www.ji-magazine.lviv.ua

Георгій Почепцов

Німеччина і СССР працювали двома руками, двома апаратами: смислопороджуючими (ЗМІ, література і мистецтво) і репресивним. Як і в моделі стокгольмського синдрому, люди схилялися до прийняття нав’язаних смислів, щоб не підпасти під репресії.

Смисли безпосередньо пов’язані з людьми, які або їх породжують, або транслюють. При цьому можна нести і чужі смисли, будучи агентом змін на чужу користь. У результаті соціосистема почне рухатися у невластивому їй напрямку.

Смисли не існують самі по собі, ми отримуємо їх у пакеті з людиною, яка їх передає нам. І ця людина істотно впливає на сприйняття нами цього смислу. Ми будемо відкидати його, якщо у нас є недовіра до цієї людини.

Перебудова, наприклад, несла поступовий перегляд всіх смислів. У цьому процесі сакральні спочатку слова «Ленін, партія, комсомол» перетворилися на негативні. Це було повною зміною картини світу, оскільки мінявся весь пантеон «богів». З’являлася нова точка відліку всієї картини світу.

У разі перебудови всі чомусь сходяться в констатації слабкої ролі Горбачова і сильної – Яковлєва. Якщо це так, то Горбачов виступає ширмою, глашатаєм чужих слів, а Яковлєву в цій гіпотезі дістається роль лялькаря, який, щоправда, і сам є «лялькою», тільки вищого рангу.

Кургінян, наприклад, підкреслює особливий статус Яковлєва навіть при Суслові, коли той доручав йому написати статтю наперед про майбутнє зняття Хрущова. І ще: нібито Яковлєву Брежнєв доручав попросити Британію розгорнути кампанію проти Шелепіна, коли він туди прибуде з візитом, що в результаті призведе до відставки Шелепіна.

Як і чому Україна втрачає час і саму себе

Тарас Возняк

Яковлєва часто роблять агентом (прямими чи непрямими) Заходу, нібито його завербували під час стажування в США. Черкашин, який був резидентом розвідки у Вашингтоні, а потім працював в Інституті США, у своїх мемуарах згадує, що співробітник ЦРУ через нього шукав контакти з Яковлєвим. Яковлєв, звичайно, все це спростовує. Але загалом про це говорять всі, починаючи з Крючкова. Ускладнює ситуацію і те, що другого стажера того часу, Калугіна, також називають завербованим агентом. Правда, Марчук не наважується стверджувати це, підкреслюючи, що для такого твердження недостатньо даних. У будь-якому випадку саме Яковлєв розгортає весь пропагандистський апарат на боротьбу не за, а проти СССР. Тобто партійний апарат став породжувати антикомуністичні смисли.

До речі, Кургінян віддає Яковлєву не тільки роль каналу із Заходом, але навіть бачить причини зняття Хрущова теж в цьому напрямку. Він пише: «Не виключено, що зняття Хрущова було погоджено з американцями, бо ті зрозуміли, що Нікіта Сергійович намагається зробити розвал СССР через вихід союзних республік неможливим (приєднання до Росії Карело-Фінської ССР і підготоване «освоєнням цілини» приєднання Казахської ССР, а потім і инших республік). Механізм самоліквідації Союзу жоден совєтський лідер не наважувався зачепити, а Хрущов наважився, за що його і прибрали».

Складні системи вимагають складних рішень. Вони використовують для цього всі види простору (фізичний, інформаційний, віртуальний). І оскільки пропаганда базується на двох з них – інформаційному та віртуальному – вона стає максимально задіяною.

Пропаганда живе смислами. Як правило, це смисли нездійснених бажань. І в цьому плані пропаганда зближується з кіно. Адже недарма Голлівуд називають міністерством мрії всього світу. Поступово герої кіно і пропаганди починають збігатися.

