 www.ji-magazine.lviv.ua
Георгій Почепцов, доктор філологічних наук, професор,
експерт з інформаційної політики та комунікаційних технологій
Система символів, що стоїть
за російськими пропагандистськими операціями
Пропаганда керує масовою свідомістю за допомогою емоційно насичених символів. Чим чіткіше підібрані символи,
тим більше населення вдасться охопити. Тому список символів, що здатні охопити
всіх, не такий вже й великий. До того ж, вони мають бути активовані в масовій
свідомості задовго до того, як вони реально знадобляться.
Символами насичують весь набір повідомлень, який звалюють
на масову свідомість. Не маючи списку символів, не знаючи його, неможливо спілкуватися
з масами.
Пропаганда працює за допомогою символів, за якими
реально стоїть програмування поведінки. Назвавши когось «фашистом»,
пропагандист активує автоматичну негативну реакцію, оскільки вітчизняна війна
вписана в мізки глядача як головна символічна подія
всієї історії ХХ століття. Це зробило совєтське і постсовєтське кіно та телебачення, як головні машини
символізації.
Є тільки один факт, коли фашизм викликає
нетрадиційну реакцію, про що ми не здогадувалися в совєтський
час. Виявляється, в Цюріху у Леніна був друг – засновник фашизму Б. Муссоліні
[1]. Коли Ленін їздив виступати в італійську частину Швейцарії, Муссоліні був
навіть його перекладачем з німецької на італійську.
Причому, якщо новини в звичайний час не привертають
особливої уваги, то в період конфлікту в Україні новини російського телебачення
стали функціонувати за принципом телесеріалу, який ловить глядача на гачок,
змушуючи його щовечора сідати перед телевізором. Саме створення цієї потреби
призвело до того, що довелося використовувати навіть новини-фейки
на кшталт розіп’ятого хлопчика. Тобто утримання людини біля екрану вимагає
зростання її емоційної залученості, якщо її не буде,
людина відвернеться від екрану, чого не хочуть пропагандисти.
Тут прихованою думкою, яка працювала на це об’єднуюче
почуття, стало уявлення про те, що «Росія піднімається з колін», яке прийшло з
Кримом. Це психологічно зрозуміле відчуття для кожного жителя колишнього СССР,
оскільки минуле робило СССР володарем світу.
Цікавою особливістю інформаційного простору в
період Криму і Донбасу став його швидкий розвиток, високий рівень динаміки
тягнув за собою величезну кількість версій, які суперечили одна одній. Різні
етапи, різні часові періоди мали свій набір слів-символів.
У період Криму Україна заспокоювала населення
меседжем, що стріляти не можна, оскільки тоді Росія дійде до Києва. І Путін
дійсно сказав Порошенку у вересні 2014 р., що якби він захотів, то російські
війська були б за два дні не тільки в Києві, але і в Ризі, Вільнюсі, Таллінні,
Варшаві та Бухаресті [2].
Символічну систему для пропагандистських меседжів
будували доволі алогічно з погляду історії та логічно
з позиції психології. Наприклад, розуміння «фашистів» закріплено чітко за
минулим, його важко застосовувати до сучасних подій, «хунта» стосовно
української влади протрималася ще після виборів, але потім зникла, оскільки
неможливо було пояснити, як президент Росії зустрічається з представниками
«хунти», не кажучи вже про те, що «хунтою» називають військових, які захоплюють
владу в наслідок перевороту.
Передкримський період з погляду російських інформаційних потреб мав
виправдати анексію Криму, тому тут використали набір символів, які відсилають
до епохи війни. «Фашисти», «неонацисти», «бандерівці» – були з одного боку, а
визволителі – з иншого. Останнє позначення не
використовували, але його мали на увазі. Тим більше під «зеленими чоловічками»
можна було розуміти, що завгодно. Вони, а також «ввічливі люди» не мали чіткої
символізації, крім посиленого підкреслення їхнього мирного настрою, що
дисонувало з наявністю у них автоматів, зате цілком дозволяло виконувати
необхідні функції військовослужбовців.
Як ворог виник також «правий сектор», хоча по суті,
хто це такі, не дуже зрозуміло і сьогодні. Але це розмите поняття могло
вмістити в себе всі страхи, які посилено утримувала державна пропаганда.
Період Донбасу потребував розвернути символізацію
«народного повстання». Тому тих, хто був проти, називали «карателями». Україна називала
своїх противників «терористами», «сепаратистами», Росія своїх прихильників
«ополченцями», що також несе асоціації з вітчизняною війною.
До речі, «ватників» і «укропів»,
які позначали супротивника для кожної зі сторін, поступово перестали сприймати
болісно. В Україні навіть виникла партія Укроп, яку почали
розшифровувати як «український патріот».
Інформаційний простір гібридної війни виконує
зовсім нові функції. Ми можемо перерахувати такі, характерні для конфлікту
Росії з Україною:
- Потрібно з нічого створити образ ворога;
- Потрібно з нічого створити образ справедливого
воїна, який бореться з ворогами;
- Потрібно з нічого створити населення, яке треба
захистити від ворога;
- Потрібно з нічого створити не тільки образи
героїв, а й образи зрадників, які не хочуть йти по стопах героїв;
- Потрібно з нічого створити народну підтримку героїв,
яких назвала такими саме пропаганда.
