Юрій Романенко, «Хвиля»

Суть кризи ватного світу або чому Росія приречена

Проблема ватників в тому, що вони дивляться на инші народи і инші культури як на фольклор, приписуючи собі єдиним право, що може бути цілим, а що частиною.

У мозку ватника ідеальна картина відносин з Україною (Молдовою, Білорусією, Грузією і т. д.) приблизно така: «Ви маєте право на гопак, співайте на кухні «Несе Галя воду», ми будемо показувати це по телику, а ще які ви хитрі і добродушно-неповноцінні. Ви ж взамін нам підкоряйтеся, йдіть в нашу армію, захищайте наші кордони, придумуйте нам ракети, видобувайте нам нафту. І радійте причетності до великого, яке має одну п’яту частину території суші. А більше нічого не має. А якщо ти, сука, будеш проти, то ми тебе ви*бемо в рот, жопу і в усі щілини, і маму твою сцука ви*бемо, і всю твою родину, і смоктати ви у нас будете. Кінець цитати». Ось так виглядає угода ватника з «національними меншинами».

Одна біда – світ змінився, а вата ні. Вата живе досі в категоріях (ну, в кращому випадку, кінця пізнього СССР) і вперто не хоче бачити, що за 25 років світ, я маю на увазі розвинений світ, просто полетів у космос. Зміни ці для ватного світу байдужі. Лавров виступає точно в такому ж дусі, як Громико в свій час. Треба відключити інтернет заради порятунку великої держави? 57% дружно кажуть – так, так, так. Треба забрати Крим? 86% кричать від щастя.

Вето на трибунал добиває Ялтинсько-Потсдамську систему i перетворює РФ на міжнародного ізгоя

Алєксандр Ситін

В уяві ватників є тільки один суб’єкт – США, з яким вони себе співвідносять. Все життя ватника, незалежно від його місця в соціальній ієрархії – є змаганням з США. Навіть останній алкаш з ватної глибинки впевнений, що він расово повноцінніший, за «тупих америкосів». Ватний шоу-бізнес в особі таких «світочів» як Мішка Задорнов, Дімка Кісєльов та инших ватних пропагандонів всіляко підтримує цю ілюзію. Смішно чути від ватанів заумні міркування про те, що Амеріга от-от розвалиться, що «боргів у америкосів вище голови», що «негрів б’ють», коли сам такий ватник стоїть по вуха в лайні на своєму подвір’ї. На тому самому подвір’ї, де по вуха в лайні стояв його батько, дід, прадід і взагалі всі предки по всіх материнських і батьківських лініях.

Однак, саме ці уявлення лежать в основі сучасного ватного фашизму в Росії, в цьому її імперська драма. Трагікомічна гротескна расова перевага має конкретне вираження щодо практично всіх народів і країн з якими ватний світ стикається. Бульбаші, хохли, чорножопі, вузькоокі, ляхи, мавпочки, тормознуті і т. д. Це конкретні характеристики конкретних народів з якими ватники стикаються. Ватний світ оточений розумово, фізично і расово неповноцінними народами, яким він несе високу місію порядку і цивілізації.

У реальності ж все навпаки. Держави на периферії ватного світу або провели, або проводять, або починають проводити модернізацію. Тому ватний світ виглядає чорною дірою, яка поглинає вітальну енергію, ресурси і нічого не виробляє, крім хаосу в якому сам перебуває, і в якому має намір перебувати і далі. Ватники не хочуть змінюватися і не хочуть, щоб змінювалися инші. Будь-які зміни порушують їхні уявлення про світ, а без цих уявлень вони безпорадні і приречені на загибель. Саме тому ватний світ приречений на загибель.

Чому загрозу ядерного удару з боку Росії по Україні варто сприймати серйозно

Сергій Клімовський

У глибині душі ватники розуміють, що їм хана. Звідси стільки книг про близький розвал Росії, всі ці есхатологічні теорії швидкого кінця і т. д. Ватник розуміє неминучість кінця, але як пасажир «Титаніка» намагається до останнього залишитися на кораблі, навіть маючи шанс сісти в шлюпку, яка вже відпливає, але ватник нічого не робитиме. Більше того, ці люди настільки змучені своєю історією, своїм способом життя і, нарешті, своїми стражданнями, що багато з них чекають цього кінця, як віруючі чекають приходу Царства Божого на нашу грішну землю.

Резюме: Загалом, в наслідок своєї упоротості вони відмовляються приймати реальність, що жити з ними ніхто не хоче, бо біжать від РФії всі, хто може і подалі. Але ватний мозок продовжує повторювати затерту платівку: «Ми були єдиною країною». Це мені нагадує сім’ю, яка вже розпалася, але чоловік-алкоголік залишившись сам і сидячи серед гори рваних шкарпеток, порожніх пляшок від горілки, надзвонює колишній дружині, яка вже влаштувала своє життя і вимагає, щоб вона далі виконувала свої обов’язки, бо ж колись вони були разом. На резонне «Іди, Ваня, нах*й», Ваня продовжує садомазо в дусі «у нас же загальні сімейні цінності». Намагається лізти до неї в квартиру, отримує п*здюлей. Зрештою, Ваня зіп’ється і здохне.

Тому, ми просто тримаймося хлопці. Робімо свою справу, не звертаючи уваги на звірині крики за периметром. Чим краще ми будемо робити нашу справу, тим слабкіше ми будемо чути ці крики. Зрештою, вони затихнуть.