Павловський згадував, що соціологія на момент вибору Путіна робила героєм саме Штірліца: «Примаков породив спалах масових очікувань і цим багато підказав для кампанії Путіна. Стало зрозуміло, де масовий нерв, які запити. Потрібен був той, хто відіграє Чечню назад, оскільки без цього Росія не вірила в своє існування. Коли в 1999 році проводили соціологічне дослідження, кого з кіногероїв хочуть у президенти, в першу трійку популярності потрапили Штірліц з Жегловим. Була навіть жартівлива обкладинка «Комерсанта-Влади» зі Штірліцом: «Президент-2000».

Пропаганда частіше говорить саме те, що хочуть почути, а не те, чого почути не хочуть. При зміні соціального ладу на авансцену виходять скривджені минулим ладом. Совєтських дисидентів якраз карали за те, що їх смисли були антисовєтськими за своєю спрямованістю, а перебудова, навпаки, відразу дала їм в руки мікрофон.

Виходить, що всі, хто слабо пов’язаний з існуючим соціальним ладом, незадоволений ним, зацікавлені в тому, щоб приєднатися різними способами до зміни цього ладу. Вони хочуть змін, у тому числі й виборці Обами, які пішли на слоган «Change».

Інформаційні війни виграють задовго до їх початку

Георгій Почепцов

Це смисли змін, але після отримання влади використання смислів стає простішим. Німеччина і СССР працювали двома руками, двома апаратами: смислопороджуючими (ЗМІ, література і мистецтво) і репресивним. І як у моделі стокгольмського синдрому, люди схилялися до прийняття нав’язаних смислів, щоб не підпасти під репресії.

Син Берії говорить про одне з пояснень репресивності державної моделі Сталіна. Він наводить таку фразу батька: «Вже після смерті Сталіна батько розповів, як одного разу прийшов до нього і каже: «Йосипе Віссаріоновичу, не можна весь час закручувати гайки, треба, щоб вас любили, а не боялися». – «А я плювати хотів, – той відповів, – на таку любов. Справа не в любові, а в часі. У мене життя залишилося максимум десять років. Якщо я не буду тиснути, не буду, як ти кажеш, звіром, нічого не досягну. Якщо любов’ю діяти, на це піде сто років, а без мене ви ні хріна не зробите».

Але це може бути також і просто поясненням, яке Сталін давав собі. У цьому інтерв’ю є інформація про те, як Берія відправляв сина на місяць в архів почитати закриті матеріали про Леніна. Ось що він там читав: «Особисті вказівки Владіміра Ілліча про створення концентраційних таборів, його повна солідарність з Троцьким, що пропонував повсюдно організувати структуру комісарів, опис її завдань. Ленін вважав, що комісар повинен підслуховувати, доносити, політично викривати... Одним словом, відкрилися непривабливі речі, але найбільше вразило, просто приголомшило його ставлення до церкви. Батько, до речі, дуже терпимо ставився до віри, і з його боку я ніколи антирелігійних висловлювань не чув. Та й Йосип Віссаріонович, хоча і називав церкву опіумом для народу [...] У Владіміра Ілліча була якась звіряча злість до культів. Він писав, що карати попів треба так, щоб про це десятиліттями, а краще сторіччями згадували зі страхом. Все відібрати, храми розграбувати – таких вказівок у нього багато. А в особистому плані мене особливо неприємно вразили матеріали про дії Владіміра Ілліча проти Плеханова».

Тобто Берія не визнавав правильності дій Леніна. А потім почав сумніватися і в Сталіні. Все це створює дуже складні системи відкладених рішень, які можна починати лише після смерті людини.

Взагалі – це була сильна епоха, і творили її люди вельми неоднозначні. Одним з них і був Берія, але був і Сталін, який залишив після себе пам’ять про репресії, але водночас і пам’ять подекуди позитивну, яка жива і сьогодні. Правда, Дондурей вважає, що цей позитив виховує сучасне телебачення. Тобто він є не випадковим, а свідомим, підтриманим сучасної пропагандою.