Суттєвою рисою, що пояснює інтенсивність
пропаганди, є не тільки «створення з нічого», а й необхідність доволі швидко
створити ментальну карту, в рамках якої можна виправдати всі дії влади.
До речі, ієрархічний устрій цієї моделі світу, де в
центрі залишається Сталін незалежно від усіх історій про нього (див. про те, як
Сталін мало не став переможцем телевізійного конкурсу Ім’я Росії [3-5]). Це був
конкурс 2008 р. В 2015 р. за даними опитування соціологів 52% росіян визнають,
що Сталін зіграв позитивну роль у житті країни.
Все це можна зрозуміти, виходячи і з того, що в
центрі символічної історії країни залишилася одна війна 1941-1945 рр., оскільки
революцію 1917 р. вже викреслили з центру історії. Вітчизняна війна природно
утримує в полі зору і постать Сталіна, оскільки війна як центральний епізод
історії неможлива без постаті Сталіна. В принципі, для будь-якого лідера в
будь-якій країні, а не тільки в Росії, всі «попередники» є важливим фоном,
оскільки сьогоднішня ієрархія завжди може опиратися на стару. До речі, експерти
спостерігають підвищення ролі Сталіна якраз в період правління Путіна. У 1989
році рейтинг Сталіна серед найбільш впливових державних діячів був 12%, а вже в
2012 році він опинився на першому місці, отримавши 42% [6].
Цікаво, що рейтинг Путіна піднімається кожного разу
після тих подій, які світ оцінює по-иншому, ніж
масова свідомість Росії. Він піднявся після України і досяг максимуму після
Сирії. Жовтень 2015 р. дав йому 89,9% схвалення [7]. Зростання почалося з
Криму: у березні 2014 р. 76,2 %, у квітні – 82,2 %, у травні – 86,2 %, хоча в
січні було 60,6 %, у лютому – 64,3 %.
Все це є результатом того, що можна назвати різними
іменами, але одне з них – «імперська свідомість». І оскільки її пробудив саме
Сталін через успіхи модернізації та підвищення патріотизму [8], то
простежується зв’язок Путін + Сталін. Активація імперської свідомості веде до
зростання її значущості.
Це може навіть не означати, що хтось свідомо
«піднімає» Сталіна, щоб підняти рейтинг Путіна, хоча Д. Дондурей
саме так і вважає [9]. Це природний рух, пов’язаний з тим, що обидва вони
«виростають» з однієї точки – акценту на імперській свідомості, при цьому не
треба навіть говорити про імперськість, просто треба
активувати відповідні характеристики, пов’язані з цим.
Дондурей бачить Сталіна як певний «центр російського
всесвіту», коли він пише таке [10]: «Сталін висловлює гігантський потенціал «особливої»
російської транс-історичної, протофеодольной культури
– тієї, яка дозволяє нам у великих творах Гоголя і Салтикова-Щедріна
бачити події 2010 та 1960 рр., або в низці инших
речей, якихось уявлень, коли ми бачимо сьогодні якісь відносини – наприклад, ХVII століття, або всю гігантську діяльність, пов’язану
із звільненням селянства в ХІХ столітті, і так далі – все це позаісторичне. Тобто, ставлення до російської людини, до російської
економіки, до влади, до людського життя, до насильства, до майбутнього, до
минулого, влади-власності, і так далі – гігантський, безпрецедентний імперський
культ: «держава як імперія», – ось це візантійщина.
Сталін – кращий візантійський імператор, ніж Ленін, – набагато кращий. Тому що
у Леніна ще були якісь відгомони другого джерела російської культури – ніби
такої культури-другої, культури-2, – це орієнтована на европейські
уявлення, европейські цінності, модель поведінки,
юриспруденція, конституція, – ті речі, які в основному у нас існують, так би
мовити, формально – існують в окремому, символічному просторі. І у Леніна ці ознаки
глобалізму – вони ще є: «Всесвітня революція» і инші
нісенітниці, – у нього це все ще є. А у Сталіна цього вже немає».
Це можна зрозуміти так, що Сталін став символом
самої Росії. Його дії найбільше відображають ті глибинні бажання масової
свідомості, які по-різному проявляються в ті чи инші
періоди історії.
Хоча влада живе сьогодні, вона також спирається на давніші
технології побудови символічної картини світу, що прийшли з холодної війни, а
реально навіть з першої світової, коли все негативне пояснювали діями
Німеччини, як під час холодної війни все нехороше почали пояснювати діями США.
М. Урнов так бачить
причину сьогоднішніх рейтингів влади [11]: «Люди при владі вас переконують: «Ми
пройшли найважчі роки, зараз ми зробимо вам легше, піднімемо з колін, почекайте
ще, все буде добре». А через деякий час кажуть: «Ну, ви знаєте, ми хотіли, як
краще, але не виходить, тому що нас обступили, нас всі хочуть зжерти».
