www.ji-magazine.lviv.ua

Марія Предеїна - кандидат философских наук,
автор аналитического издания Politeka

Путін шукає в очах Обами відповідь на питання, яким є місце Росії у світі. Цю помилку повторюють експерти: Росія в їхніх коментарях мов розгойдується на гойдалці – вниз (ізгой), вгору (партнер). Ось Обама говорить з Путіним в коридорі саміту G20: «ура» або «о, жах» – Росія вийшла з дипломатичної блокади. Під висновками немає основи, в них – стара звичка читати між рядків, ворожити на кавовій гущі. Відповіді в фактах. Один з них: 24 листопад турецький винищувач F-16 збив російський бомбардувальник Су-24М, який порушив турецький кордон. Що це означає? Розмова з Обамою чи візит Олланда не врятують Росію, яка стрімко втрачає важливість і союзників в регіоні. Коло стискається.

Старі граблі

Росія воює в Сирії. Експерти пояснюють: мета Путіна – зберегти бази в Латакії. Але навіщо Росії ці бази? Раніше Совєтський Союз активно грав у всьому світі, захищав «народні демократії» і в Південному Ємені, і в Нікарагуа. Тому, чим більше баз, тим краще. Але Росія – не Союз, її реальні інтереси доволі обмежені, а отже, в базах немає сенсу.

Мабуть, війна в Сирії – піар-акція. Її мета – створювати новини. То Росія бомбить, а у Путіна є план, то, як жартують злі язики, навпаки. Путін розмовляє з Обамою, стратегічні бомбардувальники запускають крилаті ракети. Тут не новини похідні від політики, а політика – від новин.

Росія ніби тягається з США. Так бачать питання експерти в Росії. Підіграють їм і експерти в США, Европі. Ще недавно британський The Economist розміщував карикатуру: м’язистий Путін з гирею на тлі танків та літаків і затиснути в кут Обама. Підсумок: запаморочення від успіхів. Росія в своїй зарозумілості не бачить регіональних гравців в сирійській війні, Туреччину, монархії Перської затоки. Але саме для них Сирія – зона життєво важливих інтересів. Припустимо, Франція має запал побомбити після терактів, але Туреччина в регіоні стало і надовго, йти їй нікуди.

З небес на землю

«Маленькі переможні війни» Росії зазвичай не прораховані, в них не враховують реалії сьогодення. Наприклад, Кримська війна середини XIX століття: Катерина II била Туреччину, невже онук, Микола I, слабкіший за бабку? Насправді світ змінюється. У Туреччині британські парові судна, а у Росії вітрильники. За Туреччину заступається весь західний світ, а Росія залишається сама.

Вже в кінці вересня, перед початком операції в Сирії, постає питання, як сформувати потужне військове угруповання. Адже у Росії немає спільних кордонів з арабською республікою, а незговірливі Балкани і Туреччина відмовляють російським літакам у праві на проліт. Це перший дзвіночок, що дає знати: Росія – не світова держава, у неї немає слухняних сателітів.

Лілія Шевцова
Пора розвіяти ілюзії про силу Путіна

Про помилки Путіна, війну в Сирії, конфлікт з Туреччиною та поразку в Донбасі

Тоді питання вирішили, добро на проліт дали Іран і Ірак. Але виявилося, що Росії життєво потрібне турецьке повітря, всього кілька кілометрів. Инакше російські літаки не сядуть на своїй сирійській базі. Якщо вірити експертам «Нової газети», то в Латакії вітри дмуть з півдня, тому літаки змушені заходити на базу «Хмеймім» з півночі, від турецько-сирійського кордону. Тобто росіяни нібито не можуть не порушувати турецький кордон, але тоді умова сирійської кампанії – союз з Туреччиною.

Цю умову не виконали. Спочатку Москва думала, що Туреччина піде в її фарватері: Ердоган теж не любить Захід. Потім, коли Туреччині чомусь не припали до душі бомбові удари по її союзниках, наприклад, по сирійських туркменах (в їхньому районі впав Су-24), вирішили обійтися без Анкари.

Не потрібен нам берег турецький

Чи можливий союз з Туреччиною? Туреччина при всій своїй схильності до подвійної гри (зовсім недавно її удари теж були не по ІДІЛ, а по курдах) вміє, коли потрібно, використовувати північноатлантичну співдружність. В цьому випадку Туреччина відразу звернулася до НАТО, членом якого є. Відповідь Альянсу можна було передбачити: Туреччина має право на самооборону, а Росія може «спокутувати провину», стати частиною коаліції, якщо буде бити по ІДІЛ. Щоправда, в останнє вже не вірять: звучить «запрошення» як налипла на зубах форма ввічливості. Але Росії запрошення не потрібне. Путін вже звинуватив Ердогана в «допомозі тероризму», а з «терористами» не дружать.

Що в результаті? Війни не буде, вдарять по економіці. РБК вже підрахував можливі втрати. «Газпром» може втратити другий після німецького ринок збуту. «Атомстройекспорт» – контракт на будівництво АЕС «Аккую». «Сбєрбанк» – DenizBank, великого гравця на банківському ринку Туреччини і свою власність. Коротше, Росія втрачає ще один напрям у політиці та економіці.

З того часу як Росія веде «багатовекторну політику», працюючи ліктями у всіх напрямах, число векторів стає все меншим. Війна в Україні закрила для Росії Захід. Війна в Сирії закриває Туреччину, арабський світ. Якщо залишиться один вектор в Китай, це буде колоніальною залежністю. Час Росії подумати про те, як зберегти себе в ролі регіональної держави. Цей прикрий для Путіна статус скоро стане таким же недосяжним, як і статус наддержави, втрачений в кінці 1980-х.

http://politeka.net/115063-mesto-rossii-v-mire-ozhidaniya-i-realnost/