Дондурей розкриває причини сьогоднішньої популярності Сталіна: «Сталін – кращий візантійський імператор, ніж Ленін. Набагато кращий. У Леніна ще були якісь відлуння тієї, російської культури, що була орієнтована на европейські цінності, моделі поведінки, юриспруденцію, Конституцію. А у Сталіна цього вже не було. Мені здається, Росія – це нескінченний баланс двох культур: перша – европеїзована, якій, зокрема, служили Столипін, Олександр Другий, Гайдар та багато инших. І друга – візантійська, страшенно неефективна в економічному сенсі, але вона гріє душу великої частини населення. Сталін – найкращий виразник другої культури».

Він каже про особливі піар-технології сьогоднішньої подачі Сталіна: «Завжди баланс потрібно тримати так, щоб негатив був присутній, але його не було більше. Тобто, це дуже складно – як за реостатом – туди-сюди, туди-сюди, головне зберегтися. Що відбувається? У нас багатезно передач про Сталіна, фільмів, – неважлива оцінка. «Ехо Москви» теж прекрасно в цьому бере участь, роздуває і зберігає, транслює і відтворює культ Сталіна – як і майже всі инші в цій великій піар-технології, не рефлексивній, суспільством не усвідомленій».

При цьому слід визнати, що така ситуація має під собою серйозні фактологічні підстави, оскільки ми живемо в суспільстві із засекреченим найближчим минулим. Реально ніхто не знає, як проходили найважливіші події недавнього часу. Запропонована нам картинка не відповідає реальності. Це і зняття Хрущова, і перебудова, і ГКЧП.

Дондурей пропонує низку правил, за якими, на його думку, формується міт про Сталіна в сучасній російській свідомості. «Запускають таку ідею: «... але був і инший Сталін», «давайте посперечаємось», «головне – дискутувати». Такий підхід був немислимий при процесах денацифікації в післявоєнній Німеччині, в Іспанії, Італії, Португалії чи Японії».

Практично така ж ситуація утворилася сьогодні і стосовно Берії. Полонський перераховує «позитиви» пропозицій Берії: «Ще більш послідовними були пропозиції Берії  стосовно національної політики. Він радив перейти від конфронтації до діалогу з національними рухами в Прибалтиці і Західній Україні, висувати національні кадри, залучати до співпраці інтелігенцію, зокрема вступити в переговори з західноукраїнською еміграцією. 26 травня 1953 р. ЦК прийняв постанову «Питання західних областей Української ССР у доповідній записці тов. Берія Л. П. в ЦК КПРС». Після арешту Берії, на липневому пленумі, його рекомендації назвали шкідницькими. В опублікованих матеріалах офіційного звинувачення Лаврентія Павловича викрили в «огульному виправданні оунівщини». Важко зрозуміти, чому таке формулювання не зацікавило сучасних істориків. Можливо, справа в тому, що «оунівщину» в постсовєтській мітології співвідносять не з визвольним рухом, а з «фашистськими недобитками», тому співчуття лиходія Берії лиходіям-бандерівцям виглядає в чиїхось очах цілком природним. По суті, якщо вийти з-під впливу міту, політику Берії в березні-червні 1953 р. найлегше визначити модним нині слівцем «реалістичність». Так, прекрасно інформований шеф стратегічної розвідки СССР, яка багато в чому, до речі, вирішила результат Другої світової війни (про цю роль Берії воліють замовчувати), до останніх днів відстоював необхідність об’єднання Німеччини, повернення до нормальних відносин з Югославією, пропонував відмовитися від авантюр на Заході і Сході, в чому, власне, і звинувачували його противники».

Дивно, але ці смисли виявилися ефективними. Тільки для них ще не настав час. Тобто у світі існує весь набір смислів, тільки деякі з них ще чекають свого часу. В американців у свій час запустили автоматичну програму пошуку «революційних» текстів. У преамбулі до неї згадано, що Гітлер і Ленін, перш ніж реалізовувати свої ідеї в реальності, висловили їх у своїх книгах.

