www.ji-magazine.lviv.ua

Марія Предеїна - кандидат философских наук,
автор аналитического издания Politeka

ІДІЛ оголошує війну Франції, США, Росії, коротше, всьому світу, навіть стовп ісламу Саудівська Аравія тепер його ворог. Світ приймає виклик. Вже створили антиіділівську коаліцію, яку називають «західна», хоча в неї входить багато арабських країн. Але цього, схоже, мало. Після терактів у Парижі Франсуа Олланд заявив: «Ми мусимо зблизити всіх тих, хто дійсно може боротися з цією армією терористів». Що означає: пора включати Росію, недарма французький президент їде у Вашингтон і Москву. Ось тільки впевненості в ефективності коаліції, в широкому або вузькому форматі, немає. Весь світ веде боротьбу з «армією терористів» і не може перемогти. У чому секрет «Ісламської держави»?

Вставай, проклятьем заклейменный

За оцінками арабського журналіста Абдель-Барі Атвана, кількість бойовиків ІДІЛ сягає 100 тис. осіб, з них близько третини – іноземці, тобто не сирійці і не іракці. Правда, серед іноземців більшість вихідці з того ж арабського світу – Лівії, Єгипту, Лівану. Але, що цікаво: є громадяни ЕС – серед іноземців 6% з французькими паспортами, а 4,5% – з британськими. Спецслужби Франції уточнюють: число виявлених радикальних ісламістів, які є громадянами Франції, – 11 400 чоловік. Всупереч популярній думці, у 90% цих людей як мінімум бабуся чи дідусь були громадянами Франції. До того ж не всі вони є етнічними арабами і не всі виросли в мусульманських сім’ях.

Висновок з цієї статистики простий: ІДІЛ виходить за межі арабського світу, активно залучаючи до своїх лав европейців. В чому секрет?

ІДІЛ – псевдоархаїчна: вона дає відповіді на ті виклики часу, які змушують західну цивілізацію сором’язливо мовчати. Журналісти Скотт Атран і Нафис Хамід в статті для видання The New York Review of Books наводять слова свого інформатора, бойовика ІДІЛ: «Воно, західне суспільство, вчить нас працювати, щоб купити хороший автомобіль і модний одяг, але це не щастя. Я був третім сортом, бо не був інтегрований в систему корупції. Але я не хочу грабувати на вулицях. Я і мої друзі вирішили кликати людей до лав ісламу». Як не парадоксально, але бойовики ІДІЛ, бородаті варвари, повторюють слова видного філософа і соціолога Еріха Фромма, який ще в 1970-х критикує «суспільство споживацтва». Ось тільки Фромм не знаходить відповіді на питання: що робити? Точніше, дає смішну рекомендацію: не дивитися рекламу.

Паризький кошмар

Ліліана Блуштейн

Суспільство споживацтва позбавлене смислів: для чого жити і за що вмирати молодим бунтарям? Цю проблему не вирішити соціальними програмами. Наприклад, студентку МДУ Варвару Караулову зовсім не голод гнав у Сирію. Поняття «проклятьем заклейменный» (слова «Інтернаціоналу», гімну більшовиків) тепер мають инший зміст, висловлюють не стільки фабричну експлуатацію, скільки дискримінацію на рівні смислів. Уже в ті ж 1970-ті инший філософ і соціолог Юрген Хабермас пише: маргінали в Европі і США репрезентують минулу фазу експлуатації. Грубо кажучи, онук отримує допомогу по безробіттю за те, що експлуатували його діда. Але допомога не робить цього онука повноцінним громадянином.

У американського письменника Курта Воннегута є антиутопія «Механічне піаніно», в ній люди скрізь замінені машинами. Ні, машини не повстають. Повстають люди, бо стали непотрібними: у цих людей є все, точніше, якийсь «прожитковий мінімум», ось тільки щастя немає.

Раніше тих, хто шукав сенс, могла втягнути революційна партія або релігія – наприклад, ті ж таки народовольці. Така партія чи організація направляла людину на шлях боротьби. За трансформацію суспільства, за втрачені душі, за власну моральну чистоту. Тепер революційних партій немає, християнство викорчуване, а в Европі і США панує парадигма «кінця історії» – все, чого можна було досягти, досягнуто. Тим самим сенс доводиться шукати поза Европою: там, де історія ще триває.

Тут на допомогу приходить ІДІЛ: з ним життя і смерть знову мають ціль. Ще одне посилання на авторитет. На думку французького філософа Бодрійяра, в европейському суспільстві смерть вигнана, визнана «табу», бо зник обмін між старими і юнаками: старому нічого заповідати, у нього немає накопиченої мудрості, він сам до останнього дня молодиться, наслідує молодика. Смерть іділівця, навпаки, послання сучасникам і нащадкам: вчіться, як боротися за мир під прапором пророка.

