www.ji-magazine.lviv.ua

Юрій Романенко

У ці спекотні дні вирішується головне питання для майбутнього країни – переламають Порошенко разом з ЕС і США фракції Самопомочі і РПУ на зміни до Конституції чи ні. Я впевнений на 100%, що в США і ЕС просто не розуміють до кінця руйнівних наслідків внесення особливого статусу Донбасу до Конституції України.

Про наслідки розміну України ми писали ще задовго до подій на Донбасі, але зараз західні еліти стурбовані тим, як швидше закрити виразку Донбасу, навіть якщо при цьому потрібно погодитися на умови Росії. Чому Захід готовий грати на умовах Росії, та тому що в Києві біля керма немає політиків, які були б здатні виконувати домовленості і привести Україну в життєздатний вигляд. Тому в американців і европейців вривається терпець, про що писав Микола Воробйов нещодавно у двох матеріалах: «Чи була угода між США і Росією щодо Ірану і України?» і «Операція «Анаконда»: перспективи України в контексті цькування Вашингтоном «російського ведмедя».

Безсумнівно, що Україні сьогодні необхідний мир, оскільки її економіка розвалюється, а мобілізація в армію при існуючому неефективному державному менеджменті перетворюється на додатковий фактор дестабілізації країни. Замороження конфлікту на сході України однозначно має свої плюси, але ключовими є питання ціни та наслідків такого замороження.

Тому поспіх в такій делікатній справі загрожує руйнівними наслідками, як для України, так і для Заходу.

На цей момент:

1. Якщо ми впишемо зміни до Конституції з формулюваннями по ЛНР і ДНР, то ми автоматично визнається конфлікт на Донбасі внутрішнім. Таким чином, жодних компенсацій від Росії за агресію в майбутньому ми не отримаємо.

2. Ми автоматично беремо на себе фінансування ЛНР і ДНР. Нагадаю, що в 2013 році дотації Донбасу дорівнювали близько 40 млрд. гривень. Тобто 5 млрд доларів в старих цінах, що в нинішніх умовах рівноцінно 120 млрд. гривень на рік. Це незруйнований Донбас. У скільки нам обійдуться дотації непідконтрольного Києву анклаву сепаратистів, які по Мінській угоді отримують право на свою міліцію, прокуратуру, особливі відносини з Росією?

Хто фінансуватиме всю цю красу протягом наступних років? Ангела Меркель? Барак Обама, який через півтора року стане пенсіонером? Скільки ці миротворці готові кинути в пащу Захарченка та Плотницького? Кілька сотень мільйонів? Кілька мільярдів доларів? Скільки мільярдів доларів і скільки років вони готові платити за умиротворення Путіна на Донбасі? Нічого цього ми не знаємо, але нас змушують прийняти конкретні зобов’язання  щодо Донбасу на десятиліття вперед. Чудова позиція Вашингтона і Брюсселя.

3. Ми змушені надати амністію Захарченку та Плотницькому, а ще ми зобов’язані дати їм місце в Раді, а там (чим чорт не жартує і в уряді). Та й тепле крісло на Банковій я б теж не виключав. Адже вони такі ж громадяни України. Мають повне право. Розкажуть нам як демократію будувати, а тітка Меркель і дядько Обама в долоньки поплескають.

«Чудовий мирний» план, як на мене. Тільки я впевнений, що наслідки будуть не такі, як намалювали собі в Вашингтоні і Брюсселі. Наслідки будуть такі як в Іраку, де три групи: суніти, шиїти, курди вже який рік в стані громадянської війни, що переросла у війну регіональну в яку втягується все більша кількість регіональних гравців з підтримкою глобальних. А починалося все з чого? Ну вирішили, що переляканий Саддам хоче зробити атомну бомбу. Виявилося, що помилилися. Ну, подумаєш, буває. А тепер ламають голову як Ісламську державу прибрати, яка виросла з цієї трагічної помилки.

Так і в нашому випадку. Нам пропонують зберегти Кентавра Другої Української республіки. Де все буде зручно для зовнішніх гравців. Де імпотенція Кентавра буде гарантувати, що сфери впливу будуть збережені. А якщо зміниться ситуація, то Кентавра пустять під ніж, як пустили сирійців з лівійцями. Простіше кажучи, нам пропонують продовжити жах без кінця.

Але де у всьому цьому наш інтерес?

Чому б нам просто не визнати, що нам не по дорозі з Донбасом. Визнати, що Кентавр нежиттєздатний. Що «соборна Україна» померла, а замість неї повинна народитися нова Україна – цілісна, єдина, де немає проблем з орієнтацією, де чиновник може чітко сказати, хто нам Росія: друг чи ворог, хто винен у війні на Донбасі, хто анексував Крим, хто наші герої, де наша перспектива. І коли ми виведемо Донбас за дужки рівняння, то ми зробимо крок у бік від долі «Іраку Східної Европи».

Поки ж ми йдемо саме в цьому напрямку – у напрямку консервації паралічу, який буде генерувати злидні, який буде генерувати ненависть і внутрішніх ворогів, які приведуть до великої внутрішньої війни в якій Україна зникне, як зник Ірак.

Заради чого вся ця некрофілічна геополітика? Тільки заради того, щоб «окупований Донбас» був у складі України? Або заради статус-кво, який вигідний зовнішнім акторам, що бояться вийти із зони комфорту, адже за словами Черчілля, «миротворець годує крокодила з надією на те, що крокодил з’їсть його останнім». Це аж ніяк не риторичні питання. Завіса.