Лур’є підсумовує «плюси» політики Берії: «У Берії був план дій, пізніше його назвуть «відлигою». Почалась реабілітація політичних в’язнів, заборонено тортури, припинено славослів’я Сталіна, звільнено з таборів «побутовців» (ті, хто сидів за прогули, за збір колосків з колгоспного поля і т. д.). Берія пропонує «коренізацію» керівництва совєтських республік: альтернативою партизанщини в Україні і Литві повинні стати соціальні ліфти для тамтешньої молоді. Задумували закінчення війни в Кореї і «фінляндизацію» Німеччини (об’єднання НДР і ФРН, виведення совєтських і натовських частин). Партія мала займатися агітацією і пропагандою, важливі рішення приймає уряд. СССР з тоталітарної країни мав перетворитися на авторитарну».

Ніхто ніколи не говорить, що, можливо, совєтські партійні бонзи, усунувши Берію, боялися не стільки Берії, скільки його планів, які відхиляли траєкторію совєтської держави в тому напрямку, який їх не влаштовував. Їм точно не було б місця в такому СССР. Але всі перераховані вище «смисли», які міг запустити Берія, потім все одно використали.

Як перебудова, так і зняття Хрущова конструювалися зі створенням певних фізичних труднощів (нестача продуктів, сигарет, алкоголю і т. д.) для населення, щоб потім після всього населення відчуло позитив. Тобто моделлю стає свідомо введений негатив, який потім легко зняти.

Такими ж були плани у нереалізованого військового перевороту 1998-го, про який було відомо тільки з чуток. Це переворот, через який загинув Рохлін, що очолював його. Детальний опис перевороту є в статті «Ми мали заарештувати президента» в «Російському репортері». Рохліна вбили за дивних обставин. А радником Рохліна під час перевороту був професор Петро Хом’яков, який згодом помер в колонії. Але це був наступний виток боротьби, коли в 2011 р. його звинуватили в підготовці «оксамитової» революції.

У команді Рохліна Хом’яков розробляв механізми соціально-економічної підтримки армійських виступів, оскільки одночасно зі створенням товарного дефіциту планували масові виступи. До речі, товарний дефіцит є один в один механізмом перебудовного часу, коли перестали підвозити продукти, наприклад, в Москву, а в Росії закрили тютюнові фабрики.

Сам Хом’яков так розповідав про свою участь у цьому проекті: «Це був добротний системний проект, що відповідає всім вимогам того, що в науці називають «системна інженерія проектів». Є класичні роботи про це. Того ж Дженкінса. Ядро проекту тут – це силові акції армії. А середовище здійснення – масові протестні акції, інформаційні акції, політична підтримка на місцях, економічна підтримка. І навіть зовнішня підтримка. Виходячи з цього, ми проаналізували товарні потоки у столиці. І наявність потужних, активних страйкомів в населених пунктах уздовж цих маршрутів. Планувалося, що напередодні виступу армії страйкарі нібито стихійно перекриють траси, по яких в Москву доставляли деякі товари, відсутність яких викликало б соціальну напруженість. Наприклад, сигарети. Відсутність курива розпекло б ситуацію в Москві, зростали б негативні настрої». У відсутності ж сигарет мали звинуватити Кремль, оскільки Лужков також прямо або побічно мусив брати участь.

До речі, зрозуміло, чому він потрапив у поле зору системи на наступному витку. Виявляється, він проповідував слідом за Суворовим варіант боротьби, який розглядає Росію як оточену дивізію. Хом’яков каже: «Треба йти з оточення малими групами. У ситуації антифеодальної революції в Росії це означає вириватися з лещат чекістської феодальної кліки окремими регіонами. Там, де це можливо. Це розвал Росії? Так. Але порівняння Суворова дуже точне. Ціла «дивізія» приречена. А так є шанс врятувати багатьох. Більше того, і тут ми виходимо за рамки цього порівняння. Вихід одного, двох, трьох російських регіонів з-під влади окупованої чекістською феодальною клікою Москви відразу викличе ланцюгову реакцію. Разом підніметься весь Північний Кавказ, Татарстан і Башкортостан. Москва буде безсила щось зробити в такій ситуації. І тоді ця ланцюгова реакція дає шанс звільнитися і иншим».

