www.ji-magazine.lviv.ua

Юрій Романенко

Гучний скандал, який розгорівся у Львівській міськраді навколо висловлювань начальника управління культури Львівської міськради Ірини Магдиш щодо церкви, як можна було передбачити, закінчився її відставкою.

Вся метушня розгорілась через інтерв’ю «Українській правді», де вона сказала буквально таке:

«Є райони, де взагалі нічого немає – ні культурного центру, ні бібліотеки, ні театру чи кінотеатру. Це мертві райони в культурному сенсі. Єдина розвага для людей в такому районі – церква. І церква починає на цьому жирувати і страшно зловживати. Якщо людина звикла ходити до церкви як на єдину розвагу в своєму світі, і вносити пожертвування, то церква буде процвітати.»

Ці слова викликали певне обурення у певної релігійної громади, яке не зміг проігнорувати мер Львова Андрій Садовий.

У середу вранці він опублікував у фейсбук пост з вибаченням за слова Ірини Магдиш.

«Вірю, що вміння і таланти Ірини будуть корисні для міста. Але я особисто вже навряд чи зможу з нею працювати в одній команді», – зазначив міський голова Львова. Тобто, в европейському місті европейський голова вважає, що підлеглі повинні мати єдину думку, як... у голови.

Після цього Магдиш написала заяву на звільнення. «Я вже написала заяву про відставку, тому що ситуація зайшла в глухий кут», – заявила Магдиш в коментарі ZAХID.net

Я особисто знаю Ірину Магдиш, як давню соратницю Тараса Возняка по львівському журналу «Ї», який вважаю одним з найбільш прогресивних в Україні в плані інтелектуальної повістки і глибини і підпишуся під кожною буквою її спічу.

Андрію Садовому потрібно більше думати про бібліотеки, спортзали та гуртки, а не про попів і їхню реакцію на гуманітарну політику міста чи держави. Тому що він є представником світської влади у світській країні. Поки в Україні церква відокремлена від держави (і сподіваюся буде відокремлена завжди), слова Магдиш абсолютно закономірні і виправдані. А якщо Садового так хвилює богословська тематика, то логічно виникає питання, що він робить на посаді мера і чому він зараз сидить в ратуші, а не в якійсь духовній семінарії?

Про конфлікт між Садовим і Магдиш через висловлювання про церкву

Мирослав Маринович

Насправді, Садовий веде політичну гру, а УГКЦ підтримує Садового. Тому не дивно, що саме УГКЦ акцентувала увагу на словах Магдаш, віддавши пас Садовому, який тепер набирає очки на полі релігійного електорату.

Ця ситуація показує одну просту річ – більшість наших політиків це ті самі равлики, яких я часто згадую. Ми часто критикуємо Меркель і Обаму за беззубу політику, але не помічаємо, що більшість нашого політбомонду поводяться аналогічно, тобто не ведуть натовп за собою, а біжать вслід за ним.

Чесно кажучи, більшість бід України в тому, що «елітні елементи» натовпу проникли у владу і поводяться не як люди, які відповідають масштабу своїх  можливостей, а як маленькі діти, які можуть потикати на кнопочки на панелі управління великого лайнера. А потім щиро дивуються, коли раптом щось вибухає або падає.

На цей випадок важливо звернути увагу, оскільки він не є якимось винятком із правил. І було б несправедливо говорити, що в релігійну святість грають тільки в УГПЦ. Коли намісник київської Лаври (УПЦ МП) Павло на звинувачення в порушенні його водієм правил дорожнього руху, запитує журналіста як давно він був у церкві і молився, то це не звичайні витівки наших «ласих» до матеріальних радощів життя попів, а проявах фундаментального розуміння цією публікою свого місця в соціумі та впливу на нього.

Коротше кажучи, мораль цієї історії проста – праві ті, хто кажуть, що ІДІЛ насправді набагато ближче, ніж ви думаєте. І не дуже неважливо – ісламський це ІДІЛ чи православний. Як тільки виникає можливість, на вогнище відправляють людей і ті, й инші. Політики завжди люблять пожирувати на темі релігійного фундаменталізму, але в цій делікатній сфері легко пропустити той момент, коли релігійний фундаменталізм починає пожирати політиків. Башар Асад може багато цікавого розповісти про це.