Юрій Романенко

Для чого українці несуть квіти під російське посольство

Мене іноді вражає інфантилізм наших співвітчизників, які, наче стадо баранів, кидаються на кожне ласкаве слово ззовні.

Вчора сталася страшна трагедія – в авіакатастрофі загинуло дві сотні людей. Так, їх шкода, десь в глибині душі їх можна навіть пожаліти. Ніхто не заслуговує такої смерті. Але поясніть мені, чому ви побігли нести квіти під російське посольство після катастрофи цього російського авіалайнера в Єгипті? Ну, так, ми ж шляхетні й добродушні. І пішли кричати: «Алілуя, ми найдобріші. Весь світ просто пре від нас».

Сьогодні якийсь російський журналіст захоплено написав, що «українці – святі». І ось вже в дружному пориві стадо медійних баранів на всіх українських сайтах вивішує простирадла: «Росіянин сказав, що українці святі, оуууєєєє», «У Росії оцінили наш благородний порив».

Дорогі українці, можна втішати себе, що ми найблагородніші і найдобріші, от тільки якщо завтра Путін скаже наступати на Україну, то вся ошаліла 90%-ва орда полізе сюди і плювати їм на якісь квіточки, що ви розкладаєте біля російського посольства. І скільки б ви не нагадували про ці квіточки, інфантильні ви дебіли, по вас будуть стріляти з гармат і «градів», а якщо треба, то і тактичну ядерну бомбу кинуть. Хоч на Київ, хоч на Львів, хоч на ватний Харків. Була б політична доцільність, а бомба знайдеться. І ніякий ватний дядя Ваня на ваші скловолоконні могилки квітів не покладе.

Всі ці квіточки, все це заколисування себе в своїй доброті, яку нібито хтось оцінить, виникають з простих речей – з паталогічного небажання або неспроможності (я вже навіть не знаю чого більше) побудувати свою сильну державу на базі сильних соціальних зв’язків, які дозволяють на основі довіри створити сильну економіку, армію, науку, культуру. Загалом, все те, за що ненавидять сильних і успішних. Тих, хто нав’язує волю слабким і добрим. Тобто, таким як ми.

І, сцуко, можна 250 разів розфарбувати жовто-блакитним всі мости, але іржавіти і руйнуватися від того вони не перестануть. Тому що немає взаємозв’язку між природним руйнуванням моста і наявністю на ньому національної символіки.

Олігархи проти Порошенка: рушійні сили фінальної кризи Другої Української Республіки

Юрій Романенко

Можна приносити квіти до російського посольства 1000 разів, але зацікавленість Росії у знищенні всякої суб’єктності в Україні нікуди не дінеться, тому що це суперечить її стратегічним інтересам.

Можна колективно вивчити напам’ять Гете і Шиллера і стоячи під німецьким посольством у Києві хором виспівувати вірші, сподіваючись, що Німеччина врятує нас від Росії, з якою вона паралельно домовляється про .... добудову «Північного потоку-2». Тому що Німеччина стала Німеччиною не завдяки ліриці Шиллера, а тому, що раціонально підходить до реалізації своїх національних інтересів, до визначення, що первинне, а що вторинне.

Можна ще покликати всіх грузинів світу з надією, що вони побудують тут рай на землі. А ще краще покликати американців і спостерігати як вони його будують, а самим, тим часом, носити свічки і квіти під всі посольства, які є в Києві, з нагоди всіх страшних катастроф і терактів, щоб наша доброта підкорила світ і весь світ почав працювати на нас. І стане Україна імперією добра, піднявшись на добрі і в ім’я добра.

Однак, розчарую вас, цього не буде.

І коли ця країна, населена добрими агроельфами зникне з політичної карти світу, то їм залишиться сподіватися тільки на милість тих, хто її завоює. А оскільки вся наша історія каже, що сподіватися на милість даремно, то залишиться тільки скиглити про знову згаяний шанс, поглядаючи на квітучі айстри і чорнобривці, сидячи в засраному гусьми, курми і худою коровою дворі.