www.ji-magazine.lviv.ua

Юрій Романенко

Яка логіка дій Росії щодо України в 2015-2016 році? Чому для США принципово захистити Київ? Відповіді на ці та инші питання знаходимо в статті Юрія Романенка, що зібрана з великого інтерв’ю, даного для Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння в квітні 2015 року.

Наступ проросійських сил на Донбасі відбудеться в будь-якому випадку, оскільки це відповідає логіці дій вищого керівництва Росії, що передбачає остаточне вирішення українського питання в 2015-2016 роках як важливої складової виживання російської держави. Логіка дій Путіна відповідає логіці дій Гітлера напередодні ІІ світової війни. Незважаючи на те, що Гітлер володів найпотужнішою на той момент армією, у нього не було необхідної ресурсної бази. Путін же сьогодні знаходиться в гіршій ситуації, оскільки він не володіє найпотужнішою армією, не володіє передовими технологіями, у нього є тільки старіюча ядерна зброя, та й ресурси його дуже швидко вичерпуються.

При цьому Путін змушений наступати, оскільки в иншому випадку він не реалізує свою стратегічну мету, а саме – встановлення контролю над більшою частиною України, який йому потрібен для того, щоб:

1. Вирішити завдання щодо нівелювання системи ПРО в Східній Европі. Для цього йому необхідний вихід на Придністров’я, щоб закрити Румунію і цим взяти під контроль все північне Причорномор’я. Крім того, в цьому контексті вирішиться і питання Молдови: або вона стане сателітом Росії, або її просто підімнуть.

2. Отримати інфраструктуру для модернізації російської армії в умовах наростаючого конфлікту із Заходом.

3. Показати могутність і військову міць Росії. З позиції утримання влади Путіну, який створив символічну ауру, що показує РФ великою країною, яку всі бояться, вкрай необхідно показувати набір перемог і успішність.

4. Ліквідація України як держави, дозволить РФ вийти з цього конфлікту, оскільки вона може почати розмову з Заходом щодо зняття санкцій і повернення до попередніх стосунків.

Стосовно відповіді Заходу на такі кроки Москви, то вона не буде швидкою, оскільки сьогодні Захід ще перебуває в зоні комфорту і може дозволити собі закривати очі на те, що відбувається в Україні. Однак ця зона буде поступово скорочуватися в міру того, як Путін буде далі намагатися ситуацію дестабілізувати.

При цьому, якщо Европа ще зможе якось змиритися із захопленням України, то США цього не допустять, оскільки це буде означати, що будь-який їхній союзник на світовий шахівниці, особливо ті країни, які межують з Росією, може отримати ті ж проблеми, що і Україна. Наприклад, однією з таких країн може стати позаблоковий Туркменістан. Нещодавні заяви російських чиновників про те, що ця країна, будучи сьогодні важливою енергетичною державою, є метою №1 для тероризму, означають, що в РФ доволі серйозно замислюються над тим, щоб провести переконфігурацію Центральної Азії.

Стосовно шляхів досягнення Росією зазначених цілей в Україні, то найбільш прийнятним для неї є політико-військовий. Зокрема, політичними заходами і за допомогою 5-колони буде розхитуватися ситуація усередині України, а за допомогою ДНР/ЛНР – відвойовуватимуть частини територій.

У такій ситуації замороження конфлікту, про який сьогодні багато говорять, є для України цілком вигідним. При цьому важливим залишається питання, яку ціну це матиме. Замороження буде для України вигідним тільки тоді, коли вона не муситиме обмеженими ресурсами підтримувати Донбас, а витрачатиме їх на модернізацію країни. У свою чергу, введення миротворців на територію Донбасу є малоймовірним, оскільки Росія буде проти. При цьому таке питання можна вирішити тоді, коли в РФ не залишиться ресурсів на ведення тої політики, яку вона веде сьогодні. Як тільки вичерпається її ресурсна база, вона погодиться на все те, на що не погоджувалася досі. У цьому контексті слід зазначити, що економічних ресурсів Росії вистачить максимум на 2 роки, тобто до весни 2017 р. А якщо ці ресурси (зокрема, золотовалютні резерви) будуть витрачатися так, це відбувається зараз, то їх вистачить лише до кінця цього року.

Незважаючи на це, в Україні повинні виходити з найгіршого сценарію, оскільки тоді ми будемо чітко розуміти, що ми мусимо якомога більше спиратися на свої власні резерви. Тому нам необхідно орієнтуватися на те, щоб шляхом переформатування держави розширювати її ресурсну базу і розширювати її стійкість, яка посилить наші переговорні позиції як із Заходом, так і з росіянами.

