www.ji-magazine.lviv.ua

Британський письменник Пітер Померанцев про те, як Кремль керує думками росіян

Автор книги про Росію «Все неправда і все можливо» розповідає, чому росіяни знають про те, що в Україні гинуть російські солдати, але мовчать.

Торік, проживши дев’ять років в Росії, британський телепродюсер Пітер Померанцев опублікував книгу про сучасну Росію, її людей, зокрема найбільш заможний прошарок, його звичаї та спосіб життя. Книга називалась «Все неправда і все можливо» (Nothing is True and Everything is Possible: The Surreal Heart of The New Russia) та проливала для західних читачів світло на життя російського суспільства і роль пропаганди в ньому. В інтерв’ю НВ Померанцев розповів, як Росія перетворилася на ту країну, якою вона є зараз, і чому так змінилось за останнє десятиліття російське суспільство.

 - Коли вплив пропаганди в Росії став незворотнім?

- Я би сказав так – є кілька кроків на дно. Зараз ще не той переломний момент. Так, ми говоримо про російську пропаганду і про те, що вона дивна. Поки що вона побудована на пасиві, параної, на тому, щоб людина сиділа у себе в кріслі, не любила Америку, нікому не вірила і боялася. Але це не агітаційна пропаганда. Це навіть не пропаганда Америки в 2003-му році, щоб почати війну в Іраку. Це дуже дивна пропаганда. Вона жахлива, але вона ще не була войовничою. Хіба що в інтернеті. Коли в Росії перейдуть від параноїдальної і пасивної пропаганди до войовничої, тоді це буде означати, що почалася війна. Вірніше, війна вже є, але можна буде говорити про більшу війну. Це означатиме, що Путін зриває маски.

Якщо озирнутися назад, все почалося ще в 1996 році. Під прикриття порятунку демократії, почали брехати. Всі ці Гельмани [Марат Гельман – політтехнолог] тепер шкодують, що почали брехати в 1996-му і створили віртуальну політику. Але тоді розігрували всі лінії. Була конспірологічна, була і більш резонна. А потім ці лінії якось змістилися у бік конспірології. У 2012-му році [коли Путін знову стає президентом РФ] ситуація значно погіршилась. Наступний можливий етап – перехід від теорії змови до агітації.

- Коли ви востаннє були в Росії?

- Майже рік тому. Знаєш, що для мене стало переломним моментом? До цього у людей було дві мови, коли вони зі мною спілкувалися. Була мова х**ні і нормальна мова. У якийсь момент вони почали говорити х**ню і в особистому житті. Для мене це було переломним моментом. Коли те, що чули по телевізору, люди почали говорити вдома.

- Ви працювали в Росії дев’ять років. Ви вірили, що Росія може вибрати демократичний шлях?

- Я приїхав до Росії в 2001-му році. Мені здавалося – вау, тут така енергія! Я взагалі думав, що побачу становлення юної Америки. Купа енергії, стільки світлих умів. Яндекс тільки починався. На телебаченні безліч талановитих молодих людей. Коли в 2003-му році заарештували Михайла Ходорковського, мої російські знайомі почали звалювати. Бізнесмени, люди з чуттям. А я, західний дурень, говорив їм: ви що? Та все нормально. До 2008-го вже і мені було зрозуміло, що щось не так.

Незважаючи на так звані мєдвєдєвські реформи, був величезний розрив між демократичною риторикою і рейдерською реальністю. Це було помітно. У той же час була можливість працювати. Ми робили документальні фільми для ТНТ, там було маленьке вікно для документалки. Я про Яну Яковлєву [громадський діяч, голова товариства Бізнес Солідарність, з липня 2006-го по лютий 2007-го перебувала в СІЗО] зробив фільм, потім фільм про молодих людей, яких побили менти. Ми розповідали про дідівщину в армії. У цих фільмів були хороші рейтинги. Тоді це було можна, а потім раз і заборонили. І пішов якийсь сюр в суспільстві. На телебаченні ще були хороші проекти. Телеканал Дождь починався. Були вільні оазиси. І багато хто жив ілюзіями. Як говорив Гліб Павловський [політтехнолог], ми пройшли через двері Путіна, пройдемо через двері Мєдведєва і далі відправимося в зал демократії. Цього не сталося.

У 2010-му я виїхав з Росії. З’явилося відчуття, що почалася якась шизоїдність. Настільки великий розрив між словами і реальністю. Ніби живеш в королівстві кривих дзеркал, сюр весь час. Від цинічних ігор перейшли до промивання мізків. І раніше були всякі експерименти з НЛП [нейролінгвістичне програмування] на каналах. Я вважаю, що НЛП – це нісенітниця, а [російський продюсер і медіаменеджер Костянтин] Ернст в неї вірить і говорив новинарям, на якій хвилині і секунді що вставляти. На якій хвилині вставляти про аборти, коли вживати ключові слова. Це завжди було. Але в 2012-му з’явився Путін, і телеканали перейшли до жорсткого промивання мізків, перейшли від конспірології до роботи з травмами.