Настільки ж радикальний він і у погляді в минуле. Все це говорить про те, що як тільки він вийшов би за межі теоретичних міркувань в реальну практику, він мусив потрапити в поле зору спецслужб. Та він там і був, будучи учасником спроби перевороту 1998 р. Просто тоді, як можна зрозуміти зараз, прийняли рішення не трактувати цю ситуацію як спробу перевороту проти Єльцина, щоб не привертати до неї непотрібної уваги.

А Хом’яков продовжував працювати. Ось як він аналізує ситуацію з так званими приморськими партизанами: «Приморські партизани показали можливість перемоги опору на Далекому Сході. Провели ціною своїх життів і ціною своїх жертв трагічний, але успішний натурний експеримент. Цей експеримент показав, що з погляду критерію «витрати-ефективність», критерію, розробленого саме для оцінки проблем військового характеру, перемога опору на Далекому Сході можлива. Проти п’яти партизан воювало близько двох тисяч за підтримки вертольотів і бронетехніки. Проти п’ятисот було б потрібно двісті тисяч. Армія, за оцінками знавців, м’яко висловлюючись, як мінімум «у разі чого» «владу не підтримала б». Це як мінімум. А, «як максимум»? Підкріплення з Росії? Але їх складно і довго доставляти по єдиній вразливій дорозі (практично не працюючий БАМ не в рахунок, та й теж вразливий). Коротше, Далекий Схід до відділення готовий. Готовий ментально (приморськими партизанами захоплювалися всі в Росії, а на Далекому Сході особливо). Готовий з погляду військово-стратегічного. Готовий економічно, бо нічого не отримує від Росії, а тільки безоплатно віддає. Готовий політично. Бо вся еліта місцева, і пам’ять про власну державність ДВР ще жива».

Тобто він чітко був налаштований на вельми рішучі дії, і його перетин з Рохліним не був випадковим. Люди, що прийняли близькі смисли, можуть легко об’єднуватися.

У своїй книзі «Росія проти Русі. Русь проти Росії» Хом’яков вважає, що Русь і Росія є різними державними утвореннями. Хом’яков констатує: «Русь була частиною Европи. Руська знать була частиною загальноевропейської знаті. Росія-Орда перестала бути частиною Европи. Кількість шлюбів представників російської знаті і знаті західноевропейської різко скоротилося. Навіть у повсякденному сенсі Русь і Росія зовсім різні держави. Російські імена в основному слов’янські – Мстислав, Ярослав, Володимир, В’ячеслав, Первослава, Світлана, Ярослава. Російські імена мають церковне походження – Іван, Василь, Марія. І всі ці зміни іміджу та менталітету країни відбулися за історичними мірками майже відразу. Після Батиєвої навали. Коли вбили Русь. І на її місці почали будувати Росію, яка не може бути спадкоємицею Русі. Бо не можна вважатися законним спадкоємцем пограбованого і убитого його вбивцю».

Ось як описує ситуацію можливого військового перевороту один з тих, хто не пішов з Хом’яковим до генерала Рохліна: «Він кликав мене в команду до генерала Рохліна, «мізками» якого він з певного моменту став, до нещастя останнього... Цього разу це вже була авантюра зовсім иншого рівня – з кривавим кінцем і набагато кривавішим потенціалом. Власне, ідея була проста – організація військового перевороту під дахом Руху на підтримку армії, створеного під бойовим генералом Рохліном. Рух почав стрімко обростати відділеннями по всій країні, причому, що характерно, в нього вступали діючі офіцери, генерали. На серпень 1998 р. був запланований загальноросійський страйк з походом на Москву, який мала підтримати армія і взяти в цих умовах владу, сформувавши хунту. Хом’яков тоді говорив, що Рохліна підтримав Лукашенко і через нього досягли домовленості про підтримку Лужкова. На випадок, якщо режим чинитиме опір в Москві, він розробив відморожені заходи, включаючи повну паралізацію всіх засобів життєзабезпечення столиці (аж до прориву каналізаційних стоків, щоб затопити її лайном) з метою посіяти в місті тотальний хаос».