Що стосується цін на енергоносії, то їхнє падіння не є випадковим і носить системний характер, оскільки сьогодні за допомогою технологічних інновацій змінюється вся глобальна економіка. Відповідно, залежність від нафти і газу в світі буде поступово зменшуватися. У таких умовах російська економіка – а звідси і держава – стають неконкурентоспроможними, оскільки економіка дуже залежить від зовнішнього фінансування, від доступу на ринки, де Росія може продавати обмежений набір товарів. Через внутрідержавні конфлікти на релігійному і соціальному ґрунті, регіональні та глобальні конфлікти, на яких вона зав’язана, відбувається загальне старіння інфраструктури. Для того щоб стабілізувати ситуацію, їй потрібні дуже великі кошти, однак сьогодні ці ресурси витрачаються на конфлікт проти Заходу, в якому у Росії дуже мало шансів не те щоб перемогти, а хоча б вийти в результаті «на нуль».

У свою чергу, Україні, для того щоб далі протистояти РФ і при цьому розвиватися, необхідно змінювати свою політико-економічну і соціальну систему. Сьогодні вже пішли певні позитивні процеси. Приклад цього – арешти чиновників. З одного боку це елемент подвійної гри: когось саджають, щоб зняти тиск з боку народу, але з иншого – легалізується така політика. А легалізація такої політики веде до того, що наступними жертвами неминуче будуть ті, хто садить сьогодні. І у Порошенка немає иншого виходу, окрім як садити, тобто реально діяти. Якщо він не робитиме цього, то втратить владу. І, думаю, що дуже скоро.

Захід сьогодні підтримує Україну не завдяки тому, що Яценюк – прем’єр і проводить чи не проводить якісь реформи. Нас підтримують через те, що у нас бачать певний функціонал, який їм вигідний. Йде процес подальшої вестернізації Евразійського простору. Заходу, звичайно, важливо, щоб в Україні при владі були осудні адекватні персони. Але персони тут не є вирішальним фактором. Вирішальний фактор – система, і якщо вона ефективна, то не важливо, хто нею керує. Тобто все має бути зрозуміло: як система працює, з ким працювати і, щоб було видно перспективу. Тому вибір у нас дуже простий і жорсткий: якщо ми хочемо рухатися далі – ми повинні змінити свою державну систему на користь більшої адаптивності до тих змін, які є в соціумі, економіці і, в більш широкому плані, в світі.

Також нам потрібно активніше залучати Захід у процеси, які у нас відбуваються. Зокрема, нам необхідно давати західним компаніям доступ до наших ресурсів таким чином, щоб у них з’являвся довгостроковий інтерес, це б гарантувало нашу безпеку. Наприклад, це можна робити показуючи, що великі інфраструктурні проекти можуть зв’язати їх з Україною на тривалу перспективу. Якщо нам все вдасться, то тоді ці компанії (країни, які за ними стоять) будуть нас захищати, оскільки вони таким чином захищатимуть власні інтереси.

Крім того, в сьогоднішніх умовах ми повинні ініціювати створення союзу України, Польщі та Білорусі, до якого могли б приєднатися країни Балтії і Туреччину. Тобто, своєрідну Балто-Чорноморську вісь, яка буде вигідною для США, оскільки вона, з одного боку буде обмежувати Німеччину, яку вони намагаються контролювати, Росію і Туреччину, а з иншого і турки, і німці, і росіяни обмежуватимуть цю вісь. Таким чином, буде баланс інтересів. Для України ця вісь буде вигідною тому, що вона зможе підвищити свої позиції в регіональній і глобальній політиці, посилити безпеку і отримати шанс на розвито. Однак, цю стратегію неможливо буде реалізувати, поки не вирішать базові питання – переформатування держави, прихід до влади нової еліти і стабілізація ситуації в Україні.

Що стосується власне США, то у них немає на сьогодні стратегії щодо України, на яку вони дивляться в рамках Східної Европи, де Польща та Румунія вже давно є опорними точками Вашингтону. Завдання України запропонувати США стратегію, яка буде розширювати можливості Вашингтону в регіоні, а також прив’язати його бізнес-інтересами.

Сьогодні ж Україна не веде системної роботи з американською політичною і бізнес-елітою. Посольство України в США не справляється з цією роботою, зв’язки на инших рівнях також слабкі. У цьому контексті слід зазначити, що якщо Україна не буде пов’язаною з США економічними інтересами, якщо не буде системи лобізму, не проводитиметься системна робота з сенаторами, то допомоги від США доведеться чекати дуже довго.

Загалом, для того, щоб правильно діяти стосовно наших західних партнерів, Україна повинна чітко усвідомлювати, які у них мотивації та інтереси, або формувати інтереси, в яких представлена Україна. ... І при цьому не вимагати від них більшого, ніж вони можуть сьогодні дати. Це викличе тільки роздратування, особливо, в умовах, коли Україна досі не провела рішучих реформ, а тільки просить гроші і допомогу.