www.ji-magazine.lviv.ua

Слава Рабинович, російський фінансист, керівник Diamond Age Capital Advisors

У чому принципова різниця між сучасним підприємницьким бізнесом і олігархією постсовєтського зразка

Олігархія як економічна модель управління країною провалилася і в Україні, і в Росії. Що могло бути причиною 20-річного абсурду? Негативний відбір? Необізнаність олігархів з теорією Джона Неша про фатальність переслідування «власних кращих інтересів»? Нерозуміння недоліків концепції Вашингтонського консенсусу, вперше сформульованого Джоном Вільямсоном в 1989 році? На жаль, для них це занадто складні слова. Тоді, може, просто глибоке неуцтво, помножене на хапальний рефлекс і мотиви, зовсім відмінні від процвітання, або хоча б виживання країни?

Часу міркувати в олігархів вже немає. Основні економічні показники в Україні доволі красномовні, а будівництво її економіки жахливо перекошене. Спроби продовжувати його наперекір гравітації неминуче спричинять тільки ще більший дисбаланс і обвал будівлі. Тим більше, що і її фундамент зараз далеко не в найкращому стані. Без зміни економічної моделі Україна приречена на колапс максимум в середньостроковій перспективі, і потрібно вживати негайно заходи для трансформації економіки.

Трансформації у що? На це є тільки одна відповідь: у підприємницький капіталізм. Його механізми, більш-менш працюють практично в усіх успішних країнах, від Західної Европи до Південно-Східної Азії; при цьому місцева історія і звичаї відіграють швидше косметичну роль. Але для України найбільш показовими могли б бути приклади Польщі та Ірландії.

У минулій статті ми наводили цифри, що ілюструють роль малого та середнього бізнесу в США. Нагадаємо: 48% ВВП, понад 90% всіх підприємств, понад 63% нових робочих місць, понад 90% підприємств-експортерів. Додамо всього пару чисел:

• всього 4% жителів США зайняті в сільському господарстві (при тому, що США – один з найбільших експортерів продуктів харчування у світі);

• від 50 до 70% ВВП розвинених країн припадає на продаж послуг (на відміну від товарів).

Нагадаємо, підприємницький капіталізм – це далеко не лише підтримка малого та середнього бізнесу. Назвали б ви Google малим бізнесом? А він ним був, і зовсім недавно. У цій моделі комплекс заходів з підтримки підприємництва охоплює весь життєвий цикл підприємства – від стартапу до IPO і далі. Бізнеси, засновані двома студентами в гаражі, проінвестовані їхніми професорами, друзями та батьками, стають глобальними лідерами за 5-10 років.

Тільки чомусь ці засновники та інвестори, справжні підприємці, не стають анітрохи схожими на олігархів. Сергій Брін і Марк Цукерберг носять такі ж футболки, як і студенти. Професор Стенфордського університету Девід Росс Черітон, колись виписав чек на $ 100 000 засновникам Google (половину його першої інвестиції) на ганку свого будинку, маючи тепер статки $ 3,3 млрд, продовжує із захопленням працювати на тому ж місці, жити в тому ж будинку і водити ту ж саму машину. І фінансує все нові студентські стартапи.

Які ж нові проривні технології профінансували олігархи? Які інноваційні підприємства вони вивели на міжнародні ринки? Які глобально відомі бренди були створені в Україні або Росії за останні 25 років?

Олігархи ніколи не працювали в умовах справжньої здорової конкуренції. Вони ніколи не створювали і не розвивали підприємства, ґрунтуючись тільки на достоїнствах цих підприємств. Маючи, в кращому випадку, епізодичну бізнес-освіту, будучи аутсайдерами справжнього істеблішменту (хоча вони самі зовсім так не думають), вони мають дуже спотворене уявлення про устрій і рушійні сили провідних розвинених країн. Тому, у міру трансформації моделі економіки в підприємницький капіталізм (а це просування життєво необхідне і тому неминуче), олігархи знаходяться перед простим і чітким вибором: трансформуватися самим, і швидко, або вимерти, як мамонти.

Самі олігархи це чудово розуміють – і намагаються реагувати у своїй неповторній манері. Практично всі конгломерати СНД перебудували структуру своїх бізнесів у фонди і холдинги за західними зразками. Багато хто з них спробували виділити в окремі бізнес-фонди прямого інвестування і заробляти гроші за прогресивними західними моделями.

Найбільш показові приклади таких спроб в Україні включають багатомільйонні інвестиції у банк з «зірковим» керівником, який двічі з того часу лопнув, і в технологію бездротового зв’язку WiMax, яка давно програла глобальне змагання. У Росії можна назвати для прикладу «Ё-мобіль» і ще дві дюжини таких трагікомічних історій. Часто в таких випадках рахунок втрат йде на сотні мільйонів доларів.

Деякі «просунуті» і, загалом, добре налаштовані олігархи серйозно намагалися фінансувати, як вони їх називають, «наукові розробки» – в галузях від вічного джерела енергії до фармацевтики і, звичайно, «нанотехнологій». Як правило (а про виключення особисто мені майже невідомо), підтримка олігархів закінчувалася для таких проектів і витрачених ними грошей фатально.

Багато хто з олігархів навіть намагаються стати венчурними капіталістами. Перші, зрозуміло, самостійні спроби включали інвестування стартапів, які виготовляють інноваційних пупсиків, які продають весільні сукні онлайн, запуск акселераторів бізнесу людьми, які не можуть толком впоратися зі своїм власним, і схожі «проекти».