З усього цього зрозуміло, чому влада Росії з великою пересторогою ставиться саме до російських націоналістів. Зрозуміла не тільки смерть Рохліна, але й опала Лужкова. Ось думка редакції журналу «Експерт» про ситуацію в цей час: «Дозволивши себе черговий раз принизити в 1990-і роки армія в переможці не годилася. Цю роль історія відвела спецслужбам. Їм якраз і вдалося створити корпорацію, якої побоювалася сама верхівка КПРС. Їм також вдалося з найменшими втратами, в порівнянні з иншими совєтськими інститутами, пережити серпень 1991 року. Готуватися до демократії і капіталізму вони почали заздалегідь: саме спецслужбам приписують пошук і висунення майбутніх «олігархів». Слабкого конспіратора, генерала Рохліна убили 3 липня 1998 року. 11 вересня прем’єр-міністром став колишній глава Служби зовнішньої розвідки (колишнє ПГУ КДБ СССР) Євген Примаков. І хоча пізніше він фігурував в одному політичному блоці з мером Москви і главою Татарстану, його прем’єрство як явної «людини центру» краще ілюструє реальний розклад сил. У 1998 році фірма дружини Юрія Лужкова виграла московський конкурс на поставку крісел для трибун стадіону «Лужники». У жовтні того ж року утворили Центр спеціального призначення Федеральної служби безпеки РФ (ЦСН ФСБ РФ), який об’єднав групи «Альфа» і «Вимпел», а незабаром його доповнила служба спеціальних операцій (нині – управління). Як бачимо, кожен готувався до виборів 1999-2000 років і зміцнював ряди по-своєму».

Дивовижно прозорливий прогноз Хом’яков дав в 2008 р. Ось частина з цього інтерв’ю: «Тоді, де ж чекати подібної авантюри від Кремля?

- П. Х.: Вибачте, так і хочеться сказати словами Шерлока Холмса «Це елементарно, Ватсон». Про це говорять вже мало не в електричках. У Криму, звісно.

- Але Кремль вже давно діє в цьому напрямку. І поки безуспішно.

- П. Х.: Кремль давно діяв і на абхазькому і південно-осетинському напрямках. Але, як бачите, у серпні повівся набагато рішучіше, ніж за всі попередні роки.

- То що, вторгнення в Крим? Але це зустріне серйозний опір.

- П. Х.: Від кого? Україна втратить керованість внаслідок політичної кризи, розв’язаної прихильниками Тимошенко. При цьому пік кризи постараються приурочити якраз до моменту кремлівської авантюри в Криму»

Або ось цитата з його фантастичної книги, що вийшла в 2005 р., «Світоповорот»:

«Перше, – продовжив він, – російська верхівка і особисто президент втратили підтримку Заходу. Я, звичайно, не знаю всіх деталей, дещо відійшов від аналітичної роботи. Але навіть те, що дізнався, спілкуючись з деякими діячами в процесі нашої кампанії, і аналіз українських подій свідчать про те, що Захід зацікавлений у зміні нинішньої влади.

- Як же Захід кине цих своїх холуїв? – Запитав Зігфрід.

- Так само, як кинув у Грузії та в Україні.

- Але нам то що з того? – Запитав Юра.

- Забігаєш вперед, Алєксеїч. Отже, друге. Президент перестав бути недоторканною фігурою в суспільній свідомості. Скоро її не буде клясти тільки ледачий. І третє, політика в Росії закінчилась. Смішно, але вона закінчилася навіть не зі скасуванням губернаторських виборів, а з нашою жалюгідною кампанією. Тепер результати всіх більш-менш значущих виборів будуть «малювати» незалежно від результатів голосування. Залишаться тільки вибори місцеві».

До речі, у книзі йдеться про революційну зміну влади в Росії. Сам Хом’яков так пояснює, чому він використовує фентезі для поширення своїх ідей: «У фентезі всі найскандальніші факти можна пояснити вигадкою. І ніхто не причепиться. Так що всі свої найсміливіші оцінки я даю в своїх художніх творах у вигляді політичного фентезі».

