www.ji-magazine.lviv.ua

Віталій Портніков

Путін не погодиться з жодним планом, який веде до виведення російських військ і передачі кордону під контроль України. Тому Донбас буде гнити.

Сумнозвісний план Мореля, вкинутий в український інформаційний простір наприкінці минулого тижня, став справжньою інформаційною бомбою. Українські коментатори вбачали в ньому ще один доказ того, що Київ заради відновлення територіальної цілісності країни готовий піти на нові компроміси з Москвою, продемонструвавши, за влучним визначенням Сергія Рахманіна, який опублікував в Дзеркалі Тижня план, «особливості виборів» для тих, хто претендує на «особливості самоврядування». Журналіст зазначав, що «запропонований французьким дипломатом план припускав прийняття закону, який серйозно суперечить українському виборчому законодавству і українській Конституції». І цей план, за його інформацією, обговорювала українська сторона на переговорах міністрів закордонних справ нормандської четвірки в Берліні.

Президент України Петро Порошенко вже після публікації подробиць плану назвав його «особистою думкою» французького дипломата. Але цікаво, що відкидати план українській стороні не довелося. За словами представника ОБСЕ в мінській групі Мартіна Сайдіка, план Мореля відкинули саме представниками самопроголошених «республік». І тут необхідно відповісти на питання – а чому? Чому план, який багато публікаторів сприймали мало не написаним у Москві, Москва ж – думаю, ні в кого немає сумнівів під чию дудку танцюють злощасні маріонетки ЛДНР – і відкидає?

А тому, що це – не московський план. Українські спостерігачі ніяк не можуть зрозуміти, що західна логіка – в тому числі і логіка найактивніших добродіїв Росії і логіка самої Росії – не збігається. Західні добродії – або просто сумлінні дипломати, до яких я відношу і пана Мореля – намагаються створити умови, які дозволять конфлікту закінчитися, а державі Україна – відновити свою територіальну цілісність. І в цьому сенсі план Мореля – навіть при наявності там спеціального закону про вибори – набагато м’якший, ніж Дейтонські домовленості, які практично розчленували Боснію і Герцеговину при формальному збереженні її територіальної цілісності чи недавня угода між Сербією і Косово про фактичне створення повноцінної і фінансованої Белградом сербської автономії у складі Косово, при формальному збереженні територіальної цілісності республіки.

Чому Україна так люто бореться за статус найкорумпованішої країни Європи

Тарас Возняк

Але навіщо цей план Путіну? Адже Путіну потрібне або вогнище нестабільності, або важіль впливу – а краще і те, і инше разом. Це для українського журналіста важливо те, що буде написано в українських законах і як при цьому виглядатиме країна. Путіну на це плювати з дзвіниці Івана Великого. Йому важливо, що після схвалення плану Мореля і втілення його в життя він позбудеться важеля впливу на Донбас і на Україну. Тому що цей важіль пов’язаний виключно з військовою присутністю Росії в Донбасі і самим фактом військових дій. Ну і ще з наявністю маріонеток, які слухняно виконують будь-які вказівки співробітників російських спецслужб, навіть не тому, що у них немає иншого виходу, а тому – що вони завербовані агенти. Вони – на службі.

План Мореля – це дорога до відновлення українського суверенітету над окупованими територіями.

Так, якщо б Україна була такою ж державою, як Польща чи Хорватія, цей план міг би вселяти сильне побоювання, бо передбачав би можливість фактично автономного існування «окремих районів» – а отже, можливість впливу на них з Москви. Але Україна – і про це Путіну відомо так само, як і будь-якому українському громадянину – країна тотальної корупції. Тотальної і акцептованої. Яка поширюється від верхів суспільства до самих низів. Корупції настільки всепроникної, що навіть боротьба з корупцією в такій країні є корупцією. І цю ситуацію за кілька років реформ не подолати, тут потрібна зміна законів і зміна поколінь.

Що відбувається з невеликою територією, яка опиняється всередині такої корумпованої держави як Україна? Правильно, вона стає її природною корупційною частиною. Просто переключається з російської корупції на українську і – бац! – українські олігархи вже торгують всіма цими донецькими мерами і депутатами в президентському кабінеті в Києві, як гарячими пиріжками. Територіальну цілісність відновлено. Донбас, як, втім, і Крим – тому і Україна, що все ще знаходиться всередині українських корупційних правил. Яка російська мова, який рускій мір, який Путін, коли йдеться про можливість збагатитися на післявоєнному відновленні регіону? Не смішіть мої «Іскандери»!

Цинічно? Звичайно, дуже цинічно. Але це ви – романтики. Це я – романтик. Сергій Рахманін – романтик. Без романтизму в українській політичній журналістиці – тільки в депутати. А Путін – він не романтик. Він – прагматик.

Саме тому Росія не погодиться з жодним планом, який веде до реального військового врегулювання конфлікту і відновлення нашою країною контролю над російсько-українським кордоном. Хто б цей план не запропонував – Морель, Меркель чи навіть патріарх Кіріл. Не погодиться. Ніколи. За жодних умов. Не потрібно ні тішити себе ілюзіями, ні впадати в паніку. Донбас буде гнити.

А Путін постійно намагатиметься обдурити партнерів, пролонгувати дію Мінських угод, домогтися скасування або хоча б непосилення санкцій. І теж буде гнити. До кінця.

Гидкі лебеді
Про гібридну війну, складний світ і чорних лебедів над Донбасом

Александр Неклесса

Тому не має ніякого – взагалі ніякого – значення те, які документи обговорюють за столом переговорів як інструмент для затягування мінського процесу. Не має ніякого – взагалі ніякого – значення, що в результаті цих переговорів з’являється або не з’являється в українському законодавстві. Тому що жодна зі статей законодавства, що стосується «особливого порядку» управління відторгнутими територіями, ніколи не «оживе» і буде таким же правовим експонатом, як і статті, що стосуються Криму – аж до деокупації цих територій. Путін може впихнути Донбас назад в Україну тільки на своїх умовах – а це перетворення окупованих територій на державу в державі і федералізація України. І він не втомлюється нам про це нагадувати у тій чи иншій формі. А про третю умову – формування в Києві проросійського уряду – замовчує. Але і вона є обов’язковою для повернення Донбасу. Отже: федералізація, відмова від ЕС і НАТО, особливий статус Донбасу, проросійська влада, яка визнає відторгнення Криму. Поки що не більше – але й не менше.

Тому наша внутрішня суперечка про особливості різних чужих планів і статей наших законів цікавить Кремль настільки, наскільки вона сприяє дестабілізації ситуації в країні, розвалу держави і приходу до влади в Києві проросійської адміністрації – якій Путін зможе продиктувати всі потрібні йому умови капітуляції.