Треба віддати їм належне: дехто нарешті робить те, з чого треба було починати, а саме – намагаються інвестувати разом з тими, хто дійсно вміє це робити – зі світовими лідерами венчурного капіталізму. Навчаючись на практичних прикладах, прямо на ходу. Так до них приходить перший, дуже скромний, але успіх. У виняткових випадках це успіх великий – як у знаменитого фонду DST, який фінансував Алішер Усманов, «здогадавшись» потім не заважати Юрію Мільнеру.

Отже, як ми бачимо, олігархи намагаються, часто дуже комічно, копіювати прогресивні ідеї. Виходить у дуже небагатьох, тому що вони, зазвичай, тільки намагаються копіювати зовнішні форми, але не спроможні вловити суть. А причина цього настільки ж проста, наскільки і фундаментальна: сучасне підприємництво діаметрально протилежне ідеям олігархії. Творення, свобода духу, любов до своєї справи, захоплення, прагнення покращити життя людей шляхом вирішення їхніх нагальних проблем (і отримати за це винагороду, розмірну вирішеною проблеми) складають суть підприємництва.

Відбирання грошей у населення і держави, примус, утримання людей в покорі за рахунок їх бідності і малоосвіченості, тотальний контроль – ось основні механізми олігархії. Створюючи низькокваліфіковані робочі місця, забезпечуючи роботою міста (в основному, мономіста), приносячи валютну виручку державі (скільки самі захочуть) – роблячи все те, що вони вважають своїми заслугами – олігархи, насправді, захоплюють і міцно утримують і людей, і цілі країни в класичній пастці бідності. Коли просто не залишається ні можливостей, ні сил для навчання та розвитку – як і шляху до гідного, не кажучи вже про багате, життя.

У наборі цілей і засобів олігархи єдині з тими державами, які вони побудували. Наскільки абсурдно глибоким може бути нерозуміння необхідності підприємницької свободи творчості, може показати такий приклад: першим керівником «Російської венчурної компанії», «державного фонду фондів», який мав створити «екосистему інноваційного підприємництва в Росії», був капітан інтендантської служби ФСБ...

Наскільки ефективна олігархія порівняно з підприємницьким капіталізмом, ви можете судити самі, порівнявши Україну з США. Якщо вам здається важливим географічний розмір, порівняйте Україну з Каліфорнією (приблизно 2/3 площі). Або штатом Массачусетс (в 10 разів менший за Україну). Або тільки з університетом MIT, що займає кілька десятків гектарів в Бостоні, штат Массачусетс: підприємства, засновані студентами MIT, генерують дохід більший $ 2 трлн на рік – більше, ніж Російська Федерація. І якби MIT був країною, вона була б 11-ю за розміром економікою у світі.

Українець Ян Кум продав своє підприємство WhatsApp за $ 19 млрд, коли в ньому не було і 50 програмістів. А українські олігархи, маючи застарілі заводи і 2-3 неліквідні, «паперові» мільярди, справді думають, що вони впливають на долі світу.

Тому в олігархів є невеликий набір опцій: встигнути усамітнитися на віллі в Монако (але тоді доведеться пожертвувати почуттям власної важливості); встигнути трансформуватися, хоча б частково, в сучасного підприємця (але це йде врозріз з їхніми інстинктами); або знову навчитися самостійно ходити за хлібом в супермаркет.

«Де-олігархізація: так чи ні» – це штучна, ілюзорна дилема; корінь вирішення проблем лежить не в ній. А справжнє рішення – дати свободу підприємцям і підтримати їх на всіх рівнях, насамперед навчанням і контактами з успішними побратимами. Тоді дні олігархів не доведеться рахувати довго. Парадоксальним чином у цьому мають і будуть допомагати самі олігархи: вони ж намагаються копіювати прогресивні ідеї! Якщо ж цього не зробити, то країна може запізнитися і пройти точку неповернення.

Як можна, та й чи треба навчати підприємництву, якщо підприємництво – це «дар згори»? Це – часте запитання. Відповім: музичні здібності – це теж дар згори. Але ж існують музичні школи, училища, консерваторії, репетиції, концерти, джеми, фестивалі!

Ось тому в деяких країнах звучать симфонії, і геніальні солісти підхоплюють імпровізації один одного на льоту. А в деяких инших країнах, в кращому випадку, бренькають розхитані ансамблі або п’яні хори.

А тепер уявіть собі, що українці Ян Кум, Макс Левчин і хоча б десяток инших створили свої підприємства в Україні і керують їх глобальною експансією, не покидаючи Києва надовго. Заледве старші 30 років, заробили десятки мільярдів власним розумом на очах у всього світу, створили величезні «екосистеми», в яких живуть і заробляють на життя сотні мільйонів людей, змінили на краще життя мільярдів – і носять футболки за два долари, ведуть масштабні освітні та благодійні проекти, спокійно водять скромні машини і катаються на метро.

І ви можете їх зустріти в студентській кав’ярні чи прогулюючись по Пасажу з дружиною і дітьми, або на конференції в Політесі – коли розповідають всім бажаючим, як створити свою власну справу і вивести її на міжнародний рівень.

Хто згадав би тоді про супер-важливих, багатозначних, охоплених месіанськими потугами олігархів, постійно занурених у каламутні змови, з капіталами, що злітають і валяться без зв’язку з їх розумом чи заслугами, що вмудрилися побудувати в Україні один відносно сучасний металургійний комбінат за останні 25 років?