Революції активно використовують фізичний простір, а не тільки інформаційний або віртуальний. І так було завжди. Людині на мітингу завжди легше навіяти думки, оскільки на неї збудливо діють люди, які стоять поруч. Вона стає частиною єдиного організму, де його індивідуальна воля вже не є настільки значущою. Навіть футбольні фани, перетворюючись у натовп, створюють певну небезпеку для правоохоронців. Через це европейська поліція весь час обмінюється даними при проведенні міжнародних матчів, щоб знати можливих зачинателів заворушень. І в Англії, наприклад, дуже серйозно займаються такою науковою тематикою, як управління натовпом.

Як ми бачили, певні фізичні обмеження життя запускали у всіх великих перервах совєтської історії: від зняття Хрущова до перебудови. Все це було використанням фізичного простору, який істотно впливає на настрій населення, одночасно з інформаційним і віртуальним. Звідси випливає, що масова свідомість, будучи подразненою, більш прихильно ставиться до смислів зміни влади.

Але це метод старий. Інформаційна цивілізація взяла на озброєння його аналог, тільки з иншого простору. Так само в сучасних умовах використовують телебачення. Коли не можна використовувати негативацію фізичних контекстів, негативують віртуальні та інформаційні. Дондурей говорить про війну з Грузією: «У серпні 2007 року менше 13% росіян негативно ставилися до Грузії і грузин, але через п’ять днів після арешту чотирьох російських офіцерів у Тбілісі в жовтні того ж року (вже після того, як їх звільнили) від 35 до 44% громадян Росії, за даними всіх соціологічних служб, відчували до цієї кавказької і православної країни почуття глибокої неприязні. Саме телебачення, безумовно, забезпечило беззастережну підтримку російським населенням дій свого уряду в Південній Осетії і Абхазії влітку минулого року, воно зберігає надзвичайно високий рівень довіри до лідерів держави в умовах економічної кризи».

Однотипні ситуації інформаційного контексту готували у випадку Криму і Донбасу. І за опитуваннями «Левада-центру» можна бачити, що при зниженні інтенсивності телевізійного впливу зменшується і підтримка такого роду дій. Хоча за три роки (серпень 2012-го – серпень 2015-го) зросла з 16 до 21% кількість тих, хто вважає, що телебачення дає загалом повну та об’єктивну картину подій, правда, одночасно піднялося з 17 до 20% і кількість тих, хто вважає, що телебачення дає убоге і спотворене уявлення про події в світі.

До речі, ще одним джерелом заповнення масової свідомості мітами є конспірологія, яка реалізується як в навколонаукових трактатах, так і в художній літературі. Вона добра тим, що може пояснити все або майже все. У кризові періоди відбувається розквіт такого роду літератури. Однотипно на цій ниві працює і фантастика. Дмитро Биков каже: «Фантасти в сьогоднішньому суспільстві відіграють величезну роль. Війна в Україні – це їхня робота, їхній проект». Цю тему розвивають Биков в Росії і Янг в США.

Є схожі паралелі про вплив певних текстів на трансформацію поведінки. Гумільова, наприклад, пов’язують з психологічним типом воїна-естета, який виводять з творчості Ніцше. Ніцше також дуже часто пов’язують з фашизмом через його концепції надлюдини. Але сьогодні дослідники відходять від моделі Ніцше як «хрещеного батька фашизму», пов’язуючи такий підхід з роллю, яку зіграла в довоєнний час його сестра Форстер-Ніцше, що була директором його музею і приймала там в 1934 р. Гітлера [див. тут: Golomb J., Wistrich R.C. Introduction // Nietzsche, Godfather of Fascism? On the Uses and Abuses of a Philosophy. Ed. by J. Golomb & R. S. Wistrich. – Princeton, 2002]. Вона вносила зміни в його тексти, щоб наблизити їх до потрібного, з її погляду, ідеалу.