Мы наш, мы новый мир построим

ІДІЛ – дивна держава, за нею навіть не визнають цього звання. Бойовики ІДІЛ не ведуть війну до останнього солдата, а воліють відступати, щоправда, з тим, щоб повернутися. Для неї чуже лицарство чи дотримання правил війни: її стратегія вискочити, вкусити і втекти.

Коротка історія европейського майбутнього, або Чому ми повинні заслужити свій спадок

Роберт Менассе

Юрген Тоденхофер, західний журналіст, що побував на території ІДІЛ, наполягає: «Ми повинні зрозуміти, що ІДІЛ вже держава». Чому? В іділів є система, навіть вертикаль влади: військові, адміністративні, судові органи. Арабський журналіст Абдель-Барі Атван з посиланням на своїх інформаторів на території, підконтрольній ІДІЛ, каже: бойовики ІДІЛ збирають податки і розподіляють бюджет на соціальні програми – допомога бідним і біженцям (біженцям не від ісламістів, а до ісламістів, є й такі). Більше того, органи ІДІЛ ефективні: суди шаріату, практикуючи покарання, практично викорінили злочинність. Тобто на території ІДІЛ монополія на насильство у ІДІЛ, а це – одна з найважливіших ознак держави.

Важко сказати, наскільки «Ісламська держава» дійсно щось нове, адже її архітектори – екс-баасисти («Баас» – партія арабського соціалістичного відродження, перебувала при владі в Іраку за часів Саддама Хусейна). Так, у халіфа аль-Багдаді два зами: один колишній співробітник військової розвідки Саддама, а инший – колишній армійський генерал-майор. Пора пожартувати про атеїстів-ісламістів.

Досить імовірно, що держава, яку побудують баасисти, буде не до смаку бунтівній молоді. На щастя, молодь їде не жити в державі, а вмирати за неї.

И если гром великий грянет над сворой псов и палачей

Бойовик ІДІЛ ніколи не переможуть США в ядерній війні через відсутність ядерної зброї. Строго кажучи, терактами війну теж не виграти. Відомо, що бомбові удари по ІДІЛ неефективні, оскільки на місце загиблих приходять нові бійці. Але правда і зворотне: на місце убитих карикатуристів в Charlie Hebdo прийшли нові карикатуристи. Тут переможе той, хто створить умови, за яких місця убитих залишаться вакантними. Оскільки про поголовне знищення потенційних опонентів не йдеться – комусь це зробити не дозволяють цінності, комусь недостатність вибухівки, – вічна відкритість вакансій буде результатом смерті відповідних цінностей. Отже, бойовики ІДІЛ переможуть, якщо Европа відмовиться від своїх цінностей, а саме цінностей ліберального світу.

На жаль, саме цей процес запускають теракти в Парижі. Йдеться про відновлення кордонів.

Кордони виникають всередині суспільства, коли мультикультуралізм поступається монокультуралізму, або виключенню мусульман з простору культури. Після терактів репортери, мабуть, не просто так розповідають про трагедію мусульманських сімей, які втратили рідних у кафе або театрі. Сенс репортажів: наші мусульмани – такі ж, як ми, теж жертви терористів. Але чому це потрібно доводити? Схоже, ця істина втрачає очевидність. Лідер шведських демократів, правої партії, заявляє: «Коли люди кажуть, що одна культура може жити пліч-о-пліч з иншою, вони брешуть».

Кордони виникають між суспільствами, країнами. Европа готова поставити під питання 50 років інтеграції, а саме вільний перетин кордонів. Вже всі праві висловилися в дусі німецької AFD (ультраправа партія): «Безпеку потрібно терміново відновити в нашій країні. Відкриті вікна – приманка для грабіжників. Те саме з кордонами».

Кордони всіх сортів і видів знищать ліберальні цінності. Одного разу настане день, коли нові карикатуристи в Charlie Hebdo не прийдуть. Це буде перемогою ІДІЛ.

Висновки

Про Людовиків говорили: вони нічого не забули і нічого не навчилися. Іділівці, або екс-баасисти, теж нічого не забули: недарма вони страчують бранців у помаранчевих комбінезонах, одязі в’язнів Гуантанамо. Але на відміну від Людовиків, екс-баасисти дечого навчилися. Держава Саддама – неповоротка, придатна, щоб панувати, але не битися, тим більше в підпіллі. До того ж – це потворна копія европейських держав, в ній немає сили натхнення – ні для місцевих мусульман, ні для бунтівної західної молоді. Іділівці створюють мобільну державу, яка однаково легко губиться в пісках пустелі і суєті міста. До того ж легко адаптується під неофітів. Держава Саддама об’єднує іракців. ІДІЛ – всіх бажаючих. Зовсім по-модерністськи ІДІЛ визнає право на проект «самого себе», щоправда, в одну сторону: колишній християнин може стати мусульманином, але не навпаки. Але ж навпаки для ІДІЛ і не потрібно.

http://politeka.net/110100-novyj-internatsional-kak-boeviki-igil-pobedit-evropu/