508

29. Клишин І. Самвидав і заміщення: чи ростуть з соцмереж революції // carnegie.ru/2015/10/22/ru-61708/ijib

30. Мірошниченко А. Інтернет і протести – який зв’язок між ними? // Www.colta.ru/articles/media/8987

31. Летняков Д.Е. До питання про генеалогію імперської свідомості в Росії // www.intelros.ru/pdf/fg/2015_8_2/112-127.pdf