Ернст Юнгер, ще один письменник, який повернувся з Першої світової війни і, як вважають, сприяв формуванню нацизму, хоча він не приєднувався до нацистів, відмовлявся друкуватися в «Фолькіше Беобахтер», виступати у Геббельса. Однак його література робила нацизм привабливим [Huyssen A. Fortifying the heart – totally. Ernst Junger’s armored texts // Huyssen A. Twilight memories. Marking time in a culture of amnesia. – New York etc., 1995]. Після війни його визнали мілітаристом і заборонили друкуватися протягом чотирьох років. До речі, все життя він експериментував з різними наркотиками, у тому числі перетнувся з творцем ЛСД Хофманом. Вони вдвох приймали ЛСД кілька разів разом, і Хофманн залишив про це свої спогади. На роботу Юнгера «Тотальна мобілізація» посилаються сьогодні в контексті війни з терором [Armitage J. On Ernst Jünger’s «Total mobilization»: a re-evaluation in the era of the war on terrorism // Body & Society. – 2003 – December].

У військових текстах від Гумільова до Юнгера перед нами проходить створення суворої фронтової дійсності за допомогою слова. У Юнгера є фраза: «Не так важливо за що ми воюємо, як те, як ми воюємо». Це можна порівняти також з фразою Ніцше: «Чоловік мусить бути вихований для війни». Це інформаційне і віртуальне занурення в потрібну фізичну реальність, яка, як наслідок, породжує програмування потрібної поведінки.

ДКНС також був схожою шоковою дією з серйозним фізичним компонентом. Їздять танки, всі в страху, телебачення, як головний інтерпретатор мовчить, а коли не мовчить, то породжує те, що можна сприйняти як антилозунг типу сумнозвісної прес-конференції діячів ДКНС, де всі фокусувалися на тремтячих руках Янаєва. Кургінян вважає так: «ДКНС теж був хитро режисований, щоб остаточно добити КПРС і не дати провести ревізію партійної каси. Коли склад порожній, його підпалюють».

Вся зміна влади часів перебудови ґрунтується на ефектних візуальних сценах, які проникають в наш мозок поза всякою оцінкою або переоцінкою. Відразу вводять істину останньої інстанції, яку неможливо спростувати, оскільки професіональні режисери завжди будуть сильнішими за любителів-глядачів.

Гефтер, наприклад, так оцінює технологію перебудовного фільму Говорухіна: «Не все так просто стосовно антисовєтського нахабства. Нахабство побудоване на відомому рецепті – на брехні, достатньо неймовірній, щоб її прийняли за правду. Говорухін діє навмання. Фільм не зупиняється перед прямою брехнею. Зате він володіє технікою впливу на вегетативну нервову систему, в обхід кори великих півкуль. Вегетативна нервова система, у свою чергу, володіє ресурсом емоційної пам’яті. Образ затримується в ній, виливаючись в рефлекс ставлення. Рефлекс тут один – ненависть. У чому повідомлення фільму? Виявляється, тебе, глядача, хотіли вбити, розтерзати. І є люди, які несуть в собі цей націлений на тебе намір – вбивати. Власне, тема «Росії, яку ми втратили» не розгорнута, якщо не зважати на перелік делікатесів, якими торгували в пітерському Єлісєєві. Грубі, нахабні, але дуже ефективні прийоми впливу на вегетативну нервову систему. Я розгадав його технологію викликання ненависті. Тобі показують напівмертвого Леніна, зі знелюдненим лицем, потім його записку 1922 р. про те, що «ми ніколи не відмовимося від терору». Виникає відштовхуючий вигляд живого трупа, який ще й вимагає смерті инших. Він фіксується у вегетативній системі і творить реакцію ненависті. А дрібні обмани лібералів, які у нас в ходу, нерезультативні і підживлюють Говорухіна. Чим відповідати на такий вплив, на таке свинство в обхід кори великих півкуль?».

Все це певні складні біхевіористські операції, де підключені всі види впливу на людину, що не дозволяють, як наслідок, їй приймати рішення самостійно. Вони програмують всю систему на задуману конструктором поведінку. У населення просто відключають самостійність мислення, пропонуючи натомість потрібне рішення.

Нові смисли впроваджують в масову свідомість, роблячи їх єдино можливими, а потім під них починають підбивати саму дійсність. І масова свідомість починає діяти за планом конструкторів, оскільки вже сама дійсність підштовхує всіх до потрібних смислів.