- Можна порівняти нинішню путінську пропаганду з якою иншою чи вона унікальна?

- За сукупністю все-таки унікальна. Задіяно безліч різних каналів комунікації. Це не тільки телебачення і кіно. Технологічно роль змінилася. Абсолютно инше використання ідеології. Це не ідеологічний проект. Використання ідеології змінювалося безліч разів за час, коли починалися події в Україні. Була й цивілізаційна війна з геями, але це не спрацювало. Тому що на Майдані з’явилося безліч релігійних людей. Від цієї ідеї відмовилися. Потім почалася війна з «фашистами». Потім «фашисти» перемогли на виборах і почалася війна з Америкою. Вони перебрали безліч ідеологічних варіантів. Павловський сказав, що це не імперський проект, а мильна опера з імперським причандаллям. Вони постійно щось міняють.

Найбільше це нагадує Сербію в часи Слободана Мілошевича. «Санкції, всі проти нас». У Росії зробили колаж з пропаганди. Це суміш Fox News, трошки Мілошевича, культ каліфорнійських 60-х – чого там тільки немає. Практично арт-проект.

- Нещодавно обговорювали доповідь Нємцова про присутність російських військових в Україні. Політолог Дмитро Орєшкін каже, що проблема не в тому, що цю доповідь не можна поширити в Росії, вона є в інтернеті, проблема в тому, що люди не хочуть знати правду. Вам це знайомо?

- Всі знають правду. Це таке суспільство. Є гарне дослідження китайського вченого Хайфенг Хуанга, який викладає в американському університеті, про китайську пропаганду. У нього головна теорія: пропаганда – це не навіювання, а сигнал, про що можна і не можна говорити. Мені здається, всі в Росії розуміють, що російські солдати є на Донбасі. Як всі розуміли, що люди гинуть в Афганістані, але не можна було про це говорити. Пропаганда – це не тільки індоктринація, пропаганда – це якийсь знак суспільству. У Росії саме це відбувається. Якщо ти хочеш бути частиною цього суспільства, ти не повинен говорити про трупи. Це країна, де про жертв ГУЛАГу не говорять. Всі ж знають, що була величезна кількість померлих. Де їх ховали? Про це не говорять. Це дуже дивне суспільство, де всі все знають, але не говорять. Люди розуміють, що є російські солдати в Україні, але не хочуть про це думати.

- Путін сам вірить у цю пропаганду чи він просто використовує цю зброю?

- Неважливо. Усіх мучить питання, чи починає Путін вірити в свою пропаганду? Це безглузде питання. Система придумала фікцію. Виділяє величезні бюджети на цю фікцію. Це неважливо, вірить він у неї чи ні. Коли вся система починає імітувати – це дуже небезпечна річ. Тому що фікція може стати реальністю. Якщо Росія [як стверджує пропаганда] оточена ворогами, це може закінчитися війною. Щоб вийти з оточення, ти мусиш воювати. Абсолютно неважливо, вірить він у пропаганду чи ні – сама система почне робити реальність з брехні. І це значно гірше.

- Все одно залишається частина людей, яка виходять на акції в Москві, в Пітері, в инших містах. Як їм боротися з системою?

- Ти вважаєш, що росіяни не здатні вийти на Майдан?

- Не знаю.

- Це відкрите питання поки що.

- У Росії є група людей, яким не подобається те, що відбувається.

- Я думаю, що їх набагато більше, ніж здається. Коли я там був востаннє, я не бачив войовничих настроїв. Це не Німеччина 1938-го року. Люди не хочуть війни і не хочуть конфлікту. Вони звичайно думають, що все придумало ЦРУ, що українці наївні. Звичайно, вони не можуть змиритися з ідеєю, що молодший брат доросліший, за них, але війни не хочуть.

- Назвіть два сценарії розвитку подальших подій в Росії – хороший і поганий.

- Не можу нічого дотепного сказати на це. Мене більше хвилює Україна та її сценарії. Там [в Україні] є сценарії. Це цікаво. Є драма, але і потенціал чогось хорошого. Запитай у російських активістів. Вони дуже позитивні і продовжують займатися конкретними справами. Вони впевнені, що це все скоро завалиться, тому що ця ху**я не може тривати вічно.

- Ви в Росію збираєтеся повертатися?

- Ні. Я там затримався, тому що було дуже цікаво. Зараз не цікаво.

Бесіду вела Крістіна Бердинських