Спрацьовують стереотипи, подібні до тих, що діяли в часи холодної війни: ми шукаємо
обра зовнішнього ворога. Іде дуже грубий, але ефективний діалог з потребами
середньостатистичної людини. Вона чує те, що вона хоче чути».
Він також підкреслює особливий характер цієї роботи
при розмові з масовою свідомістю: «Якщо ви хочете, наприклад, вести якусь
пропаганду, на щось тиснути, вам безглуздо боротися з думками людей послідовних
– вони не зміняться. А ось та велика частка, що вагається, відповідає
незрозуміло як, пропаганді якраз піддається. Тому для будь-якого
пропагандистського впливу дуже важливо розуміти частку несформованих, хитких
думок і на них працювати».
До речі, це відоме правило політтехнологів, що
прийшло з США, де під час президентських виборів є кілька відсотків тих, хто ще
не визначився, і на них якраз спрямовують весь арсенал боротьби. Саме тому
вибори і критикують, оскільки передвиборну кампанію проводять реально для
кількох відсотків, які й потрібно перетягнути на свою сторону, а населення
залишається осторонь, з ним ніхто не говорить.
Над нами весь час висить досвід минулого, який
сильно зумовлює наші дії сьогодні. Андропов, наприклад, все життя пам’ятав уроки товариша Сталіна. І. Сініцин
згадує [12]: «Якось в хвилину відвертості він запитав мене: «Ти знаєш, якою
була улюблена приказка товариша Сталіна?» Звичайно, я не знав. Тоді він сказав
її: «Якщо не можеш звалити ворога – не дряпайся...» Мабуть, ця думка багато
чого визначала в його стратегії політичного виживання і вибору моменту походу
за владою».
Символічна картина світу заздалегідь відповідає на
всі питання масової свідомості, в цьому її сила. Можна навіть сказати точніше,
за її наявності ніяких питань у середньостатистичного громадянина взагалі не
виникає, оскільки все, що відбувається навколо лише підтверджує цю картину.
Умовно кажучи, «вороги» завжди будуть нам заважати, існують вони насправді чи ні.
Сталін взагалі довів цей принцип до максимуму. Чим
більше він виявляв ворогів, тим стійкішою була його система. І це зрозуміло,
тому що ті, хто залишався на волі думали про те, що теж можуть стати ворогами.
Сьогодні в Росії, до речі, вже знайшли не тільки п’яту колону, а навіть шосту.
Інформаційно-поведінкова війна Росії мала виконати низку
завдань, серед яких можна виділити два поведінкові:
- Посадити перед телевізорами більшість населення,
щоб забезпечити підтримку дій влади в Криму та Донбасі;
- Активувати малий прошарок пасіонаріїв
для відправлення їх у Крим і Донбас (на кшталт козаків і професійних
найманців).
Україна тут стала замінником США, оскільки,
«караючи» Україну, і глядачі, і найманці мстилися не їй, а США. Причому
пропаганда не говорила про Україну, а розповідала про «фашистів», «карателів» і
«хунту», які в свою чергу замінили Україну як об’єкт в масовій свідомості.
Тобто відбулась ціла низка підмін: США – це Україна, а Україна – це «фашисти»,
«карателі», «хунта». Останнє дозволило відійти від пояснення руйнування
символіки «братніх народів».
Світом правлять символи. Чим вони сильніші, тим
менше питань виникає у масовій свідомості, бо символи несуть із собою не
питання, а готові відповіді. Світ, на щастя, не такий однозначно чорно-білий,
тому думати все одно доведеться.
Література
1. Сініцин І. Є. Андропов
зблизька. Спогади про часи відлиги і застою //
www.litmir.co/br/?b=263687&p=10
2. Levy B.-H. The new moscowteers
//
www.huffingtonpost.com/bernardhenri-levy/the-new-moscowteers_b_8410790.html
3. Ім’я Росії //
ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BC%D1%8F_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D1%8F
4. Баймухаметов С. Ім’я
Росії – Сталін // russian-bazaar.com/ru/content/12981.htm
5. Богомолов Ю. У відкритому доступі //
www.rg.ru/2008/12/16/bogomolov.html
6. Більше 50% росіян підтримують Сталіна //
www.bbc.com/russian/russia/2015/01/150120_russia_stalin_poll
7. Рейтинг Путіна – на новій рекордній висоті //
wciom.ru/index.php?id=236&uid=115438
8. Лєтняков Д. Е. До
питання генеалогії імперської свідомості в Росії //
www.intelros.ru/pdf/fg/2015_8_2/112-127.pdf
9. Дондурей Д. Міт про Сталіна: технологія відтворення //
kinoart.ru/archive/2010/04/n4-article3
10. Обережно, історія: як творили і творять міти
про Сталіна //
www.ryzkov.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=23766&catid=26:2012-01-24-07-46-59&Itemid=2
11. Урнов М. Один одному
ми не віримо, але довіряємо Путіну! Інтерв’ю //
lenta.ru/articles/2015/10/30/urnov/
12. Сініцин І. Є.
Андропов зблизька. Спогади про часи відлиги і застою //
www.litmir.co/br/?b=263687&p=35
|
незалежний
культурологічний часопис <Ї> 