www.ji-magazine.lviv.ua

Військовий історик і консультант Едвард Люттвак про американську стратегію щодо конфлікту в Україні

Наскільки укорінені уявлення про поведінку держав у сучасному світі визначають підхід Білого дому до конфлікту Києва та Москви? Співрозмовник Радіо Свобода – американський військовий історик і консультант багатьох урядових відомств Едвард Люттвак.

Едвард Люттвак розповідає, що на початку лютого 2014 року, тобто за кілька тижнів до окупації Криму російською армією, його покликали на звану вечерю в Лондоні:

- Серед гостей був мій добрий приятель з Москви, політичний консультант, який має хороші зв’язки у вищих ешелонах російської влади, але абсолютно далекий від всяких військових справ. Повністю відкрито і ніби між иншим, не беручи з нас обіцянки про нерозголошення, він розповів присутнім про проект «Новоросія», який виношує Кремль. І який московська політична еліта обговорює так само спокійно і невимушено, як ми тут в Лондоні. Він розповів, що вже ніби готовий ескіз поштової марки з географічною картою новоутворення. «Новоросія», за планом, мала увібрати в себе всі українські території на схід від Дніпра, включаючи Крим; Одеса, хоч і «російське» місто, залишалася за Україну, оскільки розташована на захід від Дніпра.

Додому до Вашингтону я повернувся, принаймні, за тижнів півтора до захоплення Криму. Подзвонив до Ради з національної безпеки при Білому домі і попросив про зустріч. На якій поділився інформацією, почутою в Лондоні. Людина, з якою я розмовляв, працівник апарату президента, не поцікавився, чим займається мій московський приятель і чи можна йому довіряти. На почуте він відповів коротко – і це точна цитата: «It’s far-fetched». – Мовляв, історія надумана, притягнута за вуха, вигадка, одним словом. – Чому? – Тому, що, як відомо кожному школяреві, державні кордони в Европі в наш час за допомогою сили не змінюються. Грузію, таким чином, він вивів за межі Европи. Щодо пересувань російських військ у Криму і навколо півострова, то це, за оцінкою мого співрозмовника, було лише для того, щоб утримати Україну від деяких поспішних, необдуманих кроків.

Те, що це не суб’єктивний погляд, а якась вкорінена установка, яку розділяє важлива частина істеблішменту, я зрозумів, коли написав статтю про проект «Новоросія» і відправив її в «Нью-Йорк таймс». Яка завжди з задоволенням бере мої матеріали. Але цього разу редактор відділу коментарів майже дослівно повторив вердикт, винесений помічником Обами. Зрозуміло, з ним не змовляючись: «it’s far-fetched». І мій матеріал було відхилено. Після чого я переслав статтю у французьку «Монд», яка її надрукувала під заголовком «Première étape de la nouvelle Russie», але, на жаль, тільки 5 березня, після того, як окупація Криму стала вже доконаним фактом. Момент було упущено, поки я чекав рішення «Нью-Йорк таймс».

Якщо американська розвідка пройшла повз ту інформацію, якою зі мною поділилися на прийомі в Лондоні, то це означає, що за останній час вона стала ще більш некомпетентною, ніж була раніше. А про міру її некомпетентності ми можемо судити зараз вельми точно після розсекречення багатьох документів епохи холодної війни, що проливають світло на те, що наше розвідтовариство думало про Совєтський Союз. Але я не можу собі уявити, що ЦРУ взагалі проґавив інформацію, яку нам спокійнісінько без всякої конспірації розкрив у Лондоні московський політконсультант, не відомий своїми зв’язками зі спецслужбами. Я також впевнений, що якби ЦРУ спробувало передати ці відомості в Білий дім, то зіткнулося б з тією ж реакцією, що і я: кордони в Европі за допомогою військової сили більше не змінюються.

Сьогодні вибір американської адміністрації в підході до кризи в Україні обмежений двома принциповими можливостями. Перша: організувати не спорадичну, а злагоджену систему допомоги Україні в обсязі післявоєнного плану Маршалла, який врятував Европу від перетворення на сталінського васала. Направити в країну сотні своїх адміністраторів. Інтегрувати її в Евросоюз і НАТО. По-справжньому допомогти Україні наростити потужність держінститутів, включаючи збройні сили, навчити і забезпечити їх зброєю, щоб вони змогли повернути Києву контроль над Донбасом. Другий варіант: чесно і прямо заявити Путіну, що Америка виключає застосування військової сили в Україні, бо в Европі ми зобов’язані діяти узгоджено з партнерами по НАТО, які й чути не хочуть про силові сценарії. Ось вам, пане Путін, олівець і карта, позначте на ній, яку частину території України ви хочете забрати, а решту відпустіть в Европу. Стратеги, що визнають реальність, не обманювали б себе щодо наявності у них инших дієвих підходів. Але адміністрація Обами чинить опір у небажанні мислити стратегічно і тому пішла по третьому шляху: передоручити все, що пов’язано з Україною, Брюсселю, єдиним европейським структурам. Брюссель так само, як і Вашингтон, відмовляється визнавати реальність стратегічних альтернатив щодо України: новий план Маршалла, або угода з Путіним. І теж нічого суттєвого робити не хоче. У результаті ми маємо під рискою деморалізацію уряду в Києві, відсутність безпеки і стабільності і триваюче кровопролиття.

Сучасну Росію не зрозуміти, і не сприйняти належним чином важливу розвідувальну інформацію про неї без погляду в минуле. Я б порадив людям в Білому домі, щоб обзавестися експертною інтуїцією, ознайомитися з патріотичною лірикою Пушкіна, Лермонтова, Тютчева. Путін діє дуже обачно, як личить діячеві традиційної закваски. У його випадку – імперської. Він не заявляє народу, що зробить його багатим, а обіцяє йому лише реставрацію імперської величі, яку у нього нібито грубо відібрали в кінці минулого століття недалекі й наївні правителі. Ви ніколи не будете такими елегантними, як італійці, ніби говорить Путін; у вас ніколи не буде такої вишуканої кухні, як у французів, або такого ж матеріального достатку, як в американців. Але у вас була найбільша імперія на Землі, і я вам її поверну в колишньому масштабі. А можливо, навіть трішки більшому, – підсумовує історик і військовий консультант Едвард Люттвак.

Євгеній Аронов